Ми з нареченим готувалися до весілля. Здавалося, все ідеально, поки не зайшла мова про прізвище. Батьки нареченого зненавиділи мене за те, що я хочу залишити своє дівоче прізвище. Я ніяк не можу змиритися з тим, що у мене і наших майбутніх дітей буде таке дивне прізвище. Мій наречений усе життя страждав через це прізвище.
Родичі нареченого наполягають, щоб я взяла їхнє прізвище, інакше вони мене не приймуть у родину. Зараз я дуже потребую поради. Розповім, чому мені так не хочеться брати це прізвище 👇👇
Нещодавно Андрій зробив мені пропозицію, і, звісно, я відповіла «Так!».
Батьки з обох сторін погодилися допомогти фінансово, щоб свято було справді красивим. Здавалося, все йде якнайкраще, поки ми не почали обговорювати прізвище.
Колись я думала, що зміна прізвища після весілля – це просто формальність. Але ситуація виявилася складнішою. Андрій носить прізвище Попукалов.
Так, звучить воно, м’яко кажучи, не зовсім звично. Він часто згадує, як у школі його дражнили, вигадуючи найдивніші прізвиська.
Моє дівоче прізвище – Шевченко. Воно гарне, милозвучне, з багатою історією. А тепер мені пропонують стати… Попукаловою? Це прозвучало як жарт, але виявилося, що Андрій абсолютно серйозний.
– Після весілля ти станеш Попукаловою, – спокійно заявив він за вечерею, ніби це вже вирішено.
– Попукаловою? – перепитала я, сподіваючись, що помилилася.
– Ну так, а що такого? Це наше прізвище, – відповів він.
Я спробувала запропонувати компроміс:
– А як щодо подвійного прізвища? Шевченко-Попукалова?
Андрій лише розсміявся:
– Це ж знущання над паспортом!
Не знайшовши розуміння у нареченого, я вирішила обговорити це питання з його родичами. Це була помилка.
Майбутня свекруха заявила:
– Як це ти не хочеш взяти прізвище чоловіка? Це неповага до родини!
Сестра Андрія додала:
– Чому ти взагалі сперечаєшся? Якщо любиш, то повинна прийняти його прізвище!
А тітка висловилася ще жорсткіше:
– Це взагалі сором! Як Андрій тепер виглядатиме в очах родини?
Андрій мовчав, ніби сховався у свою мушлю, і не сказав жодного слова на мій захист.
Коли ми залишилися наодинці, я запитала:
– Чому для них це так важливо?
– Це традиція. Вони не приймуть тебе в родину, якщо ти не візьмеш наше прізвище, – сказав він. – А ти уявляєш, як це виглядатиме? Ми чоловік і дружина, а прізвища різні.
Тепер я розгублена. Я люблю Андрія, але відчуваю, що зміна прізвища – це не просто формальність. Для мене це відмова від частини своєї особистості.
Може, залишити дівоче прізвище в документах, а в побуті носити прізвище чоловіка? Чи навпаки?
А як би ви вчинили на моєму місці? Варто йти на поступки заради родини чи наполягати на своєму?