Галина востаннє перевірила дзеркала в салоні краси. Клієнти розійшлися, день добігав кінця. Вона втомлено провела рукою по волоссю. За рік робота почала приносити стабільний дохід. Достатній, аби не думати про кожну витрачену копійку.
Телефон завібрував. Повідомлення від Костянтина: «Мама просить допомогти з ліками. П’яти тисяч вистачить».
Галина швидко набрала відповідь: «Звісно, любий. Переведу зараз».
Вона відкрила банківський застосунок. Переказала гроші свекрусі. Таких переказів за рік було чимало. То ліки, то ремонт, то день народження. Галина не рахувала. Родина чоловіка стала для неї родиною.
— Готово, — написала вона Костянтину.
— Дякую, сонечко. Мама буде рада.
Галина усміхнулася. Їй подобалося допомагати. Особливо коли бачила вдячність в очах рідних. Костянтин працював менеджером у невеликій фірмі. Зарплата була скромною. Без її підтримки родині довелося б сутужно.
Вдома Костянтин зустрів її поцілунком.
— Як справи в салоні? — спитав він.
— Добре. Сьогодні було багато клієнток, — відповіла Галина. — А як мама? Отримала гроші?
— Так, звісно. Вона дуже вдячна. Каже, ти для неї як рідна дочка.
Галині стало тепло від цих слів. Бути прийнятою в родину було важливо. Вона рано втратила батьків. Тепер хотіла стати частиною великої дружної родини.
— До речі, — продовжив Костянтин, — у Насті в університеті треба доплатити за семестр.
— Скільки потрібно? — спитала Галина.
— Десять тисяч. Але якщо важко…
— Не важко, — швидко відповіла вона. — Настя ж наша племінниця. Освіта — найголовніше.
Костянтин обійняв дружину:
— Ти неймовірна жінка. Не кожна так піклується про чужих дітей.
— Вони не чужі, — заперечила Галина. — Це ж твоя родина. А значить — і моя теж.
На вихідних вони поїхали до батьків Костянтина. Марія Іванівна зустріла невістку з усмішкою:
— Галочко! Як добре, що приїхала. У мене для тебе пиріг є.
— Дякую, — відповіла Галина. — Як ваше здоров’я?
— Та нічого, потроху. Дякую за ліки. Дуже допомогли.
За обіднім столом зібралася вся родина. Сестра Костянтина Анна з донькою Настею. Брат Ігор з дружиною Світланою.
— Галя, ти як чарівниця, — сказала Анна. — Усе нам допомагаєш.
— Ми ж родина, — відповіла Галина. — Хіба може бути інакше?
— Не в усіх таке розуміння родини, — зауважила Світлана.
Щось у тоні Світлани насторожило Галину. Але вона не стала заглиблюватися в тему.
— А пам’ятаєте, як на день народження тата Галя оплатила весь ресторан? — згадала Настя.
— Авжеж пам’ятаємо, — кивнула Марія Іванівна. — Таке свято влаштувала.
Галина згадала той вечір. П’ятнадцять тисяч за банкет. Тоді їй це здалося природним. День народження свекра — важлива подія.
— А коли в нас дах потік, хто допоміг із ремонтом? — додав батько Костянтина.
— Галина, звісно, — відповіла Марія Іванівна.
Галина помітила дивну інтонацію. Подяка звучала якось формально. Навіть механічно.
— Ми дуже цінуємо твою допомогу, — продовжила свекруха. — Правда, дівчата?
Анна і Світлана дружно закивали. Але їхні очі залишались холодними. Галина не могла зрозуміти, що відбувається.
Після обіду жінки залишилися на кухні мити посуд. Галина вирішила долучитися:
— Давайте я допоможу.
— Не потрібно, — сказала Анна. — Ти й так багато робиш для родини.
— Так, справді багато, — погодилась Світлана.
У голосі Світлани прозвучала якась насмішка. Галина насторожилася.
— Що ви маєте на увазі? — спитала вона.
— Нічого особливого, — швидко відповіла Марія Іванівна. — Ми просто вдячні.
Анна і Світлана переглянулися. Галина помітила цей погляд. У ньому було щось неприємне.
— Галя, ти не ображайся, — почала Анна. — Але іноді здається, що ти занадто стараєшся.
— Як це? — не зрозуміла Галина.
— Ну, постійно за всіх платиш. Може, хочеш показати свою зверхність?
Галина розгубилася. Вона ніколи не думала про допомогу в такий спосіб.
— Я просто хочу бути частиною родини, — тихо відповіла вона.
— Звісно, звісно, — поспішила заспокоїти Марія Іванівна. — Аня не те хотіла сказати.
Але Галина вже все зрозуміла. За рік щедрої допомоги вона так і не стала «своєю». Навпаки — перетворилася на джерело грошей. На зручний банкомат для родинних потреб.
Увечері в машині Костянтин спитав:
— Ти якась сумна. Все гаразд?
Галина мовчала. Вона думала про дивні погляди. Про фальшиву вдячність. Про те, як легко рідня чоловіка приймала її допомогу.
— Костю, — нарешті сказала вона, — а твоя родина справді мене любить?
— Звичайно! — здивувався він. — Як ти можеш у цьому сумніватися?
— Просто іноді мені здається, що вони бачать у мені лише гроші.
Костянтин різко загальмував біля світлофора:
— Галя, як ти можеш таке казати? Вони тебе обожнюють!
— Тоді чому Анна сказала, що я намагаюся показати зверхність?
Костянтин помовчав. Потім відповів:
— Вона просто заздрить. У неї чоловік мало заробляє.
Ці слова не заспокоїли Галину. Навпаки — підтвердили її підозри. Родина бачила в ній лише успішну бізнеследі з грошима.
Галина вирішила перевірити свої здогади. Наступного тижня вона приїхала до свекрухи раніше, ніж зазвичай. Хотіла зробити сюрприз і допомогти з прибиранням. Але біля під’їзду її зупинив знайомий голос із відкритого вікна першого поверху.
— Думає, раз гроші має, то й господиня в домі, — злобно прошипіла Марія Іванівна в телефонну трубку.
Галина завмерла. Свекруха говорила про неї. Злість у голосі була очевидною.
— Купила нас усіх за свої копійки, — продовжувала Марія Іванівна. — А Костя як ганчірка. Дружини боїться більше, ніж мене. Ходить перед нею на задніх лапках.
Галина притулилася до стіни під’їзду. Усередині все перевернулося. Рік щирої допомоги обернувся зневагою й насмішками.
— Та ні, Катю, вона не зміниться, — звучав голос свекрухи. — Звикла командувати. Грошима розмахує, думає, ми їй усі щось винні.
Галина тихо розвернулася й пішла до машини. Сльози котилися по щоках. Вона більше не хотіла нічого чути. Правда виявилася болючою.
Вдома Галина довго сиділа на кухні. Думала про минулий рік. Про те, як намагалася стати частиною родини. Як раділа кожному проханню про допомогу. Тепер усе виглядало інакше.
Місяць минув у напрузі. Галина більше не давала грошей. На будь-які прохання відповідала однаково:
— Вибачте, в бізнесі складний період. Поки не можу допомогти.
Спершу Костянтин не звертав уваги. Але коли прохань побільшало, а відмови стали постійними, він занепокоївся.
— Галя, мама просить на ліки, — сказав він увечері.
— Зараз не можу, — відповіла Галина. — Справи йдуть погано.
— Але ж це п’ять тисяч! Невелика сума для тебе.
— Для мене зараз будь-яка сума велика, — збрехала вона.
Костянтин насупився:
— Ти якось дивно себе поводиш. Раніше ніколи не відмовляла.
— Раніше в мене були інші можливості, — відрізала Галина.
Дзвінки від родичів почастішали. Анна просила на Настині підручники. Ігор потребував допомоги з ремонтом машини. Марія Іванівна скаржилася на дорогі ліки. Галина всім відповідала однаково — справи кепські, допомогти не може.
Костянтин ставав дедалі дратівливішим. Він нервував, коли телефонували рідні. Виправдовувався за дружину. Пояснював труднощі в бізнесі.
— Галя, так далі не може тривати, — сказав він якось увечері. — Родині потрібна допомога.
— А мені потрібно зберегти бізнес, — спокійно відповіла вона.
— Але ж ми родина! Повинні підтримувати одне одного!
— Саме так. Родина має підтримувати. А не лише я одна.
Костянтин не зрозумів натяку. Для нього було природно, що дружина допомагає його рідним. Інших варіантів він не розглядав.
І вранці він не витримав. Галина готувала сніданок, коли чоловік увірвався на кухню з телефоном у руці.
— Чому ти не даєш гроші?! — закричав він, розмахуючи руками. — Ти руйнуєш родину!
Галина спокійно помішувала яєчню:
— Я вже пояснила. Бізнес переживає кризу.
— Дурниці! — вибухнув Костянтин. — Учора бачив, як ти купувала дорогу косметику!
— Це для салону. Робочі витрати.
— Мама каже, ти змінилася! — продовжував кричати чоловік. — Стала жадібною і черствою!
Галина вимкнула плиту. Повернулася до нього і подивилась прямо в очі:
— Твоя мама облила мене брудом, поки я утримувала вашу родину.
Костянтин сторопів. На його обличчі з’явилося здивування:
— Про що ти говориш?
— Я чула її розмову, — тихо сказала Галина. — Про те, як я всіх купила за свої копійки. Про те, що ти ходиш переді мною на задніх лапках.
— Не вигадуй! — Костянтин одразу перейшов у наступ. — Ти просто не хочеш допомагати! Стала егоїсткою!
— Егоїсткою? — Галина вперше за місяць підвищила голос. — Рік я була банкоматом для твоєї родини! Оплачувала все підряд!
— Це твій обов’язок! — закричав Костянтин. — Ти моя дружина! Повинна піклуватися про моїх рідних!
— А вони повинні мене поважати! — відповіла Галина. — А замість цього обговорюють мене за спиною!
— Ти перебільшуєш! Мама тебе любить!
— Твоя мама мене зневажає. І ти це чудово знаєш.
Скандал тривав до ранку. Костянтин кричав про обов’язок перед родиною. Про те, що дружина повинна підтримувати чоловіка в усьому. Галина мовчала, усвідомлюючи одне — їхній шлюб закінчився.
За тиждень Галина подала документи на розлучення. Костянтин увечері влетів до квартири.
— Ти з глузду з’їхала! — закричав він із порога. — Розлучатись через гроші?!
— Я розлучаюсь через зневагу, — спокійно відповіла Галина.
— Забери заяву! Негайно!
— Ні, Костю. Все скінчено.
— Ти пожалкуєш! — пригрозив він. — Без мене пропадеш!
— Збирай речі, — різко сказала Галина.
Але чоловік відмовився. Костянтин наполягав, що він теж господар у цій квартирі. Рішення прийшло миттєво.
Галина відкрила балконні двері. Почала виносити речі чоловіка. Сорочки, шкарпетки, штани — усе летіло вниз із четвертого поверху.
— Що ти робиш?! — закричав Костянтин.
— Звільняю квартиру, — відповіла вона, викидаючи його черевики.
У дворі зібралися сусіди. Показували пальцями на речі, що падали. Костянтин вибіг на сходовий майданчик.
— Ти божевільна! — кричав він знизу.
Галина викинула останній піджак і подивилася вниз:
— Тепер твоя родина може утримувати тебе сама!
Вона грюкнула балконними дверима і зашторила вікна. У квартирі стало тихо і спокійно. Вперше за рік Галина не думала про чужі проблеми та прохання.
Розлучення пройшло швидко. Костянтин не зміг довести свої претензії на квартиру й бізнес. Галина повністю зосередилася на своїй справі. Салон процвітав без зайвих витрат на чужу родину.
Через пів року Марія Іванівна несподівано з’явилася в салоні. Виглядала змученою й постарілою.
— Галочко, можна поговорити? — несміливо спитала вона.
— Про що, Маріє Іванівно? — холодно відповіла Галина.
— Костя зовсім опустився. Не працює, злиться на всіх. Може, ви помиритеся?
Галина продовжувала працювати з клієнткою:
— Це вже не мої проблеми.
— Але ж ти його любила…
— Любила. Але більше не купуватиму чужу любов за гроші.
Марія Іванівна пішла ні з чим. Галина не обернулася їй услід. Вона будувала нове життя. Життя, де її цінували не за товщину гаманця, а за неї саму.