Нахабна зовиця отримала сповна

— Фу, не можу це їсти! Забери! Так, а в цей десерт ти що поклала? Він якийсь дивний у тебе!

Ріна ледь стримувалась, щоб не висипати їй їжу за комір, а потім виставити не тільки з-за столу, але й за двері свого будинку.

Кажуть, що новий рік треба починати з чистого аркуша і пробачати всі образи. Хоча в минулому їх начебто й не було. Ріна з Андрієм були одружені вже кілька років.

Не будемо казати, що їхній шлюб був ідеальним. Свої «таргани» в голові, але загалом нормальний. Сварились не так часто і лише через дрібниці. Та й із родиною чоловіка стосунки складались цілком вдало. До певного моменту…

З’явилася скалка в образі молодшої сестри чоловіка — Олеся. На перший погляд, вона здалась Ріні скромною та сором’язливою дівчиною. Зайвий раз боялась слово проти когось сказати й взагалі мало з ким спілкувалась.

Більшість часу проводила з батьками (у свої-то 24 роки!). Одним словом — нікому не заважала й вела усамітнений спосіб життя.

Ріна ж, навпаки, була дуже товариською дівчиною і завжди мала, що сказати. Здавалося б — ідеальний тандем для спілкування! Але це 1 січня змінило все.

Усе почалося, як зазвичай, із сімейного застілля. Вони з Андрієм накрили стіл і чекали на його родичів. Цього разу Ріна, окрім стандартних салатів, приготувала нові й незвичний сметанковий десерт. Їй дуже хотілося здивувати гостей. До того ж, вийшло все досить смачно!

Але яке ж було її здивування, коли Олеся почала переходити всі межі.

З порогу якось дивно оглядалася, що було на неї зовсім не схоже. Потім сіла за стіл і почала обирати, що б їй таке з’їсти.

Спершу Ріна не надала цьому значення й подумала, що їй просто здалось. Але те, що почало відбуватись далі, не вкладалося в жодні рамки.

— Ріна, а що це за дивний салат? Ніколи такого раніше не куштувала!

— Це новий рецепт, який я знайшла в однієї кулінарної блогерки. Мені, до речі, дуже сподобався! — упевнено відповіла Ріна.

— А по-моєму, він узагалі ніякий! — зневажливо відповіла Олеся.

Схоже, в дівчини з самого ранку щось не задалося, бо поводилась вона дуже дивно. Дуже не схоже було на Олесю.

Щоб хоч якось згладити ситуацію, свекруха вирішила перевести розмову на те, хто як святкував Новий рік і все в такому дусі. До речі, вона була дуже інтелігентна жінка і воліла уникати скандалів.

Але за 5 хвилин усе повернулось на круги своя.

— Фу, не можу це їсти! Забери! Так, а в цей десерт ти що поклала? Він якийсь дивний у тебе!

Ріна ледь стримувала себе, щоб не висипати їй їжу за комір, а потім виставити не тільки з-за столу, але й за двері свого будинку.

З одного її погляду було видно, як важко їй себе стримувати. Як не дивно, оточуючі вдавали, що нічого не відбувається. Андрій і далі мовчав і не сказав жодного слова на захист дружини.

Щоб якось зняти напругу, Андрій увімкнув телевізор. Там щось крутило — ніхто вже не звертав уваги. Після завершення програми гості розійшлись.

Тільки після цього Ріна вирішила поговорити з Андрієм про те, що сталося.

— По-твоєму, така поведінка в гостях — це норма? Твоя сестра взагалі щось знає про правила пристойності? І взагалі, що її вкусило? Раніше вона себе так не поводила! — обурилась Ріна.

— Рін, я не знаю. Може, їй просто не сподобалось те, що ти приготувала, — спробував виправдати сестру Андрій.

— Якщо людині не подобається страва, вона просто може її відкласти і не їсти. Принаймні так чинять усі пристойні люди! Тому не треба її тут захищати!

Ріна вже почала переходити на крик. Їй було настільки прикро, що чоловік не тільки не заступився, але й далі виправдовував огидну поведінку своєї сестри.

Минуло приблизно 3 місяці. У голові Ріни й досі крутилася ця ситуація, але вона всіляко намагалась про неї не згадувати. Втім, і перетинатися з Олесею вона зовсім не хотіла. Хоча в один момент це таки трапилось.

На 8 березня вони зібралися вже в гостях у свекрухи. Андрій розповів, що вони вирішили купити посудомийну машину, бо це справді зручно.

— Ну, ви й шикуєте, звісно! Могли б і зекономити гроші.

Тут Ріна вже не витримала.

— Олеся, тобі не здається, що ти лізеш не у свої справи? Давай ми самі розберемося у своїй родині, на що витрачати гроші, — сказала вона серйозним тоном.

— А давай ти мені вказувати не будеш! Я кажу те, що вважаю за потрібне! — почала кричати Олеся.

Сказати, що Ріна була шокована — нічого не сказати. Такий поворот подій вона точно не очікувала.

— Тон знизь і не кричи на мене! Чи вже настільки в себе повірила, що й кричати навчилась?

У цей момент Андрій встав між ними, ніби намагався запобігти бійці двох дворових кішок.

— Дівчата, заспокойтесь! Ви зараз обидві неправі!

Ріна відсахнулась від його руки й вигукнула:

— Це я ще й не права? Та хто вона така, щоб вказувати, як мені жити, ще й кричати на мене? Я більше не збираюсь залишатись у цьому домі й ноги моєї тут більше не буде! Арівідерчі!

У цей момент вона схопила куртку й вибігла, грюкнувши дверима. На диво, Андрій не пішов за нею. Врешті-решт Ріна викликала таксі й поїхала додому.

Увечері, звісно, вона висловила чоловіку все, що думає. Тим більше, що він знову не спромігся заступитися за неї. Бачте, він і так опинився між двох вогнів, і вона мала б його зрозуміти.

От тільки вона все одно не розуміла, в чому її провина? Вона просто відстоювала свої особисті кордони, які ця нахабна дівка (за сумісництвом — його сестра) нахабно порушувала.

Андрій знайшов «шикарне» виправдання. Мовляв, вона така тиха й беззахисна, що її може образити кожен, якщо брат не заступиться. Замкнена й невпевнена в собі дівчина. На відміну від Ріни, яка завжди може постояти за себе й у кишеню за словом не лізе.

Тільки от хто її просив провокувати? Тим паче, якщо сама не витягуєш. Дивно, чому в нашому суспільстві заведено захищати таких “тихонь”, навіть коли вони переходять усі межі. А той, хто сильніший морально, має сам усе витримати й не має права на підтримку.

Під час кожної сварки Ріна не переставала згадувати Андрію той неприємний випадок. За пів року спільного життя вони тричі ледь не розлучились. Усе нормалізувалось лише тоді, коли його сестра переїхала працювати в інше місто.

От тоді Ріна зітхнула з полегшенням. Нарешті вона рідше чутиме про цю занозу.

Минуло 3 роки. У молодої родини вже була дворічна донька Ніколь. Краєм вуха Ріна чула, що Олеся повернулась до міста, але не надала цьому значення. Їй було вже абсолютно байдуже на цю людину й те, як вона живе.

Одного дня Ріна з донькою гуляли у дворі, і вдалині вона побачила знайомий силует. Жінка удала, що не помічає Олесю.

— Ой, а хто це у нас такий гарненький?

У цей момент Олеся спробувала підійти до Ніколь, але Ріна взяла доньку за руку й відвела в інший бік.

— Рін, ти що, мене не впізнала?

Але Ріна навіть не подивилась у її бік і присіла навпочіпки біля доньки, повернувшись спиною.

— Ніколь, це чужа тьотя, а з чужими спілкуватися не можна. Ходімо на інший майданчик!

Не кажучи більше ні слова, Ріна взяла доньку за руку й пішла. Олеся ще довго дивилась їм услід і не розуміла, чому стільки років потому Ріна досі тримала на неї образу.

А Ріна й досі не хотіла навіть дихати одним повітрям поряд із сестрою чоловіка — і плювати, що скаже Андрій. Та й навряд чи він уже щось скаже, бо переконати дружину було марно. І прожиті роки це тільки підтвердили.

А ви як вважаєте, чи варто таке пробачати? Чи якщо палити мости — то назавжди? Пишіть відповіді в коментарях.