Еля насилу розплющила очі. Голова розколювалась, у горлі дерло, а все тіло ломило, ніби після затяжної боротьби з невидимим ворогом. Температура не спадала вже третій день, але ліки допомагали слабо — лише на короткий час збивали жар. Вона потягнулася до склянки води, але тут двері до спальні різко розчинились.
— Ти досі лежиш? — голос чоловіка пролунав різко, без жодного натяку на співчуття. — Через кілька годин прийдуть хлопці, а в нас навіть закусок немає. Вставай, треба щось приготувати. Скільки це може тривати? Я теж можу вдавати хворого й валятись тут, але не роблю цього — на роботу ходжу, а вона уявила себе королевою.
Еля спробувала щось сказати, але голос зірвався на хрип.
— Не прикидайся, — Сергій махнув рукою. — У тебе завжди щось болить, коли є справи. Давай, ворушись!
Він вийшов, грюкнувши дверима. Еля повільно підвелась, і клубок образи застряг у горлі болючіше, ніж ця клята застуда.
«Як же так…»
У чоловіка не було жодної краплі співчуття. Йому чомусь завжди здавалося, що дружина прикидається, спеціально розігрує хворобу, аби тільки не займатись хатніми справами чи не йти на роботу. І ж треба ж таке… Давно вже хвороба не валяла її так сильно, як тепер. Зазвичай Еля справлялася швидко. Зазвичай, але не цього разу.
Хитаючись від слабкості, що розливалась по всьому тілу, Еля пішла на кухню. Вона випила дві таблетки, щоб напевне подіяли, хоча знала, що так не можна. Вирішила, що перетерпить кілька годин, а завтра чоловік піде на роботу, і вона зможе нормально відпочити. Пора вже було відновлюватись і виходити з лікарняного. Гроші зайвими не бувають, та й лежати в ліжку вже остогидло. Повинен же був нарешті закінчитись цей жахливий стан.
«Тільки б не впасти…», — подумала Еля, вчепившись руками в стільницю.
Де вона примудрилася застудитися, жінка й не знала. Мабуть, в офісі під кондиціонерами. Керівник любив, коли холодно, часто влаштовував справжню морозильну камеру. Співробітники хворіли, але він цього не помічав, казав: самі винні, якщо такі чутливі — одягайтеся тепліше, бо вони можуть одягтись, а він роздягнутися — вже ні.
Взявши себе в руки, Еля взялася до вечері. Вона поставила в духовку м’ясо у швидкому маринаді та вирішила нарізати овочевий салат. Продуктів у холодильнику й так було небагато, бо сам чоловік у магазини ходити не любив, а Еля вже кілька днів не виходила з квартири.
Час пролетів швидко, і ось уже прийшли перші гості. Чоловік поспішив їм відчинити, голосно сміючись і жартуючи, що «дружина трохи захворіла, але вечеря, звісно, буде чудова». Його друзі щось вигукували й реготали, а Еля, спершись на стіл, нарізала овочі, намагаючись не зважати на плями, що розпливалися перед очима.
— О, а що це в нас тут? — пролунав голос одного з друзів чоловіка, який раптово з’явився на кухні. — Елю, ти виглядаєш… не дуже. Могла б і причепуритись. Усе ж таки чоловіки в гості прийшли, а нам приємно дивитись на гарних жінок. Невже якийсь заморський вірус підчепила?
— Все гаразд, — натягнуто усміхнулась Еля. — Просто застуда. Скоро одужаю.
— Ну-ну, — чоловік посміхнувся, беручи з тарілки шматок сиру. — Сергій казав, що ти любиш понивати й постійно перебільшуєш. Знаєш, я спершу не вірив, але тепер бачу — мав рацію. У мене Маринка — вогонь, навіть із температурою. Завжди за собою стежить і ніколи не дозволить з’явитися переді мною в такому вигляді.
Еля завмерла.
«Сергій… казав, що я люблю скиглити?»
У цей момент на кухню увійшов чоловік — уже добряче напідпитку.
— Чого стоїш? — кинув він, ляснувши дружину по сідницях. — М’ясо ще не готове? Пора накривати, а то випивка є, а їжі нема… Негаразд.
У цей момент всередині Єлі щось надломилось. Вона подивилась на чоловіка інакше, скинувши ті щільні рожеві лінзи, крізь які бачила його раніше. Щоразу вона виправдовувала його грубість чи нахабність, казала собі, що нічого страшного не сталось і не станеться… Але тепер, замість того, щоб дати їй як слід відпочити й скасувати зустріч із друзями, він користувався нею і навіть не намагався вгамувати тих, хто відверто знущався з неї. Стиснувши руки в кулаки, Еля підняла погляд і подивилась на Сергія. Не так, як раніше. Зовсім інакше. І це той чоловік, якому вона колись подарувала своє серце? Тепер уже й незрозуміло було, за що вона в нього закохалась. У який момент вирішила, що хоче пройти з ним усе життя? Чому не розгледіла гниль раніше? Чому була такою сліпою?
Чоловік забрав одного з друзів і пішов із ним до вітальні, велівши дружині не баритися. Еля дістала м’ясо з духовки, переклала у велику миску і понесла на стіл. Вона мовчки розставляла тарілки, намагаючись не дивитись гостям в очі. Руки тремтіли, а в очах стояла каламутна пелена, але жінка зібрала останні сили, щоб завершити вечерю.
— Ну що, спробуємо шедеври нашої господині? — голосно промовив Сергій, піднімаючи келих.
Один із його друзів, кремезний чоловік з нахабним поглядом, поколов виделкою м’ясо, відкусив і відразу зморщився.
— Ти це серйозно?! — з огидою відсунув тарілку. — Називаєш шедевром гуму, яку неможливо жувати? Навіть не уявляю, як треба було постаратися, щоб зіпсувати таку чудову вирізку.
Сергій напружився. Його обличчя налилось багряним. Він глянув у тарілку, не поспішаючи пробувати. Його дружина завжди готувала прекрасно, але якщо комусь не сподобалось — слід висловити своє ставлення. Хай сам і не куштував, зате підтримав друга, аби не виглядати білою вороною в компанії.
— Еля, що за помиї ти приготувала? Свиням і то краще дають! Навіть дивитись на це гидко — як ти пропонуєш це їсти?
Обличчя чоловіка налилось червоним від злості. Він важко дихав і дивився на дружину так, наче збирався її спопелити на місці.
— Ти що, настільки хвора, що не можеш нормально приготувати їжу?! — гаркнув Сергій, різко підскочивши з місця.
Еля відчула, як клубок гарячої образи підкотив до горла. Вона подивилася на чоловіка — на того, хто мав би захищати, хто мав би хоча б пошкодувати — і побачила тільки зневагу. Захищати Сергій, судячи з усього, збирався лише своїх друзів. Він щосили демонстрував їм, що він голова родини й готовий задля них навіть серце дружини перевернути навиворіт.
Розуміючи, що ніхто не стане на її бік і захищати себе вона мусить сама, Еля спалахнула. Вона гордо підняла підборіддя і з гнівом подивилась на чоловіка.
— Так, я хвора і слабка зараз, — її голос тремтів, але звучав чітко. — А ти — здоровий, сильний чоловік. То чому, замість допомогти, ти принижуєш мене перед своїми друзями?
Гості завмерли. Сергій ошелешено дивився на дружину, ніби вперше її побачив. Це було нове для нього — Еля ніколи раніше не заперечувала йому в присутності сторонніх. І що на неї найшло тепер? Чому раптом уявила себе такою… безсмертною?
— Ти… це мені кажеш?!
— Так, — Еля повільно зняла фартух. — І знаєш що? Готуй собі й своїм друзям сам, якщо моя їжа така огидна.
Вона розвернулась і пішла до виходу. Сергій не міг дозволити дружині просто так піти. Вона виставила його слабаком перед друзями, зачепила його гордість. Він мав довести, що не залишить це просто так.
— Ти куди?! — Сергій підскочив із-за столу і кинувся за дружиною. Наздогнав її в кімнаті, коли вона вже хотіла зачинити за собою двері, і різко схопив за зап’ястя — так сильно, що біль миттю розлетілася по всій руці.
— Відпусти! — Еля намагалася вирватись, але пальці чоловіка стискали ще сильніше.
— Ти взагалі розумієш, як ти мене принижуєш?! — прошипів він, зачинивши двері, щоб гості не чули. — Я тебе годую, одягаю, а ти навіть вечерю нормально приготувати не можеш!
— Я хворію, Сергію! — Еля вперше за багато років підвищила на нього голос. — У мене температура, мені зле, а тобі байдуже! Твої друзі важливіші?
— Не прикидайся! — він грубо штовхнув її на ліжко. — У тебе завжди якісь відмазки!
Еля різко підвелась, в очах палали сльози.
— Завжди? Вперше таке, а ти вже «завжди»! Я не служниця. І якщо я для тебе нічого не варта — навіщо ми разом?
Сергій завмер. Такого він від неї не очікував.
— Ти… серйозно? — голос його раптом зрадницьки здригнувся.
Еля мовчки підскочила, витягла з шафи сумку й почала складати речі.
Сергій стиснув кулаки, його обличчя перекосилося від люті. Він не збирався її відпускати. Вона мала зрозуміти, що без нього не зможе. Вона мала благати про прощення. Але замість цього — вона просто йде?
— Ти без мене пропадеш! — прохрипів чоловік. — Ні грошей, ні житла, нічого! На що ти житимеш, а? У тебе ж нічого й нікого немає! Мати твоя й та мене підтримає — ти ж це прекрасно знаєш. Куди ти зібралась? Пограти в горду й незалежну? Та кому ти потрібна, крім мене?
Еля зібрала найнеобхідніше і документи. На мить завмерла, потім повільно обернулась до чоловіка. В її очах більше не було страху — тільки холодна рішучість.
— Краще на вулиці жити, ніж тут.
Сергій фиркнув, але в голосі вперше з’явилося сумнівне тремтіння:
— Та кому ти така здалась? Хвора, слабка… Хто тебе прийме? Ти маєш дякувати долі, що я взагалі на тебе подивився й терплю твій паскудний характер!
Впевнений, що дружина просто хоче його спровокувати й скоро повернеться, коли зрозуміє, що він не побіг за нею, Сергій постояв у кімнаті, поки не почув, як зачинилися вхідні двері. І тоді рвонув у під’їзд.
Він грубо схопив Елю за плечі біля ліфта й розвернув до себе.
— Ти нікуди не підеш! — його голос зірвався на крик, із рота бризнула слина. — Я тебе не пущу!
Еля намагалася вирватися, але його пальці вчепились у неї, як лещата. І в цей момент розчинились двері сусідньої квартири.
— Ей, що тут відбувається?!
На порозі з’явився Ігор — сусід по сходовому майданчику, колишній спецпризначенець, який нещодавно вийшов на пенсію. Він уважно подивився на подружжя, намагаючись оцінити ситуацію.
— Відчепись, це не твоя справа! — прошипів Сергій, не відпускаючи дружину.
Але Ігор уже зробив крок уперед.
— Руки прибери, — його голос був тихим, але таким твердим, що Сергій на мить здригнувся.
— Та пішов ти! — Сергій спробував відштовхнути Елю вбік, але Ігор блискавично перехопив його зап’ястя і силою розтиснув пальці.
— Я сказав — руки забери від неї.
Сергій задихнувся від болю — хватка в сусіда була залізна.
Єля, тремтячи, підхопила сумку.
— Дякую… — прошепотіла вона, заскочивши в ліфт.
Ігор кивнув і кинув на Сергія крижаний погляд:
— Ще раз побачу таке — потрапиш у лікарню на кілька місяців.
Двері ліфта зачинились, і кабіна поїхала вниз. Єля молилась, аби Сергій не кинувся слідом. Вона хотіла просто втекти й більше ніколи його не бачити. Зупинивши таксі, поїхала до матері, хоча глибоко в душі розуміла: тепла там чекати не варто — та завжди ставала на бік зятя й захищала його, а не власну дочку.
— Усі жінки терплять, а ти що? Особлива якась? — обурилась мати, зустрівши Єлю на порозі. — Чоловік годує, дах над головою є — чого ще тобі треба?
Єля відчула, як клубок підкотив до горла, стискаючи його так, що стало важко дихати.
— Він мене принижує, мамо. Я більше так не можу. Дай мені просто перепочити у твоїй квартирі, я потім щось зніму… у мене зараз просто немає сил.
— Ні! Ти повернешся до чоловіка й попросиш у нього пробачення за те, що втекла. Я не збираюся ставати між вами. Сергій — хороший чоловік, і ти маєш його цінувати.
Єля зрозуміла: дарма вона приїхала. Дарма розраховувала на підтримку в очах матері. Вона розвернулася, так і не ступивши за поріг.
— Куди ти пішла? — долинуло вслід.
— Подалі від тих, кому байдуже.
Єля вийшла на вулицю й повільно попрямувала в бік скверу, де часто гуляла ще підлітком після сварок з матір’ю. Усередині все палало, а слабкість стала майже нестерпною. Як знепритомніла — не пам’ятала. Як опинилася в лікарні — теж.
Прийшла до тями вже в палаті. В руці — крапельниця, а поруч сиділа Зінаїда Вікторівна, її свекруха. Жінка розповіла, що їй подзвонив лікар, бо не зміг додзвонитись до Сергія, й вона одразу ж примчала. В Єлі виявили запалення легенів — щонайменше два тижні в лікарні. Дізнавшись, як син повівся з дружиною, Зінаїда Вікторівна прийшла в лють. Вона пообіцяла владнати ситуацію й похвалила невістку за те, що не стала терпіти такого ставлення.
Свекруха була єдиною, хто навідував Єлю в лікарні, поки та остаточно не одужала. А після виписки запропонувала їй пожити разом.
— Я допоможу тобі оформити розлучення. Поки житимеш у мене, відновишся, а далі — сама вирішиш: хочеш знімати щось чи залишишся. Врешті-решт, у мене вільна кімната, чого їй пустувати.
Єля була вдячна свекрусі за те, що та не стала захищати сина, визнала його неправоту й готова була підтримати саме її — попри розлучення.
Розлучення оформили вже за місяць. Сергій кілька разів приходив до матері, вимагав, аби вона вплинула на Єлю, але Зінаїда Вікторівна виганяла його, кажучи, що він сам зруйнував сім’ю, а тепер пізно шкодувати.
Єля й не сподівалась, що свекруха стане їй ближчою, ніж рідна мати. Хоч із Сергієм вона й розлучилась, згодом знайшла хорошу квартиру в оренду, але припиняти спілкування з Зінаїдою Вікторівною не збиралась. Вона пообіцяла собі: ніколи не залишить людину, яка простягнула їй руку допомоги. Бо саме Зінаїда Вікторівна, а не хтось інший, була поруч у найтемніший момент — і допомогла вистояти.
На початку 50-х років вона була справжньою суперзіркою, але раптово опинилася в «чорному списку» і перестала зніматися