Ігор зручно вмостився перед телевізором. Він із задоволенням взяв новий пульт, поправив захисну плівку й помилувався глянцевим корпусом із підсвіткою.
— Красота!
— Користуйтеся на здоров’я, — сказав кур’єр, забираючи гроші. Ігор кивнув і захопився налаштуваннями нового й такого чудового придбання.
Жанна прийшла додому пізно. Вона була на роботі, потім — на зборах у дитячому садочку, а потім ще їздила з сином, Сашком, у клініку. Хлопчик постійно хворів, і лікар призначив цілий список аналізів. І тепер вона з цим списком і дитиною обходила «кабінети», вислуховуючи лікарів.
Спочатку були звичайні поліклініки, потім, коли вона зрозуміла, що синові потрібні інші спеціалісти, пішла до приватних.
— Підіймайте імунітет дитині.
— Він у вас слабко розвивається.
— Ви йому вітаміни даєте? Треба більше йоду!
Жанна лише кивала й викладала кругленькі суми. Вона втомилась тягати Сашка по лікарях, і так тривало б далі, якби в одному з коридорів під час очікування перед черговим кабінетом їй не трапилася бабуся.
— У дитини слабкий імунітет? — кивнула на Сашка.
— Так…
— Моя донька теж із сином по лікарях тягалася. Толку — нуль. Як хворів, так і хворіє, — змахнула рукою.
— І що робити?!
— На море їдьте. На два тижні, а краще на місяць. Хай дитина не хімію їсть, а на природі побуде. Знаєш приказку?
— Яку?
— Сонце, повітря і вода…
— Наші найкращі друзі, — закінчила Жанна й усміхнулась. — І що, вам допомогло?
— Та ще і як. Хочеш — вір, хочеш — ні. Тьху-тьху, щоб не зурочити. — бабуся постукала по стіні.
Жанна знизала плечима, але їхала додому замисленою. А й справді, може, час нарешті поїхати на море? Вони щороку мріяли, та все відкладали.
Якось Жанна їздила зі свекрухою в санаторій, а потім грошей на відпочинок якось стало не вистачати, і вони з чоловіком почали проводити відпустки на дачі батьків. Здавалося б — свіже повітря, але поруч траса, вихлопи…
Постійні кредити, дитячі речі, іпотека, лікарі… А ще й чоловік — шопоголік. У знайомих та друзів зазвичай дружини тягали нові речі, косметику — а в них усе навпаки. Ігор кайфував від покупок. Тягнув додому все: від вудок, хоча на риболовлю жодного разу не поїхав, до лиж.
— На наступні вихідні поїду в парк. Буду, як у дитинстві, ганяти!
Звісно, далі слів справа не йшла. Лоджія перетворилась на склад непотребу, а родина не вилазила з боргів.
— Ми вдома! — вигукнула Жанна, відчиняючи двері й спотикаючись об велику коробку. Ігор їх не зустрів. Він був повністю занурений у перегляд фільму. — Це ще що за штука?!
Роздратовано відштовхнувши коробку, вона пішла розбиратись із чоловіком.
— Ігор!
— Привіт…
— Це що?!
— Телевізор новий. Оціни, — на обличчі чоловіка сяяла щаслива усмішка. — Звук — пушка! А картинка…
— Нащо нам ще один?! Скільки він коштує?! — Жанна побачила чек і сіла.
— Та годі тобі. Виплатимо.
— Це не вся сума?!
— Перший внесок.
У Жанни не залишилося слів. Вони тільки-но розплатилися за його телефон… а до цього була стереосистема… і це ще дрібниці, порівняно з іншими «скромними» покупками Ігоря. Кредит за машину й іпотека вже стали для них звичною частиною витрат, на яку навіть не звертали уваги.
— Мамо, ти чого сваришся? А там мультики показують? — у кімнату зайшов Сашко. Вони з татом сіли на диван і, ніби зачаровані, дивились у «ящик».
Коли Жанна вкладала сина спати, він гордо сказав їй:
— Тато пообіцяв, що купить мені приставку до нового телевізора! От це щастя!
— Ага… — зітхнула Жанна і, поцілувавши сина, пішла розбиратися з чоловіком. У неї все кипіло всередині. Здавалося, що вона живе з двома дітьми, яким окрім «іграшок» більше нічого не треба.
Ігор був усе там же — на дивані.
— Ей, поговори зі мною! — вона помахала рукою перед його обличчям.
— А? Що?
— Ми не можемо собі дозволити цю покупку.
— В сенсі?
— Нам потрібні гроші.
— На що? — Ігор напружився.
— Ми їдемо на море. У мене якраз відпустка, плюс травневі свята.
— Це ще що за новини? Такі рішення не приймаються спонтанно.
— А купити телевізор, телефон, навушники, колонки… усе, що ти нахапав — це, значить, не спонтанно? Ти хапаєш усе, що бачиш! Тобі тільки ще залишилось з «телемагазину» замовляти, — крикнула Жанна. — Купи три каструлі — отримаєш кришку в подарунок! Або два пояси з вовни за ціною трьох!
— Жанно, не починай.
— Я втомилась платити, Ігорю. У нас є набагато важливіші потреби, ніж оте, — вона кивнула на плоский екран.
— Море? Курорти? — гмикнув чоловік. — А потім що? Салон краси, песик під пахвою? Сумочка від «Гуччі», — перекривив він. — Це твоя нова подруга тебе накручує? Знайшла собі спонсора — і ти туди ж? Совість маєш?
— Це не для мене, любий! Для сина! Йому п’ять років, а він ще жодного разу не бачив моря! І ми з тобою — де були? Ніде!
— Та не перегинай. Курорт — не мета життя.
— У нас дитина хворіє. Йому потрібне морське повітря. Я вже з ніг збилась по лікарях, — Жанна сіла на диван і закрила обличчя руками.
Ігор нічого не відповів. Він вимкнув новий телевізор, посидів мовчки й пішов спати.
Наступного дня Жанна знову підняла цю тему. Вона все думала, думала… і зрозуміла: не хоче знову відпустку на дачі. Їй навіть наснилося море — манливе, тепле, далеке…
Ігор відмовився говорити з нею, чим ще більше розпалив її.
— Не хочеш? І не треба! Ми з Саньком самі поїдемо. І з цього моменту в нас із тобою — розділений бюджет. Подобається купувати речі — плати сам. Я більше участі не беру, — сказала Жанна і пішла.
Вона твердо вирішила купити квитки на море. І виявилося, знайти на це гроші — не так складно. Неочікувано підтримала свекруха.
— Їдьте, звісно… Сашкові потрібно. А Ігор — м’якотілий. Добре вдома під твоїм крилом. Йому б копняка для розгону… — сказала свекруха.
— Ех, він хороший. Просто впертий.
Вони ще трохи поговорили, а потім Жанна купила авіаквитки й почала збирати речі.
— Ми їдемо на море! — радісно вигукнув син. Він тільки про це і говорив, а Ігор ходив темніший за хмару.
З Жанною вони так і не помирилися.
Проводжав їх теж похмурим і злим.
— Татку! Ти що, не з нами?! — розплакався Сашко.
Ігор стиснув зуби й махнув йому рукою. А Жанна зрозуміла: виїхавши, вона порушила рівновагу в родині — і по-старому вже не буде.
Жанна відпочивала з сином на морі. Виїжджаючи, вона залишала чоловіка з важким серцем. Усвідомлювала, що він залишився один, ще й після сварки. Вона сама подзвонила йому після посадки — сказати, що політ пройшов добре. А він сухо відповів: «Ок» — і поклав слухавку.
Після такої розмови Жанні зовсім не хотілося відпочивати. Але вона знала, що робить це заради сина. А Сашко був у захваті, щойно побачив море.
— Мамо! Воно таке… таке бірюзове! — сказав він. І Жанна заплакала. Мабуть, від щастя.
Вона надіслала свекрусі кілька фотографій, повідомила, що все добре, описала готель, де вони зупинилися, і раптом зрозуміла, що сумує за чоловіком. Навколо були сім’ї. Батьки грались із дітьми, вчили їх плавати… а Жанна почувалася самотньою і нікому не потрібною.
— Мамо, а тато нас покинув, так? — раптом спитав Сашко. Він теж сумував, але не міг зрозуміти, чому тата нема поруч.
— Що ти, любий, звичайно ж ні…
Жанна не знала, як пояснити синові причину їхньої сварки. Вона й сама собі не могла її пояснити. Уявити тільки — посварились через якусь дурницю! Через телевізор! Та хай би він провалився! Жанні навіть здавалося, що не варто було з мухи робити слона… Вона кілька разів тягнулася до телефону, щоб подзвонити чоловікові й помиритися. Але кожного разу її зупиняла власна гордість — і вона ховала телефон.
Минуло три довгих дні… І раптом вона отримала повідомлення від подруги:
«Ви, певно, поїхали? Світла у вікнах нема… а твого бачила… з валізою».
Серце Жанни пропустило удар. Вона уявила, що чоловік зібрав речі й пішов… до іншої. Вибрав вдалий момент — і тепер їм точно не бути разом. Попереду замайоріло розлучення.
Жанна розплакалась і не відповіла подрузі. Вона зателефонувала свекрусі.
— Я все з’ясую… заспокойся. Він не міг так вчинити! Але сама йому не дзвони, добре? — голос свекрухи видавав хвилювання. Жанна зрозуміла: навіть вона не впевнена в синові.
Тієї ночі Жанна не зімкнула очей.
— Мамо, підемо на море? Мамо? — покликав зранку Сашко.
Жанна не відповіла. Їй не хотілося нічого.
— Ну будь ласка, ходімо… — зарюмсав син. І Жанна погодилася. Вони сіли на березі. Сашко будував пісочний замок, а Жанна подумки прощалася зі своїм шлюбом… і тут…
— Тату! Татусю! — закричав Сашко. Він кинув свій замок і побіг берегом, не озираючись на маму.
— Сашко! Стій! — злякалася Жанна. Вона вже зрозуміла: син просто переплутав. Йому здалося. Ігор ніяк не міг бути тут, швидше за все — просто схожий чоловік.
Підвівшись, вона поспішила за сином — і завмерла. Сашко висів у батька на шиї. А Ігор сміявся й крутив його в повітрі.
Жанна не вірила своїм очам.
— Привіт… — тихо сказав Ігор, поглянувши на неї.
— Привіт…
— Я… зрозумів, що поводився по-дурному і приїхав. Пробач, добре? — сказав Ігор і, поставивши сина на землю, обійняв дружину.
— Де ти взяв гроші на квиток?
— Продав те, що нам не потрібно. Виявилось, що зайвого в нас — більше, ніж треба, — засміявся Ігор. — Переживемо й без непотрібного, правда?
— Правда, — теж усміхнулася Жанна, і вони пішли плескатись у море, насолоджуючись першим по-справжньому щасливим, довгоочікуваним відпочинком.
— Дякую, що наважилась на це і змусила мене переглянути свої пріоритети. Нам справді потрібен був такий струс, щоб почати цінувати те, що маємо, і не гнатися за уявним щастям, — зізнався Ігор, коли настав час повертатися додому.
Жанна була щаслива, а Сашко й справді став міцнішим. Можливо, море допомогло. А можливо… подіяв здоровий клімат — у родині.
«Панове холуї, навіть не смійте…» Макаревич звернувся до співвітчизників