— Ларко! Досить вже наминати млинці зі сметаною! Сама вже ширша за млинець стала! І така ж сальна! Очі б мої тебе не бачили! — Чоловік кинув ложку, якою щойно щедро намащував гарячий млинець сметаною та варенням.
— Тобі що, настрій зіпсувався? — Лариса спробувала вологою ганчіркою витерти краплі варення зі столу.
— А звідки тому настрою взятись, га? Як я цілі дні на тебе дивлюся. Вірніше, нічого не бачу — твій жирний зад усе закриває!
— Валеро, то ти свій зад від дивана відірви, роботу знайди! Глядиш — і світ побачиш! — Парирувала Лариса, замахуючись на чоловіка рушником.
Такі сварки останнім часом траплялися все частіше. Чоловік уже пів року сидів без роботи, начебто шукав себе і нову справу, іноді телефонував роботодавцям. Але його вічно щось не влаштовувало. Найчастіше — що прав у нього на потенційній роботі майже немає, а от обов’язків — повна гора!
— Та я за такі гроші й з ліжка не встану, не те що працювати піду! — обурювався він після чергової розмови.
Лариса сама тягнула на собі й побут, і фінансове забезпечення родини. Навіть сидячи вдома, чоловік абсолютно ні в чому не допомагав. Повертаючись з роботи з пакетами продуктів, Лариса одразу йшла до плити, а решту вечора витрачала на хатні справи. І при цьому ще й слухала бурчання чоловіка, який зливав на неї всю злість після чергової невдачі.
Не дивно, що хронічну втому й постійні переживання Лариса заїдала шкідливою їжею. Після ситної вечері та монотонних справ, жінка влаштовувала собі ритуал, який хоч трохи дарував відчуття радості.
Вмикала улюблений серіал, діставала з холодильника тістечко й поринала у світ мрій. Згодом тістечок ставало більше — стрес наростав, і одного вже не вистачало. Тож минулого тижня Лариса вирішила потішити себе цілим тортом і не помітила, як з’їла його за одну серію улюбленого турецького серіалу з гарячим красунчиком у головній ролі.
Претензії чоловіка Лариса вважала цілком справедливими. Про те, що сильно набрала вагу, вона знала і сама. Але й у молодості ніколи худенькою не була. У їхній родині всі жінки були з формами. Батько завжди захоплювався маминими вигинами. Та й Валерій раніше не мав нічого проти пишної дружини. Але після звільнення, дивлячись цілими днями в екран телевізора, звідки на нього дивилися доглянуті стрункі красуні, Валерій усе частіше робив Ларисі зауваження щодо її зовнішності. Звісно, вона це порівняння програвала. Хоча, поклавши руку на серце, Лариса визнавала — і її чоловік далеко не гарячий Серкан Блаблат. Але ж вона терпіла й не сипала йому докори!
— Знову нажерлась жирного? Скоро у двері не влізеш! — фиркнув чоловік, помітивши порожню коробку від торта й що його не пригостили.
— Що ж ти, мій любий, турбуєшся, що в нас диван і телевізор один? Не хвилюйся, я лежатиму на ліжку, а твоє «робоче місце» в залі не займу, — відповіла Лариса.
Але попри зовнішню спокійність, її дуже зачіпали ці слова. Підійшовши до дзеркала, Лариса уважно подивилася на себе. Тьмяне волосся, зібране в постійний хвіст, давно потребувало стрижки й фарбування, сірувата шкіра, яка багато років не бачила сонця і моря, зморшки й мішки під очима, обвислий овал обличчя… Було над чим замислитися. Може, час зайнятися собою? Може, й чоловік зацікавиться, теж захоче змін? А там, гляди, й роботу знайде!
Подумавши, попереживавши, Лариса взялася до важкої праці над собою. Вона суворо стежила за харчуванням, виключила з раціону улюблені тортики, варила собі несмачні овочеві супчики, а на роботу тепер виходила раніше й ішла пішки. Скидання ваги йшло повільно, але стабільно. Вечорами, замість солодощів під романтичні серіали, Лариса крутила обруч або робила вправи. Спочатку було дуже важко — кілька разів вона зривалась. Але бажання довести чоловіку, що ще не все втрачено, було сильнішим за лінь.
— Це що таке? Жалісні кульбіти моржа, щоб сусідів повеселити? Хоч вікно прикрий, соромно перед людьми! — єхидно кинув чоловік, проходячи повз Ларису до холодильника по пляшку пива.
— Дякую за підтримку! Взагалі-то, я вже на десять кіло схудла, і ще…
— Та мені байдуже! Ти що, моє улюблене живе пиво не купила?
— Вибач, забула. Вірніше, не встигла — поспішала на тренування.
— Куди?
— На тренування. Я двічі на тиждень ходжу в зал і ще двічі — в басейн. Хочеш, ходи зі мною! Це корисніше, ніж біля телевізора з пляшкою киснути!
— Ще й вчи мене тут! Щоб завтра запас пива стояв як годиться! І не менше, ніж на тиждень! — буркнув він, не звертаючи уваги на її слова.
Ларисі було прикро, хотілося все кинути й купити торт — пожаліти себе, бідолашну. Але той новий шлях, який вона вже розпочала, не хотілось руйнувати заради хвилинної слабкості.
Минуло ще кілька місяців. Лариса схудла й стала стрункішою, ніж була ще зі школи. Для нової фігури довелось оновити гардероб, а до сучасного образу вже не пасував хвіст, тож вона зробила зачіску. Колеги та знайомі постійно сипали компліментами її новій зовнішності. І тільки чоловік продовжував сидіти на дивані, все більше пив і все грубіше поводився з нею. Здавалося, лише він не помічав її змін.
А вона продовжувала сподіватися, що власним прикладом надихне його на зміни.
Зрештою, вона вирішила: час щось міняти й у його житті. Оскільки подружжя жило у квартирі Валерія, Лариса зібрала речі й пішла. Хоча б на деякий час — дати йому відчути самотність. Вона сподівалась його налякати, а тоді повернутись.
Чоловік зателефонував увечері.
— Ти де шляєшся? Їсти не приготовано, напої не куплені! Скільки разів тобі казати: твій жіночий обов’язок — готувати й догоджати чоловікові! А ти — рідкісне марне створіння, скільки не кажи — усе марно!
— Валеро, ти помітив лише вечерю? А те, що мої речі зникли? А що я вже кілька днів тому валізу зібрала — й вона стояла в коридорі? Я вже мовчу про те, що рік сама працювала, тебе утримувала, схудла, намагалась тобі догодити… І заради чого? Щоб ти продовжував мене принижувати? Знаєш, я нарешті зрозуміла! Я скинула не тільки вагу! Я скинула значно важчий тягар зі своєї шиї! Тебе! Бо саме ти тягнув мене на дно! Слава Богу, що я вчасно взяла себе в руки. Завтра ж подаю на розлучення. Доведеться тобі роботу шукати, бо більше я тебе утримувати не збираюсь! — Фраза про розлучення вирвалась випадково, але, сказавши це, Лариса зрозуміла: інакше діяти не можна.
Валерій щось кричав у слухавку, але Лариса його вже не слухала. Скинувши дзвінок, вона вимкнула телефон і ввімкнула телевізор. Йшов її улюблений серіал. Але тепер їй зовсім не хотілось заїдати проблеми шкідливою їжею. Вона почувалася метеликом, що виліз із потворної коконної оболонки заради нового, яскравого і справжнього життя!
Лариса додивилась серію й вимкнула телевізор.
— Більше я не житиму чужими мріями. Час починати нове, справжнє життя! — сказала вона.
Скромні гості приїхали пожити