Жанна завжди намагалася розраховувати тільки на себе. Ще в старших класах підпрацьовувала репетиторкою, щоб не просити в батьків кишенькові гроші. В університеті поєднувала навчання з роботою продавчині в магазині одягу. І навіть після заміжжя не залишила звичку самостійно розв’язувати фінансові питання.
Спочатку Сергія це навіть влаштовувало. Він тоді щойно закінчив університет, шукав себе, змінював роботу за роботою. А Жанна вже кілька років працювала у великому торговому центрі, отримала підвищення до старшої продавчині, а згодом — до адміністраторки. Зарплата в неї була стабільною, на життя вистачало.
— Тобі пощастило з дружиною, — жартував тесть, коли Сергій вкотре звільнявся, шукаючи «щось цікавіше». — Жанка в нас самостійна, поки ти себе шукаєш, вона сім’ю прогодує.
Жанна не ображалась. Сергій був хорошим чоловіком — уважним, турботливим. Не пив, не палив, допомагав по дому. Щоправда, його пошуки себе затягнулися на три роки. За цей час він встиг попрацювати офіс-менеджером, продавцем комп’ютерної техніки, кур’єром, помічником юриста і навіть спробував себе в мережевому маркетингу. Але ніде не затримувався більше ніж на чотири місяці.
— Розумієш, це зовсім не моє, — казав Сергій дружині, коли вкотре писав заяву на звільнення. — В офісі нудно, за прилавком — ще гірше, з клієнтами спілкуватися не хочу.
— А чого ж ти хочеш? — питала Жанна.
— Не знаю, — чесно відповідав чоловік. — Але точно не таку роботу. Може, відкрити свою справу? У тебе ж скоро має бути премія, могли б вкластися.
До розмов про те, куди Жанні «краще вкластися», вона ставилась скептично. Кілька разів подружжя серйозно сварилося через це.
— Ми ж сім’я, маємо підтримувати одне одного, — переконував Сергій. — Якщо в тебе є можливість вкластися в моє майбутнє, чому б і ні?
— Я працюю, щоб ми могли жити в нормальних умовах, а не спонсорувати твої експерименти, — заперечувала Жанна. — Хочеш відкрити свою справу — накопич сам.
— Нормальна дружина такого б не сказала, — ображався Сергій. — У хорошій сім’ї гроші спільні.
Але чомусь ця «спільність» працювала лише в один бік. Сергій легко міг купити собі новий телефон, витративши майже всю зарплату, а потім позичити в дружини на проїзд до роботи й обіди. За квартиру, комунальні послуги та продукти також здебільшого платила Жанна.
— Я зараз на мілині, сама ж знаєш, — виправдовувався чоловік. — Наступного місяця, як отримаю зарплату, віддам свою частину.
Але чомусь «своя частина» ніколи не перевищувала десяти відсотків від загальних витрат. Навіть банківську картку Жанни Сергій зберігав у себе — «щоб нічого не сталося». А коли Жанна натякнула, що хотіла б переоформити картку на себе, він по-справжньому образився.
— Ти мені не довіряєш? Думаєш, я краду твої гроші? — обурювався Сергій.
Після цих сварок Жанна вирішила: не все варто обговорювати з чоловіком. Особливо фінансові питання. У неї була мрія — купити власне житло. Вони з Сергієм жили у зйомній квартирі, і ця тимчасовість почала тиснути. Жанна хотіла дім, який належав би лише їй. Місце, де можна було б почуватися в безпеці.
Вона почала відкладати потроху з кожної зарплати, не афішуючи цього. Відкрила новий рахунок в іншому банку, оформила накопичувальний вклад. Коли померла тітка й залишила Жанні невеликий спадок, дівчина не стала витрачати ті гроші. Сергію сказала, що все пішло на подарунок батькам — оплатила їм путівку на море. Тоді чоловік лише відмахнувся:
— Краще б мені допомогла бізнес запустити. Я тут ідею придумав — можна точку з фермерськими продуктами відкрити. Спочатку, звісно, треба вкластися, але потім буде прибуток.
Жанна удала, що їй не цікаво, і розмова поступово зійшла нанівець.
Накопичивши достатню суму для першого внеску, Жанна почала шукати квартиру. Вибрала невелику однокімнатну в новобудові на околиці міста. Ціна була прийнятною, особливо зважаючи на те, що будинок майже добудували. Жанна звернулася до агенції нерухомості, і там їй допомогли з оформленням іпотеки.
Єдине, що непокоїло Жанну — можливі ризики. Сергій любив повторювати, що в сім’ї все має бути спільним, але сам цього принципу не дотримувався. А що, як одного дня він вирішить, що має право на її майно?
Порадившись із рієлтором, Жанна оформила квартиру на свою маму — пенсіонерку Олену Михайлівну. Так було безпечніше, і якщо раптом щось трапиться, житло залишиться в родині.
Увесь процес покупки Жанна провела тихо, не привертаючи уваги чоловіка. Сергій тоді був захоплений новою ідеєю — хотів організувати тури на позашляховиках бездоріжжям. Увесь дім був завалений каталогами з автомобілями, які «просто необхідні для бізнесу».
— Жанно, ти не розумієш, це наш шанс! — переконував Сергій. — Дивись: беремо кредит, купуємо кілька машин, наймаємо водіїв. Клієнти валитимуть натовпами!
Саме тоді дівчина остаточно переконалась, що вчинила правильно, не розповівши чоловікові про квартиру. Жанна уявила, як Сергій спускає всі гроші на чергову «геніальну» бізнес-ідею — і її пересмикнуло.
Ремонт у новій квартирі також робили таємно. Жанна казала, що бере додаткові зміни, а сама їздила контролювати роботи. Олена Михайлівна допомагала з вибором меблів і матеріалів. За три місяці квартира була повністю готова до переїзду.
Жанна не планувала одразу переселятись. Вона хотіла поступово підготувати Сергія до розмови, можливо, навіть запропонувати переїхати, але тільки за певних умов. Головна з них — Сергій має нарешті знайти стабільну роботу.
Але все пішло не за планом. Того вечора Жанна повернулась із роботи втомлена. Сергій був удома, дивився якесь відео на планшеті.
— Вечеря готова? — спитала вона, роззуваючись.
— Я думав, ти по дорозі щось купиш, — відповів чоловік, не відриваючи погляду від екрана.
Жанна зітхнула й пішла на кухню. Відчинила холодильник, дістала овочі для салату. Сумку залишила на стільці, не помітивши, що з бокової кишені визирають документи на квартиру, які вона сьогодні забрала з агентства.
Сергій зайшов на кухню по чай і випадково зачепив сумку. Та впала, й папери розсипались по підлозі.
— Пробач, — сказав чоловік, нахиляючись, щоб зібрати документи.
І тут його погляд зачепився за напис «Договір купівлі-продажу квартири». Сергій завмер і почав читати.
Коли Жанна озирнулася, то побачила чоловіка з документами в руках. Його обличчя наливалося злістю.
— Це що таке? — Сергій трусив паперами. — Ти купила квартиру?
Жанна зрозуміла, що заперечувати сенсу немає.
— Так, — спокійно відповіла вона. — Я давно збирала на власне житло.
— І ти не вважала за потрібне мені сказати? — у голосі Сергія звучала істерика. — Я ж твій чоловік!
— Я використовувала лише свої гроші, — намагалася пояснити Жанна. — Ти ж ніколи не відкладаєш на житло.
— Почекай, — Сергій перегорнув сторінку. — Тут власник… Олена Михайлівна Карпова. Це ж твоя мати!
Тепер чоловік уже не стримувався.
— Як ти посміла купити квартиру й нічого мені не сказати!? Ще й переписала на свою матір! — кричав Сергій з піною на губах. — Ти хоч розумієш, що наробила? Я твій чоловік! Ми ж сім’я! А ти за моєю спиною…
Жанна дивилася на нього й розуміла: перед нею зовсім чужа людина. Усі ці роки він говорив про сімейні цінності, про довіру, а сам користувався її грошима, нічого не віддаючи натомість.
— Сергію, я вважаю, що вчинила правильно, — тихо сказала Жанна. — Це моя страховка. Мої гроші — моя квартира.
— Страховка? Від кого? Від мене?! — Сергій жбурнув документи на стіл. — Ти мене за якогось алкоголіка тримаєш? Думаєш, я претендую на твою квартиру?
— Справа не в цьому…
— А в чому? У тому, що ти мені не довіряєш? Що потай від мене збирала гроші, купувала квартиру й записала її на маму? — Сергій ходив кухнею, розмахуючи руками. — Знаєш, що найдошкульніше? Що мій син житиме в орендованій квартирі, поки ця стара кайфуватиме в новобудові!
— Який син? — не зрозуміла Жанна.
— Майбутній! Наш син, якого тепер у нас не буде, бо ти всі гроші на квартиру спустила! Ти хоч розумієш, що робиш? Ми могли б відкрити бізнес, заробити набагато більше, купити нормальну квартиру, а не цю комірчину на околиці!
Жанна слухала ці крики й думала лише про одне — треба зібрати речі. Найнеобхідніше. Решту можна буде забрати пізніше.
— Сергію, — сказала вона, коли чоловік ненадовго замовк, щоб перевести подих. — Я більше не хочу це обговорювати. Мої гроші, моє життя, моя відповідальність. Твоя — почнеться окремо від мене.
Жанна вийшла з кухні, залишивши чоловіка з відкритим ротом. Швидко зібрала в спальні найнеобхідніше — документи, трохи одягу, косметичку. Зателефонувала мамі, попередила, що приїде переночувати.
— Що сталося? — спитала Олена Михайлівна.
— Потім поясню, — коротко відповіла Жанна. — Сергій дізнався про квартиру.
Олена Михайлівна охнула в слухавку:
— Приїжджай швидше. Ключі в тебе є?
— Є, — Жанна прибрала телефон у кишеню й вийшла в коридор.
Сергій стояв, спершись спиною до стіни.
— Ідеш?
— Так, — Жанна вирішила не брехати. Досить.
— До матусі побігла? — у голосі чоловіка було відчутне презирство. — Біжи, біжи. Але ми ще поговоримо.
Жанна мовчки натягнула куртку, взяла сумку й вийшла, не озираючись. Лише опинившись у таксі, дозволила собі глибоко вдихнути. Дивне відчуття — суміш тривоги й полегшення. Наче з плечей спала вага, яку Жанна несла роками, не помічаючи того.
У новій квартирі пахло фарбою і свіжим ремонтом. Олена Михайлівна зустріла доньку у дверях, обійняла:
— Нарешті ти тут.
— Ти мала рацію щодо Сергія, — зізналася Жанна. — Пробач, що не слухала.
— Поговоримо про це завтра, — м’яко сказала мама. — Зараз тобі треба відпочити.
Перші тижні в новій квартирі Жанна присвятила облаштуванню. Розібрала коробки з речами, які привезла ще до сварки із Сергієм, розставила книги на полицях, облаштувала невеликий робочий куточок біля вікна з видом на парк. Особливо приємно було працювати за новим столом — Жанна спеціально обрала такий, щоб бачити дерева й дитячий майданчик.
Увечері дівчина заварювала чай і просто сиділа, насолоджуючись тишею. У зйомній квартирі з Сергієм завжди було шумно — він дивився відео без навушників, голосно розмовляв телефоном, вмикав музику на повну гучність. Тут же Жанна вперше за багато років засинала без напруги, без потреби прислухатися до чужого настрою.
Сергій не полишав спроб повернути дружину. Спершу писав вибачення:
«Пробач, я перегнув. Давай спокійно поговоримо».
«Жанно, я розумію, що був неправий. Повернись, усе обговоримо».
Потім почалися докори:
«Ти навіть не намагаєшся зберегти нашу сім’ю».
«Невже тобі важливіша квартира, ніж наші стосунки?»
А за тиждень Сергій уже пропонував компроміси:
«Жаннусю, я все обміркував. Можна переоформити квартиру на нас обох. Так буде справедливо».
«Я згоден переїхати до тебе. І знайду роботу, обіцяю. Тільки давай спробуємо ще раз».
Жанна читала ці повідомлення й розуміла: більше не відчуває з цим чоловіком жодного зв’язку. Розрив, який здавався болючим і страшним, насправді приніс лише полегшення.
А потім приєдналася свекруха. Ірина Петрівна, владна жінка з гучним голосом, телефонувала щодня. Іноді з погрозами:
— Якщо мій син не повернеться додому, ви ще пожалкуєте! Я в суд подам! Думаєте, вам усе так просто минеться?
Іноді з благаннями:
— Жанночко, рідненька, схаменися! Сергій без тебе сам не свій. Не їсть, не спить. Ти ж дружина, маєш підтримати.
Звинувачувала то Жанну:
— Ти завжди була егоїсткою! Лише про себе думала!
То її маму:
— Олено Михайлівно, ви ж доросла жінка! Як ви могли дозволити доньці зруйнувати сім’ю? Чоловік без квартири — це ганьба! Мати має поступитись заради родини!
Жанна намагалася не реагувати, але ті дзвінки виснажували. Зрештою довелося заблокувати номер свекрухи.
Олена Михайлівна з тривогою спостерігала за донькою. Одного вечора вона сіла поруч із Жанною на диван:
— Доню, може, віддамо їм цю квартиру? Купимо тобі іншу, в іншому районі. Уникнемо проблем.
— Мамо, справа не у квартирі, — Жанна похитала головою. — Я пішла не заради неї. Я пішла заради спокою й поваги до себе. Сергій ніколи не бачив у мені рівну. Для нього я була гаманцем і обслугою. Я не повернусь.
Олена Михайлівна кивнула:
— Я просто хотіла впевнитися, що ти справді цього хочеш.
— Абсолютно, — твердо відповіла Жанна.
На роботі Жанні запропонували підвищення — посаду заступниці керівника торгового центру. Дівчина погодилася без вагань. Раніше вона б порадилася з Сергієм, вислухала б його невдоволення, його переконання, що «керівництво — це не жіноча справа», а потім усе одно зробила б по-своєму. Тепер же Жанна просто прийняла пропозицію й повністю занурилась у роботу.
Колеги відзначали зміни:
— Жанно, ти ніби розцвіла, — говорила Марина, старша адміністраторка. — Очі сяють, усміхаєшся частіше.
— Я справді почуваюся краще, — зізнавалася Жанна. — Наче заново народилась.
У неї й справді з’явилося більше енергії та бажання жити. Увечері Жанна ходила на курси англійської, у вихідні гуляла парком, читала книжки, які давно відкладала «на потім». Без постійної потреби підлаштовуватись під чужі вимоги виявилося стільки часу для себе.
Одного разу зателефонувала Віра, подруга дитинства. Вони не бачилися кілька років — Сергій вважав її «надто самостійною» і не схвалював їхнє спілкування.
— Жанко, я чула, ти переїхала. Давай відсвяткуємо новосілля!
Зібралися ввечері — Віра, ще дві шкільні подруги, Марина з роботи. Влаштували затишні посиденьки з чаєм і пирогами, які спекла Олена Михайлівна. Жанна вперше розповіла, як важко їй було жити в постійному очікуванні скандалу, як вона боялась зайвий раз згадати про гроші, як потай відкладала на квартиру, сподіваючись на кращу долю.
— І правильно зробила, що пішла, — підтримала Марина. — Ти тягнула його стільки років, а він навіть не зрозумів, що щось не так.
— А я теж розлучилась із чоловіком після трьох років шлюбу, — поділилася Наталя, однокласниця Жанни. — Теж весь час себе шукав, а знаходив лише мій гаманець.
Жінки сміялися, згадували школу, ділилися історіями з життя. Жанна впіймала себе на думці, що давно не відчувала такої легкості та підтримки.
Через місяць після розриву Сергій приїхав до нової квартири Жанни. З квітами, тортом і вибаченнями. Дзвонив у двері, стукав. Але Жанна, побачивши чоловіка у вічко, не відчинила. Дзвінок було відключено ще тиждень тому — після чергового нічного візиту свекрухи.
Сергій простояв під дверима хвилин п’ятнадцять, потім поклав торт на килимок і пішов. Жанна викинула і торт, і квіти. Це була не злість — просто чітке розуміння, що ця глава її життя завершена.
Ще за місяць прийшли документи про розлучення. Жанна підписала їх без вагань, не проливши жодної сльозини. Це було рішення, до якого вона йшла роками, не усвідомлюючи цього.
Після офіційного розлучення Жанна запросила маму до нотаріуса.
— Навіщо? — здивувалася Олена Михайлівна.
— Хочу переписати квартиру назад на себе, — пояснила Жанна. — Тепер можна не боятись.
Олена Михайлівна рішуче кивнула:
— Давно пора. Ти цю квартиру заслужила власною працею. І ніхто, окрім тебе, не має права нею розпоряджатися.
Минув рік. У Жанни склалося нове життя — тихе, впевнене, без криків і тиску. Вона отримала ще одне підвищення, купила маленьку автівку, почала відкладати на відпустку в Європі. На вихідних навідувала маму, іноді зустрічалась із подругами.
Якось у торговому центрі, де працювала Жанна, відкрився новий магазин техніки. Серед консультантів вона з подивом побачила Сергія. Колишній чоловік постарів, осунувся, виглядав невпевнено в форменій сорочці.
Жанна кивнула йому й пішла повз. Без ненависті, без образ — просто як повз сторонню людину.
У неділю зранку Жанна йшла до улюбленої кав’ярні біля дому. Весна вступала у свої права, на деревах набухали бруньки, повітря пахло свіжістю й новими можливостями. Дівчина замовила каву, сіла біля вікна.
Сонячні промені грали на стільниці, за склом сміялися діти, поспішали у справах люди. Жанна дивилася на цю картину й думала: «Як добре, що я обрала себе. Як добре, що не злякалась почати спочатку».
Попереду було багато доріг — і всі вони належали тільки їй.
Як розповісти 13-річній дівчинці, чому вона житиме з бабусею