Влад вимкнув воду в душі. Витер обличчя рушником, прислухався до звуків зі спальні. Маша ще спала. Краплі стікали по його плечах, залишаючи вологий слід на щойно вимитій підлозі. Кинувши побіжний погляд у дзеркало, Влад лишився задоволеним своїм відображенням. У тридцять сім він мав непоганий вигляд. Регулярні походи в спортзал і здоровий спосіб життя давали свій результат. Жінки звертали на нього увагу, і це тішило його самолюбство.
Останні тижні здавались найщасливішими за довгий час. Розлучення з Іриною ще не було остаточно оформлене, але сам факт розставання дав Владу те саме відчуття свободи, про яке він мріяв. Зустріч з Машею перевернула все з ніг на голову. Влад не пам’ятав, коли востаннє відчував такий приплив емоцій.
— Ти вже встав? — долинув сонний голос Маші зі спальні.
— Так, зараз зроблю каву, — натягнув домашні штани й вийшов з ванної.
На ліжку напівлежала Маша. Розпущене волосся розсипалося по подушці. У свої двадцять вісім вона була сповнена енергії і якоїсь особливої життєвої сили. Влад підійшов, поцілував її в чоло й попрямував на кухню.
— Знову кава в ліжко? — Маша потягнулася всім тілом, усміхаючись. — Прямо як у перші дні знайомства!
— А чому б і ні? — усміхнувся Влад, дістаючи кавоварку, яку Ірина привезла три роки тому з Італії.
Квартира все ще зберігала сліди минулого життя. Маша перевезла частину своїх речей, але багато що нагадувало про Ірину. Фотографії в рамках Влад прибрав у шухляду стола, але книжки на полицях, посуд у шафках і навіть розташування меблів — усе видавало присутність іншої жінки.
— Знаєш, нам треба зробити ремонт, — Маша зайшла на кухню в його футболці. — Хочу, щоб ця квартира стала по-справжньому нашою.
— Звісно, щойно з документами про розлучення все владнається, — Влад поставив чашки на стіл.
— А коли це буде? — Маша сіла, підібгавши під себе ногу. — Ти ж казав, що це справа кількох тижнів.
— Ну, сама розумієш… бюрократія, — Влад невизначено махнув рукою, розмішуючи цукор у чашці. — Але це неважливо. Ми з Іриною все вирішили, лишилось тільки дочекатися штампу в паспорті.
Маша відпила кави, розглядаючи Влада поверх чашки. Їхні стосунки розвивалися швидко. Три місяці від знайомства в офісі до переїзду до нього. Зазвичай Маша не приймала таких рішень поспіхом, але Влад був наполегливим і переконливим. Його впевненість у тому, що минуле позаду, якимось чином передалася і їй.
Влад хотів розповісти про плани на вихідні, та у двері подзвонили. Насупився:
— І хто це принісся у суботу зранку?
Відчинивши двері, Влад застиг на місці. На порозі стояла Ірина. Жінка, з якою він прожив шість років, виглядала зовсім інакше, ніж під час їхньої останньої зустрічі. Тоді вона здавалася виснаженою нескінченними сварками й стресом. Тепер перед ним стояла зібрана й упевнена в собі жінка з прямою спиною і ясним поглядом. Світло-русяве волосся було зібране у хвіст, що підкреслювало риси обличчя. На Ірині був строгий брючний костюм пісочного кольору, якого Влад раніше не бачив.
— Привіт, — голос Ірини теж змінився — зникли нотки втоми й тривоги. — Я за своїми речами.
Влад швидко опанував себе. Усміхнувся й схрестив руки на грудях. Цей момент — коли колишня дружина побачить його нове щастя — багато разів прокручувався в його голові. Очікував сліз, докорів, може, навіть істерики. Але Ірина стояла спокійно, і це чомусь дратувало ще сильніше.
— Прийшла за своїм мотлохом? Ну що ж, заходь, подивись, хто тепер господиня!
Хотілося побачити біль в очах Ірини, але жінка лише трохи підняла брову й зайшла у квартиру, не чекаючи запрошення.
— Хто там, Влад? — Маша вийшла з кухні, все ще в його футболці й з чашкою кави в руках.
— Це Ірина, моя колишня, — Влад спеціально виділив останнє слово.
Маша завмерла, ніяково смикнула футболку, яка ледь прикривала стегна. Оцінила Ірину поглядом, намагаючись виглядати впевнено, але зрадницький рум’янець видавав її збентеження.
— Приємно познайомитися, — сказала Ірина, і важко було зрозуміти, справді їй приємно чи вона просто дотримується формальностей. — Я ненадовго, просто заберу речі й не буду заважати.
— Звісно, не соромся, — Маша випрямилася, підкреслюючи свій новий статус.
Ірина пройшла до спальні, а Влад рушив слідом, залишивши Машу на кухні. Колишня дружина відчинила шафу й почала діставати одяг.
— Не дивно ось так приходити без попередження? — запитав Влад, намагаючись надати голосу насмішку.
— Я дзвонила тобі тричі за останній тиждень, — Ірина акуратно складала блузку. — Ти не взяв слухавку.
— Був зайнятий, — Влад обіперся на дверний косяк, спостерігаючи за її рухами.
Ірина мовчки продовжувала збирати речі, і це її спокій лише дратував. Не такої реакції очікував Влад. Хотів побачити сльози, звинувачення, можливо, прохання повернутися.
— Бачу, ти швидко знайшов мені заміну, — Ірина нарешті порушила мовчанку, закриваючи валізу.
— Так, ми дуже щасливі, — Влад не проґавив нагоди підкреслити свою перемогу. — Маша — саме та, хто мені потрібна.
— Я рада за тебе, — Ірина подивилась йому прямо в очі. — Справді рада. Кожен заслуговує на щастя.
Ця щирість якось дивно подіяла на Влада. Він не розумів такого спокійного прийняття ситуації. Очікував образи, ревнощів, але не цього.
— Навіть не запитаєш, скільки ми вже разом? — зробив ще одну спробу зачепити її.
— Це не моя справа, — Ірина знизала плечима. — Ми розлучаємось, ти маєш право зустрічатися з ким хочеш.
Всередині наростало роздратування. Все йшло не за його сценарієм.
— До речі, про розлучення, — Ірина зупинилася у дверях спальні. — Коли повернеш гроші за мою частину квартири, тоді й говоритимеш про нову господиню. А поки що, офіційно половина квартири — ще моя.
Влад завмер. Кров ніби відхлинула від обличчя. Цю тему вони обговорювали мимохідь, коли вирішили розлучатися. Квартиру купили вже у шлюбі, оформивши у спільну власність.
— Що значить «твоя частина»? — Маша з’явилася в коридорі, очевидно, підслуховувала розмову.
— Ой, а він не розповів? — з легкою усмішкою продовжила Ірина. — Квартира була у спільній власності, і якщо ми розлучаємось, моя частка лишається зі мною. Сподіваюсь, тобі комфортно жити в чужій квартирі?
Маша перевела погляд на Влада:
— В сенсі — половина?
Влад бачив, як упевненість зникає з обличчя Маші. Дівчина насупилась, схрестила руки на грудях.
— Це просто формальність, — спробував пояснити Влад. — Ми все одно поділимо майно при розлученні.
— Яке, до речі, ще не оформлене, — додала Ірина, прямувавши до виходу з валізою.
— Зачекай, — Влад перегородив їй дорогу. — Давай вирішимо це зараз. Я вимагаю, щоб ти відмовилася від своєї частки!
— На якій підставі? — спокійно запитала Ірина.
— Ти ж перша пішла! — випалив Влад.
— Я пішла, бо ти зрадив мені з колегою, — Ірина вимовила ці слова без образи, просто як факт. — І це не дає тобі права на мою частку квартири.
Маша відступила, її очі розширилися:
— Ти сказав, що ви розійшлись за спільною згодою.
Ситуація виходила з-під контролю.
— Все складніше, ніж здається, — спробував викрутитися Влад.
— Ні, Влад, якраз дуже просто, — Ірина дістала телефон із сумки. — Я хочу отримати свою частку грошима або продати квартиру й поділити виручене. Вибирай.
— А якщо я не погоджусь? — з викликом запитав Влад.
— Тоді доведеться жити втрьох, — Ірина усміхнулася, і в цій усмішці майнула хижа нотка. — Або я здам свою частину. Думаю, охочі знайдуться.
Влад зблід. Усвідомив свою помилку. Так поспішав почати нове життя, що не продумав наслідки. Квартира була єдиним цінним майном, і він просто припустив, що Ірина відмовиться від своєї частки.
— Ти не можеш так вчинити, — промовив він, відчуваючи, як земля йде з-під ніг.
— Можу, — спокійно відповіла Ірина. — І це моє законне право.
— Влад, ти ж казав, що все вирішено! — Маша дивилася на нього з докором в очах.
Ірина набрала номер на телефоні:
— Алло, Світлано Андріївно? Добрий ранок, це Ірина. Підкажіть, коли зможете підготувати документи щодо поділу майна?
Влад стояв, мов укопаний, дивлячись на колишню дружину. Обличчя чоловіка поступово сіріло, ніби з нього змивали всі фарби. Ірина кивнула в слухавку, щось записала в телефоні й завершила розмову.
— Юрист зможе підготувати документи до середи, — Ірина подивилася на колишнього чоловіка. — Думаю, найсправедливіше буде продати квартиру й поділити гроші навпіл. Або ти можеш викупити мою частку.
Маша переводила погляд з Влада на Ірину й назад. Дівчина явно почувалася не у своїй тарілці, переминалась з ноги на ногу. Футболка тепер здавалася занадто короткою, безглуздою.
— Може, мені вдягтись? — пробурмотіла Маша й, не чекаючи відповіді, зникла у спальні.
Влад хвилину мовчав, приголомшений. Ще мить тому життя здавалося ідеальним, а тепер усе валилося, як картковий будиночок.
— Ти не можеш просто прийти й заявити про свої права, — нарешті прошипів Влад. — У нас же була домовленість.
— Ні, Влад, — Ірина похитала головою. — Не було жодної домовленості. Ти просто хотів, щоб я зникла й не заважала тобі будувати нове життя. Але квартиру ми купували разом, і мої права на неї нікуди не зникли.
Маша вийшла зі спальні вже одягнена — у джинсах і светрі. Волосся зібране в пучок, на ногах туфлі, а не домашні капці. Вона буквально змінилася — ніби вдягла захисну броню.
— Так, почекай… Ти ж казав, що квартира твоя! А тепер виявляється, що половина належить твоїй колишній? — Маша схрестила руки на грудях і подивилася на Влада.
Влад спробував щось пробурмотіти, але слова плутались у роті. Ірина тим часом дістала з сумки теку з документами.
— Я не збираюся влаштовувати скандали, — спокійно сказала Ірина, викладаючи папери на журнальний столик. — Просто або ти викуповуєш мою частку, або ми продаємо квартиру й ділимо гроші.
Влад відчув, як під ногами розверзається прірва. Грошей на викуп частки не було — останні заощадження пішли на нові меблі для спальні, які Маша з таким ентузіазмом обирала. А продаж квартири означав повний крах його планів.
— Скільки часу ти мені даси? — запитав Влад, намагаючись виграти хоч трохи часу.
— Часу на що? — Ірина підняла брову.
— Ну, щоб зібрати гроші або… — Влад запнувся. — А якщо я просто… ну, скажімо так, залишусь тут жити?
Ірина усміхнулась, і в цій усмішці Влад побачив щось нове — впевненість жінки, яка чітко знає свої права.
— Тоді я продам свою частку комусь іншому або здам її. Врешті-решт, у мене ж тут є моя половина, так? — голос Ірини звучав майже весело.
Маша різко встала з дивану, куди щойно сіла. Терпіння дівчини явно вичерпалося.
— Я не збираюсь жити у квартирі, де власниця — колишня дружина! Владе, вирішуй сам, але я йду, — Маша попрямувала до спальні й почала збирати речі.
Влад кинувся за нею, залишивши Ірину в вітальні.
— Маш, зачекай, давай поговоримо, — прошепотів Влад, закриваючи за собою двері. — Це просто непорозуміння. Я все вирішу.
— Непорозуміння? — Маша жбурляла одяг у сумку. — Ти мені збрехав! Казав, що квартира твоя, що розлучення майже оформлене, що ви розійшлись за спільною згодою. А виявляється, ти зраджував своїй дружині! І тепер ця жінка має право на половину квартири, де я, як дурепа, вже планувала робити ремонт!
— Але ж я не знав, що вона так вчинить, — спробував виправдатись Влад. — Думав, ми домовимось.
— Ти просто вирішив, що вона відступиться, — Маша застібнула сумку. — Але знаєш що, Влад? Я б на її місці зробила точно так само. І взагалі, як ти міг так просто привести мене у квартиру, яка наполовину належить твоїй колишній? Це… гидко.
Влад намагався зупинити Машу, переконував, обіцяв усе виправити, але дівчина була непохитною. Зібравши речі, Маша пройшла через вітальню до виходу.
— Вибачте за сцену, — кинула вона Ірині. — Рада була познайомитися.
— Навзаєм, — кивнула Ірина.
Влад розгублено спостерігав, як Маша відчиняє вхідні двері. Кинувся за нею, але дівчина вже спускалась сходами, навіть не озирнувшись.
— Маша! Зачекай! — крикнув Влад з порогу, але у відповідь почув лише звук, як зачинились двері під’їзду.
Повернувшись до квартири, Влад застав Ірину вже в коридорі. Колишня дружина поправляла комір піджака й виглядала цілком спокійною, ніби нічого особливого не сталося.
— Гадаю, ми все з’ясували, — сказала Ірина, застібаючи сумку. — Я ще зайду за кількома речами, але попереджу заздалегідь.
— Ти ж спеціально це зробила, так? — прошипів Влад. — Прийшла, знаючи, що я не сам. Хотіла все зруйнувати.
— Я прийшла за своїми речами, Влад, — Ірина подивилася на нього з легким подивом. — І попередила б, якби ти хоч раз взяв слухавку цього тижня. А те, що все зруйнувалося — ну, я ж не зраджувала і не брехала.
Влад стиснув кулаки. Хотілося щось розтрощити, закричати, але до горла підкотився клубок безсилля. Тим часом Ірина попрямувала до виходу, кинувши через плече:
— У тебе є два дні, щоб вирішити питання з нотаріусом. Якщо не хочеш домовлятись по-хорошому — будемо через суд.
Двері за Іриною зачинилися, а Влад так і лишився стояти в коридорі. Минуло кілька хвилин, перш ніж він зрушив з місця. Повернувся до вітальні, впав на диван і схопився за голову.
Квартира раптом здалася занадто великою й порожньою. На журнальному столику стояли дві чашки з недопитою кавою — його і Маші. Ранок, що починався так добре, перетворився на кошмар. Влад потягнувся до телефону — може, Маша відповість, може, вдасться все пояснити? Але що саме пояснювати?
Набрав номер — у слухавці лунали короткі гудки. Маша його заблокувала. Влад відкинувся на спинку дивана, втупившись у стелю. Усвідомлення накрило його: за один момент він втратив усе — і дівчину, і комфортне життя, і впевненість у майбутньому. Лишилася тільки порожня квартира, половина якої йому вже не належала.
А Ірина, виходячи з під’їзду, нарешті відчула полегшення. Сонце лагідно гріло обличчя, і вона підставила йому щоки, прикривши очі. Це було дивне відчуття — суміш смутку й звільнення. Вона пішла не просто з квартири, а з минулого, де її не цінували. Пів року тому, коли виявила повідомлення на телефоні чоловіка, здавалося, що світ зруйнувався. Тепер розуміла — світ тільки починався.
Ірина відкрила телефон і надіслала повідомлення: «Все зробила, як домовлялись. Забрала речі й документи. Ти мав рацію — одразу стало легше».
За хвилину прийшла відповідь: «Молодець. Ввечері відсвяткуємо твою свободу за вечерею?»
Ірина усміхнулася й набрала: «О сьомій у мене?». Відповідь не забарилась: «Чекатиму з нетерпінням».
Телефон ковзнув у сумку, а Ірина попрямувала до своєї машини. Життя, яке пів року тому здавалося зруйнованим, тепер повільно, цеглинка за цеглинкою, вибудовувалося наново. І в цьому новому житті більше не було місця для людини, яка не вміла цінувати те, що мала.
Вареники на пару: найкращий рецепт пишного тіста