— З головою в тебе зовсім біда, перепиши квартиру на мене, — сказав чоловік вагітній дружині

Голова йшла обертом, вона була близька до того, щоб повірити в існування магії, але все виявилося набагато прозаїчнішим.

Настя стояла біля книжкової шафи, в руках у неї був великий шкільний альбом із фотографіями тих років, і вона з розчуленням розглядала кожен знімок. Вже понад пів години дівчина не могла закінчити прибирання, піддавшись почуттю ностальгії. На останній фотографії Настя затрималась найдовше — на ній був зображений її чоловік Артем із найкращим другом Сашком. Відтоді минуло не так багато років, але хлопці помітно змінилися — змужніли та стали справжніми чоловіками.

У шкільні роки Сашко був закоханий у Настю і всіляко намагався привернути її увагу. Проте Настя не бачила у цьому доброму й скромному хлопці своєї другої половинки — її набагато сильніше тягнуло до його друга Артема, якого вважали найкрасивішим у школі й найвеселішим з усіх, кого вона знала. Зрозумівши, що шансів у нього немає, Сашко відійшов убік, аби не заважати щастю друга й коханої дівчини. Цей вчинок дозволив йому зберегти дружбу, і хлопці продовжили спілкуватися і після закінчення школи.

Настя була зачарована Артемом, вона ніби літала на крилах кохання і не хотіла розлучатися з ним ні на хвилину. Це бажання стало вирішальним у виборі інституту. Недовго думаючи, вона вступила туди ж, куди й Артем, насолоджуючись кожною миттю поруч із коханим. Артем теж був по вуха закоханий у Настю, і на четвертому курсі інституту зробив їй пропозицію. Весілля молодят не можна було назвати розкішним, але всі гості залишилися в захваті від веселого й душевного свята. Подарунків молодята отримали чимало, але основний став подарунок від батьків дівчини — він був найкориснішим і найщедрішим.

— Донечко, — почала Людмила Іванівна, мама Насті, важливу розмову за кілька місяців до весілля. — Ми з татом довго думали й вирішили віддати вам з Артемом бабусину квартиру — будете жити окремо й ні від кого не залежати.

— Вау, ви серйозно? — дівчина переводила захоплений погляд з батька на матір.

— Звичайно, серйозно, — підтвердив В’ячеслав Юрійович, батько Насті. — Ми ж хочемо, щоб твоє сімейне життя було щасливим, а для цього потрібне своє гніздечко.

— Дякую! — дівчина кинулася в обійми до батьків, її радості не було меж.

Але не всі сприйняли цю новину з таким самим захопленням. Молодша сестра Насті — Ксюша — вчинок батьків зовсім не оцінила, адже вона теж розраховувала на власне житло.

— А чому бабусина квартира дістається Насті? — обурено питала вона батьків. — Я, взагалі-то, теж заслуговую на своє житло!

— Ксюшо, у Насті вже своя сім’я, їй потрібніше, а ти поки що можеш почекати, — намагалася вгамувати доньку Людмила Іванівна. — Не хвилюйся, без спадку ми тебе не залишимо.

— Це все в майбутньому, а поки я маю тулитися в орендованій квартирі… — надула губи Ксюша, але далі сперечатися не стала.

Одразу після весілля Настя й Артем переїхали у простору однокімнатну квартиру, де швидко зробили косметичний ремонт на свій смак і зажили спокійним сімейним життям. Спокій тривав недовго — через пів року після весілля у їх розмірене життя постукала Ксюша.

— Настю, привіт. — зателефонувала вона сестрі якось увечері. — У мене проблеми, дуже потрібна твоя допомога.

— Що сталося? — стурбовано спитала Настя.

— У мене на роботі тимчасові труднощі, зарплату сильно урізали, поки що не зможу платити за орендовану квартиру. Можна я поживу у вас?

— У нас? — здивувалася Настя. — Тобі не здається, що логічніше було б повернутися до батьків? У нас же однокімнатна квартира.

— Настю, ну ти ж знаєш, я з ними не уживуся — постійно сваритимемося. Краще вже я з вами.

— Ну не знаю… — Настя задумалася: перспектива жити в однокімнатній квартирі з чоловіком і сестрою зовсім не здавалася привабливою.

— Не переймайся, я вам не створюватиму незручностей, спатиму на розкладачці на кухні, допомагатиму тобі по господарству — от побачиш, усе буде добре.

— Ну, в будь-якому разі треба порадитися з Артемом, раптом він буде проти.

— Звісно, я все розумію, радься. — погодилася Ксюша.

Після розмови з сестрою Настя поринула в роздуми. Їй не хотілося відмовляти Ксюші у допомозі, але й жити разом із нею в тісному просторі теж не здавалося гарною ідеєю.

— Мені сьогодні Ксюша дзвонила, просилася пожити з нами, — сказала Настя Артему, коли він повернувся з роботи.

— А що в неї сталося? — спитав Артем, не відриваючи очей від екрана телефону.

— Якісь проблеми на роботі — урізали зарплату, і тепер їй нічим платити за житло.

— Ну, якщо така ситуація, звісно, нехай приїжджає, — без вагань відповів Артем.

— Я не очікувала, що ти так легко погодишся. — здивувалася Настя.

— А що тут такого? Це ж твоя сестра, а рідним треба допомагати.

— Так, ти правий.

Слова Артема викликали в Насті відчуття провини, і вона вирішила погодитися на прохання Ксюші. «Вона ж казала, що ненадовго. Може, й справді нічого страшного», — подумала Настя й пішла телефонувати сестрі, щоб потішити її доброю новиною.

Уже за тиждень Ксюша переїхала до Насті й Артема, зайнявши значну частину простору їхньої однушки.

— Ого, скільки в тебе речей! — Настя з жахом дивилася на купу сумок, що заполонили квартиру.

— Це тільки здається. Зараз розберу — і побачиш, що речей у мене зовсім небагато, — запевнила сестру Ксюша.

— Ти впевнена, що ненадовго? — уточнила Настя, продовжуючи дивуватися обсягу речей.

— Так, щойно на роботі все налагодиться — одразу переїду. — пообіцяла Ксюша.

Дійсно, після того, як речі були розкладені, стало трохи легше, але Настя все одно з нетерпінням чекала, коли ж Ксюша нарешті з’їде. Мабуть, вона б і далі страждала від такого співіснування, якби не одна важлива новина.

— Ну що, готовий стати татом? — запитала Настя Артема, широко усміхаючись.

— Татом? Ти що… — він стояв і дивився на дружину з округленими очима.

— Ну, чого завмер? У нас буде дитина! — вигукнула Настя й кинулася чоловікові на шию.

Артем нарешті отямився і також почав радіти — ця новина застала його зненацька.

Щойно Ксюша повернулася з роботи, вони одразу повідомили і їй.

— Я стану тіткою?

— Так, і я сподіваюся, що дуже хорошою, — кивнула Настя.

— Оце так, це просто чудово! — Ксюша обійняла сестру.

Дізнавшись про майбутнє поповнення, Настя перестала дратуватися через спільне життя з сестрою. Вона, звісно, думала, що з появою дитини це стане неможливим, але поки що навіть почала бачити в цьому плюси. Перші кілька місяців Настя почувалася не надто добре, і допомога по господарству Ксюші була дуже доречною.

Здавалося, ніщо не могло зруйнувати ідилію, яка склалася у їхній оселі, але доля вирішила інакше. Готуючись до майбутніх витрат на дитину, Настя вирішила перевірити, скільки грошей вони з Артемом уже встигли відкласти, і полізла в їхній сімейний сховок.

«Дивно», — Настя перерахувала гроші, яких ніби стало значно менше. «Ні, я ж точно пам’ятаю, що докладала сюди всю свою премію, тут щось не так», — вирішила вона і пішла поговорити з чоловіком.

— Ти не брав гроші зі сховку? — запитала Настя в Артема.

— Ні, а що?

— Їх стало менше. — Настя не очікувала заперечення і ще більше стривожилася.

— А скільки там зараз? — запитав Артем.

— Сто тридцять тисяч.

— Та стільки там і було, я тобі точно кажу, — запевнив Артем.

— Ні, я ж пам’ятаю, там було…

— Заспокойся, — перебив її чоловік, — ти просто щось плутаєш, у твоєму стані таке буває.

— Може, ти й правий. — упевненість Артема трохи заспокоїла Настю, але сумніви не зникли повністю.

Можливо, Настя згодом би й забула про ситуацію з грошима, але дивні речі не припинялися. Одного разу, повернувшись додому, вона помітила, що диван посунувся ближче до вікна.

— Це ти переставив меблі? — запитала вона в Артема.

— Які меблі? — здивувався Артем.

— Диван. Він стояв не тут. — вказала Настя.

— Люба, з тобою все гаразд? — стурбовано спитав чоловік.

— Ксюшо, ну хоч ти йому скажи! — звернулася Настя до сестри.

— Ти що, сестричко, диван тут і стояв.

— Та ні ж, не тут! — наполягала Настя.

— Тобі треба більше відпочивати, — Артем підійшов і обійняв дружину.

Настя схопилася за скроні — навколо неї відбувалося щось ненормальне. Наступного дня вона, на свій подив, знову виявила диван на своєму звичному місці в центрі кімнати. «Так, треба почати вести щоденник, зі мною явно щось не те», — подумала Настя, вирішивши цього разу нічого не говорити чоловікові й сестрі.

Наступні кілька тижнів дивина у квартирі не припинялася: то їжа була пересоленою, хоча Настя точно знала, що не додавала солі, то речі зникали з місць, а потім з’являлися знову. Вона фотографувала все у квартирі, вела записи, намагаючись довести, що не втрачає розум.

Настя почала підозрювати Ксюшу і намагалася вивести її на чисту воду, але Артем усе списував на втому і стан дружини. Врешті-решт, після чергової історії про перестановку, Артем не витримав:

— З головою в тебе зовсім біда, перепиши квартиру на мене, — сказав він.

— Навіщо? — здивовано подивилася на нього Настя.

— Та щось із тобою не те. Не дай Боже, віддаси квартиру якимось шахраям — доведеться нам потім на вулиці жити.

— Не хвилюйся, такого точно не буде, — запевнила Настя.

— Може, все ж таки подумаєш над цим? Так справді буде безпечніше, — знову запропонував Артем.

— Та все зі мною гаразд! — крикнула розлючена Настя й вийшла з кімнати.

Після весілля Артема й Насті Сашко не припинив з ними спілкування. В гості він заходив нечасто, але регулярно телефонував Артему, цікавився, як у них справи. Під час однієї з таких розмов поруч з Артемом сиділа Ксюша, і коли той попрощався з другом, одразу почала з ним розмову. Відволікшись на запитання Ксюші, Артем забув натиснути кнопку завершення дзвінка — Сашко став мимовільним свідком їхнього діалогу.

— Коли вона вже забереться звідси? Ти ж обіцяв, що квартира скоро буде нашою, — обурено говорила Ксюша.

— Ти ж знаєш Настю. Її непросто зламати, вона ще сумнівається, що в неї проблеми з головою.

— Я втомилась чекати, я хочу бути з тобою, хочу жити в цій квартирі, а не бути тут тимчасовою. Придумай, як це все можна прискорити, — плаксивим голосом мовила Ксюша.

Сашко був у шоці. Емоції переповнювали. «Як Артем міг так вчинити? А Ксюша?!» — він вирішив негайно діяти й подзвонив Насті.

— Привіт, ти зараз не вдома? — запитав він одразу.

— Ні, щойно вийшла з клініки. А що?

— Скинь мені адресу, я приїду. Треба поговорити, — сказав Саша.

Через пів години вони вже сиділи в його машині, і Сашко переказував Насті почуту розмову.

— Я так і знала! Я не вірила в ці всі їхні вмовляння, ніби я сходжу з розуму, — на очі Насті навернулися сльози. — Ну як вони могли, так зі мною?!

— Я сам не можу цього збагнути. Але ми щось придумаємо, — намагався заспокоїти її Саша.

— А що тут придумаєш? Мене зрадили. І все.

— І що ти плануєш робити? — запитав хлопець.

— Виведу їх на чисту воду. І пошлю куди подалі, — стискаючи кулаки, відповіла Настя.

— Я тобі допоможу, — відгукнувся Саша. — У мене на телефоні вмикається запис дзвінків. Для роботи дуже зручно. Та розмова теж збереглася.

Того ж дня вони разом приїхали до квартири Насті й пред’явили Артему й Ксюші запис розмови. Відпиратися було безглуздо — усе було надто очевидно, і жодні виправдання не могли їх урятувати.

— Навіщо взагалі було на мені одружуватись? Жив би з Ксюшею й не псував мені життя! — кричала Настя на Артема.

— Ми з нею зійшлися вже після весілля… — почав виправдовуватись Артем, ніби це щось змінювало.

— А ти?! Як ти могла?! — накинулась Настя на сестру.

Ксюша мовчала, не намагаючись нічого сказати. Уся ця сцена тривала довго, поки Настя не вигнала з квартири й зрадника-чоловіка, і зрадницю-сестру.

Те, що сталося, показало Насті, наскільки вона помилилася у виборі. Виявилося, що справжнє щастя було поруч увесь цей час — вона просто не помічала його. Сашко підтримував її як міг, і з часом Настя усвідомила, що він для неї значно більше, ніж просто друг. Дитину Насті Саша прийняв як рідну — він був по-справжньому щасливий, що отримав сім’ю з дівчиною, яку завжди кохав.

Що ж до Артема і Ксюші — через нетривалий час вони розійшлися. Мучило їх почуття провини чи ні — Настя не дізналася, бо на всі спроби сестри відновити стосунки відповідала рішучою відмовою.