— У суботу дівчата прийдуть, відзначимо день народження, — сказала Жанна Юрію. — Можна було б і в кафе посидіти, але ми з тобою поки що не можемо собі цього дозволити.
— Ну гаразд, нехай приходять. Я що, я не проти, — охоче погодився молодий чоловік, з яким Жанна жила вже пів року.
До РАЦСу він її поки що не кликав. Але жили вони дружно й будували плани на майбутнє. Жанна не раз замислювалася про те, що їй із Юрієм пощастило.
— Який він господарський і турботливий, — розповідала вона у розмові з колегою по роботі. — А який економний — це ж така рідкість зараз. Юрій кожну копійку заощаджує, щоб якомога швидше купити власне житло.
Жанна вірила, що настане день, коли чоловік дозріє до того, щоб створити з нею справжню сім’ю. Та й їй уже варто було задуматися про це. Годинники цокали, найкращі роки йшли. А вона досі носила своє дівоче прізвище.
У суботу Жанна вирішила зібрати дівчат. Брак грошей — не привід скасовувати свята. Так, вони з Юрієм економили на багатьох речах. Продукти купували найдешевші, одяг і взуття — тільки на розпродажах, відпочивати їздили до його друзів на дачу, навіть не мріючи про жодні далекі подорожі. Жанна вірила — такий режим жорсткої економії скоро себе виправдає: вони з Юрієм зможуть купити квартиру.
— Ленко, привіт! — зателефонувала вона колишній однокласниці напередодні. — У суботу з дівчатами чекаю вас у нас із Юрою. Сподіваюся, ви не забули, що у мене день народження?
— Та пам’ятаю. Тільки ми от нещодавно з Машею говорили, вона казала, що ти, швидше за все, не святкуватимеш. Здається, у тебе якісь фінансові труднощі, — відповіла подруга. — Але раз запрошуєш, звісно, прийдемо. Це ми любимо. Тим більше, давно вже не бачилися, і пора поспілкуватися нам усім.
— От і добре. Тоді я вас із Машунею чекаю в суботу о третій. І Аню теж запрошу, — задоволено проговорила Жанна, передчуваючи зустріч із подругами.
— Питання про подарунок не стоїть, я так розумію? Даруємо тільки гроші? — уточнила Лена.
— Так! Але, в принципі, як самі вирішите, — засміялася Жанна.
— А твій-то не буде проти? А то я чула, що він у тебе строгий у плані економії. Прямо справжній Плюшкін. Не вижене нас? — жартома запитала подруга.
— Ні, ні. Святкування погоджене і видано офіційний дозвіл, — також жартуючи відповіла Жанна.
До суботи залишалося кілька днів. Треба було скласти списки продуктів, які Жанна купить, щоб приготувати на стіл прості та смачні страви й закуски. Все, що вона сама любить. Без витребеньок, але ситно і смачно. Готувати Жанна вміє, цього в неї не відняти. Курку можна в духовці запекти, пару-трійку салатів нарізати, бутерброди зробити з рибою та м’яким сиром, різноманітні нарізки. Усе у неї вийде, і стіл буде гідний. А дівчата в неї не вибагливі. Адже головне для них — це спілкування, якого давно вже бракувало.
— Юр, а ти не купиш завтра шампанське? Можна ще й пару пляшок білого напівсухого вина. А то я буду з пакетами — там список продуктів величезний. Алкоголь уже не донесу. Сам-то що питимеш? — увечері запитала у коханого Жанна.
— Куплю. Якраз у сусідньому магазині зі вчорашнього дня знижка на деякі марки вина. А я, швидше за все, пити нічого не буду, — відповів Юрій.
— Як це? — здивовано запитала Жанна.
— Знаєш, мама попросила допомогти. Вони з батьком купили нові меблі в спальню. Ось поїду до них, допоможу батькові зібрати й установити. Тож залишаю вам із дівчатами повну свободу. Святкуйте, веселіться, згадуйте свою юність. А я вам заважати не буду. Все-таки, як не крути, мені з вами буде не дуже цікаво. Подруги твої незаміжні, прийдуть без чоловіків, мені й поговорити ні з ким.
— На тому й порішили, хоча Жанні було трохи прикро, що в такий важливий для неї день Юрія не буде поруч. Все ж таки їй хотілося, щоб подруги познайомилися з її обранцем, оцінили його зовнішність, почуття гумору та вміння знаходити спільну мову в будь-якій компанії.
— Ну, може, пізніше до нас приєднаєшся? — приховуючи досаду, запитала Жанна.
— Як буде. Обіцяти нічого не можу. Але якщо звільнюся раніше, обов’язково до вас приєднаюся, — відповів Юрій, обіймаючи Жанну.
«Який же він молодець! Як я його люблю за розуміння і бажання всім допомогти!» — з натхненням подумала вона в той момент.
Жанна зовсім не ревнувала коханого до майбутньої свекрухи, хоча та сприйняла її вороже, коли Юрій спробував їх познайомити. Вона вірила, що Галина Іванівна, дізнавшись обраницю сина ближче, обов’язково зрозуміє, яка вона хороша людина і як пасує її Юрчику.
У суботу Жанна піднялася ні світ ні зоря. На кухні їхньої орендованої квартири було спекотно. Вона готувала частування для гостей. Юрій прокинувся ближче до десятої, не поспішаючи, поснідав омлетом і бутербродами, які Жанна виділила йому з тих, що готувала до святкового столу.
Юрій дуже скромно привітав її напередодні з днем народження, подарувавши колготки, які Жанна завжди купувала собі сама.
— Вибач, поки що так, — поцілувавши кохану, сказав він з почуттям. — Потім, як розбагатіємо, куплю тобі каблучку з діамантом. Або навіть машину — що сама забажаєш!
— Добре. Чекатиму, — усміхаючись, відповіла Жанна. — А чому ти так мало алкоголю купив? Раптом нам не вистачить?
— Та вистачить вам. Пляшка шампанського і пляшка вина. Вас же троє буде, наскільки я зрозумів, — спокійно і розважливо відреагував Юрій на невдоволення Жанни. — От і спілкуйтеся, навіщо упиватися до нестями. Та й потім, у понеділок за квартиру платити. Сподіваюся, ти пам’ятаєш? А зайвих грошей у нас з тобою немає.
— Нас четверо буде. І про платіж я пам’ятаю. Мені ці платежі щомісяця, як гострий ніж у серце. Скоріше б уже купити квартиру і платити за свою, навіть якщо сума буде така ж велика.
— Усьому свій час, купимо. А поки що давай гроші. Може, я сьогодні постараюся господарям відправити. У понеділок справ буде багато, можу закрутитися і забути, — діловито заговорив Юрій.
— Так, звісно. Зараз.
Жанна звично віддала значну суму, що становила половину оплати за оренду цієї квартири, де вони з Юрієм жили в очікуванні кращих часів.
Вона розуміла, що одному чоловікові важко платити всю суму. Та й чому він має платити один? Адже вона теж працює, хоч і зарплата її поки залишає бажати кращого. Але найближчими двома роками її чекало підвищення до заступника начальника відділу. І тоді її дохід зріс би відсотків на тридцять. А зараз було туго. Юрій також заробляв небагато, тому вони відразу домовилися, що за оренду житла, де Юрій вже жив кілька місяців до знайомства з Жанною, вони платитимуть разом. Він навіть сказав їй тоді щось на кшталт — ось таку дівчину я і шукав, розумну, розважливу, щедру.
Близько дванадцятої Юрій, як і обіцяв, поїхав до батьків, а о третій прийшли дівчата. Але до цього Жанна все ж таки сходила до місцевого алкомаркету і докупила ще вина. Їй було соромно перед подругами. Подумали б, ну взагалі зекономили. Навіщо ж тоді гостей звати, якщо стіл буде порожній?
— Привіт, Жанко! Так раді тебе бачити! З днем народження, люба! — весело гомоніли в передпокої гості.
— Проходьте, дівчата, я теж рада вам. Зараз будемо гуляти й веселитися, — приймаючи квіти, сказала іменинниця.
— О, який стіл! Ну ти, як завжди, молодець! Пізнаю твою майстерність! — окинувши поглядом стіл, багатий на частування, сказала Маша.
— А де твій? Думали, познайомиш нас сьогодні з Юрієм, — запитала Аня у Жанни, що розчервонілася від емоцій.
— Немає його. До батьків поїхав. Та й до кращого. Ну що він з нами буде один сидіти, у дівчачій компанії? Нудно йому буде. Сказав, гуляйте без мене, не заважатиму вам, — пояснила Жанна подругам рішення Юрія.
— Ой, ти поглянь! Який молодець, ну просто чудо! Таких зараз вдень із вогнем не знайдеш. Пощастило тобі, Жанно, хороший чоловік дістався. Бережи його і не ображай, — приводячи себе до ладу перед дзеркалом, Лєна жартувала, передчуваючи прекрасний вечір.
— Так, пощастило. Він у мене непоганий, — погодилася винуватиця торжества.
— А що подарував? — поцікавилися дівчата.
— Та… — зам’ялася Жанна, не бажаючи розповідати про дуже скромний подарунок співмешканця. — Грошей дав… Сказав, купи, що сама захочеш. Не майстер Юра обирати подарунки, знаєте. Як і більшість чоловіків. Тож тут вже краще не ризикувати.
— А квіти для тебе зажав, — помітила Маша, не побачивши в кімнаті інших квітів, окрім тих, що принесли вони.
— Та нічого страшного… Я сама не дозволила йому витрачати на це гроші. Квартиру ж ми орендуємо. Тож кожна копійка на рахунку. Але давайте не про це. Ми для чого сьогодні зібралися? Святкувати мій день народження. Ось давайте і святкувати. Відкорковуймо шампанське! Хто вміє, дівчата?
І подруги почали святкувати. Вони охоче згадували веселі й курйозні випадки з їхнього життя, сміялися, виголошували тости, вітаючи іменинницю. Потім увімкнули музику й навіть трохи потанцювали.
— Ой, насмішила ти нас, Жанно. Усе так смачно у тебе. Давайте хоч трохи відпочинемо, — запропонувала Аня, показуючи на диван. — Розкладай, трохи поваляємося, щоб у животі місце звільнилося.
Гості разом із господинею влаштувалися на затишному великому дивані. Почали показувати одна одній фото зі смартфонів. Розповідати про новини, що сталися в їхньому житті.
— Ну а ти нам свого ненаглядного покажи. Уж не зурочимо, обіцяємо, — запитала у Жанни Маша.
— Так, зараз. Є кілька знімків. Юра не дуже любить фотографуватися, — неохоче погодилася вона.
— О, а я його знаю! Юрія твого! І батьків його теж, — раптом видала Аня.
— Знаєш? — здивувалася Жанна й чомусь одразу занепокоїлася.
— Так, вони недалеко від моїх батьків живуть. Три роки тому, коли мій старший брат Вовка зібрався одружитися, мої батьки хотіли орендувати у них квартиру, яку ті вже давно здавали. Тут же, до речі, у цьому районі. Але щось там не склалося — чи то в ціні не зійшлися, чи моєму брату не сподобалося. Зрештою квартиру зняли в інших людей. А потім і зовсім через рік після весілля купили свою, — розповідала Аня.
— Може, ти щось плутаєш, Аню? — раптом поблідла Жанна.
— Та ні, точно вони. Тітку Галю її звати. Правильно?
— Так, мати Юрія звати Галина Іванівна. Але це може бути збігом, — не хотіла визнавати правди Жанна.
— Слухай. То, може, це квартира Юрка, а він із тебе гроші за оренду бере? От хитрюга, а? — припустила Маша.
— Та ні, ти помиляєшся. Ні, ні! Цю квартиру ми орендуємо в сторонніх людей, — приглушеним голосом промовила Жанна.
— І ти можеш нам це довести? Покажи квитанції за квартиру.
— Та немає їх. Господарі самі платять. Юрій збирає всі квитанції і відвозить їм. Він так мені сказав.
— Ось! Перше доказ! Він ховає від тебе квитанції, де зазначений власник, — продовжувала Маша.
— Дівчата, та не може цього бути… Юра не такий. Навіщо йому мене обманювати? Це ж абсурд, — не вірила Жанна в очевидне.
— Гаразд, підемо іншим шляхом. Сусіди! Вони, як правило, завжди знають, хто власник. Особливо ті, хто давно живе в під’їзді. Є у вас тут бабусі?
— Так. У сусідній квартирі живе баба Поля, ми завжди з нею вітаємося, — відповіла Жанна, у якої від гарного святкового настрою не залишилося й сліду.
— Підемо! Зараз усе з’ясуємо! — бойова Марія була налаштована рішуче.
— Скажіть нам, будьте ласкаві, кому належить ця квартира? — привітавшись із літньою жінкою, запитала Маша, стоячи поруч із Жанною, щоб сусідка не подумала, що вона шахрайка.
— Так відомо, кому. Вон тій свекрусі та свекру, — кивнула старенька на Жанну. — Весілля-то у вас ще не було? Не тягніть із цим. Дітей пора заводити, живете вже давно з Юрком. Я за вами спостерігаю, гарна ви пара.
— Дякую, бабусю. З весіллям ми поки зачекаємо, — із діловим виглядом відповіла їй Маша й повела ошелешену Жанну назад до квартири.
— Отакої, подруго! Виходить, Юрик твій тебе використовує по повній! Який хитрюга, а? Економіст чортовий! Вибач, що відкрили тобі очі на нього у такий невідповідний день. Зіпсували свято, — Маша намагалася заспокоїти вже майже ридаючу Жанну.
— Як він міг? Адже це підло! Я майже третину своєї невеликої зарплати йому віддавала, щоб він міг оплачувати оренду. А він, виходить, мене обманював. Користувався моїми грошима. Як таке взагалі можливо? — дівчина не могла заспокоїтися.
— Нічого, нічого, і на таких вправа знайдеться. Збирайся, дорога, допоможемо тобі звідси з’їхати. Вон у Лєнки поки поживеш.
Дівчата почали складати речі Жанни. В окрему сумку склали все зі столу, щоб ворогу не дісталася ані крихта.
— Ти головне скажи йому, щоб він усе до копійки тобі повернув. У тебе ж залишилися чеки в історії онлайн-переказів? — запитала Маша в Жанни. — Іш ти, вигадник який!
— Залишилися в історії переказів. Але що з того? Він скаже, що я за власним бажанням оплачувала проживання в цій квартирі. Хитрий, знайде, як захиститися, — сумно відповіла іменинниця.
— Ну, тоді тільки Петро! — вставила своє слово Лєна.
— Хто це? — запитали всі хором.
— Мій двоюрідний брат. Чолов’яга під два метри, кремезний. Якраз нещодавно повернувся звідти… Ну, ви розумієте, так? Попрошу його, хай твого хитрого «підприємця» трохи налякає. Усе поверне як миленький, твій Юрик. Ще й із відсотками!
— Та ти що? Може, не треба? — Жанна навіть трохи розгубилася.
— Треба, таких лише так і вчити!
Увечері, повернувшись додому, Юрій побачив у своїй квартирі розруху й порожнечу. Жанни не було. Її речей теж.
Збентежений і роздратований, він спробував додзвонитися до дівчини. Але телефон мовчав. А наступного ранку у двері хтось подзвонив. Відчинивши, Юрій від несподіванки навіть відступив назад.
— Служба допомоги обманутим жінкам. Викликали? — у квартиру, грубо відсунувши Юрія, протиснувся великий, страхітливий чолов’яга.
— Н-н-ні… — розгубився Юрій. — Ви хто?
— А я сам прийшов. І думаю, що якраз вчасно. Ну-бо, відповідай, скільки ти заборгував Жанні? — велетень говорив дивним, скрипучим голосом, від чого Юрій злякався ще більше.
— Ви про що?
— Так, я розумію, що доброї розмови у нас не вийде, — наступав грізний гість на розгубленого господаря.
— Та про що ви? — заверещав Юрій.
— Думаю, що сума у півтори сотні її влаштує. Гроші переведеш зараз. Я зачекаю тут. Ось на стільчику посиджу.
— Та немає у мене… Звідки?
— Тоді я залишуся у тебе назавжди, — страшно всміхнувся Петро, піднімаючись зі стільця, який під ним виглядав, як іграшковий.
— Ні, ні. Я знайду. Зараз… зачекайте.
Юрій зателефонував батькам і довго пояснював, що йому потрібно. Він попросив перевести необхідну суму. А потім під пильним поглядом страшного гостя зробив переказ на рахунок Жанни.
«От яка розумна! Усе ж дізналася. І перехитрила-таки мене», — подумав Юрій.
— Дякую, Петре, — щиро раділа Жанна, яка вже знайшла собі нове житло й тепер змогла оплатити його на гроші, що повернув Юрій.
— Будь ласка. Таксу мою ви тепер знаєте. Десять відсотків від угоди, і я знову до ваших послуг.
— Так, зрозуміла. Уже перевела вам гроші. Щиро дякую за допомогу!
Peцenт дoʍaшньoгo тopтa «Moнaстupськa хaтa»