Тетяна з особливим хвилюванням чекала на свій весільний день. Вона з самого дитинства малювала в уяві цей момент: усе ідеально, вона виходить заміж за коханого чоловіка, з яким планує розділити все життя. Проте з самого ранку все пішло шкереберть. Візажист, якого замовили ще за півтора місяця до свята, раптом зателефонував і сказав, що не приїде. Причину не пояснив, просто сухо кинув: «Не зможу». Тетяна була шокована, адже обирала цього фахівця за чудовими відгуками. Здавалося, він щойно прокинувся після гулянки. Мама намагалася заспокоїти доньку, пропонуючи зробити макіяж самотужки. Тетяна намагалася тримати себе в руках. Через макіяж не варто псувати такий важливий день! Зрештою, Єгор завжди казав, що вона гарна і без косметики.
Наречений затримувався через затори, тому вирішили, що батьки відвезуть Тетяну до РАЦСу. Але на цьому невдачі не скінчилися…
— Мамо, може, це знак, що мені ще рано заміж виходити? Все ніби валиться з рук. Може, скасувати весілля або перенести його? Щось усе йде шкереберть, — невпевнено промовила Тетяна дорогою до РАЦСу. — Ось навіть чорна кішка дорогу перебігла.
— Доню, не вигадуй дурниць. Через візажиста та затори скасовувати весілля? Кішки бігають своїми справами й не переймаються нашими забобонами. Якщо сумніви серйозні — це інша справа. Але якщо ви з Єгором справді кохаєте одне одного, не варто панікувати через дрібниці.
Тетяна любила Єгора, але не могла зрозуміти, чому саме сьогодні все йде не так. Можливо, її очікування були занадто високими? А може, варто було заздалегідь підготуватися до несподіваних проблем?
Останньою краплею стало повідомлення від фотографа. Він написав, що не зможе провести фотосесію, бо зламав камеру. Тетяна ледве стримувала сльози, але намагалася триматися.
— Доню, у наші часи професійні фотографи — це розкіш, — підбадьорювала мама. — Зробимо фото на телефон, вони будуть не гірші.
Побачивши Єгора, Тетяна трохи заспокоїлася. Його ніжний погляд випромінював любов та підтримку. Всі негаразди відразу втратили свою важливість. Найголовніше — вони разом і сьогодні стануть сім’єю.
Під час церемонії руки Тетяни тремтіли від хвилювання. Здавалося, що щось обов’язково зіпсується. Серце калатало, наче пташка в клітці. Але ось вони обмінялися обручками та підписами. Вона стала дружиною Єгора. Всі проблеми зникли, і вона відчувала щастя. Проте випробування ще не скінчилися.
— Тетяно, що це за неподобство? — пролунав різкий голос свекрухи, яка підійшла до молодят.
Тетяна стривожено перевірила свою сукню, але не знайшла на ній жодної вади. Чому свекруха так сердиться?
— Що трапилося? — невпевнено спитала вона.
— Ще й питаєш? Твоя сім’я жодної копійки не внесла у підготовку весілля! Як вони взагалі посміли прийти сюди? Ми їх не запрошували. Нехай навіть не сідають за стіл!
Тетяна заніміла від такого удару. Як це «не запрошували»? Вони ж разом з Єгором складали список гостей! Спочатку їй здалося, що це невдалий жарт. Але, глянувши на розгублені обличчя своїх батьків, вона зрозуміла — це не жарт. А Єгор стояв поруч і мовчав, наче його це зовсім не стосувалося.
— Людмило Євгенівно, якщо це жарт, то він зовсім недоречний. Сьогодні зранку все йде шкереберть, і я сприймаю такі слова надто болісно.
— Які жарти? — холодно відповіла свекруха. — Тетяно, якщо ти сама не можеш сказати це своїм батькам, то я зроблю це за тебе. Ви з Єгором не витратили ані копійки на це весілля. Май совість і забирай своїх батьків із ресторану, щоб уникнути скандалу. Гості вже дивляться на нас з осудом.
Тетяна розгублено оглянула банкетний зал. Більшість присутніх були для неї чужими людьми. Лише кілька знайомих облич промайнуло серед незнайомців. Хто всі ці люди? Родичі свекрухи чи її друзі? Найбільше ранило те, що Єгор мовчав, ніби погоджуючись зі словами матері. Здавалося, все було сплановано заздалегідь.
— Але ж ми з Єгором оплатили банкет зі спільних заощаджень…
— Саме так, ви з Єгором, — наголосила свекруха. — А твої батьки не додали жодної гривні. Тому вони не мають права сидіти за нашим столом і їсти наш торт.
— Таню, не переймайся, — зі сльозами на очах прошепотіла мама. Вона міцно тримала батька за руку, який від люті побілів, але мовчав, стримуючи себе. — Ми підемо. Нам не потрібні ці приниження. Ми прийшли тільки підтримати тебе. Все добре, не хвилюйся.
Тетяна перевела погляд на Єгора, сподіваючись на підтримку. Але він мовчав, ніби боявся сказати хоч слово проти матері.
Батьки Тетяни, опустивши голови, вийшли з ресторану. Єгор узяв її за руку й повів до святкового столу. Дівчина не розуміла, що відбувається. Вона була ніби в тумані. Лише коли гості почали кричати «Гірко!» і Єгор нахилився для поцілунку, Тетяна раптом отямилася. Вона різко відштовхнула його руку, а на її обличчі застигла злість і образа. Їй було важко дихати, а серце здавалося каменем. Якщо її родину принизили сьогодні, то хто дасть гарантію, що завтра так не вчинять із нею? Перед очима спливали засмучені обличчя батьків. Це весілля стало зовсім не таким, про яке вона мріяла. У її душі наростав жаль за свій вибір.
— Таню, що трапилося? Все добре. Гості чекають нашого поцілунку, — намагався заспокоїти її Єгор.
— Цілуйся з ними, якщо тобі так хочеться! — різко відповіла Тетяна й вибігла з ресторану. Вона почувалася чужою на власному святі. Сльози застилали очі. Тетяна бігла по алеї, не усвідомлюючи, як опинилася надворі. Найдивовижніше, що Єгор навіть не зробив спроби її зупинити. Він залишився стояти там, де був. Це лише підтвердило її підозри — вона йому не потрібна. Якби він справді кохав її, він би не допустив такого приниження. Він мав би стати на її бік ще тоді, коли все почалося.
Позаду пролунав сигнал автомобіля. Тетяна озирнулася й побачила, що батьки ще не встигли поїхати. Мама вийшла з машини, і Тетяна кинулася до неї в обійми.
— Доню, не роби цього через нас. Не тікай зі свого весілля, — заспокоювала її мама, ніжно витираючи сльози.
— А як мені вчинити, мамо? Терпіти це приниження? Жити в постійному страху, що свекруха диктуватиме мені умови? Я не хочу такого життя. Не хочу бути маріонеткою в їхніх руках. Я вже жалкую, що погодилася на цей шлюб. Де мій чоловік? Чому він не зупинив мене й не підтримав? — у голосі Тетяни тремтіла лють і розпач.
У цей момент вона почула знайомий голос. Обернувшись, Тетяна побачила Єгора. Він стояв нерішуче, мовчки намагаючись підібрати слова.
— Поговори з ним, доню. Якщо не поговориш зараз, можеш потім шкодувати, — тихо порадила мама.
Тетяна витерла сльози. Їй було байдуже, як виглядає її обличчя чи чиїсь думки. Вона не збиралася повертатися до ресторану. Ця розмова з Єгором мала стати останньою крапкою.
— Таню, не поспішай із висновками. Це не моя провина — так вирішили мої батьки. Вони завжди контролюють фінанси. А твої рідні справді не внесли грошей у весілля.
— Мої батьки виплачують кредит за перший внесок на нашу квартиру. Добре, що ми ще не встигли взяти спільну іпотеку, — холодно відповіла Тетяна.
— Таню, не сердься. Головне, що ми кохаємо одне одного. Твої батьки ж не дуже образилися? Давай підемо, вмиєшся, і повернемося до гостей. Всі чекають на нас. Мама вже намагається заспокоїти ситуацію.
Єгор простягнув руки, щоб обійняти її, але Тетяна різко відсторонилася, дивлячись на нього крижаним поглядом. Від нього тхнуло алкоголем. Хоча він випив небагато, його вже «рознесло».
— Ти тут тільки тому, що мати наказала тобі прийти?
— До чого тут вона? Ти справді так образилася через це?
— Ти вважаєш це нормальним? — запитала Тетяна, відповідаючи на його питання іншим питанням.
— Нічого страшного в цьому не бачу. Твої батьки поставилися до цього спокійно, а ти робиш з мухи слона.
Тетяна провела рукою по обличчю, прибираючи пасмо волосся. Вона вже прийняла своє рішення.
— Я не дозволю принижувати своїх батьків. Якщо для тебе це нормально, нам більше нема про що говорити.
Вона зняла обручку й простягнула її Єгору.
— Забери її. Ти ж її купив. Тепер можеш записати мене в боржники.
— Ти що робиш? Це ж погана прикмета — знімати обручку!
Тетяна гірко засміялася. Скільки ще потрібно було знаків, щоб усвідомити: цей день перетворився на суцільне фіаско? Вона не повинна була виходити за нього. Все сталося надто швидко. Навіть коли сказала «так», у душі лишалися сумніви. Тепер вона зрозуміла: інтуїція вже тоді підказувала їй триматися подалі від нього і його родини.
— Це означає, що дружиною твоєю я бути не хочу. Дякую, що сьогодні показав своє справжнє обличчя.
З цими словами Тетяна повернулася до машини батьків. Вона бачила, як батько ледь стримує гнів, аби не накинутися на Єгора. Їй треба було їхати, щоб уникнути ще більшого конфлікту. Поруч із цими людьми їй більше не було місця.
— Тетяно, ти ще пошкодуєш! Ми можемо все владнати! — крикнув Єгор.
Тетяна підняла руку й махнула йому, навіть не глянувши назад. Ось так вона стала дружиною лише на один день. Це було водночас і сумно, і смішно. Мрії розлетілися на друзки, а реальність перевернулася догори дригом. Тепер їй було страшно навіть думати про нові знайомства, побачення й можливі розчарування.
— Доню, ти впевнена у своєму рішенні? — м’яко запитала мама, коли Тетяна сіла в авто.
— Так, мамо. Я не дозволю принижувати вас із татом. Чоловіків у світі багато, а таких батьків, як ви, у мене більше немає. Якщо вони так поставилися до вас, то й на мою повагу хай не сподіваються.
— Доню, — прошепотів батько, зворушений її словами, — чого ми тут сидимо й сумуємо? Це лише один день із нашого життя. Головне, що всі живі й здорові. А Єгор хай дякує твоїй мамі, що вона стримала мене від «розмови по-чоловічому». Руки свербіли…
— Татку, я бачила це. Але воно того не варте. Не слід витрачати сили на тих, хто їх не заслуговує.
Двигун м’яко загурчав, і машина плавно рушила вперед. Тетяна зітхнула з полегшенням: добре, що вони з Єгором вирішили не жити разом до весілля, як це часто роблять пари сьогодні. Не потрібно буде повертатися за речами чи знову бачити його байдужий погляд. Вона була вдячна долі за те, що саме в цей день їй відкрилася справжня суть чоловіка. Краще пережити це зараз, ніж роками обманювати себе, зрештою стати жертвою примхливої свекрухи. Та, ймовірно, вже мала план, як «перевиховати» невістку, змусивши її бути покірною. Навіть сина вона тримала під контролем так міцно, що він боявся сказати слово проти неї.
До чого вона прагнула? Невже їй не було шкода власної дитини? З таким підходом навряд чи Єгор колись зможе знайти справжнє щастя. Тетяна важко зітхнула, намагаючись більше не думати про чоловіка, який незабаром стане її минулим. Він ніколи не піклувався про неї по-справжньому. Навіть під час тієї ганебної сцени його байдужість була очевидною. Якби не її мама, яка намагалася владнати ситуацію і заспокоїти гостей, він би просто залишив усе як є.
Втім, сумувала Тетяна недовго. Вона швидко подала заяву на розлучення. Оскільки у них з Єгором не було ані спільного майна, ані дітей, процедура пройшла легко й без зайвих конфліктів. Єгор навіть не намагався її зупинити. Він лише демонстрував своє обурення, вважаючи, що вона зганьбила його сім’ю перед гостями й зіпсувала весільне святкування. Для нього всі витрати на весілля були марною тратою коштів.
На щастя, гроші, які її батьки відклали для внеску на квартиру, повернулися до свого призначення. Тетяна мала стабільну та високооплачувану роботу, тому отримала схвалення на іпотеку без проблем. Незабаром вона вже жила у власному помешканні.
Вона не дозволила собі впасти у відчай чи шкодувати про зруйнований шлюб. Насправді вона нічого не втратила. Навпаки, вона звільнилася від життя, сповненого принижень і маніпуляцій. Єгор же опинився у складній ситуації. Хоча він і розумів, що Тетяна була права, його мати невпинно переконувала його у підступності колишньої дружини. Вона запевняла, що синові пощастило позбутися «такої» жінки на самому початку їхнього спільного життя.
Чи міг Єгор мати щасливе майбутнє з такою матір’ю? Це питання залишалося без відповіді. Але Тетяна більше не переймалася тим, що буде з ним далі. Її життя тільки починалося, і вона йшла вперед, залишивши минуле позаду.
Ніжний йогуртовий пиріг-суфле — пухкий, ароматний та легкий