— Привіт, сусідко! Ще вдома, не пішла на роботу? — на порозі стояла Ольга, немолода, але ефектна брюнетка, яка мешкала двома поверхами нижче.
У легенькому напівпрозорому халатику, з недбало розкуйовдженим волоссям, вона всім своїм виглядом натякала на те, що щойно прокинулась. Але тим не менш поспішала виконати «важливу місію».
— Привіт. Уже тікаю. Ти щось хотіла? Якщо не терміново — давай увечері, добре? Бо начальниця мене з’їсть живцем, якщо знову запізнюся, — Галина вже намагалася зачинити двері, але Ольга її зупинила.
— Зачекай, не поспішай. Ось, твій Юрик у мене вчора ввечері залишив. Забери. Тут, мабуть, якісь важливі документи. А що як шукатиме, а не згадає, де загубив. Почне хвилюватись. А він що, вже поїхав? — витягуючи шию, вона намагалася зазирнути всередину квартири.
Ольга простягнула Галі пластикову папку з документами. У чоловіка нещодавно померла мати, і тепер Юрій оформлював спадщину. Там якраз і були всі документи по цій справі. Сусідка зверхньо усміхалась і пильно спостерігала за реакцією Галини.
— Папка знайшлася! Треба ж! Ну й чудово! — реакція Галі була дивною навіть для неї самої.
Не звикла показувати свої емоції, Галя залишалась вірна собі і цього разу. Забравши у сусідки папку, вона зачинила двері просто перед її носом.
Неможливо описати, що зараз творилось у неї в душі.
Юрій що, зраджує їй? З цією зухвалою самотньою красунею? З жінкою, яка живе просто під носом у дружини? Але ж це абсурд! Нісенітниця! Юра не міг…
— Так, треба заспокоїтись і все добре зважити, — сказала сама собі Галина.
Їй раптом стало жарко. Вона скинула з себе дорогий вовняний костюм, у якому збиралась на роботу, і недбало кинула його кудись убік.
Ох, вона ж спізнюється на роботу! Ні, сьогодні на роботу не піде.
— Алло, Тамаро Вікторівно, перепрошую, але я сьогодні не прийду. Ні, зовсім. Так, мабуть, захворіла, — коротко відповідала Галя на запитання здивованої начальниці.
— Та ти ж учора була як огірочок. Що трапилось, Романова? Працювати не хочеш? Відмовки? — допитувалась сувора Тамара Вікторівна.
— Ні, мені справді дуже зле. І зараз я цю проблему вирішуватиму. Загалом, оформлюйте мені відпустку на кілька днів, — крижано сказала Галя, яка думала зараз зовсім про інше.
— А лікарняний? Може, краще лікарняний, якщо ти таки хвора? Ой, щось ти темниш, Романова. Ну добре, лікуйся. Даю тобі три дні й не більше. Зрозуміла?
— Так, дякую!
А тепер потрібно все гарно обміркувати. Зважити всі «за» і «проти», згадати всі деталі та зробити висновки. А вже потім вирішувати, що робити далі.
Учора чоловік прийшов пізніше, ніж зазвичай. Сказав, що на роботі було позапланове зібрання всього колективу. Якісь термінові питання вирішували аврально. Після вечері Юрій виявив, що немає папки.
Мав зателефонувати нотаріусу, щоб з’ясувати деталі спадкової справи. Папки не було. Засмутився. Пішов до машини, сподіваючись знайти документи там. Повернувся ні з чим і доволі спантеличений.
— Мабуть, залишив на роботі, — задумливо почухав потилицю. — Хоча… Мені здається, я її навіть і не забирав із машини. Навіщо вона мені була б на роботі, га? — чомусь запитав він у дружини.
— Не знаю. Може, ти щось хотів скопіювати? — вирішила допомогти Юрію Галина.
— Та не збирався я нічого копіювати. Ось тому й не забирав її з машини.
То що ж це було? Гра, спектакль? Дешевий фарс? Адже якщо папку принесла Ольга, то чоловік знав, де він залишив документи. Ну або принаймні здогадувався. Так? Так!
Що з цього випливає? Випливає те, що Юрій учора ввечері був не на роботі, а в сусідки, де й забув цю злощасну папку. Ну, так йому було добре, що забув геть про все на світі.
Але Юрій учора справді був засмучений. Галина це бачила. Він навіть злякався. Бо втратити документи — означало для нього нескінченні походи по інстанціях за дублікатами.
— Не переживай, знайдеться, — підбадьорила його Галя.
— Сподіваюсь на це, — невесело відповів Юрій.
Саме тому він сьогодні зранку помчав на роботу, окрилений ідеєю знайти там свою пропажу. А тепер виходить, що вся ця дешева вистава була розіграна лише для того, щоб обдурити дружину.
Галя зазвичай пила каву на роботі. Вона завжди так робила зранку. Вдома не снідала — не встигала.
Зараз вона налила собі міцну каву, щедро додала вершків і не поскупилась на цукор. Їй потрібно багато думати, а така кава завжди активізувала розум.
Галина набрала номер чоловіка.
— Так, Галюнь, слухаю! — звично відповів Юрій.
— Ну що, знайшов документи? — спитала вона.
— Ні, уявляєш! І тут немає. Я вже не знаю, де ще шукати цю папку. Весь мозок собі зламав, — дуже правдоподібно засмутився чоловік.
— А я тобі підкажу, де шукати.
— Де, Галочко? Ти щось знаєш? У тебе є якісь припущення? — пожвавішав Юрій.
— Ні, не припущення. Це факти. Тільки факти, — сумно сказала вона в трубку.
— Ну не тягни, прошу тебе! Галя, ну що за манера в тебе! Ну?
— Свою папку ти залишив у коханки. Вона щойно мені її й віддала.
— Галя, а ти де зараз? Ти ж мала бути на роботі? — запитав чоловік якось дивно.
— Ні, любий. Я вдома. Твоя коханка внесла корективи в мої робочі будні. Тобі, гадаю, теж варто відкланятись з роботи й приїхати додому. І спробувати пояснити мені, що відбувається, — вже не стримуючи емоцій, прокричала Галина.
— Що пояснити? Про яку коханку ти говориш? — Юрій, здавалося, щиро дивувався.
— У тебе їх кілька, чи що? Ти мене щоразу більше дивуєш!
— Та які коханки? Ти що, геть здуріла? Немає в мене нікого!
— Я чекаю тебе вдома, — холодно промовила Галина. — Поки що — чекаю.
— Я не можу, мене не відпустять, — Юрій намагався втихомирити дружину. — До вечора не терпить? Головне, що документи знайшлись.
— Відпустять. Скажеш, що від тебе йде дружина. І повір мені на слово — твої документи зараз не наша головна проблема.
Галина відключилась і знову поринула в роздуми. Реакція Юрія була дивною. Хоча, мабуть, і очікуваною, зважаючи на те, як він шифрується, не бажаючи показати своє справжнє обличчя.
Що вона знає про цю Ольгу? Самотня, вже немолода. Ефектна, старається виглядати молодшою. Одягається зухвало, навіть вульгарно. Жінка в активному пошуку — здається, так кажуть про таких тіток. Чому вона поклала око на її Юрія, зрозуміти неважко. Він — привабливий чоловік. А той факт, що одружений, лише підсилює його привабливість. У них із Юрієм немає дітей — для Ольги це, можливо, аргумент. Немає дітей — значить, шлюб несерйозний. Можна спробувати…
За цими роздумами Галину й застав Юрій.
— Галя, що за справи? Ти можеш мені пояснити, що відбувається? Чому ти не на роботі? Про яку коханку ти мені твердила? І де, нарешті, мої загублені документи?
— Сідай.
— Сів. Слухаю. Тільки швидше! Не тягни!
— Відповідай чітко і без усіляких зітхань. Ольга з третього поверху — твоя коханка?
— Та ні, звичайно!
— Добре. Тоді наступне питання — як твоя папка з документами, яку ти шукаєш уже другий день, опинилася в неї? Адже саме вона мені її щойно принесла. Ось, до речі, твої документи.
— О, знайшлись! Як добре!
— Не відволікайся. Відповідай чітко на поставлене питання.
— Ну… Не хотів я тобі це казати. Так, видно, доведеться. Недарма ж кажуть, що все таємне рано чи пізно стає явним, — втомлено промовив Юрій.
— Без афоризмів, я тебе просила!
— Розумієш, ця Ольга… Вона до мене давно чіпляється. Я це давно помітив. Я ж ні-ні! Нащо мені ця немолода тітка? Ну, сама подумай!
— Справді, навіщо?
— Я тебе люблю, Галюнь. І не гуляка я. Не треба мені того. А вона повз мене пройти спокійно не може, ця настирлива сусідка. Усміхається, в гості кличе. Мовляв, щось там зламалося. Треба полагодити. Або меблі пересунути. Щоразу щось новеньке вигадує.
А вчора їду я додому, а вона на зупинці голосує. Побачила мене — і мало не під машину кинулася. Довелося зупинитись, Галюнь, — Юрій винувато глянув на дружину.
— Ну, я слухаю, не зупиняйся. Далі що? Цікавіше стає.
— Ну от, везу я її, а вона заливалася соловейком:
— Ой, яке щастя, що ти трапився, сусіде. Я з тими важкими торбами добиралася б до ночі. День народження от задумала — справ куча!
І все в такому дусі. А потім раптом каже:
— Ой, а що це у тебе за папочка на сидінні? Здається, я на неї сіла.
Кажу: так, от, у спадщину вступаю. Квартира в мене в Києві від мами лишилася.
— То що, ви туди переїдете? Чи ще в нашому містечку поживете? — питає.
Я кажу, що ми з дружиною ще не думали. Та й зарано. Спершу ж треба вступити в спадок. А вона так пожвавилася і каже:
— А не хочеш, сусіде, зайти до мене і випити по келиху шампанського за мій день народження?
Я став відмовлятися. А вона наполягає. Не відстає. Усім виглядом старається. Під’їхали ми додому. Я, звісно, допоміг їй сумки до дверей донести. І все.
— І все?
— Так. Пішов додому, де й зрозумів, що забув папку в машині. А далі ти вже знаєш.
— Тобто ти хочеш сказати, що ця нахабна Ольга забрала твої документи з машини?
— Виходить, так. Тільки от навіщо їй це — не зрозуміло.
— А мені зрозуміло. Все гранично ясно! — раптом голосно промовила Галя. — Ну, я їй зараз покажу!
Галина вискочила з квартири й, мов фурія, помчала вниз.
— Що, прийшла сказати, щоб я твого невірного чоловіка собі забирала? — нахабно запитала Ольга, відчиняючи двері.
— Ні, не вгадала. Прийшла сказати, що ти його ніколи не отримаєш, нахабна тварюко. Думаєш, найрозумніша? Не на ту напала!
Сусідка виглядала дещо розгубленою.
— А це тобі — щоб краще пам’ятала, що до чужих чоловіків і на кілометр підходити не можна, — Галина врізала Ользі добрячого ляпаса.
І спокійно пішла додому, до чоловіка.
Голодна дівчинка з притулку