Як невістка з жахливим характером свекрухи боролася

Вийшовши заміж утретє, Серафима Григорівна почала зачасто навідуватися в гості до сина та невістки. Її новий чоловік, Ігор, був на дев’ять років молодший, і вона цим дуже пишалася.

«Раз молодий на мене глянув — значить, я красуня», — думала вона, поглядаючи в дзеркало.

А «молодому» просто набридло жити з рідною матір’ю: та з віком стала нестерпною, мов перекисле сусло. І тут якраз трапився вдалий варіант: порядна жінка, з багатим життєвим досвідом після двох шлюбів, ще й приємної зовнішності. Нічого, що трохи старша — вона добре збереглася. Та й діти в неї вже були, тож питання про небажану для нього дитину відпало саме собою. Тому Ігор був цілком задоволений цим шлюбом. Навіть щасливий.

Серафима була жінкою з твердим характером і крутим норовом. Двох попередніх чоловіків вона тримала в їжакових рукавицях, а ті почувалися з нею, як акробати на канаті. Крок ліворуч, крок праворуч — смертельний номер. Їхня тендітна психіка не витримала такого тиску, і обидва зникли, мов туман над ранковим озером, залишивши по собі «подарунки»: один — сина, другий — квартиру, яку віддав у жертву заради свободи.

А щойно єдиний синочок одружився, Серафима знайшла розраду в Ігорчику, своєму третьому чоловікові. Намагалася придушити в собі командирські замашки, аби не злякати віддушину свого серця, і засумувала. Але рішення знайшлося: вона зрозуміла, де можна розгулятися — почала часто ходити в гості до сина.

«От там-то вже не доведеться стримувати свій характер», — думала вона.

Почалося все з безневинних вказівок невістці:

— Насте, це ти так чоловіка з роботи зустрічаєш? — обурилася свекруха, вперше переступивши поріг їхнього дому. — Видно ж неозброєним оком, що до віника ти й не торкалась! Давай-но, швабру в руки — і прибирати! Зараз Вітя прийде, а вдома — як у хліві!

І Серафима навіть не слухала, що дівчина щойно сама з роботи прийшла й тільки збиралася трохи перепочити перед прибиранням.

— Що ти за господиня така, якщо тебе носом тикати треба? — не зупинялась свекруха.

Насті нічого не залишалося, як брати ганчірку й без переодягання мити підлогу під пильним оком свекрухи. Ні, вона, звісно, могла б поставити нахабну жінку на місце, але псувати стосунки з матір’ю чоловіка одразу не входило до її планів. Тож Настя вирішила подивитися, як далеко зайде свекруха у своїх причіпках.

Іншого разу Серафима заявилася з самого ранку у вихідний.

— А що це ми спимо? — здивувалась вона, глянувши на заспану Настю, яка відчинила двері безцеремонній гості. — Іди приведи себе до ладу — хочу подивитись, як ти сніданок моєму синові готуєш.

Віктор намагався переконати матір, що дружина прекрасно готує, голодом його не морить, і у вихідні вони не встають так рано.

— А де твій чоловік? — позіхаючи, спитав він у матері. — Тобі-то чого вдома не сидиться?

— Ігор поїхав маму провідати, як нормальний люблячий син, не те що дехто, — з ображеним виглядом заявила Серафима. — Доводиться самій дізнаватися, як там мій синочок, моя кровинка.

— Та нормально почувається ваша кровинка, — виходячи з ванної, сподівалась заспокоїти свекруху вмита й причепурена Настя. — Нагодований, напоєний, одягнений, взутий, випраний, обласканий.

— Ой, щось не віриться мені! — відмахувалась Серафима. — Схуд, он футболка теліпається, як на плічках.

— Та він у спортзал ходить, займається, — обмовилась Настя та одразу пошкодувала.

— Що? У зал? Це хто його напоумив? Чи не ти? У Віті чудова фігура була! Всі модні будинки тільки й мріяли про таку модель! — уперши руки в боки, обурилася свекруха. — Ану марш на кухню, годуй мого сина як слід! Ще бракує, щоб у нього анорексія почалась! Якщо комусь і треба в зал ходити — то це тобі! Не завадило б скинути кілограмчиків зо три.

Далі — більше. Серафима Григорівна не спускала Насті жодної дрібниці: немитий посуд після обіду, пісок у передпокої, порошинка на килимі — усе ставало приводом для критики й командування.

Син намагався поговорити з матір’ю, але вона влаштовувала показову образу, і Віктор махав рукою.

— Насть, я не винен, що вона така. Батьків не вибирають. Якщо в тебе є спосіб, як скоротити її візити до нас — я тільки за, — так і підтримав Настю чоловік.

— Пообіцяй тоді, що не образишся, якщо твоя мати буде рідше приходити, — зважилася на крайнощі Настя.

— Не ображуся, — кивнув Віктор.

За тиждень…

— Насте, а ти що тут робиш? — отетеріла Серафима, побачивши на порозі своєї квартири невістку з пакетом.

— Та ось, вирішила до вас зазирнути, — увійшла Настя. — Повз проходила. Добрий день, Ігорю!

Дівчина зазирнула в кімнату, де на дивані перед телевізором сидів новий чоловік свекрухи.

— О, у нас гості?! Сіма, чому ж ти не кличеш дівчину всередину? — пожвавішав Ігор.

— Проходь, — крізь зуби прошипіла свекруха.

— А я ось Серафимі Григорівні зелень салату принесла, цілих три види. Минулого разу, коли вона в нас була, помітила, що ваша дружина трохи поправилась. А в її віці худнути вже складно. Не дай Боже форму втратить, — щебетала Настя, не звертаючи уваги на стиснуті губи свекрухи.

— Ой, Серафимо Григорівно, ви собі таку саму люстру купили, як у нас?! А ж самі нас у відсутності смаку звинувачували! Ігорю, будьте обережні! У вашої дружини, здається, провали в пам’яті. Ну, хоча, це й не дивно — тягти на собі контроль над двома сім’ями — це вже важкувато в такому віці. Ну, гаразд, я побігла. Курку Віті купила, як ви й веліли, відгодовуватиму. Та й сама зголодніла, — усміхнулась Настя розлюченій жінці. — А от у вас щось нічим смачненьким навіть не пахне. Ви чоловіка не годуєте? Ігорю, якщо що — приходьте до нас. Курка велика, всім вистачить! Я вас із задоволенням нагодую.

— Обов’язково! Давно в гостях не був, — потираючи руки, озвався Ігор, а Серафима злобно зиркнула на невістку.

— Обійдемося без твоєї курки! Ігорчику, ну чому ти мені жодного разу не сказав, що хочеш курки? Я тобі цілого індика запечу! — солодко проспівала свекруха, повертаючись до чоловіка.

Скориставшись моментом, Настя залишила пакет на столі й швиденько вискочила з квартири.

Але на цьому вона не зупинилась. Через два дні знову завітала до свекрухи — забігла після роботи. Ігор також був удома.

— Добрий день, я на хвилинку! — радісно всміхалася Настя. — Минулого разу, як я до вас забігала, ви мені щось не дуже сподобалися, Серафимо Григорівно. — Невістка перестала усміхатися й співчутливо глянула на свекруху.

— В якому сенсі? — насупилась та.

— Так, зморшок у вас побільшало. Колір обличчя став якийсь землистий. Я хвилююся. Це через те, що ви надто близько до серця сприймаєте наш неідеальний побут із Вітею. Ви так хмуритесь, коли читаєте мені нотації за немитий посуд, що в вас на лобі скоро борозна буде, як на картопляному полі. А я вам от принесла гімнастику для обличчя від зморшок. Вам потрібно бути у формі — у вас же чоловік молодий! — Настя підморгнула свекрусі й простягнула їй папку з роздруківкою. — Ось. Робіть двічі на день. Одного разу вже буде замало. Ну, я побігла! До речі, те плаття, в якому ви до нас приходили — вас старить. Принт надто яскравий. Ви в ньому на бабусю під час Масниці схожі.

Настя послала свекрусі повітряний поцілунок і випурхнула з квартири, залишивши обурену й спантеличену Серафиму Григорівну та замисленого Ігоря Леонідовича.

— Щось мама давно не заходила, — за місяць отямився Віктор, підозріло глянувши на дружину. — Дзвонить лише, питає — як у мене справи, і все. Ти що наробила? Сподіваюся, вона не змінила адресу і не виїхала в інше місто?

— Вітю, — з інтонацією Серафими Григорівни протягнула Настя, — за кого ти мене маєш? Хочеш — запроси її з чоловіком у гості. Сподіваюся, вона не відмовиться.

Відмовитись — було понад сили Серафими, бо вона давно не бачила Вітюшу. Та й останнє слово завжди має бути за нею, а не за якоюсь молодою вертихвісткою, навіть якщо це дружина її улюбленого сина! Увійшовши в дім до молодих, Серафима, як завжди, окинула поглядом квартиру. Ігор одразу пішов до Віктора в кімнату дивитись телевізор, а свекруха з невісткою залишилися на кухні самі.

— Насте, я більше не хочу залишитись одна. Це дуже сумно й самотньо. Твоя витівка ледь не коштувала мені шлюбу. Але я десь тебе розумію й не засуджую. І я навіть рада, що моєму синові дісталась дівчина з характером. Захищати свої кордони — це правильно. Я й сама колись так робила, але, мабуть, забула про це, як і про те, як позбавитися командного тону. Ти мені добрий урок дала, — сухо мовила Серафима. Та усміхнулась, радіючи, що все добре владналося й обидві жінки зрозуміли одна одну.

— Тільки от взуття треба мити одразу після приходу з вулиці, — не втрималась свекруха.

— Серафимо Григорівно, мабуть, піду. Дам вашому чоловікові адресу хорошого косметолога й магазину з утягувальною білизною, хай зводить вас туди. А то з вас аж лізе життєва мудрість, — зітхнувши, похитала головою Настя.

— Все, все! Мовчу! От же, єхидна! — не витримала та.

Тепер у їхній родині панував мир. Хай і крихкий — але мир кращий за найсолодшу сварку.