— Матусю, у мене будуть двійнята. Без тебе я зовсім не впораюсь…

— Матусю, у мене будуть двійнята. Без тебе я зовсім не впораюсь… — голос доньки тремтів від хвилювання.

Ольга Захарівна, недовго думаючи, зібрала речі й поїхала до доньки. Рік вона невтомно доглядала за двома маленькими онуками, допомагаючи доньці та її чоловікові у всьому. Згодом донька запропонувала:

— Мамо, залишайся жити з нами. Я скоро вийду на роботу, а ми за цей час зробимо ремонт.

Попри поради подруг, які відмовляли її від такого кроку, Ольга Захарівна вирішила продати свій будинок у селі та переїхати до доньки з зятем. Гроші від продажу будинку вона віддала на благо сім’ї.

Минуло три роки. У розмовах доньки й зятя все частіше звучали скарги на тісноту сорокаметрової квартири. Ольга Захарівна, відчуваючи, що стає тягарем, запропонувала:

— Давайте купимо мені невеликий будиночок за містом. У мене ще залишилися гроші від продажу дому.

Донька і зять швидко знайшли відповідний варіант — занедбаний будинок на околиці. Вони привезли Ольгу Захарівну туди, залишили й одразу поїхали. Їхні невдоволені обличчя ясно говорили: «Чого вона дивується? Могла б і далі жити з нами».

Будинок виявився у занедбаному стані: пил, павутина, миші, прогнила підлога. Вирішивши оглянути двір, Ольга Захарівна направилася до сараю, але її покликала молода жінка:

— Добрий день! Мене звати Ганна, я ваша сусідка. Вас хтось має забрати? Тут же поки жити неможливо.

— Ні, не заберуть, — слабо всміхнулася Ольга Захарівна. — Я житиму тут.

— Ну, якщо так, оголошуємо аврал! — усміхнулася Ганна й почала телефонувати.

Через десять хвилин у дворі вже косив траву молодий чоловік із мотокосою, а ще через кілька хвилин підійшли п’ятеро дівчат — сестри Ганни. Усі дружно взялися за прибирання в будинку та на ділянці.

Цілий тиждень Ольга Захарівна жила у Ганни, поки її будинок не привели до ладу. Поступово вона звикла до нового ритму життя, почала продавати на трасі фрукти та овочі зі свого саду.

Через пів року пролунав дзвінок від доньки — перший за весь цей час.

— Мамо, скоро зима. Завтра чоловік заїде по тебе.

— У мене все добре, — спокійно відповіла Ольга Захарівна й поклала слухавку.

Наступного дня приїхали зять із донькою. Ольга Захарівна винесла їм із погреба овочі та фрукти, акуратно склала в руки ошелешеного зятя.

— Їдьте з Богом, — тихо сказала вона. — І дай вам Бог, щоб, якщо раптом ви опинитесь у такій ситуації, у вас були такі ж чудові сусіди.