— Звільніть квартиру! Надто дорогий вам подарунок на весілля вийшов! — заявила свекруха…

— Подивимось, що у вас тут відбувається, — промовила гордовитим голосом Людмила Сергіївна, заходячи у квартиру сина та невістки.

Поведінка жінки здалася дивною, тому подружжя переглянулося, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Мамо, а що сталося? Ти так несподівано приїхала… ми ще й не встигли нормально прокинутися, ось тільки що каву зварили. Хочеш?

— Свою каву пийте самі! — обурилася жінка, пройшла в кімнату й оглянула її поглядом.

Анну охопило дивне передчуття біди. Свекруха ніби зірвалася з ланцюга. Що на неї найшло? Чому поводилася як господарка і роздивлялася кожен куток?.. Невже хтось уже встиг нашептати їй гидоти, і вона повірила?

— Мамо, може, поясниш нарешті, що сталося? Я не розумію, що на тебе найшло, — продовжив спроби дістатися істини Максим.

Пробудження вийшло надто… емоційним. У грудях усе клекотіло від неприємного передчуття. Вони ж не приховували в себе злочинця й нічого незаконного не робили. То чому мати так оглядалася? Невже сусіди скаржилися? Не мали б… Подружжя вело тихе життя. За півтора року шлюбу жодного разу не сварилися гучно й нікому не завдавали клопоту.

— Я поясню, звісно. Думали, що я буду мовчати й удавати, ніби нічого незвичного не відбувається? Ні! Мені набридло мовчати. Чому це я маю завжди мовчати в ганчірку і вдавати, що мене все влаштовує?

— Може, вам таки налити чаю? З ромашкою та лавандою — допомагає заспокоїтися, — втрутилася Анна, розуміючи, що свекруха сильно розлючена. Не просто так вона приїхала такою розгніваною. Якби могла — вже б метала блискавки очима. Жінці справді слід було заспокоїтися, хоча щось підказувало, що одного чаю тут точно не вистачить.

— Свій чай пий сама. Якщо кому й знадобляться заспокійливі відвари — так це тобі. Я не думала, що ти виявишся такою… Сподівалася знайти в тобі дочку, але ти не вмієш цінувати те, що маєш. І правильно мені казали, що я надто м’яка з тобою. Але я не слухала. Старалась налагодити стосунки, а тепер бачу — марно.

Максим уже стиснув кулаки, бо нерви були натягнуті, як струни, і втримувати емоції ставало дедалі важче.

— Звільніть квартиру! Надто дорогий вам подарунок на весілля вийшов! — холодно кинула свекруха, вбиваючи гнівний погляд у свою невістку, наче вказуючи, що причина її люті — саме в ній.

Анна відчула, як по спині пробіг крижаний струмок. Максим різко підняв голову й подивився на матір, не впізнаючи її.

— Про який подарунок ти говориш, мамо? Чому ми повинні залишити квартиру? Що на тебе найшло? Поясни все й одразу, будь ласка, — прохрипів Максим, намагаючись зберігати спокій у голосі.

— Невже не очевидно? — Людмила Сергіївна повільно пройшлася вітальнею, наче оцінюючи кожну деталь інтер’єру, яку тепер збиралася забрати. — Я подарувала вам цю квартиру, думаючи, що ви зумієте подякувати. Але, як з’ясувалося, для невістки її родина все одно важливіша. Не бачу сенсу залишати вам такий подарунок. Зрештою, замість вдячності я отримую тільки приниження. Так тривати більше не може. Я втомилася. Я довго думала та ухвалила рішення. Краще заселю сюди орендарів і отримуватиму гроші, ніж дозволю вам і далі жити тут, не поважаючи мене!

Анна нервово ковтнула надто в’язку слину, що зібралася в роті. Вона дивилася на свекруху з подивом, не розуміючи, що ж зробила не так. Вона знала, що в Людмили Сергіївни давно накопичувалося незадоволення, але щоб отак… Ніколи б не подумала, що свекруха влаштує щось подібне, і тепер не знала, як реагувати.

Від самого початку Людмила Сергіївна всіляко намагалася віддалити Анну від її родини: вимагала, щоб невістка частіше приїжджала до неї, щоб усі свята святкували виключно в її домі. Варто було тільки натякнути на те, щоб запросити родичів Анни, як свекруха буквально вибухала і говорила, що вони надто різні і їм нема про що буде говорити. Батьки Анни бачили таку поведінку й не прагнули товаришувати з Людмилою Сергіївною. Якщо вона відразу виставила таку межу — на те були причини. Щоб не зашкодити шлюбу дочки, її батьки просто терпляче зносили це, заплющуючи очі на королівські замашки свекрухи, хоча давно могли б поставити її на місце.

І ось тепер жінка вибухнула. Але ж Анна не зробила нічого поганого, не виявила неповаги до свекрухи. То чому вона вирішила вигнати їх із чоловіком з квартири? З тієї самої квартири, яку сама ж подарувала їм на весілля. Щоправда, із переоформленням документів не поспішала. Під час ремонту Анна не раз казала чоловікові, що треба пришвидшити переоформлення. Людмила Сергіївна тоді заявляла, що перепише квартиру на сина через договір дарування. Ніби як подарунок молодятам, але все ж боялася, що Анна раптом вирішить розлучитися з Максимом і залишить його без даху над головою.

Молода жінка легко прийняла цю умову, адже розлучатися не збиралася і нічого чужого забирати теж не планувала. Але… свекруха не поспішала з переоформленням. То захворіє, то терміново має зустрітися з давньою подругою. Яких тільки причин не вигадувала Людмила Сергіївна, зате всім знайомим хвалилася, що подарувала квартиру синові й невістці — для заздрощів у чужих очах.

— Я лише спілкуюся зі своїми батьками, — тихо сказала Анна. — Невже це злочин?

— Лише спілкуєшся з ними? — свекруха голосно засміялася. — Кожні вихідні у них сидиш. Сьогодні знову, мабуть, зібралася. Думаєш, я нічого не знаю? А як ти вчинила на мій день народження? Про це й досі перешіптуються, кажуть, яка я погана свекруха, якщо ти втекла з мого свята до своєї матері!

Кілька днів тому це справді сталося. Анна з чоловіком приїхали привітати свекруху, але довго там залишатися вона не змогла. Батько зателефонував і повідомив, що у матері стався серцевий напад. Він викликав лікаря й чекав на його приїзд, запитував у дочки, чи знає вона, які ліки можна дати для надання першої допомоги.

Залишатися на святі, усміхатися й удавати, що їй весело, Анна просто не могла. Вона вибачилася перед свекрухою, сказавши, що змушена їхати до батьків. Уже тоді погляд Людмили Сергіївни здався недобрим, а тепер усе стало на свої місця. Жінка затаїла образу ще тоді, цілий тиждень обдумувала, як краще вчинити, а як тільки почула, що знайомі знову обговорюють цю історію, — остаточно вибухнула.

Максим напружився. Він знав, що мати ревнує, але не очікував, що справа дійде до ультиматуму. Забрати подарунок? Хіба так чинить любляча мати? Чи цей подарунок вона зробила лише для того, щоб виставити себе щедрою й доброю в очах оточуючих? Максим розумів, що не може заборонити дружині спілкуватися з батьками через примхи матері, а тепер відчував спустошення, адже цей скандал змушував задуматися про багато речей.

А як було його дружині? Бліда, як крейдяна гора, Анна ледь могла дихати. Що вже казати про виправдання? У погляді Ані промайнула впевненість, яка дала Максиму зрозуміти: він має діяти рішуче, інакше втратить свою дружину.

— Мамо, це вже занадто, — почав Максим, але Людмила Сергіївна різко підняла руку.

— Ні, сину, це ти дозволив своїй дружині зайти надто далеко. Моя квартира — мої правила. Або вона нарешті зрозуміє, що її родина тепер — це ти і я, а не ті, хто дав їй дівоче прізвище… Або ж ви звільните мою квартиру й перестанете ганьбити мене. Я не терпітиму подібного ставлення до себе.

Анна відчула, як клубок підкотився до горла. Вона любила своїх батьків. Але тепер доводилося обирати: або розірвати зв’язок із ними, або втратити дах над головою. Найстрашніше було бачити сумніви чоловіка. Здавалося, якщо Анна зробить у його очах «неправильний» вибір, то втратить і його. Максим виглядав задумливим. Він стояв з опущеною головою й намагався зібратися з думками, але наче втратив дар мови. Рішення потрібно було приймати всім трьом.

Анна була готова розпрощатися з квартирою, яку й не вважала своєю з самого початку. Ще коли свекруха почала вигадувати різні причини, аби тільки не переоформлювати документи, стало ясно: вона й не збиралася цього робити. Тоді Анна здогадувалась і тому намагалася вкладати у квартиру менше коштів. Тепер вона розуміла, що вчинила правильно.

А от чоловіка втрачати не хотілося. Анна любила Максима всім серцем, але навіть цієї любові було недостатньо, щоб зрадити своїх рідних. Залишалося лише сподіватися, що чоловік не поставить її перед таким вибором.

Час розтягнувся у справжню вічність. Кожна хвилина здавалася нескінченною петлею. Здавалося, хтось натиснув на паузу в самому серці життя.

І ось Максим зробив крок убік матері.

— Дякую, що відкрила мені очі на правду, мамо, — промовив чоловік.

— Давно б так! Раз сам не помічав, що вона не шанує твою матір, мені довелося поставити тебе перед вибором. А тепер вирішуй сам — змусити дружину змінитися або покинути мою квартиру.

Усього лише ранній відхід зі свята на день народження. Так, Анна не допомогла свекрусі прибирати, але на той момент у неї не було ні фізичних, ні моральних сил. Натомість Максим залишився і допомагав матері, а що тепер? Тепер усе перевернулося з ніг на голову, і свекруха влаштувала справжню істерику на рівному місці.

Проте Анна розуміла: це не остання істерика. Далі буде тільки гірше, навіть якщо зараз вдасться вирішити все мирно. Вона була вкрай виснаженою через те, що постійно змушена була прикидатися та удавати, що її все влаштовує. Вона теж була живою людиною. Якщо Людмила Сергіївна подарувала квартиру лише для того, щоб змусити невістку все життя повзати в неї під ногами, то краще б справді її забрала.

— Аню, збирай речі. Я зараз подзвоню знайомому рієлтору — знайде нам квартиру в оренду на кілька місяців, а потім візьмемо іпотеку, — відрізав Максим.

Людмила Сергіївна втратила дар мови. Їй здавалося, що син став на її бік, але як же сильно вона помилилася. Лише тепер вона зрозуміла, що він навіть не збирався підтримувати її та був готовий залишити квартиру. Ту саму квартиру, яку колись залишив йому колишній чоловік, але про це жінка, звісно, нікому не казала, вирішивши привласнити собі всі заслуги, щоб керувати сином.

— Що ти зараз сказав? Ти справді готовий залишитися без даху над головою й жити в боргах? — запинаючись, перепитала Людмила Сергіївна, досі не вірячи власним вухам.

— Готовий. Нічого страшного не трапиться, але моя дружина житиме нормальним, спокійним життям і більше не буде боятися зайвий раз зустрітися зі своїми батьками. Ти відкрила мені очі, мамо. Показала, яким нестерпним було життя моєї дружини всі ці півтора року. Дякую. Відтепер я зроблю все, щоб це виправити.

Людмила Сергіївна нервово сіпнулася й поспішила покинути квартиру.

Уже того ж вечора подружжя нашвидкуруч зібрало речі й переїхало в орендоване житло. Максим вибачався перед дружиною, бо раніше заплющував очі на поведінку матері й не помічав, як та вміло ним маніпулювала, позбавляючи Анну нормального спілкування з рідними.

Максим прагнув надолужити згаяне, тому запропонував Анні тепер святкувати всі свята разом із її родиною. Вони почали підшуковувати квартиру в іпотеку, а Людмила Сергіївна включила режим «гордої та незалежної» жінки, заявивши, що більше не хоче спілкуватися з невісткою і навіть із сином, оскільки він обрав «не ту» сторону.

Максим не намагався це змінити, вирішивши, що матері потрібно час. Можливо, тоді вона усвідомить, наскільки неправильно поводилася раніше.

З орендарями Людмилі Сергіївні не пощастило: уже через кілька тижнів вони влаштували у квартирі пожежу й утекли, не сплативши їй борги. Грошей на ремонт не було, тому квартиру довелося просто зачинити. Людмила Сергіївна обурювалася, що її маніпуляції не спрацювали, злилася на сина й невістку, але… за законами жанру вважала себе єдиною праведною в цій історії.