«Добігався»

Було вже глибоко за північ. Уклавши малечу, Ліза попрямувала на кухню, поставила чайник, заварила собі чашку й присіла до столу. Романа все не було — останні тижні він затримувався через навалу справ. Їй щиро шкода чоловіка, тому вона старанно берегла його від побутових турбот, огортала турботою і ласкою. Єдиним годувальником у сім’ї був Рома.

Ще до весілля подружжя домовилося: він заробляє, вона наводить лад у домі й опікується дітьми. Так і жили. З’явилися троє малюків; Роман приносив солідний дохід, а Ліза міцно тримала домашній фронт. Чоловік кожного разу щиро радів немовляті й мріяв про ще одного, та дружина була вкрай виснажена: постійні пелюшки, нестача молока, нічні суміші — її сил ледь вистачало. Для себе вона давно вирішила: трьох цілком досить.

Тієї ночі Роман повернувся пізно й трохи напідпитку. На запитання дружини буркнув, що з хлопцями сильно втомилися й зазирнули до бару відпочити.

— Бідолашний мій, — лагідно провела рукою по його волоссю Ліза. — Ходи повечеряєш.

— Я ситий, у нас там закусок було хоч відбавляй. Ліпше ляжу спати.

Наближалося 8 Березня. Ліза попросила маму наглядати за дітьми й вирушила по крамницях: хотіла купити продуктів і влаштувати романтичний вечір, залишивши малечу в бабусі. Після пакунків і презентів жінка надумала ще й обновку — святкової сукні в гардеробі давно не було.

Сумки лишила в камері схову та зайшла до модного бутіка. Вибрала кілька моделей і сховалася в приміряльній. Зняла пуховик — і раптом з сусідньої кабінки долинув знайомий голос:

— Просто зараз так хочеться тебе роздягти.

У відповідь пролунали дзвінкий сміх і занадто солодкий жіночий голос:

— Потерпи трішки. Краще дружині купи щось.

— Та їй нічого не треба. Уся її радість — діти. Візьму якусь кухонну дрібницю, вона ж там пропадає цілісінький день.

Ліза заклякла, мов отримала удар у скроню. Вона спробувала натягти сукню, та охота щось купувати зникла. Тим часом розмова тривала:

— А як дружина запитає, куди ти стільки грошей дів?

— Я їй фінзвітів не подаю. Даю на господарство, а скільки в мене залишається — вона й гадки не має.

Зашурхотіли фіранки, пролунали кроки. Закохані попрямували до каси. Ліза обережно визирнула й побачила, як Роман розплачується, обіймаючи тендітну білявку рукою за талію.

— Вам недобре? — стурбовано запитала продавчиня.

Ліза здригнулася й немов прокинулася від тяжкого сну. Виявилося, що вона вже добру хвилину сидить на низенькому пуфі в приміряльній. На її обличчі, мабуть, усе було написано, бо дівчина-консультант занепокоєно зазирнула всередину. Ліза поспішила розплатитися за всі сукні, які встигла відкласти, й попрямувала додому. Там звільнила маму, уклала дітлахів на денний сон, а сама впала у ліжко й поринула в роздуми.

Чи не сама винна? Запустила себе, зосередилась лише на дітях… Але як не крути, те, що почула, — справжня зрада, удар у спину. Було й не уявити, що Рома здатен на таке. Іще й ті принизливі слова, ніби вона ніхто, просто хатня робітниця, якій «знадобиться» тільки кухонний подарунок.

Рука тяглася написати заяву на розлучення. Та що це змінить? Він спокійно перебереться до коханки, а вона залишиться сама з трьома дітьми й крихітними аліментами. Тож Ліза вирішила поки що мовчати й спостерігати.

Тієї ж ночі Роман з’явився знову під ранок, поскаржився на купу роботи. Ліза глянула байдужим поглядом і промовчала: перед нею стояв уже не її коханий, а наче зовсім чужа людина.

Наступного ранку вона склала резюме й розіслала, куди тільки дістала електронні адреси. Розпочався період очікування: щоранку Ліза перевіряла пошту, та переважно отримувала мовчанку або відмови. Нарешті прийшло запрошення на співбесіду — іронія долі, саме в компанію, де працював Роман. Після коротких вагань вона зібралася й пішла.

Співбесіда минула блискуче: керівництву сподобалися її організованість і кмітливість, запропонували гідну посаду. Зарплата поки що невелика, проте дітям вистачить. Натхненна, майже летіла додому. Мати відразу засипала питаннями.

— У Роми інша жінка! — сказала Ліза тремтячим, але чомусь навіть радісним голосом.

Мама, вирішивши, що донька шокована, посадила її за стіл і налила чаю.

— Доню, що ти вигадуєш? Він же до ночі працює заради вас, — тихо почала вона.

— Пропадає він зовсім не в офісі, — хмикнула Ліза й виклала все, що трапилося.

— Збираєшся розлучатися?

— Так. Тільки спершу треба вибудувати день: роботу я вже маю, графік гнучкий. Влаштую малюків у садок, потім вийду на повну ставку.

— Рішення твоє, я відмовляти не стану. Хто раз зрадив — зробить це знову. Я з онуками допоможу, — твердо сказала мати.

— Мам, якби не ти… — Ліза міцно обняла її.

Незадовго до свята Роман знову повернувся глибоко вночі. Дружина не поставила жодного запитання; обличчя лишалося байдужим. Він почав бубоніти, що засидівся на роботі, потім попрямував з друзями до бару. Ліза урвала пояснення й порадила йому лягти спати.

Вранці, поки вона годувала малечу, чоловік урочисто витяг із пакета кухонний комбайн і, посміхаючись, мовив:

— Поглянь, який подарунок. Хотів би бодай трохи полегшити тобі хатні справи, — сказав Роман, простягаючи коробку й нахилився для поцілунку. Ліза відвернулася.

Вона навіть не відкрила пакунка, а спокійно повідомила, що теж підготувала сюрприз. Запросила чоловіка в коридор: посеред підлоги чекали дві валізи.

— Ось твої речі. Ми розходимося. Тепер можеш не придумувати байки про затримки з друзями — іди відпочивати там, де відпочиваєш. Не змушуй свою білявку чекати.

— Хто тобі розповів? — розгубився він.

— Ніхто. Я сама бачила, як ви для неї вибирали обновки. Комбайн теж їй залиш. Раптом сподобається копирсатись біля плити.

Загнаний у глухий кут, Рома вибухнув:

— Подивись на себе! Вона гарна й у ліжку — вогонь. А ти ходиш, мов квочка, навіть пристойної сукні нема. Живеш на МОЇ гроші та ще й забороняєш мені витрачати їх, на що хочу?

— «Твої» гроші? Ти їх приносив у дім, де сам їв і спав. Досить. — Лізі набридли ці порожні крики. Вона вкотила валізи за поріг і зачинила двері. — Можеш більше не повертатися.

Уперше за багато місяців вона проспала ніч без тривог. Зранку подала заяви про розлучення й аліменти.

За кілька днів у двері продзвонили. У квартиру влетіла свекруха й одразу завелася:

— Що ти робиш? Виставила мого сина, тепер ще й гроші з нього тягнеш? Забирай заяву!

— А чому деякі чоловіки думають, що платять не дітям, а колишнім дружинам? Не вистачає йому на утримання пасії — то вже не моє питання.

— Розумна знайшлася! Ти ж відтоді, як заміж вийшла, пальцем об палець не вдарила. Сіла йому на шию. Думаєш, розбагатієш на його копійках? Начальству скаже, щоб у конверті платили — нічого не побачиш!

— Досить. Я викличу поліцію. — Ліза відчинила двері. — Яка мати, такий і син. Шкода, що зрозуміла це запізно.

Свекруха вискочила, грюкнувши дверима. Лізі полегшало. Невдовзі дітям дали місця в садку, і вона перейшла на повний робочий день.

Чутки швидко дійшли до Романа: він знав, що вони тепер колеги. Одного ранку зіткнулися в коридорі офісу.

— Привіт, — кинув він. — Можемо поговорити?

— Вибач, я поспішаю, — не підводячи очей, відповіла Ліза.

— Тоді пообідаймо разом.

— Слово «разом» уже не про нас, — спокійно відрізала вона.

Вона все ж підняла погляд: Рома виглядав стомленим і помітно постарілим. Коханка зникла, щойно дізналася, що значна частина його заробітку тепер іде дітям.