Ліна провернула ключ у замку й із мрією про довгоочікуваний відпочинок увійшла до квартири. Після двох тижнів у відрядженні вона уявляла лише тишу, гарячу ванну й зустріч із коханим чоловіком. Проте відразу щось видалося їй… не таким.
Вона вловила ледь помітний, майже нудотно-солодкий аромат, якого раніше ніколи не відчувала.
Жінка відчинила вікно, впускаючи в оселю свіжість, а потім заходилася приводити себе до ладу.
Ліна закинула одяг у пральну машину й із задоволенням поринула у ванну з гарячою, але не пекучою водою. Яке це блаженство — лежати й не думати ні про що!
Хвилин за двадцять вона простягнула руку за шампунем і з подивом зауважила, що її чоловік знову придбав якусь безглузду річ.
Ну нічого ж не ладнає без її догляду! Напевно, усі ці дні харчувався виключно замороженими напівфабрикатами.
— Для світлого волосся. Ліквідує жовтуватий відтінок, — прочитала Ліна, після чого розсміялася. Вона жваво уявила, як Паша милить свої чорні кучері тією фіолетовою гидотою, призначеною для блондинок, і лише похитала головою. Шампунь полетів у відро для сміття.
Ліна завжди використовувала засоби для темного волосся, тож із цього шампуню користі точно не було.
Холодильник привітав її повною порожнечею.
— Дорогенька, мені потрібно терміново замовити продукти, — звернулася Ліна до розумної колонки.
— Повторити попередній перелік? — люб’язно запропонувала колонка.
— Яке саме замовлення?
— Роли з вугром, устриці та лососевий тартар.
Ліна на якусь мить розгубилася, але швидко зметикувала, що колонка знову «глючить». Іноді в списку запитів з’являлися зовсім безглузді товари — наприклад, атрибутика для рольових ігор, яка ніколи не цікавила ні її, ні чоловіка.
— Просто харчові товари. Відкрий замовлення від 1 березня з магазину «Продукти для вас».
Після оформлення їжі Ліна схопила ганчірку й узялася за прибирання. За ці два тижні без дружини чоловік геть занехаяв помешкання. Особливо брудною виявилася шухляда зі сміттєвим відром: усюди валялися папірці, пакети та… порожня коробочка від соусу. Невже Паша справді купував роли й устриці?! Але ж він на дух не переносив таких делікатесів.
Ліна злегка насупилась, проте вирішила не накручувати себе — давалася взнаки втома від далекого перельоту. Можливо, той соус був додатком до котлети, яку Паша прихопив на зворотному шляху.
— Дорогенька! Увімкни легку фонову музику… — знову попросила Ліна колонку, аби прибирання минало жвавіше.
Але відволіктися від тривожних здогадів не вийшло. Коли Ліна підійшла ближче й знову звернулася з проханням увімкнути її улюблений плейлист, колонка радісно відповіла:
— Запускаю останній вибраний плейлист… Любо, ось добірка ваших найулюбленіших композицій!
Ліна сторопіла. Люба?! Хто така Люба?!
Вона кілька разів поспіль повторювала команду, і колонка щоразу називала те ж саме ім’я. Ба більше, у розділі історії запитів Ліна помітила, що впродовж останнього тижня вмикали аж ніяк не її музику. Замість звичних треків Ліни там значився якийсь корейський поп. Невже чоловік приводив до квартири гостей? Невже тут з’являлася інша жінка, яка почувалася мов господиня?! І все це в Ліниному домі!
Усередині неї закипав гнів, але вона вчасно себе стримала: скандали — не її стиль. Можливо, Павло справді лише кликав друзів, а Люба — дівчина одного з його приятелів. Тож Ліна вирішила спочатку все з’ясувати й підготувати гідну відповідь.
— Кохана? Ти коли встигла повернутися? — почувся раптово голос Павла.
— Так… Я поміняла дату вильоту. Ти задоволений? — Ліна поглянула на чоловіка, і в її очах не було ані краплі радості, тільки неспокій.
— Звичайно, радий. Але я не встиг, ем… підготуватися.
— До чого саме?
— До твого повернення. Устигнути навести лад у квартирі, замовити продукти.
— А я уявила, що ти вже встиг придбати роли й устриці для мене, — слова самі злетіли з її вуст.
— Устриці?! — здивовано звів брови Павло. — Ти ж ніколи не говорила, що хочеш їх скуштувати.
— Я бачила пакет із доставки, — збрехала Ліна. — Там, серед сміття.
— А… Тобто… То був звичайний пакет. Я його з роботи приніс. Колеги робили спільне замовлення.
— Зрозуміло. Устриці на робочий офіс. Непогано.
— Як твоя робоча поїздка? Усе минуло вдало? — Павло поспішив змінити тему.
— Цілком вдало.
— Можливо, завітаємо до ресторану? Адже ти повернулася, є привід, — у голосі чоловіка чутно було хвилювання.
— Гаразд. Ходімо.
Повернувшись із ресторану, подружжя знову зіткнулося з тим дивним ароматом.
— А чому так тхне у квартирі?
— Без поняття…
— Ваніллю. Так, це точно аромат дешевих парфумів, на які зазвичай ведуться підлітки. Скажи, ти когось сюди приводив у мою відсутність?
— Та ні! Може, сусідка щось пекла на ніч, тому й тягне ваніллю. Ходімо вже спати.
Ліна знизала плечима, відчуваючи, що справді зморена за цей довгий день.
Вранці, щойно чоловік зачинився у ванній, вона нишком полізла в його телефон.
У повідомленнях не трапилося нічого підозрілого, але вона зауважила, що певні діалоги було видалено.
Така поведінка не була притаманна Паші, і в грудях Ліни наростало тривожне відчуття, ніби він щось приховує.
На щастя, у Ліни було трохи часу все зважити, адже після відрядження на неї чекав невеликий відпочинок.
Утеплившись, вона вирішила прогулятися на свій улюблений базар — потішити себе свіжим сиром і сметаною на сніданок. У черзі Ліна помітила сусідку, Марію Петрівну, і підійшла, щоб поговорити.
— О, Ліночко, привіт! Як твої справи?
— Добрий день. Все гаразд. Учора повернулася з Києва, два тижні там була у справах.
— Та як же так, доню? Я ж тебе недавно бачила! Думала навіть, що ти волосся перефарбувала! — здивувалася сусідка.
— Перефарбувалася? — перепитала Ліна, відчуваючи, як у неї всередині холоне.
— Ага, стала блондинкою! Минула мене на вулиці, навіть не озвалася. Я подумала, що в тебе, мабуть, настрій кепський — ось і не стала чіпати… — мовила Марія Петрівна, знизуючи плечима.
— А з чого ви взяли, що то я?
— Бо ж сіла в машину Павлика.
Побачивши вираз обличчя Ліни, сусідка збагнула, що проговорилася.
— Ну… Я цілком могла й переплутати. Чорних авто повно…
— Так, мабуть, ви справді помилились, — відповіла Ліна, кивнувши. Саме підійшла її черга за сиром. — Усього вам найкращого.
Ліна підроблено посміхнулася, помахала на прощання Марії Петрівні й попрямувала додому. Тепер усе стало на свої місця: чоловік мав інтрижку збоку, а коханку звали Люба, котра слухала корейський поп і була блондинкою. Вона ласувала устрицями та почувалася повноправною хазяйкою квартири, поки Ліна гарувала у відрядженні.
Усередині Ліни закипав гнів, і їй кортіло розпочати скандал, проте вона вирішила вибрати іншу стратегію.
Вона не розпочинала жодних сварок. Натомість влаштувала хід конем.
Наступного ранку Ліна подалася до батька свого чоловіка, Віктора Сергійовича, суворого, але справедливого чоловіка, який від самого початку шанобливо ставився до невістки.
— Вікторе Сергійовичу, мені потрібно з вами щиро порозмовляти, — розпочала вона, демонструючи йому історію запитів із розумної колонки та переказуючи зустріч із сусідкою. — Ваш син зраджує мене. Він приводив до нашого дому іншу жінку, поки я була у відрядженні. Можливо, незабаром він і сам би зізнався, але я не хочу виступати в ролі «обманутої». Тому дію на випередження.
Віктор Сергійович пильно вдивився в екран, тоді перевів погляд на невістку, і в його очах з’явилася тінь розчарування.
— Ну й справи… — ледь чутно озвався він. — Я ж завжди вважав тебе зразковою дружиною! Невже ж йому чогось не вистачало?!
— Поняття не маю. Але послухайте, Вікторе Сергійовичу… Я б ніколи не звернулася до вас із таким, якби не одна важлива річ. У мене затримка, і, ймовірно, тест покаже дві смужки. У моєму стані мені не бажано нервувати. Та й незалежно від того, що витворятиме Паша, я вже маю вік, коли пора народжувати.
Свекор застиг від несподіванки. Він не передбачав, що невістка може бути вагітною, хоча це цілком логічний розвиток подій після шести років шлюбу.
Ліна важко зітхнула й повела далі:
— Вікторе Сергійовичу, мені відомо, що квартира оформлена на вас. Я прошу, аби вона залишилася нашому майбутньому малюку. Звісно, я розлучуся з вашим зрадливим сином, але не хочу, щоб моя дитина опинилася без усього.
Батько Паші довго мовчав, потім важко видихнув і мовив:
— Звісно, Ліно. В будь-якому разі, мій син мусить усвідомити, що за вчинки потрібно відповідати. Він учинив негідно, тому нехай і залишається з порожніми руками.
— Не переймайтеся щодо подальшого. Я обов’язково віддячу вам за вашу доброту, — сказала Ліна.
— Я не хвилююся. Маю власні заощадження, тож у старості покладаюся виключно на себе, — холоднокровно відказав свекор.
За кілька днів усі папери оформили: Віктор Сергійович переписав квартиру на невістку, викресливши сина зі спадку. Він навіть не став вимагати жодних підтверджень щодо вагітності, адже розумів: Ліна заслужила це помешкання, хай би що спочатку планувалося для Павла.
Коли Павло довідався про вчинок батька, він просто остовпів. Повернувся до квартири — а двері йому вже не піддалися. У замковій щілині його очікував конверт із судовою повісткою та роздруківкою листування з коханкою, яку Ліна виявила в соцмережах.
— Ліно! Відчини мені! Нам треба з’ясувати все!
— Нам уже немає про що розмовляти. Йди до своєї подружки.
— Але це ж моя домівка! — волав Павло, гучно тарабанячи у двері.
— Вже ні, — спокійно озвалася Ліна. — Йди собі до Люби, можливо, вона знайде для тебе куточок?
Паші не лишалося вибору, окрім як звернутися до молодої пасії. Та Люба, дізнавшись, що Павло відтепер без квартири, зникла так само стрімко, як і виникла в його житті. Зрозумівши, що тепер уже і його зрадили, Павло попрямував до батька, проте Віктор Сергійович не збирався відступати.
— Вона ж тебе як хлопчака обвела довкола пальця! Яка ще вагітність, тату?! — кричав Паша.
— А ти хоч перевірив це?
— Я впевнений, що це все брехня!
— Та це й не має значення. Сприймай це як мій метод навчити тебе розуму, — відрізав Віктор Сергійович і вказав на вихід. Він ніколи не розраховував, що син опікуватиметься ним на старості, тож був готовий і до розриву спілкування з Пашею. Утім, Віктор завжди залишався людиною честі й принципів.
Як Павло не силкувався оскаржити переоформлення, нічого не вийшло: батько був у здоровому глузді й приймав рішення свідомо. Квартира дісталася невістці, а подальша доля Ліни лишилася для Павла таємницею. Він лише з’ясував, що квартиру тепер здають, а колишня власниця перебралася до столиці в пошуках нового життя. Судячи з того, що позову про аліменти не було, вагітність, швидше за все, виявилася вигадкою, що ще дужче розпалювало Павла. Він і гадки не мав, що невинна авантюра з Любою обернеться втратою не тільки родини, але й спадку. Адже йому просто хотілося трохи розважитися з подружкою, поки дружина була у відрядженні…
«Шляху назад немає!»: Актори, які вирішили більше не зніматися в російських фільмах…