Як розповісти 13-річній дівчинці, чому вона житиме з бабусею

Зустріла якось у супермаркеті давню знайому. Її обличчя виглядало сумним, тож я запитала, чи все гаразд. У відповідь вона вирішила поділитися непростою історією зі свого життя:

«Моя донька народилася в першому шлюбі, але з її батьком ми розлучилися, коли вона ще була зовсім маленькою. Після цього довгий час я не могла знайти в собі сили знову довіритися чоловікам — зневірилася в них. Це тривало цілих десять років, аж поки я не зустріла свого теперішнього партнера, чоловіка, якого вважаю своєю мрією. Спершу ми зустрічалися таємно, а нещодавно він зробив мені пропозицію. Я погодилася й цілком поринула в підготовку до весілля. Попросила колишню свекруху тимчасово взяти доньку до себе.

Дочка чудово ладнає з бабусею, здається, їй там навіть комфортніше, ніж зі мною. А для мене нарешті з’явилася можливість приділити час собі та своєму особистому життю. Більшу частину своєї молодості я присвятила доньці, тож, мабуть, настав момент, коли я можу відпочити. Я докладала максимум зусиль, щоб забезпечити її, виховати, і навіть аліментів від колишнього не отримувала. Хіба не час тепер і його родині взяти участь у житті нашої дитини?

Вирішила запитати у доньки, чи хотіла б вона залишитися з бабусею на довше. Відповіді особливої не було, тільки тиша. Мені здалося, що мої слова її зачепили.

Я дійсно люблю свою доньку, але невже справедливо, що мій колишній може жити собі, як хоче, а я маю жертвувати власним щастям? Обговорила це з нею ще раз, але ентузіазму вона так і не проявила. Мені здалося, що це залишило в ній якийсь осад. Не хочу, щоб вона почувалася покинутою. Я її дуже люблю й, звичайно, через деякий час заберу назад, але зараз мені хочеться трохи пожити для себе, побути з коханим.

Як можна пояснити доньці моє рішення, щоб вона не відчула образи і зрозуміла мене?»

Я чесно кажучи, була трохи вражена її розповіддю. Невже можна обрати нові стосунки замість рідної дитини? Мене це здивувало, адже коли я була малою, мама теж часто залишала мене з бабусею, хоча причина була інша — робота, а не особисте життя. Але почуття залишеної дитини так і залишилося зі мною до цього дня. Я вважаю, що дитина не повинна «розуміти» вибір батьків, скоріше навпаки — мати має підтримувати й розуміти почуття дитини. Чесно кажучи, не знаю, як складуться її стосунки з новим чоловіком, але є ризик, що донька віддалиться від неї назавжди. Хіба я не права?