Аліса повільно зачинила двері квартири й притулилась до стіни. Пальці все ще тремтіли, стискаючи щільний аркуш паперу — свідоцтво про право на спадщину.
Три дні тому зупинилося серце бабусі Зінаїди Петрівни. А сьогодні в прохолодному кабінеті нотаріуса пролунали слова, які не вкладалися в голові:
«Трикімнатна квартира в центрі міста переходить моїй єдиній онуці — Алісі Вікторівні Соколовій».
Жінка гірко усміхнулась. Треба ж, який жарт долі! Бабуся, яка все життя удавала, що онуків не існує, яка не подарувала жодної іграшки, проігнорувала випускний і навіть не прийшла на весілля, раптом залишила таку спадщину.
За що? Чому? Це питання тепер буде мучити її довгі роки.
***
— Кохана, ти вдома? — почувся голос чоловіка з кухні.
— Так, Стасе. Йду! — відгукнулась Аліса, намагаючись надати голосу бадьорості.
Станіслав порався біля плити, готуючи свій фірмовий борщ. Аліса мимоволі замилувалась чоловіком — високий, підтягнутий, у домашній футболці й з веселою усмішкою на обличчі.
— Ну що, як пройшла зустріч з нотаріусом? — спитав він, помішуючи борщ.
— Бабуся залишила мені квартиру, — тихо промовила Аліса.
Станіслав завмер з ополоником у руці:
— Що, пробач?
— Трикімнатну в центрі. На Шевченка, — уточнила жінка. — Ти ж знаєш той будинок — стара забудова з високими стелями…
Чоловік присвиснув:
— Оце так! Тобі реально щастить у житті! Спочатку бабуся Віра минулого року залишила двокімнатну на Грушевського, тепер Зінаїда Петрівна розщедрилася на трьошку. А казала, що не любить тебе.
— Стасе, не треба так, — скривилась Аліса. — Вона справді мене не любила. Я досі пам’ятаю, як у дитинстві прийшла до неї на день народження з саморобною листівкою, а вона навіть не глянула. Просто виставила за двері.
— Пробач, люба, — Станіслав обійняв дружину. — Не хотів чіпати старі рани. Просто дивно, як все склалося. У нас тепер три квартири — наша в іпотеці й дві у спадок. Багаті! Хоча ні, не так. У мене одна квартира, все інше — твоє. Значить багата ти!
Аліса відчула, як напружились плечі чоловіка при цих словах.
— Стасе, не починай. Ми вже давно все вирішили й обговорили. Але є одне “але”! Якщо раніше йшлося про один заповіт, то тепер домовленість стосується обох квартир. Я хочу зробити там ремонт і здавати їх, — обережно сказала жінка. — Уявляєш, який буде додатковий дохід? Особливо від трьошки в центрі.
Станіслав відсторонився і повернувся до плити. Його рухи стали різкими, ніби щось зачепило, але чоловік усіма силами намагався приховати емоції.
— А може… — почав він, але замовк.
— Що? — запитала Аліса.
— Нічого, — чоловік похитав головою. — Твої квартири — тобі й вирішувати.
Аліса хотіла щось додати, але промовчала. Вона надто добре знала цей тон — коли Стас незадоволений, але не хоче сперечатись.
— Борщ готовий, — сказав чоловік після паузи. — Ходімо обідати.
***
За столом Аліса розповідала про плани щодо ремонту, прикидала майбутній прибуток від оренди. Станіслав кивав, але жінка бачила, що думками він далеко.
— Може, на вихідних з’їздимо подивитися квартиру? — запропонувала вона. — Заодно прикинемо обсяг робіт.
— Вибач, я обіцяв мамі допомогти з дачею, — відрізав Станіслав.
Аліса зітхнула. Ольга Гнатівна. Ось хто точно не зрадіє новинам про спадщину. Свекруха й так постійно натякала, що невістка живе занадто легко — не народжує, кар’єру будує. А тепер ще й це…
— Ти ж не будеш поки що розповідати мамі? — обережно спитала дружина.
— А що такого? — знизав плечима Станіслав. — Рано чи пізно вона все одно дізнається.
«Краще пізніше», — подумала Аліса, але вголос сказала:
— Звісно, любий. Як скажеш.
Увечері, лежачи в ліжку, Аліса довго не могла заснути. Вона уявляла, як оновить старі квартири, як отримуватиме стабільний дохід, не залежний від зарплати.
А десь на краю свідомості неприємно шкребла думка: “А правильно я чиню зі Стасом? Може, варто було продати трьошку, отриману у спадок, і погасити іпотеку? Ми ж сім’я. Хоча ні… не варто. Бо ніхто не знає, ким ми будемо завтра”.
***
Минуло три тижні. Аліса сиділа в кафе з рієлторкою Мариною й уважно вивчала принесені кошториси на ремонт.
— Я все підрахувала, — діловито говорила Марина, постукуючи довгими нігтями по столу. — На двокімнатну потрібно близько мільйона, на трикімнатну — півтора. Зате потім зможеш здавати набагато дорожче. Квартири в центрі з гарним ремонтом — це завжди вигідне вкладення.
У цей момент задзвонив телефон — виконроб з двушки на Грушевського просив терміново приїхати, щоб затвердити розташування розеток.
Аліса вибачилась перед подругою й поспішила на об’єкт.
***
Останній місяць промайнув, як у тумані. Ремонт одразу у двох квартирах забирав усі сили й час. Щодня доводилося вирішувати десятки питань — вибір матеріалів, погодження планування, закупівля меблів. Жінка металася між об’єктами, не помічаючи, як летить час.
Ввечері вона поверталася додому виснажена, падала на диван і продовжувала гортати каталоги оздоблювальних матеріалів.
Станіслав все частіше затримувався на роботі або їздив до матері. Вони майже перестали розмовляти — тільки короткі фрази про побут.
— Любий, подивись, яка плитка, — якось увечері покликала вона чоловіка. — Здається, ідеально підійде для ванної в трьошці.
— Навіщо ти мені це показуєш? — втомлено відповів Станіслав. — Ти ж все одно зробиш по-своєму.
— Але я хочу порадитись! Це ж наше спільне…
— Ні, Алісо, — перебив він. — Це не наше. Ти сама сказала — твоє спадкоємство. Не намагайся грати на два фронти. Розбирайся зі своїм майном сама!
***
Відтоді дружина перестала ділитись з чоловіком планами щодо ремонту. Поринула з головою в роботу, намагаючись не думати про зростаючу прірву між ними.
Виконроб зустрів її біля під’їзду:
— Алісо Вікторівно, тут така справа… Стіни у ванній виявились у гіршому стані, ніж ми думали. Треба міняти всю розводку. Це ще десь двісті тисяч зверху.
— Гаразд, робіть, — кивнула вона. — Я хочу, щоб усе було ідеально.
Увечері вона підрахувала витрати. Виходило чимало, але воно того варте. Через пару місяців обидві квартири приноситимуть стабільний дохід. Можна буде здійснити давню мрію — купити нову машину. Для чоловіка! Стас точно зрадіє…
Аліса зупинилась. Коли востаннє вона думала про його бажання? Про те, чого хоче він?
— Приготую на вечерю його улюблені тефтелі! Влаштую коханому свято живота!
***
Хлопнули вхідні двері — повернувся чоловік. Від нього пахло мастилом.
— Знову був у гаражі? — запитала Аліса.
— Так, допомагав другу з ремонтом, — відповів він, проходячи у ванну.
— Може, повечеряємо разом? Я таку смакоту приготувала! Все, що ти любиш! — натхненно запропонувала дружина.
— Я не голодний. І взагалі… — він помовчав. — Я переночую у мами. Їй недобре.
Аліса змерзла зсередини. Раніше він ніколи не залишався в матері на ніч.
— Стасе, що відбувається? — тихо спитала вона. — Ми зовсім перестали розмовляти.
— А про що говорити? — знизав плечима він. — У тебе своє життя, свої плани. Я там явно зайвий.
— Це неправда! Все, що я роблю…
— Знаю-знаю, — перебив він. — Для нас. Тільки чомусь рішення ухвалюєш лише ти. А я… я просто твій чоловік, який платить іпотеку.
— Стасе…
Але він уже вийшов, акуратно прикривши за собою двері.
***
Аліса опустилася на стілець. У голові крутилися цифри, кошториси, плани… Коли все пішло не так? Коли їхній шлюб почав розсипатись?
Телефон дзенькнув — повідомлення від Марини: «Не забудь завтра зустрітись з дизайнером по трьошці!»
Жінка встала й рішуче струснула головою. Ні, вона не буде зараз думати про погане. У неї є план, і вона буде йому слідувати. Стас зрозуміє. Мусить зрозуміти.
Вона ще не знала, що завтрашній день переверне все їхнє життя…
***
Ранок почався з несподіваного дзвінка. На екрані телефону висвітилось: «Свекруха».
— Доброго ранку, Ольго Гнатівно! — якнайпривітніше відповіла Аліса.
— Який же він добрий? — у голосі свекрухи бринів метал. — Мій син прийшов ночувати в батьківський дім. А ти навіть не поцікавилася, що з ним.
— Але ж ми телефонувалися…
— Та невже? А ти в курсі, що він схуд на п’ять кілограмів? Що ночами не спить? Знаєш чому?
Аліса мовчала, відчуваючи, як по спині побігли мурахи.
— От і я не знала, — продовжила свекруха. — Поки сусідка не розповіла, що бачила тебе з якоюсь жінкою біля будинку твоєї бабусі. Каже, ти там ремонтом займаєшся. У квартирі, яку тобі бабця залишила.
— Ольго Гнатівно…
— Мовчи! — урвала свекруха. — Я зараз приїду. Нам треба серйозно поговорити.
У слухавці пролунав гудок.
Аліса опустилась на стілець. От і все. День, якого вона так боялася, настав.
***
Свекруха прибула за сорок хвилин. Увійшла, оглянула квартиру прискіпливим поглядом:
— Прибралася хоч. А то зазвичай у тебе вічний безлад.
— Сядете? — Аліса вказала на крісло. — Чаю?
— Не вдавай із себе гостинну господиню! — відрізала Ольга Гнатівна. — Краще поясни, чому приховала від нас інформацію про спадщину?
— Я не приховувала…
— Та невже? — свекруха скривилась. — А чому я дізнаюсь про це від сусідів? Чому мій син живе у мене, поки ти носишся зі своїми квартирами?
— Це не «мої» квартири! — не витримала Аліса. — Я все роблю для нашої сім’ї! Хочу, щоб у нас був додатковий дохід.
— Для сім’ї? — зневажливо перекосила губи Ольга Гнатівна. — А чому тоді документи оформлені тільки на тебе? Чому не продала квартири та не закрила іпотеку?
— Навіщо продавати? Здавати вигідніше!
— Ах, вигідніше! — свекруха сплеснула руками. — Слухала б ти себе збоку! Та ти просто готуєш собі відступ. Розлучитись після того, як Стасик виплатить іпотеку, так?
— Що?! — Аліса задихнулась від обурення. — Як ви можете таке казати?
— А що ще думати? — Ольга Гнатівна подалась уперед. — Ти ж усе для себе влаштовуєш. Свої квартири, свої гроші… На кухні не готуєш, чоловіка покинула. Про дітей навіть не згадуєш!
— До чого тут діти?
— Як до чого! Нормальна жінка у твоєму віці про потомство думає, а не про ремонти. Але ж тобі що потрібно? Щоб чоловік іпотеку виплатив, а потім — бувай! Три квартири у тебе, безбідне життя забезпечене.
Аліса відчула, як до горла підкотився клубок:
— Ви… ви просто не можете змиритися з тим, що я можу бути успішнішою за вашого сина!
— От! — урочисто вигукнула свекруха. — Нарешті показала своє справжнє обличчя! Успішнішою, бачте! А хто тобі ці квартири дав? Бабки твої! Ти їх заробила? Ні! Просто урвала шмат пожирніше.
— Замовчіть! — закричала Аліса. — Негайно замовчіть! Ви не маєте права…
— Маю! — відрізала Ольга Гнатівна. — Я — мати твого чоловіка. І я не дозволю якійсь хитрій дівці зруйнувати життя мого сина!
***
У цей момент клацнув замок вхідних дверей. На порозі стояв Станіслав.
— Мамо? Алісо? Що тут відбувається?
— Стасику! — кинулась до нього свекруха. — Нарешті! Я все знаю про її квартири. Вона ж тебе обманює! Готує ґрунт для розлучення!
— Стасе, не слухай її! — вигукнула Аліса. — Вона все перекручує!
Станіслав повільно перевів погляд з матері на дружину:
— А що тут перекручувати? Мама права — якби ти думала про сім’ю, давно б продала квартири й закрила іпотеку. Або хоча б одну з них!
— Але ж це нерозумно! — вигукнула Аліса. — Навіщо продавати, якщо можна мати постійний дохід?
— От бачиш! — закричала свекруха. — Думає тільки про себе!
— Ідіть геть! — не витримала Аліса. — Негайно вийдіть з мого дому!
— Твого? — тихо перепитав Станіслав. — А я думав — нашого.
Повисла важка тиша.
— Ходімо, мамо, — нарешті промовив він. — Нам тут більше нічого робити.
— Стасе! — Аліса схопила його за руку. — Зачекай! Давай поговоримо!
— Про що? — він вивільнив руку. — Все вже сказано. Або ти продаєш квартири й ми закриваємо іпотеку, або… — він замовк.
— Або що?
— Або розлучення.
***
У напівтемряві вечірньої квартири Аліса сиділа за кухонним столом, розсіяно перебираючи документи. Очі знову й знову перечитували рядки — «заява про розірвання шлюбу», «договір про надання рієлторських послуг», «кошторис на ремонтні роботи». Папери, ще недавно такі важливі, тепер здавалися порожніми й мертвими.
Минуло вже три тижні з тої страшної розмови, але досі не вкладалося в голові — невже це кінець? Їхній шлюб, їхнє кохання, спільні мрії — все розбилося на друзки за якихось пів години.
Після того, як за Станіславом зачинилися двері, вона ніби закам’яніла. Кілька днів провела в якомусь тумані — не вмикала світло, не відповідала на дзвінки, механічно пила охололий чай.
Навіть Марина, яка завжди знаходила до неї підхід у найважчі моменти, цього разу натикалась на глуху стіну мовчання.
А потім прийшло його повідомлення — коротке, ділове, чуже: «Завтра заїду по речі. Треба поговорити».
І саме в цих сухих словах остаточно померла надія, що ще щось можна змінити.
***
Аліса пам’ятала ту зустріч до найменших дрібниць. Як Станіслав методично складав одяг у валізу, куплену для поїздки на море. Як довго дивився на їхнє весільне фото. Як незграбно топтався біля дверей.
— Може, все ж подумаєш? — спитав тоді. — Продаси квартири, закриємо іпотеку. Почнемо з чистого аркуша.
— А далі що? — тихо відповіла вона. — Все життя доводити твоїй мамі, що я гідна бути дружиною її сина? Народжувати за графіком? Забути про свої бажання?
— До чого тут мама? Це ж наше з тобою життя!
— Справді? — гірко усміхнулась Аліса. — А мені здається, вона давно вирішує за нас обох.
Станіслав похитав головою:
— Ти все не так розумієш. Мама просто хоче…
— Я все правильно розумію, — перебила Аліса. — Вона хоче слухняну невістку, яка житиме за її правилами. А я більше не хочу прикидатися.
— Тобто ти вирішила? — глухо спитав він.
— Так. Пробач.
Він мовчки кивнув і вийшов з дому.
***
За тиждень прийшла повістка до суду.
Дзвінок у двері вирвав Алісу зі спогадів. На порозі стояла Марина:
— Ну як ти? Тримаєшся?
— Нормально, — Аліса спробувала усміхнутись. — Ремонт у трьошці майже закінчений. За місяць можна шукати орендарів.
— Я не про ремонт питаю.
— А про що ще говорити? — Аліса відвернулась до вікна. — Завтра суд. Станіслав надіслав повідомлення — не буде заперечувати проти розлучення.
— І правильно! — вигукнула Марина. — Ти сильна, впораєшся! Подумаєш — розлучення! Зате тепер ніхто не буде вказувати, як тобі жити. Ніхто не намагатиметься накласти свої «лапи» на твоє особисте майно. Так не можна, Алісо!
— Так, мабуть, — відгукнулась жінка.
Подруга уважно подивилась на неї:
— Ти ж не шкодуєш?
— Ні, — твердо відповіла Аліса. — Просто… все це дивно. Чотири роки разом, будували плани. А тепер виходить — я обрала квартири замість чоловіка.
— Не квартири, — похитала головою Марина. — Свободу. Право самій вирішувати свою долю.
***
Після відходу подруги Аліса довго стояла біля вікна. За склом миготіли вогні машин, поспішали кудись люди. Життя тривало. Тільки поряд уже не було його… її коханого чоловіка.
Телефон тихо пискнув — прийшло повідомлення від свекрухи: «Сподіваюся, ти задоволена. Зруйнувала сім’ю заради грошей. Тільки пам’ятай — щастя вони не принесуть».
Аліса видалила повідомлення, не читаючи. Потім рішуче відкрила ноутбук і почала стукати по клавішах, складаючи план на найближчий місяць — закінчити ремонт, знайти орендарів, записатися на курси з інвестицій.
Старе життя залишилось позаду. Попереду — повна невідомість. Але вперше за довгий час вона почувалася по-справжньому вільною.
На столі задзвонив телефон — виконроб з об’єкта.
— Алісо Вікторівно, тут виникли питання з планування…
— Зараз приїду, — відповіла жінка і, підхопивши сумку, рішуче рушила до дверей.
Завтра буде новий день. І вона точно знає — впорається.
Навіть у 90 років залишається справжньою жінкою. Син Лорен показав, як його 90-річна мама робить зачіску в домашніх умовах