— Ти мені не батько! Не вчи мене жити! — крикнув Паша й грюкнув дверима просто перед обличчям вітчима, Ігоря. Ігор стомлено глянув на дружину, Ясю, і зітхнув.
— Не слухай його! У нього перехідний вік, — тихо сказала вона.
— Набридло. По суті, він має рацію.
— В якому сенсі? Ти що?!
— Ми з ним чужі люди. Йому треба жити з Володею.
Яся здригнулася, почувши ім’я колишнього чоловіка. Їй зовсім не хотілося, щоб син переїжджав до батька. Там нова сім’я, зовсім інше виховання, інші цінності… вона згадала, як кілька років тому Володя пішов до іншої жінки, покинувши її з маленьким Пашею, і стиснула кулаки.
— Йому байдуже до сина! А ти його виростив! Паша просто дурненький, він ще нічого не розуміє!
— Йому п’ятнадцять років. Він у стані відповідати за свої слова.
— Будь мудрішим, Ігорю! — Яся розривалася між двома дорогими їй людьми. Вона не могла піти проти сина, але й втратити Ігоря не хотіла. Вони жили цілком нормальною родиною вже вісім років.
Після розлучення Паша дуже переживав, він сподівався, що мама з татом помиряться, але батько швидко одружився на своїй дамі й забув про нього. Потім розлучився і з другою дружиною, замінивши її новою. І знову одружився — вже втретє.
Час від часу Володя зустрічався з Пашею, дарував йому подарунки. Для сина такі зустрічі були як свято.
Коли в родині Ясі з’явився Ігор — добрий, вихований і надійний чоловік — вони з Пашею одразу знайшли спільну мову. Хлопцеві не вистачало батьківської уваги.
У перший клас Пашу вів не батько, а вітчим. І на море повіз він, і плавати навчив також він. Коли виникли проблеми зі старшими хлопцями зі школи, Паша зателефонував не батькові, а Ігорю. Той приїхав і вирішив питання з хуліганами.
Все йшло своєю чергою. Коли прийшов час, Паша спокійно сприйняв новину, що мама виходить заміж за Ігоря. І все було добре, поки рідний батько не дізнався, що в колишньої дружини з’явився новий чоловік. У Володі тоді якраз пішов угору бізнес. Він почав надсилати синові великі суми грошей, балувати його та налаштовувати проти вітчима. І електросамокат купив, і найдорожчі гаджети, і комп’ютер для ігор оплатив — найкрутіший. Виконував будь-які забаганки й капризи, задобрюючи грошима.
Паша почав здобувати авторитет серед однолітків, кажучи, що його батько — справжній бізнесмен. Отримуючи кишенькові гроші, він став вести надто доросле життя: зависав у клубах, завів компанію старших за себе друзів.
Ясю з Ігорем така ситуація не влаштовувала. Вони вважали, що гроші розбещують підлітка, який має вчитися, а не прогулювати уроки. Вони були переконані, що авторитет здобувається не грошима, а справами. Їм не подобалось, що син став зухвалим, сварливим і зовсім не зважав на думку батьків. Для нього був лише один приклад для наслідування — батько Володя, який намагався «відкупитися» перед сином грошима за свої помилки.
— Більше не можу, Ясю, — повторив Ігор і пішов у кімнату. — Розбирайся з ним сама. Він тобі в очі плює, а ти терпиш. Я не збираюся це терпіти.
Ясі ледве вдалося відчинити зачинені двері до кімнати сина. Дим, що стояв у повітрі, змусив її закашлятися. На великому екрані крупним планом транслювався фільм для дорослих, а Паша, розвалившись на стільці, пускав пару з вейпу.
— Стукатися не вчили?! — невдоволено запитав він у матері, навіть не намагаючись приховати, чим займався.
— Чого досяг? Хочеш зруйнувати родину? Ти уроки зробив, узагалі?!
Ясі захотілося як слід його відшмагати за таку поведінку, але вона лише розплакалась і висмикнула монітор із розетки, щоб не бачити цього сорому.
— Ти… усе зіпсуєш! Ти знаєш, скільки коштує мій комп’ютер?! — розлютився Паша, схопившись із крісла.
— Виростили невдячного… Що ти без нас зможеш?! — крізь сльози сказала Яся. Їй було боляче через таке ставлення.
— Я до тата піду жити! Ви мене дістали! Він мене любить, а ви тільки сварите! — вигукнув син і, схопивши сумку, накинув куртку й вийшов, грюкнувши дверима. Яся кинулася за ним, але Ігор її зупинив.
— Нехай іде.
— Та ти що?! Надворі темно, раптом щось станеться?
— Каже, що дорослий — хай і поживе по-дорослому.
— Ти не маєш рації! Що з тобою сталося?!
— А що? Ваш Володька правий! — не витримав Ігор і підвищив голос на Ясю. Того вечора вони сильно посварилися через сина. Настільки, що Яся в гніві виставила чоловіка за двері. Ігор не став сперечатися. Пішов.
Залишившись на самоті, Яся ридала до знемоги. Здавалося, що все її життя в один момент розвалилося, як картковий будиночок. Хто був винен? Володя? Ігор? Чи, може, вона сама?
Не знайшовши відповідей, вона почула дзвінок. Виявилося, що вперше за багато років їй подзвонив колишній чоловік.
— Так?
— Чого це він прийшов серед ночі до мене? — запитав Володя, навіть не назвавши сина по імені.
— Павло вирішив, що буде жити з тобою. Ти ж цього й добивався, чи не так?
— Ну… взагалі-то, ми з дружиною збирались у відпустку… квитки вже купили.
— Візьми його з собою.
— Ми з Анею хочемо відпочити вдвох. А він… Йому ж вчитись треба, — швидко додав Володя.
— Мене не цікавить. Зі мною він жити не хоче. Ти для нього — єдиний приклад. То й вирішуй, що далі.
— Це через твого Ігоря, — роздратовано пирхнув Володя. — Я б із таким вітчимом теж не хотів жити. Сором.
— Ігор тут ні до чого, але якщо тобі так легше, то знай — я тепер одна. Поживу для себе, а ти тішся солодким батьківством. Грошей у тебе вдосталь — продовжуй розбещувати, роби з нього алкоголіка чи наркозалежного. Тільки потім не кажи, що це я винна, — Яся й сама здивувалась тону свого голосу.
Її образа перетворилася на байдужість і втому. Вона не стала дослуховуватись до безглуздих відмовок Володі й скинула виклик. Вона знала: той не зможе вигнати сина — його посада й самолюбство не дозволять таких вчинків. А втратити крісло він не хотів — простіше вже було перетерпіти. Тим паче, у нього величезна квартира, де місця для Паші вистачить.
Переконавши себе почекати, Яся випила заспокійливого чаю і… проспала майже всі вихідні. Ніхто її не турбував, не вимагав їжі, не було кого контролювати, виховувати чи оберігати. Так, вона хвилювалась, але вчинила вперше в житті так, як було краще саме для неї.
І дивна річ: у понеділок увечері, повернувшись після роботи, вона застала вдома Ігоря. Він стояв біля плити й готував вечерю. На столі Яся побачила вазу з її улюбленими тюльпанами.
— Сьогодні що, Восьме березня? — Яся підняла брови, дивлячись на чоловіка.
— Пробач мені… я був неправий, — тихо сказав він. — Голодна? Сідай. Я зварив твої улюблені сосиски. З макаронами.
Яся сумно всміхнулася, але дозволила чоловікові про неї подбати.
— А де син? Пішов гуляти? Щось його давно немає… Я хотів із ним поговорити. Думаю, ми обидва були неправі, але я хочу поговорити з ним як із дорослим і знайти компроміс.
— Він пішов жити до батька.
Тарілка випала з рук Ігоря.
— Як?
— От так.
Вони мовчки доїли вечерю.
— Я дзвонила свекрусі. Вона була в них і сказала, що у них усе спокійно.
— Ну… і як ти до цього ставишся? — несміливо запитав Ігор.
— Не знаю. Але вплинути не можу. Залишається змиритися.
— Тоді… пропоную лягти раніше. Я скучив за тобою, — усміхнувся Ігор і повів дружину до спальні. Миритися їм ніхто не заважав. Здавалося, не було б щастя — та нещастя допомогло.
Поступово Яся почала отримувати задоволення від вільного життя. Син не телефонував, але вона знала, що він здоровий, вчиться й поводиться пристойно. Проте через кілька днів її материнське серце не витримало, і вона вирішила навідатись до колишнього чоловіка під приводом того, що син забув вдома важливі підручники. Яке ж було її здивування, коли вона побачила Пашу на дитячому майданчику. Він сидів із нещасним обличчям і катав дитячий візок.
— Сину?
— Мамо! — зрадів він і схопився з лавки.
— А ти що тут? А де Анна?
— Вони з батьком… — опустив очі, — поїхали, коротше. На море.
— Та ну?! А ти як же? І дитину не взяли?
— Ні. Нас не взяли. І няня захворіла. Ну, тато й сказав, що я вже дорослий. Що треба няньчитись із братом. І от…
Яся не вірила своїм вухам.
— І як ти справляєшся?
— Не дуже… але мушу. Бабуся приходила на ніч. Допомагала. Він кричить пів ночі… спати нереально.
— Ти й підгузки сам міняєш?
— Довелося навчитись, — відвів погляд Паша, який удома й за котом ніколи не прибирав… Ось що робить «потреба». Яся розуміла, що в батьковому домі син поводився зовсім інакше, ніж із нею. — Ну нічого, через три дні прилетять. Мені недовго залишилось…
— Ти їв щось?
— Ще не встиг. З дитиною ніколи… відповідальність велика. Мам… пробач мені, я це… стільки всього наговорив… загалом, я за тобою скучив. Можна я до вас з Ігорем іноді в гості приходити буду? — Паша виглядав розгубленим і засмученим.
Яся не відповіла. Вона проковтнула клубок у горлі й обійняла сина. Вона теж дуже скучила, але для того, щоб їхнє життя змінилося, потрібна була певний струс.
— Ми з Ігорем дуже тебе любимо, синочку. Ти, будь ласка, не забувай про це.
— Я вас теж люблю, — тихо відповів Паша, усвідомивши, що був неправий.
Після «канікул» у батьковому домі Паша змінився. Він повернувся до Ясі та Ігоря й більше ніколи не згадував про те, щоб піти від них. Він зрозумів, що батько ніколи не стане для нього рідним, бо одного разу вже обрав іншу родину. А от Ігоря почав поважати й більше не перечив, хоча, звісно, сварки іноді траплялися, але швидко вщухали й забувалися.
Яся зрозуміла, що її син може бути дорослим і відповідальним, і стала не лише питати з нього, а й довіряти — і всі нарешті стали щасливими.
Приїхавши на дачу до батьків чоловіка на три години раніше, Лариса почула їхню розмову — і подала на розлучення