— Олено, у мене форс-мажор. Я терміново їду у відрядження. Мене не буде три дні. Розумієш, термінова справа. Навіть не встигну заїхати додому. Все необхідне куплю на місці, — голос чоловіка повернув Олену до реальності. Вона навіть не встигла йому заперечити. Ігор поклав слухавку.
А ще три секунди тому Олена буквально купалася у своєму щасті. Вона поверталася з центру планування сім’ї. Її здогадки підтвердилися. Їй сказали, що вона нарешті стане мамою, і порадили привітати чоловіка.
Олена знову щасливо всміхнулася. І вирішила не псувати собі настрій думками про чоловіка. Останнім часом він часто бував у відрядженнях. Компанія, в якій він працював, розширювалася. І його, як найкращого спеціаліста, постійно відправляли у філії.
— Значить, ти дізнаєшся, що станеш батьком через три дні! Так тобі й треба! — Олена хитро засміялася й подивилася у дзеркало заднього виду. Водій, що намагався обігнати її авто, підморгнув чарівній дівчині та навіть надіслав повітряний поцілунок.
Так, зіпсувати настрій Олені сьогодні було складно. Вона була щаслива. А вона ж боролася за це щастя цілих сім років. Але дитини в їхній сім’ї все не було. Жінка вже майже втратила надію. Вона вважала, що сім’я не може бути повною без дитини. Дитина поєднує подружжя, вона є підтвердженням любові жінки та чоловіка.
Ігор, здавалося, також уже перестав сподіватися на поповнення. Одного разу він сказав Олені, що йому вистачає її одної. Але вона не раз помічала, як він проводжав поглядом молодих мам з візочками.
— Ну ось, Ігорю, коли треба — тебе ніколи нема, — раптом з образою подумала Олена, — але сам винен. Вічно зайнятий своєю роботою. Хоча… добре, що Ігор працює. Адже скоро витрат побільшає. Гаразд, не буду про це думати й дарма хвилювати Ігоря. Скажу йому, коли повернеться, — Олені одразу стало легше, коли вона ухвалила таке рішення.
Якраз матиме час пройти обстеження. Сьогодні їй сказали, що потрібно здати аналізи, щоб упевнитися в здоров’ї майбутньої дитини.
Наступного дня вона пішла на консультацію. Одна з жінок у черзі помітила:
— Дівчино, ви просто сяєте! Ви така красива! Дай Боже, щоб у вас усе було добре!
Олена засміялася. Їй було приємно почути комплімент. Навіть якщо його сказала незнайома жінка. От би Ігор це почув! Напевно, він би теж помітив, яка вона красива й щаслива!
Олені видали цілу купу талонів і направлень. Їй треба було обійти чимало спеціалістів. Але такі турботи лише тішили жінку. Адже це означало лише одне: здійснилася її найзаповітніша мрія. Тепер у них з Ігорем буде дитина.
Олена весь час усміхалася. З боку вона виглядала трохи безглуздо. Але її це мало турбувало. В думках вона вже купувала ліжечко, обирала візочок і прокладала маршрути для прогулянок із сином або донькою.
Раптом Олена наштовхнулася на перешкоду. Хтось став на її шляху у коридорі центру. Купа талонів і направлень розлетілася по підлозі.
— Яка ж я незграбна, вибачте, — пробурмотіла Олена й, не глянувши, з ким зіткнулася, нахилилася, щоб зібрати свої папірці. Один із них відлетів далеко.
Жінці довелося присісти й простягнути руку, щоб дістати його з-під дивана. І раптом вона завмерла.
Перед її очима — кросівки, які вона десь уже бачила.
— Точно! — осяяло Олену, — такі самі носить мій Ігор. Напевно, модний варіант! — Олена підняла голову й раптом побачила перед собою Ігоря. Вона вже хотіла радісно вигукнути:
— Як ти дізнався? — але не встигла вимовити цю фразу. Бо щойно помітила супутницю чоловіка. Молода дівчина дбайливо трималася за животик і примхливо говорила:
— Ні-ні, коханий. Мені тут не сподобалося. Давай оберемо іншу консультацію. Цей центр надто маленький. Бачиш, люди штовхаються! — симпатична пані, яку підтримував Ігор, виразно дивилася на Олену.
— Схоже, я в неї врізалася, — подумала Олена. Вона обережно піднялася. Її погляд зустрівся з поглядом чоловіка. І Олена побачила в ньому стільки болю й страху, що передумала влаштовувати скандал.
Неочікувано для себе вона пробурмотіла:
— Вибачте, я така незграбна, — з цими словами Олена швидко попрямувала до виходу. Їй хотілося провалитися крізь землю. Ну чому саме сьогодні вона вирішила приїхати в цей центр? Жінці здавалося, що якби вона не поїхала, могла б бути щасливою хоча б ще кілька днів.
Услід за нею полетів голос чоловіка:
— Олено, зачекай. Куди ти? Я тобі зараз усе поясню.
Олена обернулася й ще раз глянула на чоловіка та його супутницю. Гарна дівчина примхливо наморщила носик. Вона не розуміла, що відбувається. На її обличчі було написано, що вона втомлена й роздратована. А тут ще якісь жінки збивають її з ніг!
Олена спокійно глянула на Ігоря й продовжила свій шлях. Вона не буде влаштовувати сцен. Чоловік має зробити вибір саме зараз. Звісно, він поки що не знає, що вона чекає на дитину.
Але тримати того, хто розлюбив, немовлям — некрасиво. Ігор має бути з нею за будь-яких обставин, а не лише тому, що вона готується стати мамою. Невже він здався? Він перестав вірити в те, що в них буде дитина? Олена могла пояснити поведінку чоловіка лише так.
Адже він її зрадив. Цілих 7 років Олена оббивала пороги кабінетів, погоджувалася на виснажливі процедури й обстеження. Але всі зусилля не давали результату.
Найкращі спеціалісти міста розводили руками. Вони не розуміли, в чому справа. У Олени й Ігоря не було патологій. Просто небеса відмовляли їм у щасті стати батьками.
Значить, Ігор змирився з тим, що його дружина не подарує йому спадкоємця. Він обрав інший спосіб стати батьком. Він не захотів бути з нею поруч. І Олена не має права йому заважати. Кожен має право чинити, як вважає за потрібне.
Але такі думки не втішали бідну жінку. По її обличчю текли сльози. Їй було боляче, прикро, гірко. Але раптом до горла підступила нудота.
Олена машинально торкнулася свого малюка, який поки ще знаходився десь глибоко всередині неї.
— Маленький, — з ніжністю подумала Олена й пообіцяла: — Я не буду хвилюватися. Ти не винен. У нас усе буде добре. Я не зашкоджу тобі.
Вона одразу заспокоїлася й взяла себе в руки.
— Треба їхати додому і зібрати речі. Нехай приводить свою дівчину й матір своєї дитини в наш дім. Хоча він уже не наш, — подумала Олена, відкриваючи дверцята свого авто.
Ігор не побіг за нею. Він не наздогнав її й не зупинив. А це означало лише одне: його супутниця не якась випадкова знайома, не дружина друга, яку попросили провести. Ця жінка важлива для її чоловіка. Втім, вона не повинна про це думати.
Олена дісталася додому без пригод. Вона зосередилася на дорозі. Їй було важливо бути уважною й обережною. Вона не могла допустити, щоб її малюк постраждав. Він має народитися вчасно й бути здоровим.
Олена зайшла до квартири, у якій прожила з Ігорем цілих 7 років. Вони нещодавно виплатили іпотеку. Думка про те, щоб зібрати речі чоловіка й залишитися тут самій, навіть не з’явилася.
Вона вважала, що та дівчина її випередила. Її акуратний животик підтверджував: Ігор дізнався, що стане батьком, не сьогодні. Принаймні, вже місяців п’ять тому.
У нього було достатньо часу, щоб усе розповісти дружині. Так було б чесно. Але він продовжував жити подвійним життям, лягав із нею в одне ліжко, будував плани на майбутнє, надягав сорочки, випрасувані дружиною, і їв обіди, приготовані її руками.
А та, інша, не стикалася з побутовими труднощами. Вона просто насолоджувалася часом, який проводив із нею Ігор.
— Що він їй каже? Як пояснює, що не ночує поруч? Виходить, вона знає, що він одружений. Невже її це не бентежить? — Олена знову поринула в думки про чоловіка і його супутницю.
Від роздумів її відволік звук відчинених дверей. На порозі стояв Ігор. З порога він одразу запитав:
— Олено, куди ти? Навіщо збираєш речі? Давай поговоримо, я все поясню.
— Нема про що говорити, Ігорю, — її голос був спокійним. Вона прийняла рішення й не збиралася його змінювати. — Зніму поки що квартиру. А ви можете залишатися тут. Адже твоя жінка чекає дитину. Думаю, їй буде тут зручно.
Ігор спостерігав, як Олена вдягає пальто й бере сумку. Він зробив останню спробу:
— Не йди, давай поговоримо.
Але Олена навіть не обернулася. Вона мовчки вийшла з квартири, в якій колись була щасливою. Ігор так і не дізнався, що стане батьком.
Усі наступні дні Олена намагалася зберігати спокій. І їй це вдавалося. Думки про дитину додавали їй сил. Вона швидко знайшла квартиру, пройшла обстеження, яке підтвердило, що з нею й малюком усе гаразд.
Олена подала на розлучення. Майже за місяць їй зателефонувала свекруха. Вона роздратовано запитала:
— Олено, Ігор сказав мені, що ти подала на розлучення. Він не знає, де ти й що з тобою. Може, ти хоч мені поясниш, що відбувається?
— Я просто вирішила прийняти вибір Ігоря, Віро Сергіївно, — спокійно відповіла Олена й поклала слухавку.
Вони зустрілися лише в залі суду. Процес розлучення пройшов швидко. Суддя звернув увагу на те, що Ігоря супроводжувала вагітна жінка. Олена була одна.
А Ігор виглядав розгубленим. Йому було б легше, якби Олена влаштувала сцену, вступила в боротьбу за нього. Але їй, здається, було все одно.
— Вона ніколи мене не любила, — подумав Ігор і, зачеплений її спокоєм та байдужістю, заявив, що вимагає передати йому квартиру у повне володіння.
Суд врахував факт, що Ігор скоро стане батьком, а житлової площі у майбутніх батьків немає. Але віддати квартиру повністю йому було неможливо — вона належала подружжю в рівних частках.
Та навіть суддя здивувався, коли Олена заявила, що підпише всі документи. Своє рішення вона пояснила просто:
— Я не зможу жити в тій квартирі. А зустрічатися з Ігорем, щоб домовлятися про її обмін, у мене ні сил, ні часу. У мене є інші справи, важливіші, — тут жінка щасливо усміхнулася.
Суддя відзначив щасливий вигляд позивачки й подумав:
— Схоже, в кожного з них уже своє життя. Позивачка ж сама подала на розлучення. І, схоже, не сумує за чоловіком. Напевно, їй є куди йти. А головне — до кого.
Так квартира дісталася Ігорю. Після завершення процесу свекруха підійшла до колишньої невістки й запитала:
— Олено, я тебе не розумію. Я, звісно, не в захваті від того, що ти була дружиною мого сина. Але ця Юля! Вона ще гірша! Чому ти не борешся? Тебе ми принаймні вже знаємо! А як ця дівчина себе поведе — невідомо.
Микола Іванович, батько Ігоря, торкнув дружину за рукав. Він вважав її слова недоречними. А Олена спокійно дивилася на них і відповіла:
— Мені нема за що боротися, — Олена попрямувала до виходу. Для неї ця ситуація завершилася. Ця історія не повинна мати продовження. Їй важливо думати про здоров’я малюка.
І життя потекло своєю чергою. Олена ходила на роботу, відвідувала консультацію й виконувала всі призначення спеціалістів. Її сестра Наталя запропонувала їй переїхати до себе. Вона вже знала, що Олена чекає на дитину, й вважала, що тій буде легше, якщо хтось піклуватиметься про неї.
І Олена прийняла пропозицію. Але вже шукала варіанти, щоб узяти квартиру в іпотеку для себе й майбутньої дитини. Керівництво на роботі підтримало її рішення.
Начальник навіть пообіцяв, що забезпечить її роботою, поки вона буде в декреті. Він не хотів втратити перспективну спеціалістку, а Олена, на його думку, подавала великі надії.
Олена ділилася з сестрою планами на майбутнє:
— Уявляєш, начальник сказав, що я зможу працювати віддалено. Так я впораюся з іпотекою. Компанія поручилася за мене перед банком. Уже скоро я запрошу тебе на новосілля.
Наталя раділа за сестру. Спершу вона боялася, що Олена впаде в депресію. Але нічого подібного не сталося. Олена жила насиченим життям. Вона не плакала ночами й не впадала в паніку від думки, як буде справлятися без чоловіка.
— Вона завжди була сильною, — думала Наталя про сестру. — Напевно, вона справді прийняла вибір чоловіка. А якщо змінити нічого не можна, то й хвилюватися не варто.
Уже за три місяці після розлучення Олена облаштувалася у своїй квартирі. Домашні справи давалися вже не так легко. Вона швидко втомлювалася, але старалася не показувати, що їй важко.
Наталя регулярно навідувала сестричку, а одного разу помітила:
— Олено, який у тебе вже термін? Твій живіт здається більшим, ніж має бути. І я знаю, про що говорю! Ти, бува, не двійню чекаєш?
Олена щасливо засміялася:
— Ну так. У мене буде Вітька і Вовка. Футболістами стануть! Знаєш, як штовхаються?
— Оце ти даєш! — захоплено вигукнула Наталя. — Чого ж ти мовчала?
— А що тут говорити? У мене подвійне щастя! А про щастя не кричать! — спокійно відповіла Олена.
— Сестричко, не хвилюйся. Я допоможу тобі з вихованням дітей. Все-таки в мене тепер буде одразу два племінники.
— Наташко, я й не сумнівалася в тобі.
— Скажи, Олено, ти що, зовсім за Ігорем не сумуєш? Ти жодного разу навіть не згадала про нього. Невже він був тобі байдужий?
— Знаєш, Наталю, ми з Ігорем так чекали дитину. Ми пройшли купу обстежень. Але я вірила в успіх. А він — ні. Він здався, Наталю. А з тими, хто здався, не борються. Він зробив свій вибір, а я — свій. Про що тут говорити чи думати?
Наталя лише похитала головою. Її захоплювала сміливість сестри. Вона б не наважилася вчинити так само. А якби вже дізналася, що чекає одразу двох синів — точно спробувала б повернути чоловіка.
І Наталя оточила Олену подвійною турботою. Вона допомагала по господарству, супроводжувала на консультації, а коли настав час — відвезла до пологового.
І от у невеличкій, але затишній квартирі з’явилися одразу два дива. Хлопчики народилися міцні, здорові, голосисті.
Свекруха дізналася про стан колишньої невістки. Вона вирішила навідати її й познайомитися з продовжувачами роду. Для неї стало несподіванкою, що замість одного онука вона побачила одразу двох.
Віра Сергіївна плакала від щастя, коли притискала до себе ці крихітні клаптики щастя. Вони були теплі, пахли молоком і викликали бажання піклуватися.
У той момент Віра Сергіївна зрозуміла свою невістку. Вона навіть сказала їй:
— Оленочко, я знаю, через що ти пройшла, щоб тримати на руках цих хлопчиків. Ти заслуговуєш на щастя. Ти права — мій син здався. Він надто слабкий. А ти — інша. Ти сильна. Ти зробила правильний вибір.
Якби ти почала боротися за Ігоря, могла б втратити малюків. Зараз я навіть не можу уявити, що їх могло б не бути на світі. І тільки з вини мого сина. Ми з Миколою будемо допомагати тобі й онукам. Дозволь нам, будь ласка, бачитися з ними.
— Віро Сергіївно, я не можу заборонити бабусі й дідусеві бачитися з онуками. Звичайно, приїжджайте.
Віра Сергіївна, звісно ж, розповіла синові, що він став батьком двох чудових хлопців. На той момент він уже розлучився зі своєю Юлею.
Виявилось, що вона чекала дитину не від нього. Просто хитра дівчина вирішила приховати свої інтрижки за спиною довірливого чоловіка.
Коли все відкрилося, Ігор був обурений. Але змінити вже нічого не зміг. Він залишився сам у квартирі, яку вибив собі в суді. Тепер там нічого не нагадувало про колишнє сімейне життя.
Новина від матері окрилила його. Він подумав, що зможе повернути Олену. Адже тепер їй удвічі важче. Куди вона дінеться? Звичайно, доведеться прийняти його допомогу.
З такими думками, впевнений у перемозі, Ігор прийшов до дверей своєї колишньої дружини. Він подзвонив, прикривши вічко букетом. Йому здавалося, що квіти справлять враження. Він знову відчує себе господарем ситуації.
Але Олена не відчинила. Вона повідомила, що Ігор не має жодного стосунку до її дітей. Це лише її сини. Дарма Ігор простояв під дверима весь вечір. Олена так і не вийшла й не відчинила.
А вже ввечері Наталя почула від Олени фразу, яка дала їй зрозуміти: сестра не здасться за жодних обставин. На запитання, як справи, вона відповіла:
— Все добре! Я щаслива!
— Ти серйозно вважаєш, що я повинна звітувати, на що я витрачаю СВОЇ гроші?! Я працюю не для того, щоб ти перевіряв мої чеки…