Тетяна народила дитину п’ять днів тому. У неї було планове кесареве. Молода жінка поступово приходила до тями після пологів. Донечка Єва була довгоочікуваною первісткою. Таня й Саша були в шлюбі сім років, і за цей час Тетяна тричі втрачала вагітність на ранньому терміні. Коли подружжя вже втратило надію стати батьками й змирилось із цим, Тетяна несподівано завагітніла. Вона була на третьому місяці, коли їй наснилася покійна мама. Уві сні Тетяна сиділа на дитячому майданчику й милувалася дітьми, що гралися в пісочниці. До неї раптом підсіла її мати, ніжно погладила Тетяну по голові й лагідним, заспокійливим голосом промовила:
— Скоро з’явиться на світ Єва й осяє твоє життя світлом любові й надії.
Тетяна прокинулася з чітким відчуттям: у неї буде донька, і її зватимуть Єва. Інше ім’я для своєї дитини вона й уявити не могла. Чоловік погодився, сказавши, що раз прізвище й по батькові дитина матиме від нього, то ім’я може обрати дружина.
Після пологів Тетяна почувалася погано, тому попросила чоловіка зайнятись оформленням документів на новонароджену доньку. Той, узявши все необхідне, поїхав до РАЦСу, щоб зареєструвати народження дитини. Таня навіть уявити не могла, який «сюрприз» її чекає.
Додому Олександр повернувся разом зі своєю матір’ю, з якою у Тетяни завжди були напружені стосунки. Таня ще не оговталася після операції, тому не хотіла бачити в домі свекруху, але, стримавши роздратування й злість, зустріла Ольгу Вікторівну привітно. Коли Тетяна побачила свідоцтво про народження своєї доньки, серце її ледь не зупинилося. У найважливішому документі було написано, що ім’я дитини — Ада, а не Єва. У Тані підкосилися ноги, руки затрусилися від нервів.
Жінка різко поблідла. Вона кілька разів перечитала, бо відмовлялася вірити в побачене. Але в документі чорним по білому було написано — «Ада». Тетяні знадобилося трохи часу, щоб отямитися й поставити чоловіку головне запитання:
— Ада? Це що ще таке? Ти що наробив? Яка ще Ада?
— Синочку, принеси дружині склянку води, бо вона зараз зомліє. Хай заспокоїться. Нічого страшного не сталося, — спокійно сказала Ольга Вікторівна, роздратовано поглядаючи на свою зблідлу невістку.
Олександр слухняно вибіг із кімнати й повернувся за хвилину зі склянкою холодної води. Очі Тані наповнилися слізьми. Їй було важко говорити й дихати. Вона перебувала у стані шоку.
— То це ваша витівка?! — закричала молода жінка, досі не вірячи в те, що сталося. — Це ви змусили Сашу змінити ім’я нашої доньки? Як ви сміли? Хто ви така, щоб таке вчиняти? Це я народила Єву, не ви! І тільки я можу дати їй ім’я! Ви хоч розумієте, що накоїли?
— Не треба драматизувати. Я лише зберегла нашу стару сімейну традицію. Я ж тобі не раз казала, що в нашій родині заведено називати дівчаток на честь бабусь і прабабусь. Я пояснила це сину, і він погодився. Мою бабусю звали Ада. Вона була гідною жінкою, прожила благородне, чесне життя, мала хорошу й світлу долю. Ти повинна радіти, що твою доньку назвали на честь такої гідної людини, як моя бабуся. Я впевнена, що Адочка виросте такою ж сильною й сміливою, як вона, і матиме таку ж гарну долю!
— У моєї доньки своя доля, і не треба сюди приплітати покійну бабусю, яка померла багато років тому. Те, що ви зробили — це просто жахливо! Хто вам дав на це право? Я ж у РАЦС відправила не вас, а свого чоловіка! Чому він сам нічого не може вирішити без вашого дозволу? Чому ви постійно втручаєтеся в наші сімейні справи? Запам’ятайте раз і назавжди: це Єва, а не Ада. Я зараз же поїду в РАЦС і все виправлю. Я цього так не залишу.
Тетяні довелося поїхати в РАЦС разом із новонародженою донькою — залишати її з чоловіком і свекрухою вона не захотіла. Жінка була надзвичайно зла на чоловіка, який вкотре слухняно виконав вказівку своєї егоїстичної й самозакоханої матері. В органах опіки та піклування, куди Таню скерували, вона все пояснила й заявила, що необхідно виправити ім’я її доньки. Виявилося, що потрібна згода обох батьків.
Тетяна повернулася додому в пригніченому стані. Там на неї чекав чоловік із винуватим обличчям. Він спробував обійняти дружину, але та грубо відштовхнула його й розчаровано сказала:
— Щоб змінити ім’я нашої доньки, потрібна згода обох батьків. Я клянусь, що не проживу з тобою й дня, якщо ти відмовишся. Наша дівчинка — не Ада. Вона — Єва. Те, що ти в усьому потакаєш своїй матері — руйнує нашу сім’ю й наші стосунки. Тобі слід визначитися, хто для тебе в пріоритеті. Мою тітку звали Ада. Вона зі сльозами на очах розповідала, як у школі над нею знущалися й казали: «Ада прийшла з аду». Але справа навіть не в цьому. Річ у тому, що я не дозволю твоїй матері приймати такі рішення й втручатися в наше життя, впливати на долю нашої дитини. Я цілий день на нервах через тебе й твою матір. Через вас у мене можуть виникнути проблеми з ГВ.
— Пробач мені, Танюшо. Ну, дурість зробив, — з жалем промовив Олександр, обійнявши дружину. — Не варто було мені дозволяти мамі тиснути на мене. Вона сказала, що якщо я не назву доньку Адою, то позбавить мене спадку. Все виправимо, не хвилюйся. Завтра разом поїдемо в опіку й напишемо заяву, зробимо все як треба.
Тетяна домоглася свого. Ім’я її доньки було офіційно змінене. Ольга Вікторівна свою онуку більше не бачила. Таня не дозволила свекрусі брати участь у вихованні дівчинки. З чоловіком Тетяна розлучилася за рік. Вона зрозуміла, що Сашко ніколи не зміниться й завжди буде маминим синочком. А їй поруч потрібен надійний захисник, чоловік, який буде опорою в будь-якій ситуації, а не синочок, який усе життя танцює під дудку своєї матері.
Покинута. Оповідання.