Зустрічають по одягу…

Наталія дивилася на майбутню невістку широко розплющеними очима. Віка вже звикла до подібної реакції оточуючих, але все ж сподівалась, що мати Артема не стане судити її за зовнішністю.

Позаду Наталії Олексіївни стояла її донька Катя, молодша сестра Артема. Вона з цікавістю розглядала Віку.

– Добрий вечір, – з усмішкою мовила дівчина й простягнула ошатний торт матері свого обранця.

Наталія Олексіївна взяла гостинець і сухо подякувала гості. Вона продовжувала розглядати пофарбоване в «райдугу» волосся і «ажурні» джинси. Настільки вразив жінку зовнішній вигляд подруги сина, що вона забула про правила пристойності. Ситуацію врятувала Катя.

– Мамо, ну давай уже запросимо гостей до столу, – вигукнула вона й підскочила до Віки. Вона чмокнула дівчину в щоку й обійняла брата.

– Так, так, проходьте, звісно, – поспіхом мовила Наталія, наче прокинулася від сну.

О так, вразила її дівчина Артема. Як йому не соромно з такою по вулиці ходити? Її хлопчик завжди добре навчався, охайно виглядав, був вихованим – а тут на тобі, привів якусь дівку, яка схожа на папугу.

Думки майбутньої свекрухи Віка, здавалося, читала по обличчю. Вона внутрішньо усміхнулась і подумала, що в рідних Артема ще буде час дізнатись її краще. За столом запанувала незручна пауза, яку поспішив перервати Артем.

– Мамо, Катю, я так радий, що ви нарешті познайомилися з моєю нареченою, – з усмішкою сказав молодий чоловік.

– Нареченою? – вигукнула Наталія. – Чи не зарано розкидатися такими словами?

– Не зарано, – спокійно відповів Артем, – ми давно разом, любимо одне одного. Час уже узаконити стосунки.

– А на що ви збираєтеся жити? – обурилась мати. Ох, не так вона уявляла собі цю зустріч.

Син казав, що хоче познайомити її зі своєю дівчиною. Наталія була впевнена, що вони просто вип’ють чаю й трохи поспілкуються з черговою пасією Артема. Але сьогодні її чекали одразу два неприємні сюрпризи. По-перше, обраниця сина абсолютно не схожа на пристойну дівчину. По-друге, на цьому непорозумінні Артем хоче одружитися.

– Мамо, ми з Вікою самостійні люди, – відповів молодий чоловік і докірливо подивився на матір. Йому зовсім не подобався її тон.

– Ти — початківець із мізерною зарплатою, – з натиском сказала Наталія, – а твоя… е-е… наречена навряд чи взагалі коли-небудь зможе працювати в нормальному місці.

Віка закотила очі. Та ну, тактовністю майбутня свекруха точно не відзначається. Варто щось пояснювати чи просто встати з-за столу, подякувати за свій же торт і піти з цього непривітного дому? І все ж вона вирішила, що показувати гонор у день знайомства — не найкраща ідея.

– Наталіє Олексіївно, у мене свій невеличкий бізнес, – доброзичливо почала Віка, – я займаюсь організацією свят, молодіжних подій, дитячих ранків.

– О, для такої професії в тебе зовнішність якраз що треба! – вигукнула Катя й розсміялася. Старший брат поглядом дав їй зрозуміти, що такі жарти недоречні.

– Зовнішність, як висловилася Катя, у тебе, Віко, навряд чи доречна будь-де, – з роздратуванням промовила свекруха.

– А знаєте, Наталіє Олексіївно, я взагалі не пригадую, щоб просила у вас поради щодо свого вигляду, – іронічно відповіла дівчина. Вона вже зрозуміла, що приємною розмовою розташувати до себе майбутню свекруху не вдасться.

– Ще й хамка, – усміхнулась Наталія, похитала головою й демонстративно відсунула від себе шматок торта.

Артем зрозумів, що від вечора більше нічого хорошого чекати не варто. Він сказав матері, що їм з Вікою пора йти.

– Ти проведеш дівчину і повернешся? – уточнила Наталія, не збентежившись, що гостя покидає її дім, ледь вони встигли представитись.

Артем похитав головою. Він сказав, що сьогодні вони з Вікою збиралися поговорити про свої плани.

– Але, як я зрозумів, ти не готова до розмови, – сказав молодий чоловік, явно засмучений, – ми з Вікою зняли квартиру, будемо жити разом.

Наталія побіліла від роздратування та досади. Гарно ж ця дівка у рваних джинсах причарувала її сина. Вони ж знайомі всього місяць-два! А вже ця молода, зухвала хижачка з волоссям кольору веселки тягне його до себе.

Холодно попрощалися мати із сином. Віці Наталія сухо кивнула, сподіваючись, що більше її ніколи не побачить. Молоді є молоді — ще не факт, що вони не розійдуться раніше, ніж накоїть непоправного.

А ось Карті, схоже, Віка сподобалась. Та й напружена атмосфера за столом її анітрохи не злякала. Мати була настільки засмучена рішенням Артема, що забула про своє улюблене заняття — дорікати молодшій доньці. Тож Катя, широко усміхнувшись, махнула брату та його обраниці.

***

Наталія сподівалась, що Артем швидко втомиться від несмаку та недоглянутої зовнішності своєї обраниці. Він іноді телефонував матері, говорив про нейтральні речі, про Віку взагалі не згадував. Жінка вже потішилась — мовляв, усе йде як слід. Але одного разу на неї, мов сніг на голову, звалилось страшне повідомлення. Артем одружився.

– Ти навіть не попередив про весілля! – обурилась мати, страшенно роздратована вчинком сина.

– Ми вирішили розписатися тихо, – пояснив Артем, – навіть друзі не знали, коли саме.

Наталія кинула слухавку, вона була дуже зла на сина й не хотіла обговорювати з ним його дружину. Сама ж проплакала цілий день. Боліло серце, що її хлопчик зв’язав життя з такою дівчиною. У неї ж навіть нормальної професії немає. Влаштовує якісь свята. Тьху.

Та час ішов. Жінка розуміла: її улюблений син тепер повністю під впливом іншої жінки. А чи дбає вона про нього? Чи добре харчується її хлопчик?

«Вона ходить у рваних джинсах, ще чого доброго, Артем теж почне вдягатися в лахміття», – з жахом думала Наталія.

***

– Мама сказала, що хоче налагодити з тобою стосунки, – розгублено сказав Артем із телефоном у руках.

Віка знизала плечима. Насправді, вона й не сварилася з Наталією Олексіївною. Свекруха сама почала цю дивну війну на порожньому місці.

– Нехай налагоджує, – з легкою усмішкою відповіла Віка, – я ж бігати за нею не збираюсь.

І бігати не довелося. Свекруха сама почала часто приходити в їхню квартиру. Але, прикриваючись добрими намірами, поводилася некрасиво, а подекуди й безтактно.

– Чим ти збираєшся годувати мого сина? – здивувалась Наталія Олексіївна, «випадково» забігши до невістки ще до приходу сина з роботи.

– Він не малий хлопчик, – резонно відповіла Віка, підфарбовуючи губи, – сам щось придумає. А я за пів години тікаю — в мене захід.

– Що може придумати хлопець, який відпрацював увесь день? – підвищила голос Наталія. Вона була у розпачі: її син не отримає вдома нормальної вечері!

– Наталіє Олексіївно, – миролюбно мовила Віка, – мій чоловік самостійна людина. Він може легко посмажити собі яєчню або навіть зварити суп. А ще він чудово знає номер служби доставки. А якщо раптом забуде — замовить собі ситну смачну вечерю онлайн.

Свекруха ледь не захрипіла від обурення. Її синові після важкого дня доведеться готувати? Або їсти напівфабрикати? Або ковтати сумнівні страви з доставки?

– Віко, так не піде, – похитала головою Наталія Олексіївна. – Ти можеш хоч у сіро-буро-малиновий фарбувати волосся, проколювати носа і вставляти туди кільце, носити рвані джинси — але сина мого годувати всякою гидотою я тобі не дозволю.

– Добре, Наталіє Олексіївно, – з єхидною усмішкою відповіла Віка, – тоді кличте його до себе на вечерю. Сподіваюсь, у вас є борщ або щось там, що личить «хорошим хлопчикам»? А зараз, пробачте, я змушена вас провести. Мені треба йти.

Ох, як же дратувала Наталю ця недбала плюгавка! Хоча Віка насправді була охайною й акуратною дівчиною. Але для свекрухи її незвичний стиль одягу, зухвала зачіска та чарівне тату залишали найнеприємніше враження. Ну як може пристойна дівчина покривати своє тіло малюнками й носити лахміття?

А найбільше дратував жінку запальний характер і незалежність невістки. Та коли Наталя багато років тому вийшла заміж за батька своїх дітей, достатньо було слова свекрухи, щоб довести її до сліз! Варто було натякнути, що Наталя — нечупара, як молода дружина мчала мити підлогу й прасувати чоловікові сорочки. А як свекруха казала, що її синочок схуд — невістка негайно бралася крутити фарш на котлети.

Віка ж узагалі не реагувала на критику свекрухи. І це страшенно злило Наталю, хоча вона й гадки не мала, як змінити ситуацію.

Занурена в невеселі думки, Наталя поспішала на роботу. Жінка думала лише про одне — навіть про власну безпеку забула. Тому й не помітила автомобіль, який мчав на швидкості. Водій не встиг загальмувати й збив Наталю, яка перебігала дорогу в недозволеному місці. До лікарні її доправили з переломом хребта.

***

– Кать, май совість! – дорікав сестрі Артем. – Я розумію, ти навчаєшся, але після пар мусиш бігти до мами, а не на тусовки.

– Мушу, мушу… – обурювалася Катя, – та нема вже сил сидіти вдома!

– Кать, наша мама у важкому стані, вона не може рухатись, – намагався присоромити її Артем, – а я цілими днями на роботі. Щоб лікувати маму — потрібні гроші, тому я ще й вечорами працюю.

– От і я хотіла б сидіти на роботі, а не біля ліжка хворої, – зі сльозами на очах вигукнула дівчина, – вона вже три місяці не встає. Думаєш, мені приємно вислуховувати її капризи?

Мати й справді стала капризною та дратівливою з того часу, як була прикута до ліжка. Артем це розумів, але знав: іншого виходу в них немає, тільки змиритися з її характером.

– А ти думаєш, Віці це подобається? – суворо спитав Артем. – А ж вона ж мамі навіть не рідна. А колись та її й принижувала, і говорила образливі речі.

– Я й сама дивуюсь, – знизала плечима Катя, – на місці Віки я б і близько не підійшла до чужої хворої тітки, яка мене колись постійно критикувала.

Артем похитав головою. Сестра — безнадійна. Йому й самому було трохи соромно, що зухвала, яскрава Віка, дізнавшись про лихо, одразу ж кинулась допомагати його матері.

Коли Наталю поклали до реанімації, невістка купувала всі потрібні ліки. Коли небезпека минула, вона носила їй супи, бо Наталя жалілася, що в лікарні годують абияк.

– Що сказала мама? – хвилюючись, спитав тоді Артем, знаючи, що мама його дружину не надто шанує.

– Закотила очі й буркнула, що я нарешті навчилась варити супи, – усміхнулась Віка, – не ж казати ж їй, що купила в ресторані.

Артем посміхнувся, хоча було й не до сміху. Він дуже тривожився за маму, але дякував долі, що йому так пощастило з дружиною.

Після операції Наталю виписали додому, але лікар призначив суворий постільний режим. Віка швидко організувала роботу так, щоб чергувати біля ліжка хворої. Дівчину зовсім не бентежила потреба повністю доглядати за лежачою свекрухою — навіть у найделікатніших моментах.

А ось Наталю це бентежило. І дуже. Ще більше засмучувало, що рідна донька під будь-якими приводами ухиляється від обов’язку доглядати за матір’ю. А ця незалежна, зухвала дівчина з тату, пірсингом і волоссям кольору сливи — без жодних вагань взялася боротися за те, щоб повернути Наталію до повноцінного життя.

Дивувало Наталю й те, що Віка не вдавала з себе героїню й не акцентувала увагу на неприємностях. Вона завжди заходила з усмішкою, швидко й легко проводила гігієнічні процедури, вправно годувала свекруху чимось смачненьким.

А ще вона не допускала ніякової тиші, якої так боялася Наталя. Завжди розповідала щось цікаве — кумедні історії з роботи, актуальні новини, безневинні свіжі плітки. Віка щось запитувала у хворої, аби залучити її до розмови — про дитинство Артема, бабусь і дідусів, сусідів. А рідна донька своїм виглядом показувала, що тільки й мріє, як би втекти у свої справи.

Одного разу Наталя раптом усвідомила, що… сумує за невісткою. Віка не могла постійно бути біля ліжка хворої — вона й досі працювала, бо сім’я потребувала грошей навіть більше, ніж раніше. А свекруха чекала на неї — більше, ніж на Катю чи Артема. З нею було якось легко, іноді навіть весело й цікаво.

Наталя дивувалася власним почуттям. З одного боку, хотіла, щоб Віка якомога швидше прийшла. А з іншого — щиро хвилювалася, що та втомлюється, позбавляє себе відпочинку, розваг, а можливо — і прибутку. Це відчуття тільки зміцнювало її волю до повного одужання.

З теплом у голосі та погляді тепер зустрічала свекруха невістку. Говорила їй добрі слова, намагалася не створювати зайвих труднощів, вмовляла йти додому одразу після обов’язкових процедур.

– Доню, – якось сказала Наталя, розуміючи, що настав час поговорити.

Віка усміхнулась. На той момент вона вже без слів розуміла, що хоче сказати їй свекруха.

– Пробач мені, дитино, – промовила жінка, і в її очах з’явилися сльози.

– Вам немає за що просити пробачення, – прошепотіла Віка з щирим теплом у голосі, – я все розумію.

– Я ображала тебе, – зізналася Наталя, – не змогла розгледіти, яка чудова жінка дісталась моєму синові.

– Це через мій зовнішній вигляд, – засміялася Віка, щоб розрядити атмосферу. Їй було ніяково, що доросла жінка, яка могла б бути її мамою, просить у неї вибачення.

– Це ж зовсім неважливо, якого кольору в людини волосся, – кивнула Наталя, – а я дозволила собі судити тебе за рвані джинси й тату.

– Якби ви знали, яку битву через них я витримала зі своєю мамою свого часу, – знову засміялась Віка, – так що ви ще м’яко…

Невістка погладила Наталю по руці. Вона заглянула їй в очі й раптом подумала, що в неї чудова свекруха. Бо вміння визнавати свої помилки — теж риса гідна поваги.

– Ви скоро повністю одужаєте, і тоді ми все почнемо заново, – тихо мовила Віка, – у нас буде велика, дружна родина.

І тут Наталя не витримала — розридалася від надміру почуттів. Але ці сльози вона вже не ховала.

***

Масажі, заняття з мануальним терапевтом, лікувальна гімнастика — попереду Наталю і її близьких чекала довга праця на шляху до повного відновлення. Але любов і підтримка рідних, наполегливість самої жінки дали чудові результати.

Єдине, що затьмарювало радість — поведінка Каті. Та і в цьому допомогла невістка. По-перше, вона поговорила з дівчиною й попросила хоча б трохи більше уваги приділяти матері. А по-друге, розповіла Наталі, що й сама колись була не найчуйнішою донькою.

– Усьому свій час, Наталю Олексіївно, – з сумною усмішкою сказала Віка, – моїй мамі теж нелегко зі мною було. Це просто юність. Зрозумійте її, і з часом вона теж усе зрозуміє.

Відпустивши ситуацію, Наталя відчула, що й донька стала до неї ближче. Незабаром жінка повністю стала на ноги й зібрала за столом усю свою велику родину. Запросила вона й інших родичів, і батьків Віки. І несподівано отримала найкращий подарунок у житті — син із невісткою повідомили, що незабаром подарують їй онука.