На святковому заході у маєтку під Львовом, де панували розкіш і самовпевненість, Ніну з донькою Катею зустріли не теплом, а злісними насмішками — усе через скромну сукенку дівчинки. Присутні й уявити не могли, що їхній зневажливий сміх обернеться несподіваним фіналом, який змусить кожного з них замовкнути. Лише одна поява в потрібний момент змінила все — і долю, і майбутнє.
Ніна навіть не припускала, що звичайне дитяче святкування, день народження однокласниці, стане поворотним моментом у її житті. Жінка пройшла крізь роки втрат і труднощів, які загартували її до самої кістки. Після того, як її чоловік Сергій загинув на небезпечному заводі, де працював без вибору, все перетворилось на суцільну боротьбу. Вона залишилась одна з маленькою Катею — єдиною радістю в її зболеному світі. Але вона була не готова до тих холодних поглядів і підколов, які чекали на них на тому помпезному святі. І вже точно ніхто з присутніх не здогадувався, чим усе завершиться.
Любов Ніни до Сергія була безмежною. Вони були разом з юності, коли ще мріяли про майбутнє й вірили в прості речі. Коли Сергія скоротили з посади інженера, і він був змушений піти працювати на небезпечне виробництво, вона не переставала його підтримувати.
— Сергію, це надто небезпечно, — благала вона.
— Але ж сім’ю треба якось утримувати, — відповідав він коротко.
І одного дня його не стало. Вибух на підприємстві забрав життя кількох працівників. Серед них — і Сергія. Горе повалило Ніну з ніг, але злість була сильнішою за розпач.
— Я ж просила… — тихо шепотіла вона в подушку у безсонні ночі.
Їхній донечці Каті було лише п’ять. Вона майже не пам’ятала батька. Ніна, скупа на сльози перед дитиною, зібрала себе докупи. Вдень працювала продавчинею у невеличкій крамниці, а вночі — шила на замовлення. Вона економила на всьому, витрачала обережно кожну гривню, аби протриматись до наступної зарплати. Але перед Катею завжди усміхалась. Вона не дозволяла собі показати біль і втому.
Час минав, і попри всі випробування, Катя росла щасливою дитиною — світлою, відкритою. Якось вона влетіла додому з розпаленим обличчям:
— Мамусю! Настя Волкова запрошує всіх із класу на день народження! Усі йдуть, і я хочу!
Ніна відчула, як у грудях щось затиснулось. Волкови були одними з найбагатших родин у місті. Але вона лише посміхнулась, приховуючи хвилювання:
— Звичайно, люба. Обов’язково підемо.
Наступного дня на батьківських зборах у школі оголосили новину:
— Святкування у Волкових буде з дрес-кодом. Усі мають бути в сукнях з нашого бутика. Для запрошених — знижки.
Ніна ледве стрималась, щоби не видихнути вголос. «Який ще дрес-код?..» Де вона візьме кошти на таку річ?
Увечері Катя вмовила маму піти до бутика. Її оченята сяяли передчуттям. Але коли Ніна побачила цінники, їй перехопило подих: найдешевша сукня коштувала стільки ж, скільки вона заробляє за два місяці.
— Іншим разом, сонечко… — тихо сказала вона, і повела доньку з магазину.
Не звертаючи уваги на здивовані погляди продавчинь, Ніна стрімко попрямувала до ринку тканин.
— Потерпи, рідна. Я пошию тобі найкращу сукню сама.
Усю ніч вона не зімкнула очей. Пальці втратили чутливість, нитки плутались, але до ранку сукня була готова. Скромна, але з любов’ю в кожному стібку.
— Мамо, це найкраща сукня у світі! — вигукнула Катя, кружляючи перед дзеркалом.
Ніна зітхнула з полегшенням. Головне — донька щаслива.
Свято обернулося приниженням. Щойно Ніна з Катею ступили через поріг маєтку, як залу наповнили шепіт і хихотіння. Витончені гості — і дорослі, і діти — з усмішками й докірливими поглядами оцінювали Катіне вбрання.
— Бачила ту дешеву сукню? — прошипіла одна жінка іншій.
— Як вона взагалі насмілилася з’явитися не в нашому брендовому одязі? — гмикали батьки, звертаючись одне до одного з лукавими усмішками.
Катя зблідла. Вона опустила очі, її нижня губа затремтіла.
— Мамо… Я хочу додому, — прошепотіла вона і, не чекаючи відповіді, побігла з зали.
Сльози застилали їй очі. Вона не помітила чорний Mercedes, що саме підкотився до під’їзду. Від удару об капот дівчинка ледь не впала. Дверцята відчинились — і з машини вийшов високий чоловік у досконалому костюмі. Його обличчя було серйозним, очі — глибокими, а голос — м’яким і владним водночас:
— Обережніше, маленька.
Ніна, яка бігла слідом за донькою, застигла як вкопана.
— Сергію? — її голос зірвався. Вона не вірила власним очам.
Чоловік раптом скам’янів.
— Ніно? — ледве чутно прошепотів він.
Катя спинилася між ними, вдивляючись у незнайомця, не розуміючи, що відбувається.
— Катрусю? — мовив чоловік, а в його голосі бриніли емоції.
Мить зупинилась. Сльози текли по щоках, руки тремтіли, і в наступну секунду вони обіймалися. Родина, яку доля роз’єднала багато років тому, нарешті знову була разом.
Пізніше, у вітальні маєтку, Сергій розповів, що насправді сталося. У день трагедії він несподівано змінився зміною з товаришем і вдягнув його робочу куртку. Після вибуху його без свідомості вивезли з заводу й ідентифікували помилково — документи були в кишені куртки. Травма голови стерла пам’ять. Коли він отямився в лікарні, не пам’ятав ні імені, ні минулого. Спогади поверталися фрагментами. А коли він врешті згадав усе — виявилось, що Ніна з Катею вже з’їхали. Його пошуки були марними.
Він почав життя з нуля. Створив будівельну компанію, працював, не покладаючи рук. Заробив великі гроші, мав усе — крім родини. І навіть у найуспішніші моменти не припиняв сподіватися, що колись їх знайде. І ось, випадковий вечір — і доля подарувала зустріч.
Та навіть в обіймах найдорожчих Сергій не міг забути приниження, яке бачив кілька хвилин тому.
— Що це все означає? — запитав він, і в його голосі вперше прозвучала жорсткість.
Ніна мовчала, але мати іменинниці поспішила втрутитись із натягнутою усмішкою:
— Нічого особливого. Просто… невеличке непорозуміння.
Погляд Сергія став крижаним. Він повільно випрямився, випростав плечі й, глянувши прямо в очі жінці, заговорив голосно, так, щоб чула вся зала:
— У моєї доньки може не бути сукні з вашого бутика. Але в неї є те, чого вам усім бракує, — щирість і чистота.
Його очі зупинились на матері Насті:
— Шкода, що це вам не знайоме.
В залі запала тиша. Жоден не насмілився щось відповісти. Усі зрозуміли: це не просто випадковий гість. Це людина, яку не варто ображати.
Тієї ночі Сергій відвіз Ніну з Катею до свого розкішного пентхауса в самому центрі Львова. Уперше за довгі роки вони заснули з відчуттям спокою. Катя — між мамою і татом. А Ніна, гладячи доньку по волоссю, прошепотіла:
— Сергію… дякую, що повернувся.
Він нахилився й поцілував її в маківку:
— Я більше ніколи вас не залишу.
Мораль цієї історії проста: ніколи не зневажайте тих, хто не блищить брендами. Життя мінливе, і вже завтра усе може змінитися. Материнська любов — найсильніша зброя, а віра в диво іноді справді дарує другий шанс. Не втрачайте надії — вона здатна повернути навіть те, що здавалось назавжди втраченим.
Пісня безрідного під вікном: як гітара допомогла підкорити неприступне серце