Не воруши душу. Оповідання.

Донька зникла п’ятого травня. Валя весь вечір провела на городі: сніг тільки-но зійшов, і треба було готувати землю до посадки. Це була вже третя весна, коли доводилося порається на городі самій, і біль уже не так різав.

Чоловік пішов під Новий рік. У селі давно шепотіли за спиною Валі, казали, що він бігає до Насті. Валя не вірила. Такого не могло бути, адже вона так старалася бути ідеальною: не забирала всю зарплату, як інші, не дорікала за риболовлю, не просила нову пральну машинку, коли стара зламалася. Валя пам’ятала, як її мати своїми скандалами відлякувала кожного чоловіка, і всі з неї сміялися. Це зараз розлучення трапляються частіше, а тоді це було ганьбою, а мати примудрилася розлучитися аж тричі.

Валя не хотіла повторювати долю матері й вирішила, що буде ідеальною дружиною. Народить трьох дітей, щоб як слід прив’язати до себе чоловіка.

Трьох не вийшло. Після того як народився син, який прожив лише кілька місяців, лікарі не радили більше вагітніти.

— Таке передається у спадок, — сказав лікар. — Інша дитина теж може бути хворою.

Валя не любила про це згадувати. Її «ідеальність» тоді дала тріщину, Сергію довелося взяти на себе хатні справи та догляд за донькою. Звісно, десь у глибині душі Валя розуміла, що розійшлися вони саме через цей надлом. Не вдалося склеїти життя, розбите смертю хлопчика. Ось він і пішов до Насті, хоча нічого особливого в ній немає — звичайна жінка, та ще й з двома дітьми.

На городі Валя спітніла й вирішила затопити баню. Хотіла попросити Таню набрати води, а Тані й немає. Здивувалася: начебто нікуди не збиралася.

Останнім часом із Танею було важко, вона всім була незадоволена.

— Мамо, ти мене не чуєш! — говорила вона. — Та яка різниця, які в мене оцінки?

А Валя не знала, про що питати, крім оцінок. Вона прогледіла той момент, коли її маленька дівчинка з кісками перетворилася на чужу, похмуру пташку. Минулого дня народження подарувала їй ляльку, а Таня ледь не розплакалася. Сама Валя у дитинстві про таку навіть мріяти не могла.

Куртки Таніної не було. І чобіт також. Ну, значить, до подружки пішла. Валя непокоїлася: донька раніше ніколи не дозволяла собі такого, але тривожні думки відігнала. Сама набрала води, розпалила баню, визирала у вікно. Тані не було. Усередині занило.

Валя вийшла на ґанок, глянула за ворота. Хтось і справді йшов у напрямку її двору, але значно вищий за Таню. Придивившись, Валя завмерла: Сергій. І якесь недобре передчуття холодним каменем провалилося в шлунок.

Біля воріт він зупинився, ніби роздумуючи, заходити чи ні. Валя сама підійшла до паркану, чекала, що він скаже.

— Таня… — промовив Сергій. — Прийшла сьогодні, сказала, що буде жити з нами.

Валю ніби обдало крижаною водою. Обличчя заніміло, язик не слухався, мертвою рибиною лежав у роті.

— Я з нею і так і сяк, а вона — ні в яку. Каже, хоч у сінях спатиме. Ви посварилися?

Валя ковтнула, нарешті, той сухий комок, що дряпав горло, і відповіла:

— Ні, не сварилися. Почекай, я до неї схожу.

— Не треба. Я подумав: ну, раз хоче, хай буде.

— В якому сенсі — хай буде?

— Нехай живе. Настя не проти.

Ось так. Тепер Настя забрала не тільки її чоловіка, а й доньку.

— А як же я?

— Та що ти. Відпочинеш. Я ось що прийшов сказати: Таня просила зібрати їй речі. Збереш? Вона сама прийти боїться.

Плечі стали важкими, груди стиснуло. Валя поплелася в дім, почала складати в пакети зошити й підручники, одяг із шафи, іграшки. Ляльку, яку подарувала на день народження, спочатку поклала, але потім витягла. Все одно не сподобалася їй та лялька.

Коли вийшла з дому, обличчя було мокрим. Ховати сльози сил не залишилося.

— Валь, ну ти що?

— Нічого. Не воруши душу, йди.

Спина у Сергія була зігнута, руки з пакетами повисли, як батоги. Валя довго дивилася на його постать, що віддалялася, а коли він зник у провулку, витерла обличчя рукою й пішла в баню.

Доньку треба було повернути. Валя не знала, як це зробить, але зробить.

Наступного дня вона пішла до школи. Фельдшерський пункт був поруч, зачинила його й рушила. Дочекалася дзвінка, перестріла Таню біля класу.

— Ну і що ти надумала? — спитала Валя.

Таня опустила очі, стиснула губи.

— Відчепись. Буду жити в тата. Ти мені не заборониш.

— Думаєш, ти там їм потрібна? А цій Насті? Попелюшкою в них вирішила стати?

— Наче я тобі потрібна! — випалила Таня. — Відчепися, я сказала! Додому не повернуся.

Того дня фельдшерський пункт не працював. Валя вивісила записку на дверях і пішла спочатку додому, але не знаходила собі місця, тож вирішила піти на кладовище — провідати батька й сина.

На кладовищі Валя завжди заспокоювалася. Прибрала могили, уявила, яким би зараз був їхній із Сергієм син. Подумала: може, дарма вони послухали лікарів? Таня ж здорова, можна було ще раз спробувати. Усередині неї було надто багато вільного місця для любові, ані Сергію, ані Тані ця любов не була потрібна.

Увечері Сергій знову прийшов: виявилося, що Валя не всі речі зібрала. Донька попросила його забрати спідницю, яку давно не носила, й підручник, що вони з Сергієм шукали пів години й так і не знайшли.

— Може, чаю вип’ємо? — запропонував Сергій. — Щось я втомився від цих пошуків.

— Давай, — погодилася Валя.

За чаєм обережно розпитала про доньку.

— Та все нормально. Ми її до Машки підселили. Не хвилюйся, їй у нас добре. А перебіситься — повернеться.

Поговорили про погоду, Валя поділилася планами на посів: там, де раніше був пустир, вирішила посадити сортову картоплю.

— Та як ти сама його перекопаєш?

Валя знизала плечима.

— Не чіпай, я прийду, перекопаю.

Коли він пішов, у хаті відразу стало порожньо. Валя ходила з кімнати в кімнату, шукала підручник. Не знайшла. Вирішила спекти улюблене печиво Тані, провозилася до ночі. Вранці зайшла до школи, сунула доньці пакунок і пішла.

Увечері Сергій знову прийшов.

— Ляльку просила принести.

— Ляльку? — здивувалася Валя.

— Ну.

— А чого сама не прийшла?

— Та хто її знає. Надулася, як миша на крупу. Ви точно не сварилися?

— Точно.

— Гаразд. Підручник не знайшла?

— Ні.

— Може, за диваном він? Давай відсунемо?

Посунули диван. Валя спітніла, потягнула руку, але чомусь стало весело.

— Ух, ну і важкий. Чисто як у тебе, Валентино. Я й забув. Господиня з Насті…

І осікся.

Валя ніяк це не прокоментувала: зібрала ляльку з байдужими блакитними очима, сунула ще печива.

— О, це ж із м’ясорубки? — зрадів Сергій. — Ех, з молоком би зараз!

— То ходімо, наллю.

Печива для Тані не залишилося. Але Валя пообіцяла завтра спекти ще.

Назавтра з’явилася Настя. Не додому, а у фельдшерський пункт.

— І не соромно тобі? — накинулася вона. — На чужого чоловіка рота роззявила!

Валя аж мову втратила. А Настя не вгамовувалася:

— Думаєш, я не знаю, що ти задумала? Спеціально доньку до нас підіслала! І навіть не мрій, чоловіка я тобі не віддам!

Слова нарешті знайшлися.

— А він тобі й не чоловік, забула?

Настя позеленіла. Це була правда: Сергій з Валею розлучилися, а на Насті він так і не одружився.

— Значить, скоро стане! — викрикнула вона й вибігла.

Сергієві, коли він прийшов перекопувати город, Валя про це не сказала. А навіщо? Під руку теж не лізла, пішла пекти печиво. Подвійну порцію. І баню затопила: а то ж спітніє, а Настя йому потім скандал влаштує.

— Валентино! — крикнув Сергій із порога. — Дай бинт!

— Бинт?

Вона вийшла в коридор. Палець у Сергія кровив.

— Сокира зіскочила. Нічого, просто подряпина.

Валя принесла зеленку.

— Та не треба, просто бинтом замотаємо. Кажу ж, подряпина!

Зеленки Сергій завжди боявся.

— Не сперечайся, — відрізала вона.

Мазнула, він прикусив губу.

— Дай подую. Ну, минуло?

Як з малою дитиною, чесне слово. Валя стояла так близько, що відчувала знайомий запах поту, його уривчасте дихання. Голова запаморочилася, в грудях щось обірвалося, і все сталося само собою. Само…

Добре, що баню затопила. Баня йому точно знадобилася. В очі одне одному не дивилися. І печиво вона забула передати Тані. Думала, тепер він тут не з’явиться, але наступного дня прийшов.

— Таня просить сандалії їй принести.

— Які ще сандалії, холодно ж іще! — обурилася Валя.

— Та звідки я знаю. Вимагає. Ти ж знаєш її.

Помовчав і додав:

— Дома неможливо перебувати. Настя скандалить. Відчуває щось.

— Що? — не зрозуміла Валя.

Сергій знизав плечима.

— Що я повернутися хочу…

Сказав і глянув на неї з острахом. А Валя й не знала, що сказати.

— Що скажеш?

— Ти це серйозно зараз?

— Ще і як.

— А Настя як же?

— Та ну її! Приворожила мене, чи що. Все одно я тебе одну завжди любив.

Слухати таке було приємно. Хоч і не вірила вона в це.

— А як же Таня? Якщо вона додому не захоче?

— Куди дінеться! — махнув рукою Сергій.

Валя попросила дати їй час подумати. Хоча що тут думати: хіба не цього вона хотіла? Здається, цього, але все одно страшно. А що як знову не вийде бути ідеальною? А якщо він знову піде? І Таня… вона ж теж покинула Валю.

Втім, думати їй не дали. Увечері з торбами прийшли й Таня, і Сергій.

Донька на Валю не дивилася, але засмученою не здавалася. Навпаки, наче посмішку приховувала. А Сергій був голосний, веселий, хоч відчувалося, що йому ніяково.

Ніяковість минула не відразу. І в нього, і у Валі. Настя кілька разів приходила скандалити, і від того легше не ставало. Таня все ховалася в дитячій, уникала розмов із Валею. Мабуть, усе ж ображалася. Але на що?

Якось Валя знайшла подаровану ляльку, кинутою на підлозі, й докірливо сказала:

— Ну навіщо ти так? Така гарна лялька.

— Ой, мамо, ну які ще ляльки? Я доросла! Я ж казала тобі.

І тільки тут Валя все зрозуміла. Вона подивилася на доньку уважно й запитала:

— Не соромно тобі, га?

Таня радісно усміхнулася:

— Ні-а. Тепер же все добре, правда?

Валя зітхнула, поклала руку на живіт і тихо відповіла:

— Ой, не знаю, доню… Не знаю…