Галя влаштувалася на вільне місце у вагоні метро і потягнулася до сумки за телефоном, хотілося подивитися новини, поки потяг несе її підземними тунелями Києва.
Ранок видався прохолодним, і в підземці було особливо затишно після сильного вітру на вулиці.
Вона повернула голову і на свій подив побачила дуже знайому жінку.
Це була колишня свекруха Галі Тамара Іванівна, яка сиділа біля вікна, неквапливо гортаючи якийсь буклет і час від часу поправляла окуляри.
Та сама жінка, яка кілька років тому взяла в Галі велику суму грошей і розчинилася в міській метушні, ніби її ніколи й не існувало.
Галя чудово пам’ятала, як не могла додзвонитися їй після розлучення, розмови з колишнім чоловіком, який тільки захищав матінку і в підсумку заблокував її телефон.
Вона ввімкнула камеру і непомітно зробила кілька знімків.
Відкрила месенджер і відправила фотографії чоловікові разом із коротким повідомленням.
Відповідь надійшла майже миттєво, і Галя мимоволі посміхнулася. Максим завжди був рішучою людиною, не з тих, хто стане довго розмірковувати над ситуацією.
Темні сонячні окуляри в кишені пальта виявилися дуже доречними.
За минулі роки Галя досить сильно змінилася. Стриглася тепер коротко і фарбувалася в інший колір, та й фігура після народження сина стала більш пишною.
Вона була впевнена, що ніхто зі старих знайомих її не впізнає.
Голос із динаміка оголосив станцію «Видубичі», і Тамара Іванівна почала збиратися. Жінка підвелася і попрямувала до дверей.
Галя теж встала, намагаючись розчинитися серед пасажирів і триматися на достатній відстані від неї.
***
Шість років тому той суботній день запам’ятався Галі дуже добре, за вікном сяяло сонце, і навіть хмари кудись поділися.
Тамара Іванівна з’явилася вдосвіта, несучи в руках об’ємний пакет із зеленими яблуками, які купила по дорозі на ринку.
— Галочко, а що, як ми шарлотку замутимо? — свекруха відразу пройшла на кухню і почала перебирати покупки. — Яблучка ж які соковиті трапилися!
Галя в той час працювала у великій компанії, і її зарплата дозволяла жити більш ніж комфортно. Нещодавно вона продала бабусину ділянку в селі під Обуховом і виручені гроші значно поповнили сімейний бюджет. Життя йшло розмірено й передбачувано, і здавалося, вона вирішила всі основні життєві питання надовго.
— Слухай, у мене тут прохання до тебе є, — Тамара Іванівна відклала останнє яблуко і повернулася до невістки з серйозним виразом обличчя. — Гроші потрібні, триста п’ятдесят тисяч гривень. Хочу кімнатку в гуртожитку прикупити, щоб потім здавати мешканцям. Пенсія ж у нас копійчана, а тут буде хоч якась надбавка щомісяця.
Галя прийняла рішення швидко, без вагань і довгих роздумів. Свекруха завжди ставилася до неї добре: регулярно телефонувала по поради щодо кулінарії або просила допомогти знайти що-небудь в інтернеті.
Відмовити такій близькій людині в такій ситуації здавалося їй просто неможливим.
— Звісно допоможу, Тамаро Іванівно!
Про розписки та документи тоді взагалі не йшлося. Галя була впевнена: довіра між ними така ж непорушна, як Карпатські гори.
***
— Ти куди лізеш, корово? — прокричав огрядний чоловік середнього віку, коли Галя випадково зачепила його ногу, піднімаючись сходами з підземного переходу.
— Вибачте, будь ласка, не догледіла, — пробурмотіла вона і поспішила далі, намагаючись не випустити з поля зору знайомий силует попереду.
Тамара Іванівна неквапливо прогулювалася вулицею Автозаводською, періодично зупиняючись біля вітрин невеликих магазинчиків.
У продуктовому купила батон білого хліба та пакет молока, потім попрямувала у двір, де височіли типові дев’ятиповерхівки радянської епохи.
Особливістю цих будинків були крихітні бетонні балкончики-коробки, взимку мешканці використовували їх як природні холодильники, складаючи туди продукти, що швидко псуються.
Галя прискорила крок і прослизнула в під’їзд слідом за колишньою свекрухою. На другому поверсі Тамара Іванівна зупинилася й обернулася, ніби відчула щось.
Довелося вдати, що Галя прямує далі коридором. Тамара Іванівна не впізнала колишню невістку і почала діставати зв’язку ключів із сумки.
Галя сховалася за поворотом сходів і дістала телефон, щоб відправити Максиму її адресу.
***
Пів години очікування на сходовому майданчику Галі здалися особливо довгими, щоразу хотілося перевірити телефон або спуститися вниз, щоб розім’яти ноги.
Нарешті в месенджері з’явилося довгоочікуване повідомлення, і через кілька хвилин у кінці коридору показався Максим.
Високий, широкоплечий чоловік у джинсах і темній куртці виглядав переконливо.
За роки роботи виконробом на великому будівництві він навчився спілкуватися з найрізноманітнішими людьми та знаходити підхід до кожного.
— Ну що, показуй, де твоя боржниця мешкає, — він окинув поглядом ряд однакових дверей.
Галя вказала пальцем на потрібну квартиру, і чоловік рішуче постукав по металевій поверхні.
Через хвилину почулися кроки, і двері прочинилися на ширину ланцюжка. У вузькій щілині показалося стривожене обличчя Тамари Іванівни.
— Ви до кого звертаєтеся? — запитала вона насторожено.
Тоді Галя вийшла з-за спини чоловіка і зняла темні окуляри, відкриваючи обличчя.
— А пам’ятаєте мене, Тамаро Іванівно?
Тамара Іванівна відреагувала миттєво, відсахнулася і позадкувала вглиб квартири. Колір обличчя став помітно блідішим.
— Господи, звідки ж ти тут взялася? — вона промовила ці слова з зусиллям, не приховуючи потрясіння.
— Потрібно поговорити. Можна увійти? — Галя намагалася говорити спокійно, без агресії.
— Так, звісно, проходьте, проходьте… — Тамара Іванівна квапливо зняла ланцюжок і відступила вбік.
Квартирою це приміщення можна було назвати з великою натяжкою, швидше кімната в комунальному гуртожитку зі спільним санвузлом на дві сім’ї.
У передпокої сусідів на гумовому килимку тіснилася безліч взуття різних розмірів: дитячі кросівки, жіночі туфлі, чоловічі черевики.
Галя відразу зрозуміла, сім’я тут живе велика. Повітря було наповнене запахами домашньої їжі — смаженої картоплі, тушкованої капусти, свіжого хліба.
— Де мої гроші? — Галя вирішила не зволікати з головним питанням.
Колишня свекруха опустила голову і жестом запросила гостей пройти далі.
— Заходьте в кімнату, там поговоримо.
Вона відчинила двері в крихітне приміщення, в яке насилу вписувалися найнеобхідніші речі.
Розкладний диван займав більшу частину простору, невеликий телевізор стояв на низькій тумбочці, а в кутку розмістилася імпровізована кухонька з електроплитою і парою каструль на поличці.
— Сідайте, будь ласка, — Тамара Іванівна вказала на диван. — Чаю хочете?
— Не потрібно нам нічого, — сказав Максим. — Давайте відразу до суті справи перейдемо.
Тамара Іванівна опустилася на єдиний стілець і склала руки на колінах.
— Ти знаєш, що сталося після того, як ти від мого Сергія пішла? — запитала вона тихо, майже пошепки.
— Ми розійшлися через те, що він не міг мати дітей, — Галя кивнула.
— Ось саме. Син мій після цього зовсім з колії вибився. Спочатку просто похмурий ходив, на людей не дивився, а потім і зовсім до пляшки пристрастився. За два роки його життя перетворилося на повний кошмар, роботу втратив, набрав кредитів, а там і борги з’явилися.
Галя мовчки слухала, намагаючись перетравити почуте.
— Довелося мою квартиру продавати, щоб із боргами розібратися. Пощастило, що тоді ще на твої гроші я цю кімнатку купила, думала, будемо тут удвох якось перебиватися, — Тамара Іванівна дістала з кишені хустку і промокнула очі. — Тільки Сергій рік тому пішов невідомо куди й більше не з’являвся.
— І що тепер? — запитав Максим.
— А що тепер… Живу сама на пенсію дев’ять тисяч гривень на місяць. Комунальні платежі, продукти, ліки — куди тут гроші віддавати, якщо самій на життя не вистачає?
Галя уважно оглянула убогу кімнатку.
— Значить, грошей у вас зовсім немає? — уточнила вона.
— Хоч убий, а немає, — Тамара Іванівна схлипнула. — Якби були, я б насамперед тобі повернула, чесне слово!
Максим підвівся з дивана і попрямував до дверей.
— Гаразд, Галю, ходімо звідси. Тут робити більше нічого.
Галя теж встала, але на порозі зупинилася й обернулася до господині.
— Тамаро Іванівно, а якщо раптом у вас з’являться гроші — ви б борг повернули?
— Звісно, Галочко! Само собою зрозуміло! Я ж не злодійка якась, — жінка закивала головою. — За першої ж нагоди обов’язково поверну кожну копієчку.
На сходовому майданчику Максим здивовано подивився на дружину.
— Що це зараз було?
Галя одягла сонячні окуляри й знизала плечима.
— Бачив, в яких умовах вона живе? По-моєму, вже достатньо покарана долею. А гроші… Гроші ми з тобою ще заробимо.
Пропорції цементу та піску: 1:1, 1:2, 1:3, 1:4, 1:5, 1:6. Який розчин і де необхідно використовувати? Пояснюю докладно