Як дружина боролася за квадратні метри

– Тихіше! Ти ж дружину розбудиш! – прошепотів Василь до Галі, пробираючись темним коридором.

– Колишню дружину! – швидко поправила його Галя, легенько штовхнувши в бік.

– Ще не колишню. Ми досі офіційно одружені! – огризнувся Василь, кинувши на неї знервований погляд.

– Я не зрозуміла, що це тут за партизанщина? – раптом увімкнулося світло, і перед несподіваними гостями з’явилася Людмила, дружина Василя.

Василь випростався, намагаючись виглядати впевнено. Він став перед Галею, ніби захищаючи її, хоча вагітний живіт приховати було неможливо.

– Людмило, знайомся. Це Галя, моя дівчина. Ми чекаємо дитину, і вона житиме тут, доки ти не з’їдеш, – заявив Василь, зібравшись із духом.

– Ти що, зовсім розуму позбувся? Хто тебе так виховав, що ти вирішив виставити мене з моєї ж квартири? – ошелешено сплеснула руками Люда. – Завів коханку, привів її додому й тепер ще й мене хочеш вигнати?

– Людмило, будь цивілізованою, – сказав Василь, демонстративно сперши руки в боки. – Ми ж прогресивні люди.

– Це що за новий репертуар? – скептично підняла брови Люда. – Хто тебе таким словам навчив?

Людмила добре знала, що Василь ніколи не вирізнявся красномовством. Його словниковий запас обмежувався висловами типу «от блін», «йолки» та «типу».

– А ви, пані, чого мовчите? Це ви його на такі витівки підбурюєте? – звернулася Люда до Галі, зазирнувши за спину чоловіка.

– Мені б прилягти, – тихо промовила Галя, вдаючи байдужість.

Її вигляд свідчив про те, що вона воліє не втручатися. У неї є чоловік, нехай він і розбирається. А їй нервувати не можна, та й сил для суперечок у неї не залишилося.

Люда зрозуміла, що просто не буде. Квартиру їй і Василю подарували батьки на весілля, але Василь сподівався отримати свою частку. Щоправда, він не знав, що квартира формально належала матері Люди.

– Спальня залишається за мною, – твердо заявила Людмила.

Вона не збиралася влаштовувати нічний скандал. Сам факт коханки давно був для неї не новиною. Василь не приховував телефонних розмов, думаючи, що Люда його не чує. А вагітність Галі вона розкрила, побачивши відкриті вкладки в комп’ютері, яким вони користувалися разом.

Спершу Людмила хотіла поплакати. Але передумала. Вона давно хотіла розлучитися, але приводу не було. Її захоплення Василевою простодушністю зникло з часом. Наївність, що спочатку видавалася привабливою, почала її дратувати. Василь не міг прийняти простих рішень. Він настільки довго обирав, чим приїхати за нею – трамваєм чи автобусом, що Люда сама добиралася додому.

Після одного випадку Люда взагалі перестала доручати Василю покупки. Якось вона знайшла його у відділі молочних продуктів. Він стояв із двома пачками сиру, знервовано вибираючи між різними жирностями. У його кошику була тільки пачка солі. Він виглядав, як робот, що «завис».

Василь працював слюсарем і мав золоті руки. Заробляв добре, але з розумом справи йшли гірше. Люда зрозуміла, що «застрягла» в цьому шлюбі, як кіготь у пастці.

Подруги жартували:

– Людмило, тобі народжувати не треба. У тебе вже готова дитина. Без підгузків і пляшечок.

– Не смійтеся, – зітхала Люда. – Василь добрий. Та й руки в нього золоті.

Люда працювала редакторкою газети. Вона починала журналісткою, але швидко піднялася кар’єрними сходами.

І тепер у її квартирі спала вагітна коханка Василя. Спальню Люда не збиралася віддавати нікому. Вона облаштовувала її з любов’ю, і навіть думки про те, що там може спати суперниця, були для неї неприйнятними.

Пізно вночі Люду розбудив звук скрипучої підлоги.

Розплющивши одне око, вона побачила, як Василь, крадькома йдучи, наближається до її ліжка.

— Стій! — тихо, але владно промовила вона. Василь здригнувся, мов застуканий на гарячому.

— Людмило, навіщо ти так? Ледве не вмер від страху, — прошепотів він. — Слухай, будь добрішою до Галі. Якщо з нею щось станеться, це буде катастрофа. І взагалі, ти вже мала б звільнити місце…

— Васю, чи ти чуєш себе? Ти мене постійно кудись виганяєш! Якщо так ділити квартиру, то живіть на своїй половині! А тепер іди звідси! У мене завтра рано робота! — різко відповіла Люда.

Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки сварки й його стурбований голос:

— Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно! Ай, це боляче! Люда ж сказала: «живіть на своїй половині»!

Люда лише зітхнула, повернувшись у постіль, і пробурмотіла:

— Напевно, в минулому житті я заслужила таке покарання.

Ранковий переполох

Люда прокинулася першою. Надягнувши домашній халат, вона пішла до ванної кімнати. Ввімкнула фен, який ревів, як турбіна літака, і почала сушити волосся. Тим часом на кухні чайник закипав, про що свідчив гучний свист.

— Хтось може вимкнути цей чайник?! — із кімнати долинув роздратований голос Галі. — Неможливо спати в такому шумі!

Люда, не кваплячись, підійшла до дверей і відповіла:

— Щось не подобається? Двері он там. Ви тут не заручники.

— А чому ти тут ходиш у такому вигляді? — визирнув Василь, прикрившись ковдрою. — Це ж наша частина квартири!

— А ось і ні. Тут моя шафа, і речі теж мої, — відповіла Люда, відкривши дверцята. — Бачиш, нічого зайвого.

Вона увімкнула світло, і Галя простогнала, затуляючи очі:

— Ти совість маєш? Чи тобі байдуже?!

Люда лише знизала плечима, завершила свої справи й вийшла, вимкнувши чайник.

Повернення додому

Вечір застав Люду з надією: вона сподівалася, що Василь із Галею зрозуміли натяк і пішли. Але світло у вікнах видавало, що вони залишилися. Галя, як господиня, поралася на кухні, а Василь, здавалося, злився з телевізором.

— Що тут коїться? — Люда схрестила руки, дивлячись на Галю. — Чому ти цілий день нічого не робила, а тепер вирішила зайняти кухню? Я хочу спокійно повечеряти після роботи.

— Як ти розмовляєш зі мною? Я вагітна! Це свято! — різко відповіла Галя.

— Галя, ти дурна, а це не лікується. Іди краще до свого Василя, а я тут повечеряю, — спокійно відповіла Люда, делікатно випровадивши суперницю з кухні.

План дій

Люда вирішила вдатися до хитрощів. Вона дістала скумбрію та почала її смажити. Їдкий запах швидко заповнив квартиру.

— Ну, нічого, я витримаю, — прошепотіла вона собі під ніс, вдихаючи аромат риби.

Через кілька хвилин із кімнати почулися поспішні кроки, і Галя, затискаючи рот, побігла до туалету. За нею на кухню влетів роздратований Василь.

— Люсю, ти це навмисне?! — закричав він, затискаючи ніс.

— Що навмисне? Що прийшла додому поїсти? — невинно запитала Люда, посміхнувшись.

— Як ти можеш їсти це? Невже ти не відчуваєш цей запах?! — обурено вигукнув Василь.

— Васильку, двері он там. Якщо щось не подобається, ніхто вас тут не тримає, — відповіла вона, продовжуючи їсти.

Після вечері Люда залишила брудну сковорідку в раковині. Повернувшись до кімнати, вона кинула:

— Галя, ти ж увесь день вдома. Помий за мною посуд, будь добра.

Галя зціпила зуби, але не промовила жодного слова.

– І підлогу варто було б помити, – сказала Люда, – тут скоро можна буде картоплю садити. Особливо в коридорі. Без вас тут було значно чистіше.

– Я ж вагітна… – почала виправдовуватися Галя, але Люда перебила її.

– Вагітна, це я зрозуміла. Але руки в тебе є, і ними можна працювати. Чи вони лише для того, щоб рухатися в певному напрямку? – кинула вона з іронією.

– Вася, скажи їй щось! – Галя ледь не плакала, намагаючись втриматися, щоб не втекти до туалету.

– Людмило, вистачить, – сказав Василь невпевнено. – Залиш Галю у спокої.

– А чого це я повинна? – різко відповіла Люда. – Я тут два роки все мила й прибирала. Тепер її черга. І взагалі, це не моя провина, що вона вагітна. До речі, завтра на вечерю у мене будуть запечені курячі гузки з часником. Хтось хоче приєднатися?

Галя, почувши це, раптово зірвалася з місця й кинулася до ванної кімнати.

– Ти спеціально це робиш? – обурено запитав Василь.

– А тобі тільки здається, – холодно відповіла Люда й пішла до іншої кімнати. Але, перш ніж вийти, додала: – До речі, я подала на розлучення. Скоро будеш вільним… але надовго.

Суботній ранок

Ранок розпочався з шуму: фен гудів, чайник свистів, а Люда ходила квартирою в легкому спідньому, весело насвистуючи якусь мелодію. З кімнати долинали невдоволені вигуки Галі.

Не витримавши, Галя вийшла на кухню. За нею увійшла Люда.

– Ти вже зовсім знахабніла! – обурилася Галя, дивлячись на Люду. – Чому ти ходиш напівгола?

– А кого мені соромитися? Це мій дім. Я завжди тут так ходила. Василь бачив мене і без цього одягу, – байдуже відповіла Люда, насипаючи каву в чашку. – До речі, свої звички я змінювати не збираюся. Я поки що його законна дружина. І навіть маю право вимагати виконання подружнього обов’язку.

На цих словах у дверях кухні з’явився Василь. Побачивши Люду, він на секунду застиг, мимоволі ковтнувши слину. Контраст між стрункою Людою та повною Галею був очевидний. Галя, помітивши це, дала Василю ляпаса й вибігла з кухні.

– Галя, за що?! – розгублено вигукнув Василь і побіг за нею.

З кімнати долинали крики й плач. Через деякий час Галя вийшла з мокрими очима, тримаючи в руках сумку. За нею йшов Василь із винуватим виглядом.

– На обмін я сам подам, – промовив він до Люди.

– Вася, дорогенький, не витрачай сил. Квартира не підлягає обміну. Вона мамина, – відповіла Люда, розводячи руками. – Вибач, що не сказала раніше.

– Вася! Ти мерзотник! Де ми тепер будемо жити?! – кинулася Галя на Василя, продовжуючи лаяти його. – Половина моя! Половина моя!

Грюкнувши дверима, вона вибігла з квартири. Василь, намагаючись заспокоїти її, поспішив за нею. Люда повернулася на кухню, зробила собі каву й, усміхаючись, почала гортати новини у телефоні.

Через місяць…

Люда, повертаючись додому, побачила Василя, який сидів на сходах біля дверей. Поруч із ним стояв потертий пакет із речами.

– Що ти тут робиш? – здивувалася вона.

– Можна я трохи у тебе поживу? Галя мене дістала, – сказав він, опустивши голову.

– У якому сенсі «поживу»?

– Поки вона не народить.

– А потім? До неї повернешся? Знаєш, маленькі діти плачуть і турбують більше, ніж вагітні.

– А через скільки вони стають нормальними? – спантеличено запитав Василь.

Люда подивилася на нього й усміхнулася:

– Років через вісімнадцять.

– Ну… – пробурмотів Василь, зрозумівши, що його ідея була провальною.

– Іди, Вася. Я тебе назад не прийму.

– Чому?

– Бо моє місце зайняте.

У цей момент задзвонив її телефон.

– Алло, Славко? Уже йду. Тут у під’їзді сидів хтось непроханий, довелося вигнати. Так, усе добре. Уже виходжу, – відповіла Люда, усміхнулася й упевнено попрямувала до виходу.