Коли Володимир дізнався, що став батьком двійні, його охопило дивне відчуття розгубленості. До вагітності Світлани він справді мріяв про дітей, вони разом будували плани на майбутнє й готувалися до нового етапу життя.
Але щойно дружина поїхала в пологовий будинок, подарувавши йому несподівану свободу, Володимир раптом усвідомив: можливо, це була помилка.
Першу добу на самоті він провів у тужливому байдикуванні, але наступного дня вирішив навідатись в улюблене кафе — готувати сам він терпіти не міг. Там, серед ароматів свіжої випічки й кави, трапилася доленосна зустріч.
Він побачив ЇЇ — Марину, жінку своєї мрії. Це усвідомлення прийшло раптово, щойно вона переступила поріг закладу. Вона окинула поглядом приміщення, засяяла усмішкою й граційно опустилася за вільний столик.
Серце Володимира закалатало частіше. Вони заговорили, і вже до вечора Марина опинилася в його домі. А зранку Володимир замислився: а чи було його почуття до Світлани справжнім? Чи варто було взагалі ставати батьками?
Дзвінок телефону порушив їхній заспокійливий ранок. Марина незадоволено скривилася:
— Хто це турбує так рано? Я зовсім не виспалась…
Володимир глянув на екран — телефонували з пологового. Неохоче відповів:
— Слухаю. Так, тепер я батько. Двоє синів.
— Фу, підгузки, безсонні ночі, жодного особистого життя! Навіщо тобі це потрібно? — фиркнула Марина.
Володимир знизав плечима:
— Чесно кажучи, сам уже не впевнений.
Увечері зателефонувала Світлана. Володимир старанно зображав радість, але, очевидно, не надто переконливо.
— Любий, щось сталося? Ти ніби не радий…
— Та що ти, звісно радий! Просто мені запропонували важливу посаду, а діти… Боюсь, вони завадять кар’єрі. Але ти не хвилюйся, щось придумаю! — збрехав він.
— Придумаєш? Про що ти? — стривожилась Світлана.
Володимир поспішно попрощався, зрозумівши, що проговорився. Час підтискав — за тиждень дружина з немовлятами мала повернутись додому. Потрібен був план.
— Слухай, у мене ж у селі залишився дідусів будинок! — осяяло його. — Цілком пристойний, хоч і далеко від міста. Відвезу туди Світлану з дітьми, скажу, що їм потрібне свіже повітря, а мені треба працювати. Пообіцяю навідуватися. Спрацює?
— Авжеж! — пожвавішала Марина. — Твоя довірлива жіночка повірить у що завгодно! А ми зможемо бути разом без зайвого клопоту?
— Ну, може, й не зовсім разом, але ховатись точно не доведеться! — запевнив він.
Володимир підготував зворушливу промову. Світлана, звісно, засмутилась:
— Коханий, мені здається, ти щось приховуєш… Як я впораюсь одна в глушині з двома малюками?
— Впораєшся! Я часто навідуватимусь. Ти ж не хочеш, щоб у мене були проблеми на новій роботі?
Світлана не розуміла чоловіка, але сперечатись не наважувалась. Боялась, що він образиться — і що тоді? Просто з пологового вони поїхали в невідомість. Молода мати тихо плакала, підозрюючи, що справа не в кар’єрі, а в іншій жінці. Але як про це заговорити?
Машина зупинилася біля напівзруйнованого будинку, майже схованого за буйною рослинністю. Світлана ахнула:
— Володю, ти ж не залишиш нас тут?!
— Залишу, — холодно відповів він. — Не драматизуй. Скажи дякую, що дім просторий — місця вистачить. Не хвилюйся, гроші залишу, потім оформимо допомогу.
— Тобто… ти йдеш від нас? — тремтячим голосом запитала вона.
— Світлано, зрозумій, ми поспішили. З дітьми…
Володимир поспішно заніс речі в дім, уникаючи погляду дружини, сів у машину й поїхав, навіть не попрощавшись. А Світлана залишилася наодинці зі своїм горем і двома безпорадними малюками. Що тепер буде?
Володимир же всіляко гнав від себе докори сумління. Ну й що, багато хто так чинить! Він же не вигнав родину на вулицю, а надав дім. Свій, між іншим! Світлана якось впорається.
Акуратно поклавши заплаканих немовлят на старий диван, молода мати розридалася. Вони ж тут загинуть без допомоги! Невже чоловік не отямиться? Це якась жорстока витівка! Може, він просто розлютився? Малюки репетували, вимагаючи уваги, а Світлана ніби закам’яніла від несподіваного нещастя.
— Що ж ви сидите? — раптом пролунав за спиною буркотливий чоловічий голос. — Спека, а ваші дітки кутаються!
Світлана здригнулася, озирнувшись. У кімнаті, ніби з повітря, з’явився літній чоловік. Він насупився, розповиваючи немовлят.
— Ви хто? — налякано запитала вона.
— Сусід я ваш. Почув розмову з чоловіком-то. Вирішив перевірити, як ви тут…
— Та як ви смієте?! — обурилася вона, але замовкла під суворим поглядом незнайомця.
— Все, отямились, значить. Малюків погодуйте, приведіть до ладу. Не можна їм у таких умовах, — твердо сказав він. — А я трохи допоможу. Ми ж тут ненадовго. Володимир скоро повернеться…
— Ага, знав я таких Володимирів, — усміхнувся сусід. — Ви вже краще про дітей думайте, а не про нього.
Світлана хотіла заперечити, але раптом помітила безлад довкола. Розгублено хапалась то за одне, то за інше, але швидко знітилась:
— Боже, та як же ми тут житимемо?
Сусід підбадьорливо усміхнувся:
— Ех, не час зневірятись! Давайте-но малюків погодуємо, винесемо на повітря, а самі швиденько приберемося. Дивись — і жити можна буде.
Непомітно для себе Світлана почала виконувати всі вказівки нового знайомого, який представився Михайлом. Як з’ясувалося, він уже два роки жив у цьому селі.
— А чому ви сюди переїхали, якщо не секрет? — поцікавилася вона, вправно орудуючи ганчіркою.
Михайло засміявся:
— Якщо коротко — розчарувався в суспільстві. А подробиці, може, якось потім. До речі, я раніше працював дитячим лікарем.
— Ого! — щиро здивувалась вона. — Тепер зрозуміло, чому ви так вправно справляєтесь із моїми малюками. Мені ще вчитись і вчитись.
До вечора занедбаний будинок перетворився, заблищав чистотою. Світлана приємно здивувалась, хоч і сильно втомилась. Звісно, більшість роботи зробив Михайло, але зараз це здавалося неважливим. Головне — вона не залишилась одна.
— Ну от, тепер тут можна жити, — з задоволенням промовив сусід. — Піду додому, принесу щось перекусити. А там вирішимо, що далі робити.
Світлана вдячно кивнула, вражена поворотом долі. Треба ж, майже незнайома людина за один день зробила для неї більше, ніж рідний чоловік за всю вагітність! І, здається, зупинятись він не збирався.
За двадцять хвилин Михайло повернувся з великою сумкою продуктів. За цей час Світлана встигла погодувати й переодягнути малюків, уклавши їх на застелений диван.
— От і чудово! Зараз накриємо на стіл, вип’ємо чаю за новосілля, — бадьоро оголосив Михайло, розкладаючи пакунки. — Завтра з Петрівною домовлюсь, у неї є кізонька — буде вам молочко. А ще загляну на горище: ніби там стоїть стара дитяча ліжечко чи колиска. Ей, чого сумуєте? Безвихідних ситуацій не буває!
Він уважно подивився на Світлану:
— До речі, а ви ким працюєте?
— Учителька початкових класів.
— Прекрасно! Робота — це вже пів справи!
Сама не помітила, як Світлана налагодила побут. Вона розуміла, що все завдяки Михайлу, але від цього на душі ставало ще тепліше.
За кілька днів він відвіз її з дітьми в райцентр, представивши як свою далеку родичку, що приїхала оздоровити дітей. Допоміг оформити всі документи, поставити малюків на облік і отримати допомогу — хто б міг подумати, що це взагалі можливо в селі!
Пів року минули непомітно. Близнюки зміцніли, а Світлана звикла до нового життя. Якось Михайло зайшов до неї, сів на стілець і загадково подивився.
— Світочко, а ви не думали підробляти репетиторством?
Вона засміялась:
— Та що ви! Яке репетиторство в глушині?
— Дарма ви так! — повчально підняв палець сусід. — Село тепер нічим не гірше за місто. От тільки діти зайняті всім, крім навчання. Знаю кілька родин, які з радістю наймуть вас для своїх непосид.
Світлана погодилася. Хлопчики росли спокійними, а Михайло часто гуляв із ними, коли до неї приходили учні. Він навіть дістав подвійний візочок — у тієї ж Петрівни, яка стала для Світлани другою матір’ю.
Вона прекрасно розуміла, що вже давно дивиться на Михайла не просто як на сусіда й друга, а як на чоловіка. Але дуже боялася, що він це помітить. Ну кому потрібна молода жінка з двома дітьми на руках?
На день народження до Світлани завітали Михайло й Петрівна. Посиділи по-домашньому, поговорили щиро. Раптом літня жінка лукаво примружилась:
— Щось я вас, голубки, не розумію. Дивитесь одне на одного закохано, та ще й зітхаєте нишком. Може, вже пора одружитись?
— Ні! — в один голос вигукнули Світлана і Михайло, почервонівши.
Петрівна розуміюче хмикнула:
— Ну-ну, піду я. Дякую за частування. А ви вже самі розбирайтесь, діло молоде.
Щойно за нею зачинилися двері, повисла напружена тиша. Нарешті Михайло прокашлявся:
— Світ, ти не думай нічого зайвого… Ти мені дуже подобаєшся, правда. Але я не хочу тебе розчарувати. Колишня дружина завжди казала, що я невдаха й нічого в житті не досягну. Видно, вона мала рацію — інакше не жив би тут. А тобі потрібен справжній чоловік, надійний…
— Дурниці! — обурилась Світлана. — Та твоя дружина просто нерозумна! Ти для мене зробив більше, ніж будь-хто в житті. Легко розв’язує будь-які проблеми, дбаєш, допомагаєш. І ніколи не смій називати себе невдахою!
Світлана зніяковіло замовкла, а потім тихо додала, дивлячись у стіл:
— І ти вже пробач, Мишо, але я ніколи не дозволю собі звалити на тебе такий тягар…
— Тягар? Про що ти? — здивовано перепитав Михайло.
— Ну як же! У мене ж двоє дітей!
Михайло схопився й почав нервово ходити по кімнаті. Потім зупинився перед Світланою і заговорив гаряче:
— Та про що ти таке кажеш?! Який тягар? Твої хлопчаки — вони мені рідніші за рідних! Я от на хвилину уявив, що ви поїдете — і сам злякався. Буду сумувати однаково — і за тобою, і за ними!
Слухаючи його пристрасну промову, Світлана зрозуміла: жодних перешкод для їхнього щастя більше немає. То чому ж вони досі впираються?
Тим часом Марина дісталася до села. Володимир детально пояснив, як знайти будинок, але сам поїхати побоявся — злякався зустрічі з покинутою родиною.
Якщо чесно, Марині навіть сподобалося, що вона поїхала сама. Вона-то вже поставить цю Світлану на місце! Нехай забирається з їхнього дому, а вони продадуть цю розвалюху й зроблять ремонт у міській квартирі.
Грошей у родині постійно не вистачало, хоча Володимир заробляв непогано. Вони часто сварилися через те, що, на його думку, Марина занадто багато витрачала на себе. А коли він заявив, що Світлана краще вміє розпоряджатися грошима, Марина ледь не вбила його.
Тож якщо вдасться продати дім дорожче — всі їхні проблеми вирішаться. Але спершу треба виселити з нього колишню дружину Володимира.
Знайти потрібний будинок виявилося легко. Однак побачене вразило Марину до глибини душі: похилена халупа, заросла бур’янами, зовсім не схожа на добротне житло, яке описував Володимир. Та хто при здоровому глузді купить цю руїну?! Копійки виручиш, якщо взагалі хтось зацікавиться!
Марина схопилася за телефон:
— Алло, Вовка, ти що мені голову морочив? Тут усе бур’яном заросло, дах ось-ось завалиться! Кому потрібна така халупа?
— В сенсі? — розгубився Володимир. — Світка ж любить порядок. Я думав, вона там давно все облаштувала…
— Та немає там нікого! — гаркнула Марина. — Дім пустує!
— Як пустує? А де Світка з малими?
— А звідки мені знати, де твоя Світка?! — зірвалась Марина, тупнувши ногою. — Нащо тільки я сюди поперлася… Стій, он вона, легка на підйом! З хлопчаками, викапаний ти. І мужик якийсь з ними. Новенький, певно. Не нудьгувала твоя благовірна!
Світлана з Михайлом і дітьми пройшли повз ошелешену Марину й зникли в сусідньому доглянутому будинку.
— Слухай, а ти точно адресу дав? Вони зайшли не в той будинок, — сухо повідомила Марина в слухавку.
У Володимира аж зуби заскреготіли. Навіть Марина це почула.
— Точно. Їдь додому.
— Ще чого! Заради чого я тряслась у цю глухомань? Піду дізнаюсь, може, помилилась…
— Марина, — стомлено видихнув Володимир. — Додому, кажу.
І вимкнувся. Виявляється, Світлана жива-здорова, хлопці ростуть, і в них своє життя. А він думав, що вона там бідує. Хотів пограти у благородного рятівника, повернути дружину. Але, видно, вона й бачити його не хоче. І правильно!
А йому тепер до кінця днів тягнутись із Мариною. Бо не відчепиться ж вона, не така, як наївна Світлана. Втекти не вдасться. Сам заварив кашу — сам і розхльобуй.
Володька зітхнув і закурив, втупившись у вікно порожнім поглядом. От і казочці кінець. Хоча ні, не казочці — для когось щасливе життя тільки починалося.
Володимир гірко усміхнувся й кинув недопалок у попільничку. Що ж, пора повертатись із небес на землю.
Моя бабуся підпалює зубчик часнику і залишає його тліти на 15 хвилин: ви будете приголомшені, дізнавшись чому