Захопилася молодшим чоловіком, але його цікавило зовсім інше

Нещодавно мені виповнилося 60, і я відчула нестерпну самотність. З чоловіком ми давно розлучилися, а мій єдиний син живе за кордоном.

— Ти ж не повинна бути одна! — раз у раз повторювала подруга.

— А де ж його шукати, цього «принца»? — зітхала я. — Мої однолітки всі якісь змучені, без радості в очах. Їм потрібна не дружина, а доглядальниця!

— А ти спробуй познайомитися з молодшим. Ти ж чудово виглядаєш!

Я посміялася, але її слова засіли у мене в голові.

Так у моєму житті з’явився Іван.

Йому було 45, він був розлучений, а доросла донька вже жила окремо. Ми почали спілкуватися, потім зустрічатися, і згодом він переїхав до мене.

Я була щасливою.

Але пізніше зрозуміла, що в нього були зовсім інші мотиви…

Мій перший чоловік був справжнім тягарем.

Він не працював, жив за мій рахунок, витрачав гроші на випивку та постійно виносив речі з дому. Я терпіла. Здавалося, що так і треба.

Але одного разу щось у мені змінилося.

Я зібрала його речі, виставила за двері й зачинила їх назавжди.

І це було таким полегшенням!

Після розлучення в мене були прихильники, але я нікого не підпускала близько.

Останні кілька років виявилися особливо важкими.

Мій син поїхав до Канади працювати й вирішив залишитися там назавжди. Я тішилася за нього, але розуміла, що їхати слідом вже пізно. Змінювати країну, звички, життя – це не для мене.

— Ти ж не можеш бути одна! Хоча б когось знайди, — знову радила подруга.

— А де? Усі чоловіки мого віку ходять сумні й змучені життям. Вони не шукають любові, їм потрібна сиділка.

— А ти зверни увагу на молодших!

Її порада тоді здалася мені смішною, але саме після цієї розмови доля зробила свій хід.

Щодня у сквері біля мого будинку я бачила чоловіка, який вигулював собаку.

Високий, підтягнутий, із легкою сивиною на скронях.

Спочатку були просто погляди.

Потім – короткі вітання.

А згодом… я й не помітила, як Іван став частиною мого життя.

Він приносив квіти, запрошував на прогулянки, розповідав цікаві історії.

Я ніби розквітла!

Люди навколо дивувалися. Хтось заздрив, хтось засуджував.

Мене це не хвилювало.

Коли Іван переїхав до мене, я була навіть рада.

Я знову готувала комусь смачні вечері, прала його речі, дбала про нього…

Все було чудово, поки він одного разу не сказав:

— Ти могла б вигулювати мою собаку. Тобі корисно більше гуляти.

— Давай разом, — запропонувала я.

— Не варто нам занадто часто з’являтися разом на людях…

Я ніби потрапила під холодний душ.

Він соромиться мене?

Чи просто знайшов собі зручну господиню, яка годує його, пере й доглядає?

Ввечері я вирішила поговорити відверто.

— Іване, домашні справи мають бути спільними. Свій одяг ти можеш випрати й сам.

Він подивився на мене здивовано, а потім самовдоволено усміхнувся:

— Ти ж хотіла молодого чоловіка? Отже, маєш догоджати йому. Інакше навіщо ти мені?

Я мовчала рівно три секунди.

— У тебе є пів години, щоб зібрати свої речі й піти.

— Ти що, жартуєш? Я не можу! Моя донька вже привела до моєї квартири свого хлопця.

— Ну, то живіть разом! — відповіла я і зачинила двері.

Я не відчула болю чи жалю.

Тільки легкий смуток.

Я залишилася сама.

Знову.

І знову замислилася: а чи можливо в моєму віці зустріти щире, справжнє кохання?

Чи це лише ілюзія, яку нав’язують фільми та книжки?

Поки що я не знаю відповіді.

Але одне зрозуміла точно: я не для когось. Я для себе.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Захопилася молодшим чоловіком, але його цікавило зовсім інше