Якби хтось сказав Марині, що після ювілею свекрухи, до якого вся рідня так довго та ґрандіозно готувалася, вони з чоловіком розлучаться, вона б не повірила. З Анатолієм вони жили міцною, усталеною сім’єю, і нічого не віщувало такого фіналу.
Але саме це й сталося. Причому розлад із чоловіком у Марини трапився просто під час самого святкування. І виною всьому була… Ні, не суперниця, до якої Марина приревнувала свого благовірного на банкеті, не хамство чи грубість напідпитку. Причиною розлучення виявилася свекруха Ніна Антонівна.
Як ти міг, Толю?
— Толік, ти повинен сьогодні приїхати до нас, треба дещо обговорити щодо ювілею, — щоранку у вихідні протягом двох місяців дзвонила мати чоловіка з однією й тією ж фразою.
— Слухай, але ж ми планували з тобою поїздку по магазинах. У хімчистку треба заїхати, Альонку до моїх відвезти. Та хіба мало справ? — обурювалася Марина, у якої всі вихідні були розплановані до хвилини.
Коли працюєш п’ять днів на тиждень і з’являєшся вдома лише ввечері, багато справ автоматично відкладаються саме на суботу та неділю. Але Ніна Антонівна поставила собі за мету — з розмахом відзначити свій шістдесятирічний ювілей. І для цього вирішила задіяти всю свою рідню. Ідеї про те, де, коли й як організувати це свято, з’являлися в її голові з такою швидкістю, якій позаздрив би будь-який сценарист.
То Ніна Антонівна раптом вирішувала святкувати ювілей за містом, на базі відпочинку, орендуючи будиночок із лазнею та великою облаштованою територією довкола.
— Будемо там засмагати, купатися в озері, паритися в бані, смажити шашлики та овочі, — мріяла вона.
Потім раптово свекруха загорялася ідеєю повезти всіх гостей до своєї давньої подруги в село, де сільська екзотика стане головною родзинкою майбутнього свята.
Згодом Ніна Антонівна різко змінювала стратегію й починала підшукувати для урочистості престижний ресторан із гарною кухнею. На останньому, найбільш прийнятному для всіх варіанті й зупинилися.
Анатолій був єдиною й обожнюваною дитиною Ніни Антонівни, тому крутився як білка в колесі, намагаючись догодити матері в її бажаннях. Але й дружину не хотів засмучувати. Тому, вирішивши всі питання з матір’ю, він мчав додому, щоб приділити час і дружині з донькою у вихідний день.
— Що ти збираєшся подарувати мамі? — якось запитала Марина у чоловіка, який цю тему з нею не обговорював. Не вважав за потрібне.
— Гроші. А що ще? — впевнено відповів Анатолій.
— І скільки, якщо не секрет? Так, гроші у нас є, але ми їх відкладали на певну мету, — незадоволено відповіла Марина. — Сподіваюся, ти про це пам’ятаєш?
— Я ще думаю, скільки подарувати. Ти ж розумієш, у мами ювілей. Серйозна дата. Вона, можливо, вже ніколи потім не зможе влаштувати собі й усім нам таке велике свято. Тому сума має бути пристойна. Не двадцять же тисяч дарувати! Ну сама подумай, — відповів чоловік.
— Ну і не сто ж їй дарувати! — сердито кинула Марина.
— Припини! Ти що, хочеш посваритися? — невдоволено мовив чоловік.
— Можу я сподіватися, що ти повідомиш мене, яка це буде сума? — роздратовано запитала дружина.
— Я тобі скажу, — сухо відповів Анатолій, явно не бажаючи обговорювати таке делікатне питання.
На цьому розмова була закінчена, але в Марини в душі залишився неприємний осад. Вона розуміла, що син любить матір і хоче доставити їй максимальну радість на святі. Але в нього ж своя сім’я. І свої проблеми. Адже вони вже два роки збирають гроші, щоб поміняти однокімнатну квартиру, яка стала затісною для них трьох, на двокімнатну.
Ця думка з’явилася в них вже давно. З того моменту, як Альонка почала підростати. Вони з чоловіком тоді вирішили, що потрібно розширюватися. І навіть почали відкладати гроші. Анатолій добре заробляв після підвищення. Та й Марина теж не відставала від чоловіка. Брала додаткові зміни для підробітку, усі відпускні та премії відкладала на рахунок у банку. І тепер накопичена подружжям сума вже дозволяла їм почати підшукувати варіанти для обміну.
Марина навіть знайшла кілька підходящих квартир і розраховувала, що коли чоловік трохи звільниться, вони разом поїдуть їх подивитися. Можливо, щось навіть сподобається, і тоді незабаром можна буде готуватися до переїзду.
Але Анатолій лише відмахувався від неї, коли дружина намагалася про це заговорити.
— Толю, ну давай займемося цим питанням серйозно. Грошей у нас уже достатньо, то чого тягнути? Альонка скоро піде в перший клас, якраз їй до школи підготуємо окрему кімнату в нашій новій квартирі, — намагалася переконати його Марина.
— Марин, ну що в тебе загорілося? Чекали кілька років, ще трохи почекаємо. Ну зараз, правда, не той момент. Ніяк не виходить у мене знайти для цього вільний час. Ти ж бачиш, що я вже замотався і з роботою, і з маминим ювілеєм. Давай потім повернемося до цього питання, добре?
Марина ніяк не могла зрозуміти, який зв’язок між майбутнім святкуванням свекрухи і її бажанням купити нову квартиру. Адже вона думає не про себе, а про них трьох. Піклується про добробут своєї сім’ї. Але згодом зрозуміла, що все дуже навіть пов’язано. І її відкриття було сумним.
Нарешті настав день, коли всі родичі, колишні колеги та друзі Ніни Антонівни зібралися в ресторані, щоб у святковій обстановці відзначити її ювілей.
Іменинниця сяяла. Настав її зоряний час. Ніна Антонівна, вбрана у гарний вечірній костюм, який вона довго та ретельно обирала для цієї події, дарувала всім свою чарівну усмішку і раділа гостям, які прийшли розділити з нею цей день.
Марина ж, навпаки, була зовсім без настрою. Анатолій так і не озвучив їй суму, яку збирався подарувати матері. Постійно знаходив привід змінити тему розмови. Ба більше, буквально перед виходом із дому Марина дізналася, що чоловік зняв із рахунку всі їхні гроші, які вони відкладали на нову квартиру.
Поставити чоловікові питання все ніяк не вдавалося, численні родичі буквально не відходили від них ні на крок. Та й сам чоловік намагався бути поруч із матір’ю, уникаючи розмови наодинці з дружиною.
Усе це виглядало дивним і загадковим. І Марина вирішила, що залишить серйозну розмову з Анатолієм на вечір, коли святкування завершиться, і вони залишаться наодинці. У неї ще жевріла надія, що чоловік зняв гроші саме для того, щоб почати розв’язувати квартирне питання.
— А зараз свою маму привітає син Анатолій. Привітаємо його, дорогі гості! — оголосив у мікрофон ведучий банкету.
Анатолій, трохи червоний від хвилювання й уваги такої кількості гостей, почав говорити про те, як вдячний своїй матері за подароване життя. Він згадав щасливе й безтурботне дитинство, радісну юність, згадав про безмежну любов матері до свого сина. Потім Анатолій пафосно й довго читав римоване привітання невідомого автора.
Ну а родзинкою на торті став його подарунок. Коли Анатолій оголосив, що він вирішив подарувати своїй матері, серед притихлих гостей пролунав здивований гомін.
— Дорога матусю, я знаю, як ти з татом мрієте про те, щоб мати можливість працювати на землі. Вирощувати для внучки полуницю і яблука, милуватися красивими квітами, посадженими власноруч. Та просто чудово проводити час на природі. Тому ми з моєю дружиною даруємо тобі дачу!
Звісно, це не шикарний котедж, але цілком пристойний будиночок, у якому можна комфортно жити все літо.
— Дякую, синочку! Це справжній королівський подарунок! — заплакала Ніна Антонівна, обіймаючи сина. — Ось що означає справжній, люблячий син! Правильно я тебе виховала, недарма старалася, душу вкладала.
— Ну, дякую, синку! Оце ти нас порадував, слів нема, — обійняв Анатолія батько.
Ніна Антонівна була така щаслива, що не могла стримати емоцій. Вимовляла слова подяки сину з великою гордістю. Все, тріумф цього вечора вже відбувся. І недаремно вона організувала таке свято, на якому почувалася по-королівськи. Нехай усі бачать, який у неї чудовий син. Нехай заздрять.
Марина ж у цей час сиділа за своїм столиком ані жива, ані мертва. У душі вирувало таке, що не передати словами. У цей момент вона шкодувала тільки про одне — що в неї немає автомата в руках.
Як чоловік міг, так із ними вчинити? З нею і з донькою? Зі своєю сім’єю! Невже йому байдуже, як вони живуть, про що мріють, що планують? Невже йому плювати на те, що вони туляться у такій маленькій квартирі?
Та і яке право мав Анатолій забирати їхні спільні з дружиною гроші й купувати матері такий розкішний подарунок? Це що за нахабство і беззаконня? Виходить, що думка Марини його не цікавила, і головною для нього завжди була й залишається тільки його мати.
Марина мовчки встала з-за столу і, ні з ким не попрощавшись, вийшла з ресторану. Образа палала в грудях усю дорогу, поки вона добиралася додому. Марина з полегшенням подумала, що шестирічна Альонка зараз у її матері. При доньці плакати вона б не змогла, а тепер могла дати волю своїм емоціям.
Її батьків із незрозумілих причин на цей ювілей не запросили. І тепер Марина розуміла, чому. Напевно, все, що сталося сьогодні, готувалося заздалегідь. І, не знаючи, якою буде реакція сватів на таку витівку зятя, їх просто вирішили не кликати.
Зайшовши в порожню квартиру, жінка дістала телефон із сумочки. Було кілька пропущених дзвінків від чоловіка. Очевидно, вже помітив її відсутність і кинувся шукати.
Вона вимкнула телефон і жбурнула його вбік. Дістала з холодильника пляшку вина. На банкеті їй так і не вдалося ні випити, ні поїсти. Але якщо їсти їй зараз зовсім не хотілося, то випити було просто необхідно.
Як тільки алкоголь почав діяти, Марина змогла тверезо все обдумати.
— Ну, це йому так просто не минеться. За все він мені відповість, мерзотник такий! До матусі своєї поїде жити, на дачу! — твердо вимовила вона.
Марина вирішила не прощати чоловіка за таку зраду. Те, що жити з ним вона більше не зможе, навіть не обговорюється. Те, що сталося сьогодні, вона розглядала як удар ножем у спину. Інакше й бути не могло. А що чекати далі від такого чоловіка, ніхто не скаже. Тому тільки розлучення!
— І гроші свої я у нього заберу. Ми вдвох їх заробляли. А він узяв і все матері своїй віддав! — говорила сама до себе Марина.
Коли ближче до ночі втомлений Анатолій повернувся додому, Марина вже спала. Вставати вона не стала, серйозну розмову залишила до ранку.
— Ти що утнула? Навіщо вчора пішла з ювілею? Я не знав, що сказати батькам і гостям! — невдоволено заявив Анатолій, щойно дружина вийшла з душу.
— Навіщо? А може, правильніше сказати — чому? Так от, я тобі скажу, чому. Тому що я не збираюся терпіти таке знущання з себе і нашої доньки, — намагаючись говорити спокійно, промовила вона. — Те, що сталося вчора, вже не виправити. Наші гроші витрачені, і не на те, про що ми всі мріяли. Тому твою зраду залиш собі на совісті. Розмовляти з тобою й слухати, як ти трепетно любиш свою матусю, яка фактично обікрала твою сім’ю, я не буду. У тебе більше немає сім’ї. Ти вільний.
— Що? Марин, ти при своєму розумі? Ну, подумай, я витратив усі наші гроші. Це ж не трагедія. Ще назбираємо. Ну не зараз, так через два роки переїдемо. І потім, я ж не чужій людині дачу купив, а мамі! Ми теж там відпочиватимемо, з Альонкою їздитимемо на природу, навіть ночувати там у вихідні.
— Ночувати ти там будеш обов’язково, і, можливо, не тільки у вихідні. Тому що ця квартира залишиться нам із донькою. Тут тобі місця немає. Ти сам так вирішив. Сам зробив такий вибір. Завтра я подаю на розлучення. І ще. Я подам позов на повернення половини з тих грошей, які ми накопичували разом. Вони у тебе ще два дні тому лежали на рахунку, цього ти заперечити не зможеш. І половина з них моя. Ти їх у мене просто вкрав!
— Ти це серйозно? Про розлучення, — не вірив Анатолій.
— Так, серйозно. І про гроші теж.
Ображений чоловік зібрав речі й поїхав до батьків. Через годину Марині зателефонувала свекруха. Вона була обурена таким «дивним» вчинком невістки.
— Що це ти вигадала? Думаєш, якщо розлучишся з моїм сином, то відразу черга з чоловіків до тебе вишикується? Ні! Не сподівайся! Кому ти будеш потрібна з дитиною? Та ще й із такою маленькою квартирою!
— А це не ваша турбота. Ви б краще подумали, кому ваш Анатолій буде потрібен — безвольний, безхарактерний мамин синочок. А квартиру ми з донькою все одно скоро купимо іншу. Але це вас аж ніяк не стосується, — різко відповіла Марина.
Після розлучення Анатолію довелося виплатити колишній дружині половину тієї суми, яку він самовільно витратив на купівлю дачі для матері. Тепер він живе з батьками. На однокімнатну квартиру, де залишилися донька й дружина, не претендує.
А Марина вже знайшла варіант, де доплата за збільшену площу трохи перевищує ті гроші, що в неї є. Але батьки пообіцяли допомогти. І незабаром вони з донькою переїдуть у нову, простору квартиру. Як вона й мріяла.
А колишній чоловік раз на місяць приходить у гості, щоб побачитися з донькою. І щоразу просить Марину пробачити його.
Пророцтво