Розглядаючи вітрину магазину з дитячими товарами, Вероніка посміхнулася. Такий крихітний одяг, немов ляльковий. Рука мимоволі ковзнула на поки що маленький животик. Жінка щойно отримала результати аналізу крові й підтвердила свою вагітність. Вона так сильно хвилювалася, хотіла скоріше поділитися з чоловіком радісною новиною. Вони стануть батьками. Півтора року намагалися, і ось тепер з’явилися довгоочікувані дві смужки на тесті, а аналізи говорили, що вагітність протікає добре. Вирішивши, що не хоче чекати до вечора, Вероніка забігла в кав’ярню, де працювала її мама, і купила для чоловіка смачний обід. Його улюблені парові булочки з м’ясом і трохи корейських салатів. Вероніка хотіла потішити Максима якомога швидше і поїхала до нього в офіс. Вона не стала телефонувати й попереджати чоловіка. Вирішила, що зробить йому подвійний сюрприз. Посмішка не сповзала з губ, ставала дедалі ширшою, а від щастя хотілося кружляти. Вона вагітна! Скоро в їхній родині з’явиться довгоочікуване диво.
Увійшовши в офіс, Вероніка привіталася з деякими співробітниками, з якими була знайома. Раніше вона частенько заносила чоловікові обіди й навіть приходила разом з ним на корпоративні заходи. Максим ніколи не забороняв дружині забігати до нього в робочий час, щоразу радів і з гордістю представляв її тим, хто ще не був з нею знайомий.
— Максим Вікторович зараз на важливому засіданні. Зачекайте його на диванчику, — заявила новенька секретарка чоловіка, щойно Вероніка підійшла до його кабінету.
— Я можу дочекатися його в кабінеті.
— Не можете. Це все-таки робоча зона, і я не смію нікого впускати туди без дозволу начальника.
Секретарка задерла підборіддя, скривила губи й обкинула Вероніку оцінювальним поглядом. Знайомство не склалося, але потоваришувати з усіма жінка ніколи не прагнула. Все-таки дітей їй з цими людьми не хрестити, спілкуватися з ними тісно вона не планувала. Чоловік теж ніколи не заводив близьких дружніх стосунків на роботі. У нього і друзів-то було небагато, тому що він не міг довірятися незнайомим, перевіряв дружбу роками.
Сівши на диванчик, Вероніка відкинулася на спинку, взяла журнал і вирішила погортати його, щоб скоротати час. Раз не пустили до кабінету, сперечатися і скандалити зовсім не хотілося — навіщо створювати чоловікові додаткові проблеми на роботі?
— Марійко, ви сьогодні знову з босом після роботи підете в ресторан? Чи, може, разом додому поїдемо? — наблизилася до секретарки ще одна молоденька дівчина, яку Вероніка не бачила раніше.
Серце зробило сильний удар. Що це означало — знову підете в ресторан? Учора чоловік справді повернувся додому пізно, ходив до ресторану, але казав, що зустрічається там із діловим партнером. Навіщо йому було тягнути з собою секретарку на важливу зустріч?
— Не кричи так, — цитьнула секретарка. — Тут його дружина. Напевно, сьогодні не вийде. Він одразу сказав, що щодня ми зустрічатися не зможемо. Учора ми чудово провели час. Мені гріх скаржитися. Після ресторану поїхали в готель… Це було чудово. Максим такий турботливий. Мені з ним дуже пощастило. Ось тільки розлучатися поки не поспішає. Каже, що потрібно знайти відповідний момент для цього.
Вероніка стискала руки в кулаки. Дівчата говорили тихенько і позирали в її бік, але вона мала відмінний слух. Невже її чоловік завів собі іншу на стороні? Такого не могло бути! Максим любив свою дружину і пилинки з неї здував. Він би ніколи не зрадив її. Ні… У це зовсім не вірилося.
— Ще ця його партнерка напружує. Постійно ластиться до нього, а він ніби відповідає взаємністю. Просить не ревнувати, але як я можу? Мені й так доводиться ділити його з дружиною.
Партнерка? Та що тут відбувалося взагалі? Вероніка давненько не приходила на роботу до чоловіка, а тут трапилися настільки разючі зміни? І як же жахливо звучали слова «доводиться ділити з дружиною». Невже дівчина зовсім себе не поважала, раз погодилася стати доповненням до шлюбу, тією самою третьою зайвою? Чи зайвою в їхній ситуації була все-таки вона, Вероніка?
Помітивши, що двері з кімнати для нарад відчинилися, Вероніка випросталася. Чоловік вийшов першим, застібаючи на ходу верхній ґудзик на сорочці. Він виглядав втомленим і збудженим. Слідом вийшла вродлива довгонога жінка з яскравими червоними губами. Вона оправила коротку спідницю, наздогнала Максима і взяла його під руку, з чогось сміючись.
Вероніка не очікувала стати свідком подібної сцени. Дівчата говорили про цю партнерку? Якщо так, то й решта їхньої розмови була правдою. Стало зовсім паршиво на душі.
— Про що я тобі й казала. Мені розбиває серце, коли бачу їх разом, — поскаржилася секретарка. — Але що поробиш? Я люблю його, і він обіцяє, що стану його єдиною.
Чоловік пройшов повз, навіть не помітивши Вероніку, а вона вирішила скористатися ситуацією і піти. Відчувши себе недобре, вона не могла довше залишатися в тому місці, від якого голова йшла обертом. Треба було подихати свіжим повітрям і заспокоїти емоції. Залишивши обід, який купила для чоловіка, і попросивши секретарку передати йому, Вероніка спустилася сходами, щоб не стикатися з Максимом біля ліфта. Його стан ніяк не виходив з голови, а слова тих дівчат відбивалися набатом, знову і знову повторювалися, змушуючи вірити в їхню правдивість. Чи було в нього насправді щось із цією самою партнеркою? Чому він виглядав настільки втомленим, і навіщо дозволяв торкатися до себе? На порожньому місці базікати такі речі ніхто не став би. Секретарка чудово розуміла, що Вероніка могла почути її розмову з подружкою, але не побоювалася, наче навмисне хотіла дати зрозуміти — цей чоловік давно вже не належить лише своїй дружині.
Повільно блукаючи сквером, не відчуваючи твердого ґрунту під ногами й хитаючись із боку в бік, Вероніка думала над почутим, але не бажала приймати. Вони з чоловіком любили одне одного. Не міг він ось так просто змінитися, різко знайти собі іншу. Усьому мало знайтися розумне пояснення. Для початку Вероніка хотіла поговорити з чоловіком. Не можна було рубати зопалу, довірившись безглуздим чуткам. Хто міг дати гарантії, що ці дівчата говорили правду, що перемовлялися не навмисне? І все-таки на душі було неспокійно, занадто важко.
Побродивши вдосталь, Вероніка поїхала додому. Вона втомилася, а від гарного настрою не залишилося й сліду, бо безглузді думки заполонили голову, хоч жінка й намагалася не давати їм волю. Вона боялася, що все виявиться правдою. І що робити тоді? Вони так довго чекали на цю вагітність. Невже вона залишиться сама з малюком на руках? Невже муситиме нести цей тягар лише на своїх плечах? Чи впорається вона, якщо залишиться без коханого чоловіка? Звісно, впорається, але буде надто боляче.
Діставшись додому, Вероніка звалилася на ліжко. Вона навіть не помітила, як заснула, а прокинулася від дотику чогось м’якого до свого тіла.
— Пробач. Не хотів будити тебе, але мені здалося, що ти змерзла, — вибачився Максим, присідаючи поруч.
— Вже так пізно… Чому не розбудив раніше? — запитала жінка, спираючись ліктем у матрац і підводячись трохи.
Голова паморочилася. Вероніці навіть на мить здалося, що все почуте в офісі чоловіка було лише сном, дурістю якоюсь, про яку варто було просто забути, викреслити з пам’яті.
— Я тільки-но повернувся. Сьогодні була складна нарада, а потім мені довелося поїхати додому до партнера, щоб відвезти папери на підпис. Вибач. Я писав тобі повідомлення, але ти спала, напевно.
Вероніка стиснула руки в кулаки. Сівши, вона притулилася спиною до узголів’я ліжка й уважно подивилася на чоловіка.
— І як провели час у неї вдома? — з образою в голосі запитала Вероніка.
— У неї? Взагалі-то це чоловік. Ми просто підписали договір, ось і все.
— Я все бачила. На власні очі. Як ви виходили з партнером із зали нарад… як вона нахабно горнулася до тебе. І яким втомленим ти виглядав. Що дивно, більше ніхто не вийшов із зали слідом за вами. Вам так важко було домовитися вдвох? Чи займалися там чимось іншим?
По обличчю Максима поповзли червоні плями. Він покашляв, прочищаючи горло, і похитав головою.
— Я не знав, що ти приходила.
— Так? Отже, секретарка не віддала тобі обід, який я привезла? Привласнила, виходить? Надто близькі ви з нею, раз вона може повестися так нахабно.
— Обід? — Максим здивувався і похитав головою. — Ні, вона мені нічого не передавала. Після того, як провів Марину Андріївну, я повернувся до зали нарад, і ми ще довго обговорювали непросте питання з акціонерами. Вона дружина того партнера, до якого я приїжджав підписати папери. Зараз він не в найкращій формі, реабілітується після операції, тому відправив дружину на нараду з нами, а підписати документи я мав у нього особисто. Не розумію, чому ти ревнуєш. Марина Андріївна, звісно, своєрідна людина, але в нас із нею нічого немає і бути не може. А поводиться вона з усіма надто дружньо.
Вероніка не збиралася тримати все в собі. Вона розповіла чоловікові про розмову його секретарки з подругою. Максим запустив п’ятірню у волосся і похитав головою.
— Мені слід було одразу це припинити, але я думав, що моїх слів буде достатньо. Марія нещодавно працює в нас у компанії. Коли вона почала надавати мені знаки уваги, я одразу сказав, що в мене є кохана жінка, і я не з тих, хто користуватиметься симпатією молоденьких секретарок. Ймовірно, вона не зрозуміла мене з першого разу, не залишала спроб зачарувати мене. Щоразу я жорстко картав її, але давав шанс. Мені думалося, що вона дурна і наївна, що заспокоїться одного разу. Я навіть не думав, що вона здатна опуститися до такого і наговорити про мене стільки дурниць. Завтра ж накажу їй написати заяву і покинути компанію.
Вероніка слухала чоловіка, дивилася йому в очі й розуміла, що він не бреше. Максим не менше за неї був шокований почутим. Він розлютився, адже був добрий до дівчини, а вона зважилася розпустити про нього злісні чутки. Чоловік запропонував дружині послухати його розмову з Марією, щоб точно не залишалося жодних сумнівів у його щирості. Вранці наступного дня він зателефонував дружині, відклав телефон убік і викликав секретарку до себе. Дівчина почала ридати та просити вибачення, благала не звільняти її й дати ще один шанс. Вона заявила, що Вероніка невірно витлумачила щось, що вони говорили про іншу людину, а потім зізналася, що розраховувала хоча б так домогтися прихильності чоловіка, який зачарував її з першого погляду.
— Якби дружина посварилася з вами, то ви шукали б розради на стороні, і тоді поруч опинилася б я. Вибачте. Я все зрозуміла і більше так не буду.
— Якби я посварився з дружиною, то я шукав би спосіб помиритися з нею і більше не доводити до подібного, але ніколи б не став шукати розради на стороні. Ви сильно помилялися щодо мене, Маріє. Шансів я давав вам достатньо. Досить. Пишіть заяву і йдіть. Я сьогодні ж знайду собі нового секретаря.
Жалібні благання Марії дати їй шанс не допомогли. Максим уже давав, але вона не скористалася. Наступати на ті самі граблі й сваритися з дружиною чоловік не планував. Він занадто сильно любив Вероніку і не хотів, щоб через дурних людей вона засмучувалася. Чоловік звелів знайти йому дорослу секретарку, у якої вже є сім’я і діти, яка не намагатиметься зачаровувати його, буде зайнята роботою, а не різними дурницями.
Коли Максим повернувся додому, на нього чекала смачна вечеря при свічках. Вероніка вибачилася, що на мить допустила собі думку про невірність чоловіка. Вона зізналася, що ще вчора дізналася про вагітність, але не зважилася розповісти. Чоловік був щасливий почути такі новини. Він попросив дружину більше не приховувати нічого від нього, не надумувати щось, а одразу говорити про все, що турбує. Звісно, він був радий, що дружина не закотила скандал і відверто поговорила з ним, але якби розмова відбулася раніше, то вона сама менше нервувала б і не накручувала себе. Подружжя міцно обнялося й пообіцяло одне одному, що надалі так само вирішуватиме всі недомовленості, а не стане рубати зопалу і сваритися, довірившись безглуздим чуткам, що розпускають недоброзичливці.
— Підпиши дарчу на мою маму прямо зараз! — зажадав чоловік, простягаючи документи на моєму дні народження