Лєра поверталася з побачення, заглиблена в думки: що робити далі? Вона й уявити не могла, що Іван наважиться зробити пропозицію саме сьогодні, а тепер усе всередині боліло, бо не могла сказати йому «так». Вона боялася знову обпектись і потім гірко шкодувати. Ще не оговталася після розлучення, а тут одразу знову шлюб? Хотілося якнайшвидше порадитися з мамою, дізнатися, що вона про це думає. Чи не надто поспішне це рішення? Якщо чесно, вона ледь погодилась піти з Іваном на кілька побачень — сподівалась, що так зможе повернутися до нормального життя й відійти від думок про чоловіка, який її зрадив. А тут одруження? Чи не надто він квапиться? Лєра знала, що давно йому подобається, але це ж не любов… чи все ж таки він її кохає? А вона — чи зможе? Думки рвали свідомість. Голова тріщала, але треба було щось вирішувати.
Натиснувши дзвінок, Лєра прислухалась, але швидко зрозуміла, що той знову не працює. Скільки разів його вже ремонтували? І знову зламався. Постукала — ніхто не відгукнувся. Мабуть, мама зараз сиділа біля телевізора, дивилася улюблений серіал. Не хотілося її відволікати. Лєра намацала в сумці в’язку ключів. Ключ від маминої квартири залишився на всяк випадок — раптом доведеться приїхати, коли мами не буде вдома чи, боронь Боже, вона захворіє.
Тихенько увійшовши, Лєра почула голоси з вітальні. У Анни Михайлівни була в гостях її подруга — мати Івана, Ніна Василівна. Лєра вже було подумала, що краще піти й поговорити з мамою іншим разом, але щось змусило зупинитися.
— Сподіваюся, все складеться, Аню. Нарешті збудеться наша з тобою мрія — наші діти поберуться. Усе, як ми хотіли, — мовила Ніна Василівна.
«Вони вже все знають», — майнула думка в голові Лєри, і стало прикро.
Навіщо Іван поспішив і розповів, що збирається зробити пропозицію? Адже він не був певен, що вона погодиться.
— І не кажи. Як вона вийшла за Пашка, я мало з глузду не з’їхала. Ти ж знаєш, як мені той жебрак ніколи не подобався. Ні родини в нього, ні освіти достойної. Лєрка казала, що вони кохають одне одного, але хіба коханням сім’ю прогодуєш? Я ж завжди хотіла для доньки тільки найкращого — ти ж знаєш. А з твоїм Іваном вона буде як за кам’яною стіною.
Ніна Василівна розсміялася. Вона щось прошепотіла, але Лєра не розчула. Вона зробила кілька обережних кроків ближче до вітальні, намагаючись не стати на скрипучу частину ламінату. Завмерла, затамувавши подих — слухала розмову, яку не мала б чути.
— І я буду спокійна за свого сина. Лєра в тебе чудова дівчина. Розумна, гарна, відповідальна. До мене з повагою ставиться. Ти ж не даси їй мене образити — я впевнена. Стане мені як донька. Коли дізналась, що Іван від батька спадщину отримав хорошу, я вся змучилась. Боялась, що знайде собі якусь мисливицю за грошима з поганим характером — вона його й обдере. Але твоя Лєра не така. Добре, що вони все ж дали один одному шанс.
Гарна спадщина від батька? Про жодну спадщину Івана Лєра нічого не чула, але тепер усе починало ставати на свої місця. Колись вона вже підслухала схожу розмову. Тоді була випускницею одинадцятого класу. Ніна Василівна казала, що хотіла б бачити доньку подруги своєю невісткою, а та усміхалась, кивала, але згодом відмовляла доньку від побачень з Іваном.
— У нього ж нічого за плечима. Простий студент. Поки він щось у житті досягне — ти вже постарієш. Тобі потрібен забезпечений чоловік, щоб ні в чому не мала потреби.
Лєра добре запам’ятала ці слова. Хоча вона ніколи й не дивилась на Івана як на чоловіка — радше бачила в ньому старшого брата, — але материн натяк спрацював. Лєра почала віддалятися від Вані. Вийшло це несвідомо, а потім вона познайомилась з Павлом і закохалася. Її серце з того часу належало лише йому. Але Павло її зрадив — з іншою жінкою. А потім ще й брехав, що його нібито підставили. Біль знову пронизала груди, однак тепер Лєра вже знала, яку відповідь дасть Іванові. Вона не хотіла виходити заміж без кохання. А любові з її боку не було. Ще й мама так наполегливо намагалася їх звести. І все заради спадку.
— Мені добряче довелося попотіти, щоб Лєра розійшлася зі своїм Пашею. Вона ж у ньому душі не чула. Тепер нехай твій Іван цінує її й не кривдить. Недарма ж я стільки зробила.
Серце забилося частіше, і Лєра ледь стрималася, щоб не зайти в вітальню й не змусити матір пояснити, як саме вона «постаралася». Дівчина подумала, що якщо трохи ще залишиться у тіні, то почує всю правду. Її лякало, які ще «скелети» можуть посипатися зі шафи одкровень. А раптом Павло насправді не зраджував їй? Як вона тоді гляне йому в очі? Як буде виправдовувати свою недовіру?
Адже вона ж на власні очі бачила його в ліжку з іншою… Невже це все було підлаштовано? Але якщо це правда — більше довіряти матері вона вже не зможе. Очі запекло, і на повіках з’явилися сльози. Усього лише зламаний дзвінок і рішення скористатися ключем — і така страшна правда відкрилася.
— Ти така молодчина, Аню! Якби не ти — у нас би точно нічого не вийшло. Але нічого. Лєра ж усе одно повірила, що Павло їй зрадив. Ми з тобою нікому не скажемо, що придумали цей план разом. У могилу таємницю заберемо. Зате наші діти будуть щасливі одне з одним, і ми за них будемо спокійні. Ваня весь цей час любив тільки її. Навіть не думав про інші серйозні стосунки. Такий радісний був, коли сказав, що зробить твоїй доньці сьогодні пропозицію. До речі, як думаєш, вона вже погодилась?
— Якщо не погодилась — я обов’язково змушу її це зробити. Що тут думати? Не хвилюйся. Якщо я вже наважилася споїти зятя і підкласти йому в ліжко дівку, то вже доведу справу до кінця.
Лєра похитнулася. В її очах обвалився весь світ. Усе перетворилося на суцільне чорне полотно. Найрідніша людина — її люба матуся… Вона зрадила. І навіть не шкодувала про це. Адже бачила, як боляче було доньці, знала, що вона не хотіла жити після того, як дізналась про «зраду» чоловіка. Бачила, як Павло страждав, слізно благав дружину повірити йому і не йти. Але вона повірила власним очам.
Того вечора Лєра надовго затрималась у матері, бо та не встигала повернутись із дачі, а обіцяв зайти електрик — перевірити, що знову сталося з дверним дзвінком. Лєра чекала довго, але ніхто так і не прийшов, а потім мати подзвонила і повідомила, що викликала таксі й ось-ось приїде. Лєра повернулась додому — і застала чоловіка з іншою. Вона не могла повірити власним очам, не хотіла… але не знайшла в собі сили, щоби вислухати й пробачити. І ось як воно все насправді вийшло — мати її обдурила. Так витончено вирвала серце з грудей заради якогось чужого спадку. Якби не він, нічого б цього не сталося. Вони з Павлом досі були б щасливим подружжям.
Обпікаючі струмочки все ж скотилися щоками. Лєра гучно вдихнула повітря носом і зайшла до вітальні. Ніна Василівна та Анна Іванівна аж підскочили зі своїх місць від несподіванки й страху. Вони затремтіли, дивлячись на Лєру — по її обличчю все стало ясно без слів.
— Лєро, а чому ти двері сама відкрила? Дзвінок не працює, але ж могла постукати! — почала Анна Іванівна, намагаючись збагнути, чи вірні її здогадки й чи все почула донька.
— Я ось прийшла до тебе, мамо, за порадою… — мовила Лєра приглушеним голосом. — Мені Ваня зробив пропозицію. Думала — чи не поспішу, якщо скажу йому «так»… Як це виглядатиме з боку? До кого мені було звертатися, як не до найближчої людини, якій довіряла більше, ніж самій собі.
Анна Іванівна кинулася до доньки, намагалась узяти її за руки, але Лєра відступила й заперечно похитала головою.
— Не варто стільки ніжності. Відповідь прийшла сама. Дякую, що допомогли прийняти правильне рішення. Я запам’ятаю вашу доброту.
Кожне слово давалося з великим зусиллям. Лєра розвернулася й попрямувала до виходу. Анна Іванівна намагалася зупинити доньку. Хотіла все пояснити, але що тут уже скажеш? Усе було ясно, як білий день. Мати свідомо ввела Лєру в оману, зробила все, аби зруйнувати її шлюб і змусити вийти заміж за Івана.
Як дісталась додому, Лєра не пам’ятала. Вона зайшла в порожню квартиру, з якої пішло життя з моменту їх розставання з чоловіком. Згадавши, з яким болем дивився їй у вічі Павло, Лєра впала на ліжко і гірко розридалася. Навіть якщо подзвонить колишньому — що скаже йому? Як виправдає свою поведінку? Вона не повірила йому, відмовилася слухати, а тепер дізналася правду. Та чи не пізно вже?
Анна Іванівна не переставала дзвонити доньці, але Лєра попросила залишити її в спокої. Вона так сильно розчарувалась у матері, що тепер навіть думати про неї не могла. Жінкою керувала лише жага наживи. Якби не спадок Вані, вона б і не намагалась звести доньку з сином подруги. Обидві жінки вчинили підло, а постраждали зрештою їхні діти. Лєрі було щиро шкода Івана, але вона не збиралась відповідати йому взаємністю. Подзвонивши чоловікові, Лєра сказала, що ніколи не вийде за нього заміж і не зможе відповісти на його почуття. Вона не стала пояснювати причини — розуміла, що, якщо захоче, він сам усе зрозуміє. Сил не залишилося зовсім.
Кілька днів Лєра не могла знайти собі місця. Вона знову і знову намагалася набрати номер Павла, але щось постійно зупиняло її. А коли нарешті наважилася — почула холодне: «Абонент знаходиться поза зоною досяжності». Було наївно думати, що він весь цей час чекав її дзвінка. Минуло пів року. Лєра стільки разів відштовхувала його від себе… Можливо, він уже знайшов іншу й став щасливим? А як жити їй? Вона залишилася зовсім сама у світі зради й обману.
Приїхавши на підприємство, де Павло працював зі своїм найкращим другом Владиком, Лєра дізналася, що її колишній чоловік звільнився.
— Він знайшов іншу, так? — запитала Лєра, намагаючись не дивитися Владу в очі — знала, що побачить там осуд.
— Як він міг знайти іншу, якщо любив лише тебе? Звісно, ні. Щоб забутись і перестати про тебе думати, він поїхав на вахту на північ. Сказав, що залишиться там працювати й заробляти. Лише так він міг залишити тебе в спокої, як ти просила, і більше не нав’язуватися. Але час від часу дзвонить, питає, чи я тебе бачив, чи все в тебе гаразд. Усі його розмови — тільки про тебе.
— Влад… — Лєра схопила його за руки й усе ж подивилася в очі. — Будь ласка, скажи, куди саме він поїхав. Дай мені адресу. Я мушу поїхати до нього. Нам треба багато про що поговорити. Я маю благати про пробачення.
Влад дав їй адресу, і вже того самого дня Лєра придбала квиток на літак. Довелося купити теплий одяг, адже клімат у тому регіоні був суворий, але це її не лякало. У дорозі Лєра сильно хвилювалася — боялася, що Павло не прийме її, не захоче навіть слухати. Але щойно вона забрала багаж і вийшла до зали аеропорту, як потрапила в міцні обійми. Піднявши голову й побачивши таке рідне обличчя, Лєра розридалася, а Павло ще сильніше пригорнув її до себе. Він намагався стримувати емоції, але по щоках усе ж покотилися сльози радості.
Попереду було багато розмов, але зараз вони просто насолоджувались близькістю — і мовчки обіцяли одне одному, що більше ніхто не зруйнує їхнє щастя. Вони були нерозумні й не змогли захистити своє кохання, але знайшли в собі сили розплутати цей клубок і знову бути разом. Павло не тримав зла. Він любив Лєру всім серцем і навіть не сподівався, що отримає другий шанс. Але отримавши його, зрозумів — більше ніколи не відпустить руку коханої жінки.
І що б не сталося попереду — вони все переживуть разом. І завжди, перед тим як приймати рішення, будуть слухати одне одного.
— Роби що хочеш, але щоб моя машина до ранку стояла на місці — інакше твій братик сяде за викрадення! Ти мене почув?