— Олено, завтра Різдво, а ти така сумна. Що трапилося, моя кохана?

— Олено, завтра Різдво, а ти така сумна. Що трапилося, моя кохана? — Матвій підійшов до дружини, обійняв її та глянув у вічі з теплом і підтримкою. Олена зрозуміла, що більше не може приховувати правду і, нарешті, повинна була все розповісти.

— Матвію… Я давно хотіла поділитися з тобою всім, але боялася. Насправді, я не зовсім та, за кого себе видавала…

Будинок був наповнений ароматами куті та щойно спечених пампушок. На дивані діти завзято повторювали колядку «Нова радість стала». Матвій зовсім нещодавно дякував Господу за те, як вдало склалася його доля: кохана дружина, двоє чудових дітей, дім, де панує затишок і тепло. Що ще потрібно для повного щастя?

Але цього вечора Олена вирішила розкрити таємницю, яку довго носила в серці. Їй було складно розпочати, але вона зібралася з духом. Матвій, як завжди терплячий, уважно слухав, не поспішаючи.

Їхнє знайомство почалося на роботі. Матвій, директор компанії, одразу помітив амбітну співробітницю, яка швидко завойовувала авторитет серед колег. Їхні розмови спершу були виключно діловими, але згодом між ними виникли теплі почуття, які переросли в справжнє кохання. Матвій закохався в Олену не лише через її зовнішність, а й за щирість та добре серце. На роботі вона була рішучою та вимогливою, вдома ж — ніжною і турботливою.

Того вечора Олена готувала святкову вечерю, але було видно, що її щось гнітить, і вона ось-ось розплачеться.

— Ти все-таки розкажеш, що сталося? — обережно запитав Матвій, порушуючи тишу.

— Я не сказала тобі всієї правди. Я не сирота, як ти думав. У мене була мама і… вітчим. Мама часто випивала, і я, по суті, росла самостійно. Потім наш сусід, дядько Степан, набагато старший за неї, одружився з нею, щоб ми не залишилися без даху над головою. Але нашої сім’ї не можна було назвати благополучною. Я довго приховувала це, бо боялася, що ти будеш мене соромитися. Краще вже бути сиротою, ніж мати таке минуле.

Вона замовкла на мить, намагаючись стримати сльози.

— Коли мама померла, мене забрали в дитячий будинок. Вітчим не зміг оформити документи, щоб залишити мене. Але він завжди підтримував мене, купував їжу та одяг. Я йому за це дуже вдячна.

Олена продовжила: вона розповіла, як вступила до університету, і про те, як вітчим, попри осуд родичів, намагався допомагати їй. Але все змінилося, коли до нього переїхав його племінник. З часом він віддалив Олену від спілкування з вітчимом.

— Сьогодні я побачила його… біля магазину. Він просив милостиню, — закінчила вона, схлипуючи.

Матвій, не роздумуючи, ухвалив рішення:

— Покажи, де ти його бачила. Сідай у машину, ми маємо його знайти.

Вони вирушили до місця, де Олена помітила вітчима. На щастя, він усе ще був там. Матвій і Олена привезли його до себе додому. У їхній теплій квартирі вітчим розповів, що племінник продав його будинок і зник.

— У вас тепер є дім і сім’я, — сказала Олена, обійнявши вітчима. Матвій, схвально киваючи, додав:

— Ми тебе не покинемо.

Того вечора в домі панувала атмосфера справжнього Різдва. Діти щиро раділи новому гостю, а за святковим столом зібралася вся сім’я. Адже немає більшого щастя, ніж відчуття єдності та любові між рідними.