Особливий подарунок для свекрухи й чоловіка

— Дорогі гості, у мене є особливий подарунок на день народження чоловіка, — Світлана витягла з сумки коробочку, і обличчя свекрухи аж позеленіло від люті.

— Ганьба! І не сором тобі, розпуснице?! — вирвалось у Галини Артемівни. Гості замовкли. За столом повисла тиша… Чоловік Світлани почервонів, а щелепи на його обличчі заходили від злості…

***

Світлана сиділа в коридорі клініки, тримала за руку старшу сестру й намагалася підібрати слова, щоб утішити й підбадьорити її. Але що сказати в такій ситуації?

По обличчю Маші струмком текли сльози — лікар щойно повідомив, що в неї серйозні проблеми з репродуктивною системою. Імовірність завагітніти — мінімальна. Потрібно лікуватися. А лікування вимагало часу й коштів. Але найстрашніше — жодних гарантій.

— Що ж тепер робити, Свєт? — Маша подивилася на сестру.

— Не занепадати духом. Усе обов’язково буде добре, головне — вірити, — сказала Світлана, стискаючи руку сестри. І хоча зовні вона трималася, всередині наростала тривога. Не лише за Машу, а й… за своє майбутнє.

Сама Світлана була заміжня вже два роки. Спершу вони з Єгором жили «для себе»: поїздили в тур, подивилися міста великої гарної країни. Потім Світлана зосередилася на кар’єрі — її підвищили в посаді й підняли зарплату. Єгор теж не відставав. Сиднем не сидів — працював.

І ось одного прекрасного дня, коли подружжя проходило повз дитячий магазин, Світлана запитала:

— Коханий, може, вже час?

— Ну… якщо ти готова.

— Гадаю, до цього складно бути готовою на сто відсотків. Але якщо ми відкладатимемо, то завжди знайдеться щось «важливіше»: ремонт, нове авто, відпустка. Я боюся проґавити той самий момент. Як Маша… вони вже 10 років у шлюбі, а дітей досі немає.

— Ой, та їй просто лікар поганий трапився, — махнув рукою Єгор.

— Вона ходила до різних лікарів. А раптом і в нас проблеми?

— Та кинь. Ми обидва здорові.

— Тоді не відкладаємо?

— Як хочеш, — байдуже відповів Єгор.

Минуло кілька місяців, але вагітність у Світлани не настала.

— Слухай, це нормально. У мене на роботі половина заміжніх скаржиться, що не одразу вийшло, — махнув рукою Єгор.

— Може, треба лікуватися?

— Та це просто така екологія. Усьому свій час.

— І все ж. Треба обстежитися.

— Треба. Але без фанатизму: ми ж не поспішаємо, — відповів чоловік.

Місяці йшли. Світлана підтримувала Машу, але потай думала, що, можливо, справа в спадковості. Вона зробила кілька тестів, лікарі нічого серйозного не знайшли. Світлана не панікувала, почитала форуми й зрозуміла, що це — не рідкість. Не в усіх одразу виходить. Єгор теж був спокійний, не драматизував. А от Галина Артемівна, свекруха, лише криво усміхалась:

— У нашому роду з цим ніколи проблем не було. Хто-хто, а мій Єгор — здоровий як бик. Це у вас, дівчата, усе шкереберть.

І ось тепер, сидячи в коридорі поруч із Машею після її чергового невдалого ЕКЗ, Світлана вперше по-справжньому злякалася. Якщо в сестри така ситуація — можливо, це щось спадкове? Може, й у неї не все гаразд…

По спині пробіг холодок.

— Свєточко, люба, і ти сходи, — раптом сказала Маша, витираючи сльози й серйозно подивившись на сестру. — Для себе. Перевірся. Просто щоб знати.

Світлана не відповіла, лише кивнула. Вона не стала зізнаватись, що вже почала здавати аналізи й що вже кілька місяців у неї також нічого не виходить…

Того ж вечора відбулася серйозна розмова. У гостях була Галина Артемівна. Вона почула слова невістки й вставила своє вагоме слово.

— Якщо хочеш, щоб тебе вилікували, треба йти до Валентини Василівни, — сказала свекруха.

— Я не хвора. Мене не треба лікувати, — сухо відповіла Світлана. — Не треба завчасно вважати мене неповноцінною.

— Ой, годі вже, — відмахнулася Галина Артемівна. — Очевидно ж, що у вас по жіночій лінії щось не так.

— Галино Артемівно! Що ви таке кажете?!

— Мамо, ну справді… — Єгор встав на захист дружини.

— Я просто хочу, щоб у мене були здорові онуки, — відповіла свекруха. — Тому підеш до перевіреного лікаря. І крапка.

Світлана сперечатися не стала. Через кілька днів вона вже сиділа в кабінеті Валентини Василівни — тієї самої «найкращої гінекологині», до якої її направила свекруха. Та казала, що лікарка — не інакше як світило науки. Та й подруга давня, поганого не порадить.

Валентина Василівна була уважною, серйозною. Одразу насупилася, переглянувши аналізи Світлани.

— Ви впевнені, що раніше не мали хронічних хвороб? — примружилась вона. — Тут дещо насторожує. Потрібна глибша діагностика. Бачите, гормональний збій помітний. Ви пили пігулки?

— Ні.

— А в ендокринолога коли були?

— Здавала аналізи. Там усе в нормі.

— Ну то тоді, можливо, було в нормі. А зараз — не факт.

Валентина Василівна багато говорила, розповідала випадки зі своєї практики й… дуже налякала Світлану. Додому вона йшла буквально на ватяних ногах.

Чоловікові Світлана всього не розповідала, але Галина Артемівна, звісно, випитала «лікарську таємницю» у подруги й прийшла в гості до сина з обличчям, наче на похороні.

— А я ж казала, що у вас у роду проблеми!

— Галино Артемівно… Не треба…

— Ні вже, мій син має знати, що одружився з бракованою.

Світлана не витримала таких слів. Вона схопилася з-за столу й втекла до спальні.

— Мамо… — тихо сказав Єгор і пішов заспокоювати дружину.

З того вечора життя Світлани змінилося.

Почалися нескінченні аналізи, повторні прийоми, схеми лікування, вітаміни, уколи. Єгор на все дивився відсторонено:

— Ну, лікуйся, звісно. Я не кваплю. Час є. А якщо не вийде — то й не треба.

— Як це «не треба»?! Коханий, може… може, й тобі перевіритись? Ну… щоб точно знати? Адже в мене за аналізами нема чіткої картини. Наче все в нормі, але Валентина Василівна постійно щось знаходить. Якісь дрібниці…

— А я що? У мене все нормально. Я — перевірений! — відповів Єгор.

— І все ж.

— Нам що, гроші дівати нікуди?! Ти й так увесь наш бюджет на відпочинок спустила на свої аналізи й вітаміни! — не стримався чоловік.

— Пробач. Я обіцяю, що все приведу до ладу, — тихо сказала Світлана.

Єгор кивнув. А наступного дня поклав перед дружиною документи.

— Ось, щоб більше мене не чіпала, — кинув він. Світлана побачила, що це результати аналізів. Вона не заглиблювалась, але зробила висновок: у чоловіка все ідеально. Значить, проблема в ній.

Свекруха тільки підливала масла у вогонь. На дні народження Світлани вона підвелася, щоб виголосити тост, і буквально принизила її перед родиною:

— Бажаю нашій Свєточці якнайшвидше вилікуватись і подарувати мені онуків. Не хотілось би вдаватися до штучних методів, як деякі, — вона зробила паузу й кивнула на Машу. — От сестра твоя проблемна. Скільки разів їй ЕКЗ робили? І все намарно. Нам зіпсовані не потрібні. У нашій сім’ї всі здорові! То вип’ємо за здоров’я.

Світлана почервоніла й мовчала. Її неприємно вразило таке «вітання», і вона образилася на свекруху. Маша взагалі вийшла з-за столу й поїхала зі святкування, пославшись на термінові справи.

— А що я? Просто сказала вголос те, що багато хто думає, — тихо виправдовувалась Галина Артемівна перед сином після свого «виступу».

Світлана все більше дратувалась. Усередині зростало відторгнення й сумніви.

Особливо після наступного візиту до лікарки.

Того дня вона знову прийшла на прийом до Валентини Василівни. Медсестра, яка ставила Світлані якісь спеціальні крапельниці, раптом тихо промовила:

— Бачу, прогресу у вас немає… Ви вже давно до нас ходите…

— Так. Іноді мені здається, що я прийшла здоровою, а з кожним разом йду звідси з новими проблемами, — сумно усміхнулася Світлана. — Хоча Валентина Василівна дуже чуйна лікарка. І ви… чудова. Мені буде вас бракувати, якщо ви підете.

— Так, я справді звільняюсь, — відповіла медсестра. Потім перейшла на шепіт: — І порада вам: зверніться в іншу клініку. Незалежну. Без свекрухи й без чоловіка. Просто для себе. І не кажіть, що вже проходили обстеження.

Світлана застигла. Спочатку хотіла заперечити, але потім зрозуміла, що по суті вона й справді не була в інших клініках. Її сімейна лікарка та огляд у поліклініці — не рахуються. Це було давно й абияк, не так, як слід, коли йдеться про серйозну справу.

— Але ж мене вже, здається, вздовж і впоперек переглянули, — прошепотіла Світлана.

— Тут? Так. Але я вам наполегливо раджу піти туди, де працює інший лікар. За мій вік я бачила чимало жінок. І, як на мене, ви здорові.

Слова медсестри були протверезними, несподіваними й бадьорими, як крижаний душ. Вона не стала довго думати — зробила так, як та порадила.

Слова іншої лікарки були приголомшливо простими: Світлана — здорова. Жодних запалень. Жодних гормональних збоїв.

— А якщо вагітність не настає вже два роки?

— Тоді треба обстежити партнера. Бо з вами все гаразд, — спокійно відповіла лікарка. Тоді Світлана показала їй свої дослідження з клініки Валентини Василівни.

— Жінко, що ви хочете від мене? — лікарка була не такою делікатною, як подруга свекрухи. Швидше — з грубуватим і прямим тоном. Але саме ті слова, яких Світлана чекала, були сказані. — Я вам чітко сказала: ви здорові. Йдіть і народжуйте. Але чоловіка треба було до лікаря відправити. Він у вас, схоже, до батьківства не готовий.

Світлана не поїхала додому. Вона поїхала до сестри. Вони довго розмовляли, думали. І вирішили, що робити.

За тиждень вона сказала Єгору, що їде «підлікуватись».

— Знаєш, я зрозуміла, що занадто багато здоров’я витратила на «одужання», — повідомила вона.

— Думаєш, поїздка на Карпати тебе зцілить? — примружився Єгор.

— Так. Я впевнена, що зможу завагітніти. Треба просто змінити обстановку.

— Ну їдь, — чоловік знизав плечима. — Тільки на мій день народження повертайся. Хочу, щоб усі були в зборі.

Минуло три тижні.

— Дорогі гості, у мене особливий подарунок для чоловіка, — Світлана приїхала якраз до свята. Її обличчя сяяло, вона трохи поправилася.

Світлана підвелася й продовжила:

— Єгоре, Галино Артемівно, сталося те, чого ви так довго чекали. Я вагітна. — Світлана демонстративно вилила вино у келих Єгора. — Мені тепер не можна пити.

— Що ти сказала? — ахнула свекруха. — Так не жартують.

— Сказала, що чекаю дитину. Ви станете бабусею.

— Цього не може бути! — пробурмотіла Галина Артемівна.

За столом запанувала тиша. Мати Світлани з подивом подивилася на свекруху.

— Чому ж не може бути? Світланка ж довго лікувалась у вашої подруги, Галино.

— Світка — пустоцвіт! Не могла вона завагітніти! — заверещала Галина Артемівна, люто дивлячись на дві смужки тесту, які Світлана підсунула їй під ніс.

— Ти що наробила, поганко?! — Єгор зіскочив зі стільця. — Ця вагітність — обман! Ти не в санаторій їздила, а з мужиками гуляла! І не соромно тобі?

— Та поясніть уже, що тут коїться! — гримнув кулаком по столу свекор.

— Світка нагуляла дитину, що тут неясного! Очевидно ж, що від Єгорчика не може бути вагітності! — випалила Галина Артемівна, дивлячись на невістку з ненавистю.

— Та невже? А може, ви скажете всім родичам, чому саме не може? Може, тому, що ваш синочок — хворий? Що це він «пустоцвіт», а не я? — холодно промовила Світлана. — Не мовчіть, я все знаю. У клініці мені сказали, що ваша подружка мене водила за ніс.

— Хто сказав?! — Галина вже не приховувала люті. — Знайду і засуджу!

— Засудити треба тебе, свате! Ти мою дівчинку залякала! — мати Світлани підвелась і пішла на свекруху, стиснувши кулаки.

— Геть звідси, ганебники! Геть із дому мого сина! — ще трохи, й свати б побилися. На щастя, свекор встиг розборонити. Втім, Світлана вже не збиралася залишатись у цьому домі. Валізу вона так і не розпаковувала. Зібрала решту речей і попрямувала до виходу.

— Ідеш, значить? — кинув їй навздогін Єгор.

— Ти знав. Ти весь цей час усе знав! І ти, і твоя мама — ви знущались із мене.

— Я сподівався, що ти змиришся і перестанеш планувати дітей! І без них можна жити, але ж ні! Ти вперта! Пішла на такий крок! Мужика собі знайшла! Нерозумно ти вчинила. Житимеш у злиднях! З нагуляним байстрюком!

— Не хвилюйся, я не пропаду, — відповіла вона. — Мамо, йдемо звідси. Нехай один одному брешуть. Ми в цьому шоу більше не беремо участі.

Світлана з матір’ю пішли. А слідом почали йти й інші гості з дня народження Єгора. Майже вся рідня була на боці Світлани. Того вечора всі зрозуміли, ким насправді є Галина Артемівна і яка гнила ця сімейка.

Звісно, Світлана все вигадала з вагітністю. Їй хотілось вивести чоловіка й свекруху на чисту воду, навіть якщо довелось вдатися до обману.

Світлана і Єгора офіційно розвели. Їх більше нічого не пов’язувало. Єгор залишився зі своїм діагнозом і матір’ю, а Світлана невдовзі знову вийшла заміж. Її новий чоловік — підприємець — одразу сказав, що мріє про велику сім’ю, троє дітей.

— Я теж хочу дітей. Не будемо зволікати, — сказала Світлана. І в першу ж шлюбну ніч усе вийшло. Диво? Навряд. Просто обидва були здорові й не брехали один одному.

І коли Світлана нарешті дізналась, що чекає дитину — вона розплакалась. Але не від страху, а від щастя. До речі, Маша теж народила. Двійнят. Усе ж вдалося, дякуючи лікарям.

А Єгор… Дізнавшись, що Світлана вийшла заміж, почав пускати чутки серед знайомих, що його колишня так і залишилась «пустоцвітом», що вона просто водить за ніс чергового дурника.

— Це ти — пустодзвін. А вона — молодчина, — сказав хтось зі спільних знайомих у відповідь на плітки.

Єгор не очікував, що друзі й рідні стануть на бік Світлани, і розлютився ще більше. Але їй було байдуже. Вона була щаслива й швидко забула про Єгора. А він і його мама ще довго отруювали собі життя ненавистю до колишньої.