— Я не зрозуміла, а що це таке?.. — розгублено запитала Поліна, побачивши, як слідом за свекрухою у квартиру зайшов незнайомий чоловік і почав уважно оглядати замок у дверях.
— Ось тут терміново треба замінити замок. І поставте інший — міцніший і надійніший! — командувала Галина Дмитрівна. — А те, що тут стояло, — викиньте. Просто дивно, Поліно, як тебе з таким замком досі ніхто не обікрав.
Жінка намагалася не дивитися на приголомшену невістку.
— Хоча, що в тебе красти, — подумавши, додала свекруха.
— А на якій підставі ви тут розпоряджаєтеся? — нарешті опанувала себе молода жінка. — Не чіпати нічого в моєму домі!
Почувши ці слова, молодий чоловік, який прийшов разом із матір’ю чоловіка, здригнувся й уважно подивився на ту, що кричала.
— Не кричи. Нема чого тут пиху показувати. Навіть перед людьми соромно за тебе. Усе, пора тобі звільняти цю квартиру. Моя донька Анюта повертається з Києва. Вона тут тепер житиме. А ви продовжуйте, молодий чоловіче. Чого зупинилися? — звернулась до майстра Галина Дмитрівна.
— Так он дівчина… господиня проти, — невпевнено промовив він.
— Хто? Вона господиня? Не смішіть мене! Господиня тут я. Точніше, мій син, якого зараз тут немає. Тож її слово тут нічого не значить. А я вам гарантія — міняйте замок. І не слухайте нікого.
— Якщо ви зараз хоча б доторкнетеся до моїх дверей, запевняю — я викличу поліцію! — голосно крикнула Поліна. — І взагалі — забирайтеся звідси. Ніхто замки тут міняти не збирався. Швидко!
Поліна жестом показала незнайомцеві на відчинені двері й уперто чекала, поки той залишить квартиру.
— Ти що собі дозволяєш, нахаба така! Та я вже заплатила йому за цей виклик. Чималу суму, щоб ти знала! Тож нехай працює і робить свою справу, — тиснула свекруха.
— Так, усе, я телефоную в поліцію! — дівчина схопилася за мобільний, що лежав на тумбочці.
— Знаєте що, розберіться-но ви тут самі, без мене, треба вам новий замок чи ні. А я поки піду. У мене ще купа викликів! — з образою промовив молодий незнайомець.
— Як це — піду? Не слухайте ви її, вона скандалістка ще та. Тільки й норовить посваритися та людям настрій зіпсувати. А як же гроші, які я вам заплатила? Піде він! — насупившись, суворо запитала Галина Дмитрівна.
— А гроші я вам назад поверну. Мені ще з поліцією мати справи? Ще знайдуть до чого причепитися. Договір на виконання робіт будуть вимагати, ще якісь папірці. Піду я від гріха подалі. А ви, пані, перш ніж смикати зайнятих людей без потреби, краще б із ріднею своєю розібралися. Бувайте!
Майстер, забравши свою валізку з інструментами, вийшов геть, проводжений докірливим поглядом Галини Дмитрівни.
— Ну от що ти витворяєш? Істеричка! — вигукнула вона, повернувшись до Поліни. — Збирай речі, та хутко. Моя донька чекати не любить. А приїжджає вона вже цими днями. Мені ще потрібно буде тут порядок після тебе навести. А потім знову майстра викликати, коли ти зволиш з’їхати з цієї квартири.
— У мене склалося стійке відчуття, що вам час звернутися до психіатра, — глянувши з усмішкою на свекруху, промовила Поліна. — Може, викликати вам швидку допомогу, щоб не відкладати такий важливий візит? А то ще й ускладнення підуть. Загострення вже ж в активній фазі.
— Ти що собі дозволяєш? — почервоніла жінка від обурення. — Як ти смієш так зі мною розмовляти! Хто тобі дав таке право?
— А вам? Хто вам дав право вриватися в мою квартиру і міняти тут замки? І найцікавіше — виганяти мене звідси. Це що за жарти? Що я маю після всього цього про вас думати? Тільки одне. І я вже висловила вам свою думку, — і не збиралася здаватися Поліна.
— Та як ти смієш мене ображати? Це квартира мого сина. Артем тут більше не живе. Та й шлюб ваш, видно, себе вже вичерпав. Так що не треба тут сидіти й чекати, що він до тебе повернеться. Не повернеться. Тому звільни його квартиру. Вона нам скоро знадобиться. І я тобі вже все пояснила, — свекруха також не мала наміру відступати.
— Ні, ви не маєте рації. Це квартира наша спільна з Артемом. Ми її купували в шлюбі, і наш шлюб ще не розірвано. І вам це краще за мене відомо, Галино Дмитрівно.
— І що? Це лише питання часу, дорогенька. Син тебе більше не любить. Інакше був би зараз тут, поруч із тобою. А те, що ця квартира — ваша спільна власність — ти брешеш. Нахабно мене обманюєш, щоб якомога довше тут залишитися. Але я цьому покладу край. Тут житиме Аня, моя донька.
— От ви дивна, чесне слово! Давайте я вам усе-таки лікаря викличу. Ну? Допоможуть вам, і зразу полегшає. І в голові, може, проясниться трохи. З логічним мисленням у вас щось усе гірше й гірше, Галино Дмитрівно. З якого дива ваша Анька житиме в нашій з Артемом квартирі?
— А з такого! Мені Артем давно сказав, ще коли купив цю квартиру, що це його житло. Бо, наскільки я пам’ятаю, ви тоді ще не були офіційно в шлюбі, — хитро примружилась Галина Дмитрівна. — Ну, що скажеш на це?
— Так, ми жили в цій квартирі з Артемом і до шлюбу, тут ви маєте рацію — не посперечаєшся. Значить, не все так погано у вас, принаймні пам’ять вас поки що не підводить, — уже з явною іронією відповіла Поліна.
— Так, я це добре пам’ятаю, люба! — гордо підняла підборіддя свекруха. — Саме тому я й пообіцяла своїй доньці, що вона житиме тут зі своїм хлопцем, як тільки повернуться назад, у наше місто.
— Знову вас засмучу — не житимуть!
— Та що ж це коїться? Тобі не здається, що вже мені час викликати дільничного, щоб змусив тебе звільнити чуже житло? — Галина Дмитрівна знову перейшла на крик. — Не змушуй мене вдаватися до крайнощів.
— Давайте, викликайте, я хоч нарешті від вас позбудуся. А то ви мене вже добряче втомили, — спокійно відповіла Поліна.
— Ну, знаєш, це вже всі межі переходить! Я йду, але обов’язково повернуся сюди з поліцією. І ти готуйся, часу не гай, речі свої поки збери, це тобі моя порада. Бо коли я сюди повернуся, то й п’яти хвилин тобі не дам, щоб забрати все, що твоє!
Галина Дмитрівна вийшла, грюкнувши дверима.
— Боже, коли ж це все скінчиться? Видно, доведеться дзвонити Артему. Його від’їзд уже занадто затягнувся. І час щось вирішувати з нашим офіційним статусом. Так, час, — замислено сказала Поліна.
******
Вони були разом з Артемом уже два роки. Спочатку просто жили й орендували цю квартиру, намагаючись зрозуміти, підходять вони одне одному чи ні, і чи зможуть створити міцну сім’ю.
Потім Поліна раптом із подивом дізналася, що чекає на дитину, хоча вони з Артемом були обережні й поки дітей не планували. Саме тоді молоді люди поспіхом подали заяву до РАЦСу, навіть не поставивши до відома нікого з рідних.
Як виявилося пізніше, можна було не поспішати. Поліна невдовзі потрапила до лікарні й вийшла звідти абсолютно спустошеною — і морально, і фізично. Лікар сказав, що таке іноді трапляється. Природа сама вирішила, що їм поки не судилося стати батьками.
— Природний відбір, — промовив він страшні для молодої жінки слова.
— Відбір… — задумливо повторила Поліна.
— У вас ще все буде добре. Головне — не зациклюйтесь на першій невдачі, — сказав їй при виписці літній лікар, що бачив у своєму житті тисячі таких нещасних, як вона.
— Я сподіваюся, ти не побіжиш одразу до РАЦСу розлучатися зі мною? — нібито жартома запитав Артем, коли забирав дружину з лікарні. Йому дуже хотілося вивести Поліну з її пригніченого стану. — Якщо ні, то я обіцяю дуже старатися, щоб усе виправити.
— Дурненький! — по-доброму відреагувала тоді Поліна.
Власник квартири, яку вони на той момент орендували вже рік, раптом вирішив її продавати. І Артем запропонував Поліні її викупити.
— Ну а що? Квартира гарна, район непоганий, нам із тобою тут справді подобається. Все одно ж колись доведеться купувати своє житло, якщо не зараз, то пізніше, — міркував молодий чоловік. — То чому б не зробити це зараз?
— А на що? — здивувалася Поліна.
— Візьмемо іпотеку. Як усі.
— Згодна. Бери, — промовила вона байдужим голосом, не радіючи майбутньому придбанню.
Так, вони тоді купили цю квартиру. Артем добре заробляв, у майбутньому планував їздити у відрядження на Північ, щоб якнайшвидше розрахуватися з кредитом.
*******
Звідки зараз свекруха раптом вирішила, що ця квартира належить лише її сину, Поліна так і не зрозуміла. Можливо, Артем колись дійсно щось подібне говорив Галині Дмитрівні, адже ще тоді мав у планах купити власну квартиру.
Поліна не спілкувалася з чоловіком цілий місяць. Рівно стільки, скільки він уже був у відрядженні. Артем спеціально попросився у керівництва на цю довгу поїздку, щоб дати їм обом час розібратися у своїх почуттях. Вирішити, чи варто зберігати шлюб, а не рубати з плеча, керуючись лише емоціями й образою.
А образитись їм одне на одного було через що.
Останні кілька місяців подружжя віддалялося одне від одного. Це було помітно в усьому. У тому, як холодно вони тепер спілкувалися і як рідко це робили. У тому, як неохоче проводили вільний час разом, намагаючись знайти будь-який привід, аби вийти з дому. Урешті сталося те, що й мало статися.
Поліна дізналася, що в Артема на роботі зав’язався роман. І хоч чоловік запевняв, що це був лише флірт і нічого серйозного, вона вирішила помститися. І подзвонила своєму колишньому однокласнику Роману, який у школі був у неї закоханий.
Той, недовго думаючи, примчав на зустріч із Поліною, яку вона призначила йому в кафе. Роман був одружений, але можливості невеличкої інтрижки зі своєю першою любов’ю не заперечував. Поліна з Романом того вечора багато жартували й сміялися, згадували шкільні роки за келихом вина. І саме в цей момент їх застав Артем. Чоловік влаштував скандал і сказав, що вони розлучаються.
— Гаразд. Я не проти, — без емоцій відповіла Поліна.
Але розлучатися вони поки що не стали. Артем вирішив поїхати, давши їм перепочинок і час усе обміркувати.
********
— Привіт, як ти? — запитала Поліна, почувши знайомий голос у слухавці.
— Нормально. Сумую. Додому хочу. До тебе, — Артем намагався говорити сухо, ніби обережно промацуючи ґрунт, але Поліна чула, що він схвильований.
— Мабуть, час повертатися, — так само не надто емоційно відповіла вона.
— А ти цього хочеш? — трохи тремтячим голосом запитав Артем.
— Хочу. Тим паче, що твоя мама скоро вижене мене з нашої квартири. Сьогодні вже зробила першу спробу. Але пообіцяла повернутись, — вже жвавіше продовжила Поліна.
— Мама? А що це на неї найшло? — здивувався чоловік.
— Каже, що це тільки твоя квартира. І раз ми вже не разом, то тут житиме Аня, адже вона вирішила повернутися назад, — з полегшенням усміхнулася Поліна, якій стало приємно від того, що тепер є кому заступитися за неї. І хоча вона й сама не слабка, але все ж таки краще, коли поруч надійне чоловіче плече.
— Я їй зателефоную, скажу, що вона помиляється, і нехай залишить тебе в спокої, — пообіцяв Артем.
— Дякую! Мені твоя мама чомусь не повірила, ну не битися ж із нею, правда?
— Ні, в жодному разі! — розсміявся Артем. — Полін, якщо ти мене ще чекаєш, якщо я тобі потрібен, як раніше, то я скоро повернуся, — тихо додав чоловік.
— Я чекатиму, — пообіцяла дружина.
Наступного дня зателефонувала свекруха й знову завела розмову про квартиру.
— Я знаю, це ти підмовила мого сина сказати, ніби квартира ваша спільна. Я чудово пам’ятаю той момент, коли він похвалився, що купив квартиру, а ви тоді ще не були в шлюбі! Ну нічого, вся правда рано чи пізно випливе! Я почекаю. І тоді ти мені за все відповіси.
— Ви вже знайшли місце, де житиме ваша дочка? — Поліна вирішила збити недоброзичливий тон Галини Дмитрівни, ошелешивши її своїм питанням.
На душі було спокійно, і сваритися зовсім не хотілося.
— Ні! Не знайшла! І яке тобі до цього діло? — раптом крикнула свекруха, адже невістка зачепила болючу тему.
Дочка зі своїм чоловіком тепер оселиться в матері. А вона, звикла жити одна, дуже цим фактом була засмучена. Така ситуація дратувала. А ж як гарно все задумала Галина Дмитрівна, бувши впевненою в тому, що вижене невістку з квартири сина. Але все зірвалося.
— Ну нічого, якось воно владнається, — по-доброму відповіла Поліна. — Тільки більше не намагайтесь нікого з житла виганяти. Спосіб — так собі, знаєте. Якийсь кримінальний. Краще подумайте про те, щоб купити дочці окреме житло.
— Без тебе розберуся. Радниця знайшлась!
Галина Дмитрівна поклала слухавку. А Поліна почала готуватись до скорого повернення чоловіка.
Тепер усе в них буде інакше. Бо треба цінувати те щастя, яке посилає тобі доля. І просто любити того, хто поруч.
Навіть злу й недалеку свекруху.
— Жодного переоформлення квартир не буде! Спадщина – це моє, і я сама буду нею розпоряджатися! – відповіла я, не поступившись перед свекрухою