Марія ніяк не могла додзвонитися до чоловіка, щоб повідомити, що її виписали з лікарні раніше. Вона планувала повернутися лише через три дні, але лікарі запевнили, що всі аналізи в нормі, і раз вона так хвилюється за сина, то може їхати додому. Зібравши речі, Маша викликала таксі. Дорогою вона зайшла до магазину біля дому, щоб купити синові шоколадку. Після лікарняної стерильності хотілося якнайшвидше прийняти душ, але ще більше їй хотілося порадувати маленького сина, адже вони не бачилися кілька днів! Неможливо передати словами, як сильно вона сумувала за дитиною і як тривожилася за нього весь цей час.
Зайшовши у квартиру, Марія кинула пакет із речами й одразу попрямувала в кімнату. Уже в коридорі її зустрів різкий запах перегару. Серце завмерло. Невже Пашка знову зірвався? Він же клявся й обіцяв! А що тепер з Вадиком? Помітивши чоловіка, який лежав на дивані, розкинувши руки й сопучи, наповнюючи повітря жахливим запахом алкоголю, Марія кинулася перевіряти кімнату сина. Але його там не було. Серце шалено забилося. Оббігши всі кімнати, зазирнувши навіть у ванну і туалет, жінка почала трясти чоловіка.
— Де дитина? — закричала вона, відчуваючи, як тіло охоплює лихоманкове тремтіння.
Лише два дні тому вона говорила з сином телефоном, бажала йому на добраніч. І ось тепер його немає. Куди він міг подітися?
— Почекай, кицю, дай досмоктати сон… Так добре було, — пробурмотів чоловік, не відкриваючи очей.
— Де Вадик?! — голосніше закричала Марія, починаючи ляскати його по щоках. — Прокинься! Де наш син?!
— Не кричи… Голова розколюється. Який Вадик? Про що ти? — промимрив Павло, насилу розплющуючи очі.
— Де наш син?! — повторила Марія, намагаючись стримати паніку.
— Не знаю… Не пам’ятаю… Він грався на майданчику у Василька. А далі… Чорт, не пам’ятаю, — пробурмотів чоловік, намагаючись сфокусувати погляд.
Марія ледве втрималася на ногах. Вона хотіла знайти виправдання, але їх не було. Їхній син зник. Чоловік його загубив. Тремтячими руками вона схопила телефон і викликала поліцію.
А напередодні сталося ось що…
Павлу зателефонував давній приятель і повідомив, що вся їхня компанія збирається у нього вдома.
— Буде море пива і свіжі раки! Давай, не відмовляйся! Коли ще всі разом зберемося?
Павло давно не пив. Востаннє його запій закінчився тим, що дружина мало не забрала сина і не подала на розлучення. Тоді він поклявся їй, що більше ніколи не доторкнеться до алкоголю заради неї та дитини. Але зараз, на шостий день її відсутності, нерви почали здавати. Він думав, що з дитиною буде простіше, але хлопчик постійно вимагав уваги: їжі, ігор, мультиків, прогулянок. Голова йшла обертом, а пропозиція друга здалася порятунком від цієї нескінченної буденності.
Не довго думаючи, він запропонував синові прогулятися, і той радісно застрибав, натягуючи теплий одяг. Діставшись місця, Павло суворо наказав:
— Грайся на майданчику, нікуди не йди! Я буду спостерігати за тобою з вікна. Коли нагуляєшся, махни рукою, я почую. Домовилися?
Хлопчик кивнув, думаючи, що йому буде весело самому. Але коли батько зник, страх почав наростати. Тато не з’являвся, не відгукувався на крики, і хлопчик змерз, ще й дуже зголоднів.
А Павло, опинившись у компанії друзів, швидко забув про все. Запах пива, гучні розмови, потім міцніші напої… Думки про сина розчинилися в тумані. Можливо, у той момент він взагалі забув про його існування.
Юрій заїхав до колишньої дівчини, щоб забрати свої речі. Вона намагалася вмовити його залишитися, припускаючи, що їхнє розставання було помилкою, але він не хотів слухати. Просто зрозумів, що не любить її та ніколи не зможе покохати. Його серце належало іншій жінці — тій, яка відкинула його й обрала іншого. Хоча, якщо бути чесним, багато в чому він сам був винен. Треба було зізнатися їй у своїх почуттях, але він злякався. І навіть потім не наважився сказати правду.
Бредучи вулицею, Юрій думав про те, що його життя тепер буде самотнім і безглуздим. Почувши дитячий плач, він повернув голову до майданчика і помітив знайому куртку. Не може бути! Така куртка була ексклюзивною, він сам привіз її зі США для сина тієї самої жінки, яку кохав. Хотів зробити приємне їй і дитині, але після подарунка Марія просто зникла з його життя. Вона лише написала повідомлення, що чоловік проти їхнього спілкування і попросила більше не писати та забути про них.
Підійшовши ближче, Юрій побачив хлопчика, який згорнувся в клубочок і тихо схлипував.
— Вадик, це ти? — тихо окликнув Юрій.
— Дядя Юро! — радісно вигукнув хлопчик. — Добрий день! Ви не знаєте, коли тато повернеться? Я змерз і дуже хочу їсти!
Хлопчик закашлявся. Юрій підійшов ближче і побачив його посиніли від холоду щічки.
— А де твій тато?
— Тато пішов у той будинок! Давно… Ще було світло. Я його кликав, але він не чує! А мені холодно, хочеться в туалет і їсти!
Серце стиснулося. Юрій прекрасно знав, що Павло любив випивати з друзями, і навіть попереджав Марію, що вона натерпиться лиха з таким чоловіком. Але вона тоді не захотіла його слухати. І ось тепер… Дитина залишилася сама на вулиці.
— А мама де? — запитав Юрій.
— Мама в лікарні. Я вже п’ять разів спав, а вона все ще не приїхала.
Груди ніби стиснули лещата. Як можна було залишити дитину саму на вулиці в таку погоду? Він же зовсім маленький! Будь-хто міг підійти та забрати його! Кулаки Юрія стиснулися до болю. Хотілося знайти цього безвідповідального батька і як слід його струсонути.
— Вадь, тато не говорив тобі номер квартири чи щось ще? — хлопчик похитав головою.
Юрій згадав, що у нього був записаний номер Павла. Подзвонив, але після довгих гудків виклик скинули, і він зрозумів, що відповіді не буде. Номер Марії він змінив після того, як її чоловік влаштував скандал через їхнє спілкування і заборонив їй спілкуватися з ним. Але Юрій все одно спробував старий номер — безрезультатно.
— Поїхали до мене. Я відправлю татові повідомлення, щоб він зайшов за тобою, коли повернеться. Ми ж живемо поруч.
— А ти даси мені поїсти?
— Звісно! Ходімо швидше! У машині ввімкну пічку, зігрієшся!
Хлопчик слабо посміхнувся, а очі Юрія наповнилися сльозами. Він ніколи не плакав, але зараз його душа рвалася на шматки. Хотілося розірвати такого «батька» на шматки. Голосно видихнувши, він міцно взяв холодну ручку Вадима і повів його до машини.
Дитячого крісла у Юрія не було, тому він просто пристебнув хлопчика ременем безпеки. Сподівався, що доїдуть без пригод, а якщо їх зупинять, то обмежаться штрафом. Увімкнувши пічку і музику, Юрій знову спробував зв’язатися з Павлом. Відправив повідомлення, але відповіді не отримав. Вирішив, що нічого не вдієш, і повіз Вадика до себе. Дорогою хлопчик задрімав.
Діставшись дому, Юрій обережно витяг вже зігрітого хлопчика і на руках заніс його у квартиру.
Коли Юрій почав роздягати хлопчика, той прокинувся і подивився на нього. Його вдячна посмішка змусила очі чоловіка знову стати вологими.
— Раз прокинувся, біжи мий руки, а я розігрію смажену курочку. І молока тобі підігрію.
Згадавши бабусин рецепт, Юрій додав у молоко дрібку соди. Якщо хлопчику не сподобається, вирішив замінити молоко. Але Вадик з’їв усе із задоволенням і випив цілу склянку. За пів години він уже спав.
Кілька годин Юрій дивився на екран телефону, дивуючись, чому Павло досі не шукає сина. Може, змінив номер? Він подзвонив знову, і коли почув п’яний галас, зрозумів, що батько просто забув про дитину.
Юрій схопився за голову. Таких людей потрібно було стерилізувати. Краще б вони взагалі не заводили дітей, які страждають через таких безвідповідальних батьків.
Переконавшись, що хлопчик спить спокійно, Юрій пішов у свою кімнату. Там, де колись спала Марія, тепер спав її син. Ностальгія накрила його хвилею теплих спогадів.
Вранці Юрій приготував Вадиму яєчню і посадив снідати. Пообіцяв, що після сніданку вони перевірять, чи повернувся батько.
— Я не хочу до нього! Він знову буде кричати, що нічого готувати не хоче, і скаже, що я йому набрид! — поскаржився хлопчик. Юрій ледь не збожеволів.
Як можна бути таким жорстоким? Як можна говорити такі слова власній дитині?
Він узяв телефон і зателефонував дільничному. Дядько Вася був хорошою людиною, можливо, підкаже, що робити. Та й номер Марії міг знати…
— Слухаю! — стривожено відповів чоловік.
— Дядьку Васю, добрий день! Це Юра із сімдесят п’ятої. Ви випадково не знаєте номер телефону Марії Куличихи?
— Привіт, Юро! А навіщо тобі номер? — з підозрою запитав дільничний.
— Розумієте, вчора я знайшов її сина, Вадима, в іншому районі міста на майданчику. Павло не відповідає на дзвінки, а хлопчик не хоче до нього повертатися. Ось і хотів зв’язатися з Марією.
— Спускайся! — видихнув чоловік із явним полегшенням. — І пацана бери!
— Як? Куди?
— Вниз, на вулицю. Біля під’їзду стою. Спускайтеся.
Вадик саме доїв яєчню і виглядав набагато краще, ніж напередодні.
— Одягайся, малий, може, до мами поїдемо! — усміхнувся Юрій.
Коли вони вийшли, Юрій був шокований: біля під’їзду зібралися майже всі сусіди та поліція. Марія кинулася до сина, впала на коліна, притискаючи його до себе, цілуючи та ридаючи. Вона вкривала його поцілунками й просила вибачення. Скриплячи голосом крізь сльози, вона подивилася на Юрія і прошепотіла:
— Дякую.
Поки Марія з Вадиком міцно обіймалися, не в силах відірватися один від одного, Юрій підійшов до дільничного, який розмовляв із Павлом. Той ледве тримався на ногах і мружився, намагаючись сфокусуватися на екрані телефону.
— О! Повідомлення! А я його пропустив! — пробурмотів він, почухуючи потилицю.
— Дядьку Васю, можна я йому зараз по пиці заїду? — процідив Юрій крізь зуби.
— Спокійно! З ним ми розберемося за недбалість! А ти взагалі… У тебе стаття може бути!
— Стаття? — здивувався Юрій.
— Авжеж! Ти чужу дитину до себе забрав! Знаєш, що за це передбачено? Чому одразу не подзвонив?
— Я просто… Не думав про це! — відповів Юрій.
— От саме, що не думав! Добра душа, блін!
Юрій навіть не замислювався про поліцію, коли побачив замерзлого хлопчика. Та й удома, вкладаючи його спати, не спало на думку кудись повідомити. Він просто хотів зігріти дитину, нагодувати та переконатися, що той не захворіє…
— Стаття? — повторив він розчаровано. — Навіть якщо так, я б усе одно зробив те саме. Хлопчик міг замерзнути на смерть або потрапити в руки до незнайомих людей…
— Тихше! Потім даси показання, пройдеш допит. Без цього ніяк.
Юрій кивнув. Хоч би й сто допитів — він згоден. Звісно, він сподівався відпочити після відрядження, з якого повернувся всього два дні тому, але ні краплі не шкодував, що врятував хлопчика.
— Юро, — почув він тихий голос Марії, що схлипувала.
Він обернувся й побачив її поруч. Вона все ще тримала Вадика на руках, ніби боялася знову його втратити.
— Можна ми трохи поживемо у тебе? Поки я квартиру не знайду? — обережно запитала вона.
— Який у нього?! Я ж сказав: це був останній раз! — почав обурюватися Павло, але поліцейські не дозволили йому підійти до дружини.
— Я більше не дам тобі шансів. Ти їх усі витратив. І син не хоче до тебе повертатися, — твердо сказала Марія.
— Та й не треба! Одні проблеми від вас! — фиркнув Павло.
— Скільки хочете, живіть! — кивнув Юрій, ледве стримуючись, щоб не врізати цьому «горе-батькові».
Поки Павло давав показання у відділку, Юрій допоміг Марії зібрати її речі та речі Вадика, а потім переніс їх до себе.
— Дякую тобі! Я навіть боюся уявити, що могло б статися, якби не ти… — прошепотіла вона, опинившись у квартирі, де колись провела безтурботні студентські роки.
— Нема за що! Не дякуй! Це само собою зрозуміле.
— Пробач мені за те, що обірвала наше спілкування… Пашка тоді поклявся, що більше не питиме, що заради сім’ї зміниться, але зажадав припинити спілкування з тобою. Дуже ревнував… Я йому повірила, а даремно… Ледь сина не втратила. Завтра обов’язково знайду квартиру, і ми переїдемо.
— Перестань. Живіть тут стільки, скільки потрібно.
— Ні… Не хочу залишатися по сусідству з ним…
Юрій задумався. Стиснув губи й подивився на Марію.
— Знаєш… Я тільки позавчора повернувся з відрядження. Ми відкриваємо новий філіал в іншому місті. Мені запропонували там залишитися. Квартиру дають під пільговий відсоток в іпотеку… Я відмовився, але тепер думаю… Може, переїдемо?
— Чому відмовився? — запитала вона.
Юрій помовчав, а потім подивився їй просто в очі.
— Не міг витримати думки, що зовсім перестану тебе бачити…
Марія ледь стримала сльози. Вона розуміла, що знадобиться час, але точно знала: тепер Юра ніколи не відпустить ні її, ні Вадика. І вона була готова до переїзду. Лише б якомога далі від такого чоловіка і «батька».
Юрій же пообіцяв собі не квапити події, але більше не мовчати про свої почуття і робити все, щоб завоювати її довіру. Він більше не дозволить собі втратити своє щастя.
— Сашо, ти справді думаєш, що я маю поділити спадок із твоєю мамою та братом?