— Я не зрозуміла, що Лєна робить у нашій квартирі? — суворо запитала Тетяна у чоловіка, який щойно вийшов із теплого моря, де із задоволенням проплавав майже пів години.
Леонід підійшов до дружини мокрий і щасливий, як і всі відпочивальники на цьому сонячному й шумному пляжі. З усмішкою й розслабленим виразом обличчя. Але його блаженний настрій тут же було зіпсовано.
— Я повторюю своє запитання — навіщо ти дав ключі від дому своїй сестрі? Ти що, хочеш, щоб наша квартира перетворилася на бедлам? Щоб зникли всі наші цінні речі? Щоб вона влаштувала там пристановище для своїх друзів? Що відбувається, Льоню? — обурювалася Тетяна.
— Може, ти помиляєшся? — розгублено сказав чоловік.
— У чому? — Тетяна розпалювалася все більше.
— Ну, з чого ти взяла, що в нашій квартирі хтось був? Ключі тільки у мами. А Лєна… Навіщо їй туди ходити? У неї своїх справ і розваг повно. Ти нічого не наплутала?
— Та я тільки що розмовляла з нашою сусідкою! — трясучи телефоном у руці, вже не стримуючись, кричала Тетяна, привертаючи увагу практично всіх, хто зараз відпочивав на пляжі поруч із ними.
— І що? — вирішив уточнити Леонід. — Тільки не кричи, прошу тебе.
— Вона сказала, що бачила, як зранку з нашої квартири вийшла моя зовиця з якимось хлопцем. Ти розумієш, чим вона займається там за нашу відсутність? Може, я чогось не знаю, любий? І все відбувається з твоєї згоди? Ну-но, просвіти мене!
— Таню, заспокойся. Ну що ти Лєну не знаєш? Вона акуратна, чистоплотна, навіть якщо припустити, що сестра приходила до нас, все там буде в порядку. Не переймайся ти так. Ну, справді. Заспокойся й відпочивай. Ми ж для цього сюди й приїхали. Стільки мріяли про це, дітей залишили батькам, нарешті вирвалися удвох, — чоловік спробував згладити ситуацію.
— Я повторюю своє запитання — навіщо ти дав їй ключі? — не заспокоювалася дружина. — І чому мені про це нічого не відомо?
— Та не давав я! У мами, мабуть, узяла.
— Тоді я зараз же зателефоную свекрусі й скажу, щоб вона негайно забрала ключі у своєї розпусної доньки. Вона взагалі в курсі, що її незаміжня дочка ночує з чоловіками у чужих квартирах? — Тетяна, якій було шкода свою квартиру, ніяк не могла заспокоїтися.
— Тань, ну досить, а? Лєні вже двадцять п’ять. Вона давно не дитина. Навіть якщо зустрічається з чоловіком — це її справа, не наша.
— Хай зустрічається десь, тільки не в нашій квартирі! У нас із тобою двоє маленьких дітей, нам ще якоїсь зарази не вистачало у власному житлі підхопити. Ти взагалі розумієш, що відбувається? Я дивуюся твоєму спокою.
На цьому неприємна розмова закінчилася. Але Тетяна не заспокоїлася. Повернувшись у номер готелю, вона все ж набрала номер свекрухи.
— Валентино Борисівно, а навіщо ви дали наші ключі доньці? — без привітання почала невістка. — Мені здається, ми так із вами не домовлялися. Ви мали двічі за ці два тижні приїхати до нас у квартиру, щоб полити квіти й забрати пошту. А зараз з’ясовується, що там ночує ваша донька. Та ще й не сама!
— Ні, Таню, ти щось наплутала. Ключі в мене, ось тут у шухляді, — свекруха зашаруділа, ймовірно, шукаючи ключі. — Ну! Ось вони. Я ж кажу, все на місці. Навіщо моїй Лєночці ваша квартира? Що ти? Вона вчора ночувала у подруги. Поїхала до неї на день народження й залишилася там. Зателефонувала, попередила нас із батьком, що повертатися вже пізно. Сьогодні ось повернулася й на роботу пішла. А як ви там відпочиваєте, все добре? Бо мої онуки вже за вами скучили.
Свекруха перевела розмову на тему дітей Тетяни та Леоніда, але для Тетяни все стало очевидним. Хитра золовка таємно взяла ключі у матері й навіть встигла покласти їх на місце.
Відпочинок був зіпсований. Тетяна весь час думала про квартиру, де, можливо, зараз коїлося чортзна-що. Кілька разів за наступні дні вона дзвонила сусідці. Але та більше не бачила золовку в їхній квартирі.
Молодша сестра Леоніда відразу не сподобалася Тетяні. Це було не просто класичне протистояння невістки та золовки. Проблема була в тому, що Лена була розбалуваною. Батьки чомусь вирішили, що молодшенькій усе дозволено. Вони їй потакали, ніколи за нічого не сварили. І виросла вона повною егоїсткою.
З горем пополам закінчивши педагогічний коледж, Лена працювала на пів ставки в дитячому центрі педагогом-організатором. Копійки, які вона заробляла за пів дня, витрачала буквально за кілька днів, причому завжди тільки на себе. За весь час племінники жодного разу не отримали від неї ні гостинця, ні подарунка.
Їй активно допомагали батьки, які ще продовжували працювати. На щастя, було чим допомогти. Але золовка без сорому просила грошей і у свого старшого брата, Леоніда.
Тетяна одразу поставила чоловікові умову — сімейний бюджет не розбазарювати, а всі витрати обговорювати з нею.
Кілька разів випадково з’ясовувалося, що Леонід давав сестрі гроші на покупку одягу або смартфона. Дружина обурювалася, а чоловік як міг намагався згладити ситуацію.
— Ой, Таню, який у тебе гарний телефон, останньої моделі, правда? — хитро помітила Лена, побачивши подарунок Леоніда дружині на день народження.
— Чоловікові спасибі за нього! — сухо відповідала Тетяна.
— А мій телефон уже старий, гальмує постійно. Але мені й не мріяти про такий із моєю зарплатою. Батьки теж відмовили в грошах, дачу почали ремонтувати. Навіщо вона їм, не розумію. Краще б на море поїхали. Може, і мене б із собою взяли.
А потім, буквально за кілька тижнів, з’ясувалося, що золовка купила собі такий самий смартфон.
— Батьки допомогли? — поцікавилася Тетяна.
— Ні, братик. Люблю його, — обіймаючи Леоніда, проспівала дівчина.
Увечері між подружжям відбулася неприємна розмова.
— Я щось не зрозуміла, а з чого це, милий мій, така щедрість? У нас що, своїх проблем мало? — зі злістю запитала дружина у Леоніда.
— Я в борг дав. У борг, люба. Батьки обіцяли повернути через кілька місяців, — виправдовувався він.
— Я ж просила тебе — усе узгоджувати зі мною! Тобі що, зовсім байдуже до моїх слів? Дограєшся ти, Леоніде!
Наступного разу Лена позаздрила новій витонченій шкіряній сумочці, яку Тетяна купила собі з премії.
— Боже мій! Яка краса! Я саме про таку й мріяла! Де купила, Таню? Хоча що я питаю, мені це не по кишені, — зі штучним сумом у голосі сказала золовка. — Але, може, на день народження хтось мені подарує таку, — дивлячись на брата, додала вона.
— Не подарує. Вона дорога, — різко відповіла Тетяна. Золовка знову вела себе нахабно.
— Ну не тобі ж одній користуватися дорогими речами.
— Заробляй і купуй собі все, що хочеш! Хто тобі заважає? — Тетяна сказала це з докором.
— Та де вже мені з моєю зарплатою, — приречено махнула рукою Лена.
А за місяць Тетяна побачила у золовки схожу сумочку.
— Це твоїх рук справа? Ти дав сестрі гроші? — зі злістю запитала вона у чоловіка.
— Ні, що ти! Напевно, батьки. А може, Діма. Вона ж зараз зустрічається з хлопцем.
Тетяна того вечора подзвонила свекрусі й напряму запитала, чи давав їм Леонід у борг на подарунок дочці. Трохи здивувавшись такому питанню, та все ж підтвердила, що взяла в борг у сина певну суму.
— Щоправда, коли вийде повернути, невідомо. У нас же, Таню, котел опалювальний на дачі зламався. Довелося новий купувати.
Так тривало вже кілька років. Варто було Лені побачити якусь обновку у Тетяни, як їй одразу потрібна була така сама або схожа. І, як з’ясовувалося пізніше, часто в цих покупках сестрі допомагав саме чоловік Тетяни.
Повернувшись із моря, Тетяна ретельно оглянула всю квартиру. Зовні все було в порядку, але тільки уважний погляд господині міг помітити дрібниці, які свідчили про те, що тут справді були сторонні люди. Повторно влаштовувати скандал із чоловіком через одне й те саме не було сенсу, тому Тетяна вирішила поговорити про це з самою золовкою під час зустрічі.
Але те, що сталося пізніше, буквально затьмарило все, що було до цього.
Тетяна готувалася святкувати день народження сина Артемка в дитячому кафе. Синові виповнювалося п’ять років, і їй хотілося, щоб дитина запам’ятала це свято на все життя. Вона запросила його друзів разом із мамами, замовила дитяче меню й аніматорів, які обіцяли веселий костюмований захід із конкурсами, іграми й сюрпризами.
Передоплату Тетяна внесла ще місяць тому, адже це кафе мало гарну репутацію в місті, і потрапити туди без попереднього запису було неможливо. І ось сьогодні, коли потрібно було оплатити всю суму за свято, з’ясувалося, що зарплата чоловіка, яку він отримав днями, із картки зникла.
— Леоніде, — закричала у слухавку Тетяна. — Чому на твоїй картці не вистачає коштів? Я зараз у кафе, мені треба оплатити дитяче свято. Що відбувається?
— Слухай… Ну, позич у когось. У батьків своїх, чи що… Забув тобі сказати, я ці гроші дав у борг, — відповів Льоня просто, як три копійки.
— Позичив? Кому? І чому я знову дізнаюся про це останньою?
— Батьки просили…
— Батьки? Навіщо? — кричала Таня.
— Таню, давай не телефоном. Я зараз не можу. Я ж на роботі, — неохоче відповів чоловік.
— Слухай, а я зрозуміла! Все, дійшло! Господи, як же я одразу не здогадалася! Це ти, так? — істерично засміялася Таня. — Це ти спонсорував сестричку? Ну звісно, ми злітали на море, а вона — ні! Ти дав їй гроші на квитки й на готель, відповідай мені!
Тетяна вже кричала, не звертаючи уваги на те, що на неї озиралися відвідувачі кафе.
— Припини, вдома поговоримо, — тільки й зміг сказати Леонід.
— Знаєш що, любий, я тобі цього не пробачу!
Тетяна поклала слухавку й одразу набрала номер свого батька.
— Татусю, привіт. Потрібна допомога. Позичиш мені грошей? Артемкові день народження організовую, а тут одна проблема виникла. Ой, дякую! Поверну, як зможу. Ні-ні, поверну, татусю, ти що! Подарунок ви йому вже зробили, а ці гроші я віддам.
Потім, подумавши хвилину, набрала свекруху.
— Валентино Борисівно, я знаю, що Лєну на море відправив Леонід. Це ж він дав їй гроші, так?
— Так… Він тобі вже сказав? — здивувалася свекруха.
— Ні. Я сама все зрозуміла. А коли ви збираєтеся повернути ці гроші, не підкажете? Я, як дружина, дуже цікавлюся.
— Гроші… Ніколи. Це його подарунок Лєночці на двадцять п’ять років. Він же брат їй рідний. Невже ти проти? — запитала свекруха.
— Я? Звісно, проти! Ще і як проти! Але вас це, видно, не дуже хвилює. І те, що у вашого сина давно своя сім’я, вас теж не надто турбує, так?
Через пів року Тетяна та Леонід розлучилися, тому що скандали стали постійними в їхньому домі. Жінка більше не захотіла жити з чоловіком, який постійно обкрадав власну сім’ю.
— Гроші з продажу автомобіля передай мені, я краще ними розпоряджуся, — пред’явила свекруха