Ти на мене квартиру оформиш? — чіплялася з розпитуваннями до невістки свекруха. Ти зобов’язана забезпечити мене житлом!

— Рито, ти збираєшся оформлювати квартиру на мене? — не відставала з розпитуваннями свекруха Лада Борисівна. — Полінка за мною доглядає, ти ж обіцяла їй подякувати! Ти зобов’язана забезпечити мене житлом, ми ж домовлялися. Рито, вирішуй питання скоріше, я наполягаю!

Лада Борисівна в паніці набирала номер сина, але Ігор не відповідав. Поруч сиділа донька — на обличчі Поліни читалися злість і зневага водночас.

— Молодець, мамо! Так тримати! Завдяки тобі ми залишилися без єдиного житла! По телевізору тільки й розповідають про телефонних аферистів, всім сусідам дзвонили — ніхто не повівся, окрім тебе! І що тепер будемо робити? Кажеш, що нові власники вже тричі за тиждень приходили? Вимагають, аби ми звільнили житлоплощу? А куди йти, скажеш?

— Не знаю, — ридала Лада Борисівна. — Полічко, донечко, я не розумію, як так вийшло! Наче з глузду мене звели! Змусили все тримати в таємниці, наказали вам нічого не казати. Але ж я не знала, що це шахраї! Навпаки, думала, що свою нерухомість рятую!

— Рятувальниця! — єхидно кинула Поліна. — Дзвони Ігорю, тільки він зможе нам допомогти. Принаймні, у брата є можливість оплатити нам житло. Іди на роботу, мамо, заробляй ще на одну квартиру! Я що, все життя по орендованих кутках тинятись маю? Як ми домовлялися? Ти ж обіцяла, що квартира залишиться мені! І що маємо в підсумку? Гроші кудись зникли, у квартиру скоро зайдуть чужі. А ми, мабуть, на смітник підемо!

Лада Борисівна боялася дзвонити синові — Ігор був суворої вдачі, він міг і відмовити. Та іншого виходу не було: нові власники пообіцяли наступного разу прийти з дільничним, зламати двері й силоміць виселити пенсіонерку. Можна було звернутись до суду, але невідомо, скільки триватиме розгляд, а грошей навіть на адвоката не було — всі заощадження вона перевела на «безпечний рахунок».

Ігор був у відрядженні, про те, що сталося, нічого не знав. Останнім часом він рідко спілкувався з матір’ю — контакт припинив через скандал: Лада Борисівна образила його дружину. А Ігор завжди стояв за Маргариту горою, що дуже ображало матір. Вона щиро вважала, що син її зраджує.

Конфлікти між невісткою та свекрухою зазвичай виникали через гроші. Лада Борисівна досі не могла пробачити Маргариті відмову скинутись на дачу для всієї родини. З цим «вигідним» планом вона звернулась до Рити чотири роки тому. Та ще й момент вгадала — Маргарита щойно отримала гарну премію за кілька вдало завершених великих угод.

— Рито, я дачу хочу купити, — прямо сказала Лада Борисівна.

— А я до чого? — підняла брову Рита. — Купуйте на здоров’я! Або ви, Ладо Борисівно, в мене дозволу питаєте? То я не проти!

— Не язви, — різко перебила свекруха. — Ще не вистачало, щоб я в тебе дозволу питала! У мене просто не вистачає коштів. Допомогти не хочеш?

— Не хочу, — похитала головою Рита. — Навіщо? Ви дачу для себе купуєте, а я чомусь маю до цього долучатись?

— Не для себе, а для родини, — поправила невістку Лада Борисівна. — Я, дорога Рито, про майбутнє дбаю! От з’являться у вас з Ігорчиком діти — і куди ви їх влітку вивозитимете? Заміського будинку в тебе немає, а щороку витрачати гроші на курорти та санаторії — сумнівне задоволення. Ви, звісно, з Ігорем добре заробляєте, але ж не настільки!

— А ви, Ладо Борисівно, виходить, про нас піклуєтеся. Дякую, дуже приємно. Тільки дарма. У моїх батьків є дача, і майбутні діти можуть чудово проводити там час. Давайте прямо: на цю дачу ви нас з Ігорем усе одно не пустите, і вже точно не будете погоджуватись доглядати за онуками. Я, Ладо Борисівно, вже досить давно з вашим сином живу — тому ваш характер встигла добре вивчити. Грошей у цей безперспективний проєкт вкладати не буду. Вибачайте!

З тією ж проханням Лада Борисівна звернулась і до сина, але й від Ігоря підтримки не дочекалася.

— Мамо, я прекрасно знаю, чим це все закінчиться! — сказав Ігор. — Ти дачу купиш, а потім почнеш тягнути мене з Ритою туди працювати? Я вже одного разу вклався у твоє житло — так ти вирішила, що я ще й ремонт повинен зробити, нові меблі купити, техніку всю! Від кавоварки до пральної машини! У мене немає часу горбатитись на твоїй дачі.

— І що тепер, Ігорю, все життя мені цей ремонт згадуватимеш? — розлютилась Лада Борисівна. — А до кого мені ще звертатися, як не до рідного сина? Допоміг, так, не заперечую. І дуже тобі вдячна! Обіцяю, з дачею до тебе й до Рити не чіплятимусь. Мені зовсім трохи не вистачає! Я точно знаю, що у вас є можливість докинути.

— І що ж за дачу ти зібралася купувати? — поцікавився Ігор. — Де вона знаходиться? Скільки коштує?

— За двадцять кілометрів від міста, — швидко заговорила Лада Борисівна. — Селище називається Південне. Там…

— Мамо, там будинки коштують шалені гроші! Ти що, на елітний котедж націлилась? У мене друг нещодавно туди переїхав — продав усе, що мав у місті, ще й у борги перед банком заліз! І навіть грошей від двох квартир не вистачило! Мамо, навіть не думай — я не збираюся на твою чергову примху витрачати мільйони! У мене таких грошей немає.

Після цього відмови Лада Борисівна ще довго зітхала. І тепер зізнаватися Ігорю, що вона залишилася без єдиного житла, зовсім не хотіла.

Поліна взяла ситуацію у свої руки — вона додзвонилась брату й одразу ж «здала» матір із потрохами:

— Ігорю, ти навіть не уявляєш, що в нас коїться! Коли повернешся? Через тиждень? А раніше — ніяк? Та сталося, ще і як! Наша мама продала квартиру, а гроші переказала на «безпечний рахунок»! Як ти думаєш, куди вони поділись? Правильно — до шахраїв! Ігорю, я нічого про це не знала, чесне слово. І не дізналась би, якби випадково з новими власниками квартири носом у ніс не зіткнулась! Вони, виявляється, до мами зранку приходили, а я ж до вечора на навчанні. Ну що — виселятимуть нас! Ігорю, приїдь, будь ласка, скоріше! Я розгублена, не знаю, що тепер робити.

Від сина Лада Борисівна наслухалась добряче — Ігор кричав так, що люстра гойдалася на стелі.

— Та як так можна?! Я взагалі не розумію, чим ти думала? Що я тепер маю зробити? Забарикадуватися у квартирі й нових власників не пускати? Сказати їм, що моя мати — людина, не здатна думати головою? Йди до суду, визнавай угоду недійсною! Чого ти від мене хочеш?

— Синочку, мені страшно, — розридалася Лада Борисівна. — Я квартиру продала якимось страшним людям, вони мене з лиця землі зітруть! Ігорчику, будь ласка, знайди для нас із Полечкою житло! Ну не на вулицю ж нам іти!

Ігор тимчасово забрав матір до себе. Поліна поїхала до хлопця — жити у квартирі брата вона не захотіла. Лада Борисівна кілька тижнів приходила до тями після всього, а потім помітила, що злість сина трохи вщухла. Пенсіонерка піднялася духом і стала порядкувати в чужій квартирі. Маргариті це зовсім не сподобалось.

— Ігорю, скажи, будь ласка, Лада Борисівна надовго в нас? — спитала Маргарита у чоловіка. — Любий, мені таке сусідство не дуже підходить! Твоя мама сьогодні мені заявила, що я в цій квартирі — прислуга!

— Не зрозумів. Вона так і сказала?

— Так, — кивнула Маргарита. — Я попросила її прибрати чашку зі столу і поставити в мийку. Лада Борисівна вранці випила каву, встала з-за столу, а я спокійним тоном, без жодної агресії, попросила її прибрати за собою, сказала, що ти не терпиш безладу. Лада Борисівна усміхнулась і сказала мені, що прибирання на кухні та в інших кімнатах — моя свята обов’язок! Я — невістка, маю їй прислужувати!

— Справді? — здивувався Ігор. — Я з нею поговорю. Не ображайся, Рито, більше цього не повториться. Обіцяю.

Ігор дотримав слова. Увечері, повернувшись з роботи, чоловік завів з матір’ю серйозну розмову.

— Мамо, я прошу тебе, поводься гідно! Чому ти дозволяєш собі так говорити з Маргаритою? Чому ти вирішила, що вона має за тобою доглядати?

— Бо я — твоя мати, — заявила Лада Борисівна. — Вона — моя невістка, здавна так було. Невістка прислуговує свекрусі — і це нормально, Ігорчику!

— Не в моєму домі, мамо! Рита — моя дружина, і я вимагаю, щоб ти ставилася до неї з повагою. Я не хочу сварок і скандалів. Ти й так, мамо, купу проблем мені створила. Тепер я повинен думати, як забезпечити тебе житлом.

— А навіщо? — здивувалась Лада Борисівна. — Я тут залишусь, мені й тут добре! Мені у вас подобається. Та й вік у мене вже поважний, небезпечний, я б навіть сказала. А що як щось станеться? Хто за мною доглядатиме? Ти й Ритка! Я нікуди не поїду.

Ігор насторожився. Чоловікові зовсім не хотілося жити під одним дахом із такою, м’яко кажучи, вимогливою матір’ю. Він вирішив порадитися з дружиною — бюджет вони з Ритою вели спільно, і купівля навіть однокімнатної квартири не могла відбутися без її згоди.

— Так, справді складна ситуація, — протягнула Маргарита. — Якщо Лада Борисівна тут залишиться, життя нам не буде. Вона ж поки нас до розлучення не доведе — не заспокоїться! І як на зло, зараз вільних грошей на купівлю їй квартири немає! Ми ж у новобудову вклались, її здавати ще мінімум два роки.

— Рит, може, квартирантів виселимо?

Маргарита задумалась. У її власності була двокімнатна квартира, що дісталась від бабусі. Три роки там жили квартиранти, і подружжя отримувало непоганий дохід. Рита була готова пожертвувати грошима, аби тільки позбутися надокучливої свекрухи.

— Так, мабуть, ти правий, — кивнула Рита. — Виселимо квартирантів, і нехай туди переїжджає твоя мама. Нехай живе, ми якось потерпимо. Добудують новобудову — там квартиру здаватимемо. Я, Ігорю, якщо чесно, довго з твоєю мамою не витримаю!

Про свої плани Ладі Борисівні Ігор і Рита повідомляли разом. Невістка пояснила:

— Житлом я вас, Ладо Борисівно, забезпечу. У мене є двокімнатна квартира, вона на іншому кінці міста. Заселяйтесь і живіть спокійно, вас ніхто звідти не вижене.

— Справді? — зраділа Лада Борисівна. — Яка гарна новина! Прямо зараз піду речі збирати. Полінці подзвоню, вона зрадіє!

Лада Борисівна вирішила, що невістка збирається подарувати їй квартиру. Ну а як інакше? Фраза «забезпечу житлом» передбачає саме це. Поліна дзвінку матері зраділа:

— Мамо, ти якраз вчасно. З Пашкою я посварилася, ми вирішили розійтися. А що, правда Рита обіцяла тобі квартиру? Вона оформить на нас ту двушку?

— Та звісно! — пояснювала Лада Борисівна. — Вона сказала, що нас із тобою житлом забезпечить. Давай, донечко, збирай речі, будемо переїжджати на нове місце. Я в тій квартирі була, вона нічим не гірша за мою. Як тільки Ритка на мене документи оформить, я одразу цю квартиру, донечко, тобі подарую. Не хвилюйся, сонечко, без даху над головою ти не залишишся!

Рита надала свекрусі квартиру, а Ігор взяв на себе повне забезпечення мами й сестри-студентки. Лада Борисівна жила на всьому готовому, її все влаштовувало. Пенсіонерка навіть примудрялася частину грошей, які їй щомісяця видавали, відкладати:

— На весілля Полінці копійчина буде, — кожного разу по дорозі в банк думала Лада Борисівна. — Щось Ритка до нотаріуса мене не кличе. Мабуть, слід їй нагадати про її обіцянку!

Маргарита нічого про плани свекрухи не знала. Коли Лада Борисівна без запрошення з’явилася в неї вдома і почала розпитувати про якусь дарчу, Рита сильно здивувалась:

— Вибачте, Ладо Борисівно, мабуть, я сьогодні втомилась більше, ніж зазвичай. Я трохи не розумію вас. Про які документи йдеться?

— Ну як же, Рито, — почала пояснювати Лада Борисівна. — Про дарчу! Коли ти на мене свою квартиру перепишеш? Давай, будь ласка, швидше. Поліночка переживає, хвилюється, що без житла залишиться. Я ж доньці пообіцяла цю двушку переписати!

— Йдеться про МОЮ квартиру? — почала здогадуватись Маргарита. — Ладо Борисівно, а з чого ви взяли, що я її на вас оформлю?

— Та ти ж сама так сказала, — занервувала свекруха. — Рито, не намагайся тепер відкараскатися. Я звідси не піду, поки ти мені не назвеш точну дату походу до нотаріуса!

— Ладо Борисівно, не було такого! Я сказала, що забезпечу вас житлом. Я пустила вас у свою квартиру й дозволила жити там скільки потрібно! Коли я вам обіцяла подарувати квартиру? Це моя спадщина, вона залишиться моїм дітям!

— Ах ти, гадино, — зірвалася Лада Борисівна. — Ти що ж, обдурити мене вирішила? Негайно ходімо до нотаріуса! Ти хочеш залишити мою дитину без житла? Не дозволю! Вставай, кажу! Не піду звідси, поки не отримаю договір дарування!

Лада Борисівна розлютилася, і Маргарита була змушена викликати чоловіка з роботи. Ігор швидко навів лад.

— Тобі допомагають, а ти ще й нахабнієш? Мамо, тобі квартиру захотілося привласнити? Свою не зберегла — на чужу зазіхнула? Так от: я купую тобі кімнату в гуртожитку. Постараюся якомога швидше оформити угоду. Ти з Поліною туди й переїжджаєш.

— Як це — кімнату?! — обурилась Лада Борисівна. — Я не збираюсь жити в кімнаті, Ігорю! Купи нам тоді нормальну квартиру, двокімнатну, щоб і в мене, і в Полінки був свій простір!

— Кімнату, мамо, — спокійно повторив Ігор. — Або взагалі нічого. Йдіть, куди хочете, мені байдуже. І ще: це останній раз, коли я вам допомагаю. Щомісяця я виділятиму невелику суму лише на продукти. Далі викручуйтесь самі.

Ігор купив матері кімнату, і Поліна з Ладою Борисівною були змушені туди переїхати. Дівчина з матір’ю не спілкується — вважає, що та свідомо позбавила її щасливого майбутнього. Ігор дотримується свого слова — надає матері гроші в розмірі прожиткового мінімуму. Більше Лада Борисівна не шикує.