Вона була шокована, коли чоловік заявив, що хоче розлучитися. Світлана вже давно відчувала, що у їхньому шлюбі щось не так, але навіть не думала, що все закінчиться так несподівано. Вона докладала максимум зусиль, аби зберегти сім’ю, але цього разу Дмитро повернувся додому зовсім іншим. Він увірвався у квартиру, гучно кричачи та розмахуючи руками.
— Не смій перечити мені! Ти тут ніхто. Навіть не мрій про квартиру чи гроші. Все це моє і таким залишиться! — вигукнув він.
Світлана усвідомлювала, що це не порожні слова. Протягом усіх п’яти років шлюбу вона займалася лише домашніми справами і не працювала. Вони мешкали у квартирі, яка дісталася Дмитру від його батьків, і тепер вона чітко розуміла, що після розлучення залишиться з порожніми руками.
Наступного ранку вона зателефонувала мамі, попросивши приїхати. Їй була потрібна підтримка й порада, що робити далі. Через годину мама вже була у неї вдома, і вони разом обговорювали подальші дії.
— Доню, ти завжди можеш розраховувати на нас із батьком. Але ти ж розумієш, що не зможеш усе життя жити з нами. Тобі доведеться знайти роботу й стати незалежною, — м’яко, але наполегливо сказала мама.
Світлана кивнула, погоджуючись із мамою, хоча поки що не уявляла, як це реалізувати. Коли мама пішла, вона почала шукати способи виплутатися з ситуації. Несподівано вона згадала про подругу Аліну, яка колись пропонувала їй роботу. Це здавалося чудовим шансом. Не гаючи часу, Світлана набрала подругу й запросила її зустрітися в кафе. Дорогою вона вже продумувала, як втілити свій план помсти Дмитру за його слова й поведінку. «Нехай він забирає все, але мою гідність йому не відібрати», — твердо вирішила вона.
У кафе Аліна вже чекала її за столиком. Вони почали розмову. Подруга вислухала історію Світлани і поцікавилася, як може їй допомогти.
— Ти ж казала, що можеш допомогти з роботою. Це ще актуально? Я готова почати хоч завтра. Мені потрібно довести Дмитру, що я здатна жити без нього, — заявила Світлана, не приховуючи своїх почуттів.
Аліна зрозуміла її, адже й сама нещодавно пережила розлучення. Вона погодилася допомогти й пообіцяла поговорити зі своїм братом Олексієм, який займав керівну посаду та мав вплив на прийняття рішень.
Аліна пригадала, як на своєму дні народження познайомила Світлану з Олексієм. Після того він неодноразово розпитував сестру про її подругу.
— Ти ж розумієш, до чого я веду? — усміхнулася Аліна, підморгнувши Світлані.
Світлана згадала Олексія — високого, привабливого, успішного чоловіка, який справив на неї сильне враження. Дізнавшись, що вона йому подобається, вона відчула легке хвилювання і навіть радість.
Після цієї розмови Світлана зрозуміла, що їй більше не страшно. Вона вирішила підготуватися до судового засідання про розлучення, яке мало відбутися наступного тижня. Після зустрічі з Алінкою вона вирушила до магазину за новим вбранням. Гроші позичила у мами, адже мала показати Дмитру, що тепер усе буде по-іншому.
Повернувшись додому, вона почула дзвінок телефону. Це була Аліна, яка повідомила, що домовилася про співбесіду. Світлана зраділа, хоча її трохи турбувало, що співбесіда і розлучення призначені на один день. Утім, різниця у часі між подіями дозволяла встигнути на обидві зустрічі.
Повернувшись додому, Дмитро одразу помітив, що зі Світланою щось змінилося. Він не міг приховати свого обурення. Його звинувачення були різкими та несправедливими.
— Ти вже собі когось знайшла? Навіть не дочекавшись розлучення? Ти ще пошкодуєш про свої дії! — вигукнув він.
Світлана не реагувала на його слова. Вона лише спокійно усміхалася, адже всі її думки були про майбутнє — нове життя, яке вона мала намір розпочати.
Попри складну атмосферу, вони все ще жили під одним дахом до завершення процесу розлучення. Тому Світлана була дуже рада, коли її запросили батьки провести вихідні разом. Це стало прекрасною нагодою вирватися з дому й забути хоча б на деякий час про конфлікти.
Одягнувши своє нове вбрання, яке вона купила нещодавно, Світлана вирушила до батьків. Її не цікавило, з якого приводу вони зібралися, — головне, що це дозволить змінити обстановку. Побачивши доньку, мама була приголомшена. Ще кілька днів тому Світлана здавалася розгубленою, а тепер виглядала впевненою та щасливою.
— Ти щось приховуєш? Розкажи, що трапилося, — запитала мама з цікавістю.
Світлана усміхнулася загадково й відповіла:
— Незабаром дізнаєшся. Просто трішки зачекай.
— Одне можу сказати точно: Дмитро більше не зможе мене принизити. Його квартира мені не потрібна. Зовсім скоро він сам зрозуміє, кого втратив, — додала вона.
Мама лише здивовано зітхнула, але розмову довелося перервати, бо батько покликав їх до столу.
Після вечері, коли всі гості розійшлися, мама повернулася до розмови:
— Доню, я бачу, що ти щось плануєш. Але добре подумай перед тим, як зробиш щось необачне. Дмитро може залишити тебе без усього: і без житла, і без грошей, які ви разом відкладали.
— Я це розумію, мамо, але я не сподіваюся на його допомогу чи майно. У мене вже є свій план. І я зроблю все, щоб досягти того, чого прагну, — твердо відповіла Світлана.
Мама вирішила більше нічого не питати. Вона зрозуміла, що донька має свій задум і рано чи пізно розповість про нього.
Світлана не поспішала ділитися своїми думками. Вона ще не була впевнена у своїх рішеннях, але знала, що першим важливим кроком стане співбесіда з братом її подруги Аліни.
Час швидко збігав, і день, якого вона так чекала, нарешті настав. Напередодні Світлана довго не могла заснути, адже хвилювалася, чи встигне зробити все заплановане. Розлучення та співбесіда були призначені на той самий день, із різницею лише у кілька годин. Вона мала план, але що, як щось піде не так?
Зрештою вона заснула, прокрутивши в голові десятки можливих сценаріїв.
На ранок вона прокинулася з гарним настроєм, швидко зібралася й вирушила на співбесіду. Її новий образ надавав упевненості.
Біля входу до офісу її зустрів Олексій, що стало для неї несподіванкою. Його манери та ввічливість одразу справили на неї гарне враження.
— Заходьте, будь ласка. Сподіваюся, ви пам’ятаєте мене? Ми бачилися на дні народження моєї сестри, — сказав він.
— Звичайно, пам’ятаю, — відповіла Світлана з легкою усмішкою. — І навіть пам’ятаю, як добре ви тоді виглядали.
Олексій відповів компліментом і швидко перейшов до обговорення справ:
— Ми шукаємо помічника, і я впевнений, що ця робота вам ідеально підходить. У мене значно зросло навантаження, і я потребую когось, хто зможе розділити частину завдань.
— Я готова приступити хоч завтра, — впевнено заявила Світлана. Вона пояснила, що має досвід: колись, коли Дмитро залишився без роботи, вона не лише підтримувала сім’ю фінансово, а й допомагала йому з новим проєктом. Щоправда, коли справи покращилися, Дмитро наполіг, щоб вона залишила роботу й стала домогосподаркою. А тепер вона має можливість почати все спочатку.
Олексій уважно вислухав її й сказав:
— У вас є всі якості, щоб досягти успіху. Я радий, що ви вирішили спробувати себе на цій посаді. Можливо, колись усе налагодиться й у ваших стосунках, але поки що я бажаю вам удачі.
— Дякую, але я впевнена, що повертатися назад я не захочу, — відповіла Світлана з рішучістю.
Кинувши погляд на годинник, вона зрозуміла, що час співбесіди закінчився, і їй пора вирушати до суду. Подякувавши за можливість, вона залишила офіс, сповнена впевненості у майбутньому.
Вибачившись, Світлана швидко вийшла з кабінету й вирушила до суду.
Олексій ще довго дивився їй услід, а його думки плуталися навколо образу цієї жінки. Саме в цей момент до кабінету зайшов його начальник.
— Хто це щойно виходив? Виглядає дуже привабливо. Це твоя нова помічниця? — поцікавився керівник.
— Так, це вона. Але мене привабило не лише її професійне резюме. Вона справді незвичайна. Її щирість, мудрість і впевненість вражають. Я переконаний, що вона стане ключовим співробітником і допоможе досягти нових результатів у нашій компанії, — відповів Олексій.
У той самий час Світлана вже перебувала в залі суду, де розглядалася справа про її розлучення. Вона уважно спостерігала за Дмитром, який поводився зухвало, виголошуючи образи й приниження. Така поведінка лише підтвердила правильність її рішення розірвати шлюб. Перед нею більше не стояв той чоловік, за якого вона колись вийшла заміж.
Слухання тривало приблизно дві години. Коли все завершилося, Світлана відчула полегшення. Швидко залишивши залу, вона вирушила до виходу, але Дмитро наздогнав її в коридорі та схопив за руку.
— Куди ти так поспішаєш, дорога? До свого нового залицяльника? Ну, біжи-біжи! — кинув він із саркастичною усмішкою.
Світлана зберігала спокій, вирвала руку й продовжила йти. Вона не звертала уваги на його слова, адже всі її думки були про нове життя, яке тепер здавалося ще ближчим.
Дмитро залишився роздратованим її байдужістю. Того ж вечора він вирішив зателефонувати, щоб знову спробувати зачепити її.
— Я подумав, що можу тобі трохи допомогти. Хочеш грошей у борг? Ти ж тепер бездомна. Може, якось повернеш потім, — сказав він, насмішкувато.
Світлана відповіла йому спокійно, але впевнено:
— Дякую, але мені твої гроші не потрібні. Залиш їх собі. Вони тобі знадобляться, щоб хоча б когось зацікавити. Бо жодна розумна жінка не зверне уваги на такого чоловіка, як ти.
— А за мене не хвилюйся, — продовжила вона. — У мене тепер є і житло, і робота. І зараз у мене більше, ніж у нашому шлюбі. Тож прощавай, Дмитре, і більше не дзвони.
Завершивши розмову, Світлана відчула неймовірне задоволення й гордість за себе.
Наступного дня вона набрала Олексія, щоб обговорити деталі роботи. Олексій був приємно здивований її ініціативністю. По дорозі на зустріч він заїхав до квіткового магазину та придбав букет тюльпанів. Він не знав, як завершилося її судове засідання, але хотів підтримати її.
Коли Світлана зайшла до кафе, її тепла усмішка миттєво розтопила напруження Олексія.
— Я хотіла обговорити роботу, а бачу, що ви підготувалися так, ніби це побачення, — пожартувала вона.
— Ні-ні, що ви, — ніяково відповів Олексій. — Це лише маленький жест поваги. Я не знав, як завершився ваш день, і вирішив зробити щось приємне.
Світлана засміялася:
— Не хвилюйтеся, я просто жартую. А тепер давайте поговоримо про роботу. Мене цікавлять обов’язки й зарплата. Я хочу, щоб моя праця оцінювалася справедливо, адже я завжди працюю якісно й відповідально.
Олексій кивнув і сказав:
— Я впевнений, що ви станете прекрасним працівником. Зарплата вам сподобається, а також будуть бонуси. Оскільки ви працюватимете як моя особиста помічниця, ми надаємо вам житло у корпоративному будинку поруч з офісом. Це дозволить швидко реагувати на всі задачі. Якщо вас це влаштовує, я можу показати вам ваш новий дім.
Світлана була здивована, але водночас відчула радість. Вона не тільки знайшла роботу, але й вирішила питання з житлом.
Олексій привіз її до корпоративного будинку, передав ключі й пояснив, що її проведуть до квартири, а йому потрібно повертатися до офісу.
Світлана відчинила хвіртку й зробила перший крок у нове життя. Біля входу її зустрів охоронець, який представився Василем.
— Доброго дня, проходьте. Я проведу вас до вашого нового дому, — ввічливо сказав він. — Олексій Миколайович попередив про ваш приїзд.
Світлана увійшла до особняка й одразу відчула знайомий аромат, який вже асоціювався в неї з Олексієм.
«Невже він живе тут?» — промайнуло у неї в голові.
Їй захотілося дізнатися більше, тож вона запитала у Василя. Охоронець підтвердив, що це особняк Олексія, але пояснив, що через щільний робочий графік він буває тут дуже рідко.
Світлана трохи здивувалася, але вирішила не зосереджуватися на цьому. Вона подякувала Василю і почала оглядати будинок самостійно.
Особняк вразив її розмірами й комфортом. У ньому було сім просторих спалень, дві великі вітальні, робочий кабінет і сучасна кухня. Весь інтер’єр виглядав стильно та затишно.
Після того як вона оглянула будинок, вирішила зателефонувати Олексію, щоб уточнити, чи житиме тут ще хтось.
— Будинок дуже великий, — відповів Олексій, — тож ми точно не будемо заважати одне одному. Якщо ви цього захочете, ми можемо навіть не перетинатися.
Світлана посміхнулася, подумавши: «Не перетинатися? Ні, я зроблю так, щоб ти сам захотів бачити мене якомога частіше».
Після розмови вона вирішила підготувати смачну вечерю. Відкривши холодильник, вона була вражена його наповненням. Там було стільки продуктів, що їх вистачило б на кілька тижнів. Серед них були навіть делікатеси.
Світлана дістала все необхідне й почала готувати, коли задзвонив телефон. Це був Дмитро. Його тон був, як завжди, насмішкуватим.
— Як ти там, бездомна? Напевно, вже шкодуєш, що залишилася ні з чим? — саркастично запитав він.
Світлана відповіла спокійно, але з викликом:
— Ні, Дмитре, я не шкодую. Я тепер живу у великому особняку, про який ти навіть мріяти не міг. У мене є робота, яка приносить мені задоволення, і чоловік, який поважає мене. Ти зробив мені велику послугу, коли пішов. Дякую тобі за це.
Не чекаючи відповіді, вона поклала слухавку.
Минуло кілька місяців, і Світлана повністю адаптувалася до нової роботи. Їй подобалося те, чим вона займалася, і вона швидко знайшла спільну мову з колегами.
Спершу Олексій бував у будинку рідко, але згодом почав навідуватися все частіше. Його інтерес до Світлани був очевидним. Незабаром вони почали зустрічатися, а згодом вирішили жити разом.
Тепер вона їздила на роботу разом з Олексієм на службовій машині. Вона почувалася впевненою, щасливою й абсолютно незалежною.
Одного дня біля офісу її чекав Дмитро. Його поведінка була агресивною, але охоронець швидко вивів його за межі території. Дмитро не міг змиритися з тим, що його колишня дружина не лише не просила його повернутися, а й досягла значних успіхів без нього. Ця думка не давала йому спокою.
Батьки Світлани були спочатку здивовані, що донька не посвячувала їх у свої плани, але, побачивши її щасливою, вирішили не докоряти їй.
Світлана була по-справжньому щасливою. В її житті тепер були любов, повага і впевненість у собі.
Хтось міг би вважати її рішення ризикованим чи занадто швидким, але вона точно знала: це був правильний вибір. Нарешті вона знайшла своє щастя.
Діти підросли, а Галкін помітно постарів: Максим Галкін опублікував нові фото з дітьми, Пугачовою та Орбакайте