— Уявляєш, залишилось всього сто тисяч накопичити — і зможу купити авто! — Маша відклала калькулятор і з усмішкою подивилася на чоловіка.
— Молодець, ти так довго до цього йшла! — Ігор обійняв дружину. — Коли плануєш купувати?
— Думаю, до середини літа! Якщо нічого не станеться! — мрійливо глянула у вікно. — Синій «Соляріс»! Уже й модель вибрала, навіть з менеджером попередньо говорила!
Маша збирала гроші майже три роки. Спочатку великі витрати були на весілля, потім — на ремонт у новій квартирі. Але останній рік вона систематично відкладала значну частину зарплати, відмовляючи собі в усьому.
— А що твоя мама? — обережно спитала Маша, помітивши, як змінилось обличчя чоловіка. — Телефонувала сьогодні?
— Так! — насупився Ігор. — Каже, хоче зайти до нас завтра! Посидіти, поговорити!
Лариса Геннадіївна з першої зустрічі не приховувала неприязні до невістки. На весіллі сиділа з кислим виглядом, відмовляючись фотографуватись з молодятами. А коли Ігор і Маша купили квартиру й почали ремонт, Лариса приходила щодня «перевірити», знецінюючи всі рішення невістки.
— Ремонт робить твій син, не я! — зірвалась тоді Маша.
— Мій син, між іншим, ніколи б не вибрав ці жахливі шпалери! — фиркнула Лариса. — Та й взагалі, ти за нього вийшла тільки через стабільність! Я вас таких знаю!
Ігор усе це бачив і вперше жорстко поставив матір на місце:
— Мамо, ремонт ми робимо разом із Машею! Це я вибрав ці шпалери! І я не дозволю тобі ображати мою дружину!
Дитинство Ігоря було непростим. Батько пішов із сім’ї рано, не витримавши контролю з боку своєї матері — бабусі Ігоря. Та вважала невістку негідною і знущалася з неї. Після відходу чоловіка Лариса зганяла злість на синові.
— Ти такий самий слабак, як і твій батько! — казала вона малому Ігореві. — Нічого не доб’єшся в житті!
Але хлопець ріс, бачачи, як бабуся принижує матір, і клявся, що ніколи не дозволить такого у своїй родині. Що захищатиме свою майбутню дружину — від усіх, навіть від матері.
Коли зустрів Машу — добру, щиру, з характером — одразу зрозумів: це вона. Вона працювала менеджеркою в туристичній фірмі, жила окремо й до всього доходила сама. Незалежність і цілеспрямованість одразу зачепили Ігоря.
— Знаєш… — якось сказав Ігор другу. — Вона ніколи не просить грошей чи подарунків! Усе заробляє сама! І завжди посміхається!
Весілля було скромним, але веселим. Приїхали батьки Маші — прості, доброзичливі люди з невеликого містечка. Вони одразу прийняли Ігоря як рідного. А от Лариса Геннадіївна…
— Я щось смачненьке спечу до її приходу! — перебила думки чоловіка Маша. — Може, пиріг із печінкою? Здається, вона його любить!
— Не старайся! — похитав головою Ігор. — Вона все одно знайде, до чого причепитися!
— Ну і нехай! — усміхнулась Маша. — А я все одно буду привітною господинею, попри її вічне невдоволення!
Дзвінок у двері пролунав, коли вони ще снідали. Ігор здивовано глянув на годинник — була лише дев’ята ранку суботи.
— Хто це може бути так рано? — пробурмотів він, прямуючи до дверей.
На порозі стояла Лариса Геннадіївна. Стиснуті губи й холодний погляд не віщували нічого доброго.
— Ти ж казала, що прийдеш завтра! — розгублено сказав Ігор.
— Я передумала! — відрізала мати, проходячи у квартиру. — Що, не радий мене бачити?
Вона кинула погляд на кухню, де Маша поспіхом прибирала зі столу.
— Навіть чаю свекрусі не запропонуєш? — виклично спитала Лариса Геннадіївна, знімаючи пальто.
Маша вимучено усміхнулась.
— Звичайно, заходьте! Я якраз чайник поставила!
— І печиво дістань, те, що я минулого разу принесла! — скомандувала Лариса Геннадіївна. — Сподіваюсь, не з’їли ще?
Ігор непомітно зітхнув. День обіцяв бути довгим і важким.
Під час вечері атмосфера стала натягнутою, як струна. Лариса Геннадіївна сиділа на чолі столу, ніби це була її квартира, а Ігор з Машею — гості, яких вона милостиво запросила.
— Суп просто жахливий! — заявила свекруха, відсуваючи тарілку. — Якби я таке подала своїй свекрусі — вона б мене знищила!
Маша мовчки стиснула кулаки під столом. Вона спеціально перевіряла суп перед подачею — усе було в міру і дуже смачно. Та й зараз їла його — все було нормально.
— Мені здається, все добре! — спокійно відповів Ігор. — Маша чудово готує!
— Ти просто звик до поганої їжі! — відрізала Лариса Геннадіївна. — Я, наприклад, своєму чоловікові завжди готувала ідеально!
Ігор хмикнув, але промовчав. Добре пам’ятав, як батько часто скаржився на мамину кулінарію й волів перекусити в їдальні на роботі.
— Чула, ви машину зібралися купувати! — раптом змінила тему Лариса Геннадіївна.
Маша здивовано подивилася на чоловіка — вони не обговорювали свої плани зі свекрухою.
— Так, Маша збирає гроші! — обережно відповів Ігор. — До літа, можливо, купимо!
— І скільки ж ви вже назбирали? — примружилася свекруха.
— Майже всю суму! — неохоче відповіла Маша. — Залишилось зовсім небагато!
Лариса Геннадіївна пожвавішала.
— Отже, на рахунку у вас пристойна сума? Чудово! Знаєте, я тут подумала — в моєму віці треба відпочивати, відновлювати здоров’я! Лікар порадив санаторій! А ще краще — поїздку до моря!
Ігор напружився. Він знав, до чого хилить мати, і йому це зовсім не подобалося.
— У тебе є пенсія, мамо! — нагадав він. — І заощадження теж є, я знаю!
— Цього недостатньо для гарного відпочинку! — обурилася Лариса Геннадіївна. — А от у вас, бачу, гроші є! На машини всякі відкладаєте!
Перед очима Ігоря спливла картина з дитинства. Йому було років десять. Мати плакала на кухні, а бабуся — мати батька — стояла над нею з простягнутою рукою.
— Віддавай зарплату! — вимагала бабуся. — Живеш у моїй квартирі, їси мою їжу! Мусиш платити!
— Але ж Ігорю потрібні нові черевики, куртка… — схлипувала мати.
— Обійдеться! — відрізала бабуся. — Спочатку моє здоров’я, мої потреби! Я старша — мені належить!
Хлопчик стояв у дверях і боявся втрутитися, відчуваючи безсилу лють. Мати покірно полізла в сумку й віддала гроші.
Той вечір врізався в пам’ять назавжди. За місяць бабуся поїхала на відпочинок до Криму, а він ходив у дірявих черевиках аж до зими.
— Маша дуже довго збирала ці гроші! — твердо сказав Ігор, повертаючись до реальності. — Це її особисті заощадження!
— І що? — фиркнула Лариса Геннадіївна. — У сім’ї не повинно бути «моє» й «твоє»! Все спільне! А я — твоя мати, між іншим! Частина сім’ї!
— Ви пропонуєте віддати вам гроші на відпочинок? — прямо запитала Маша, намагаючись залишатись спокійною.
— Не пропоную, а кажу, як тобі треба зробити! — відрізала свекруха. — Моя свекруха, до речі, ніколи не дозволяла мені витрачати гроші на дурниці! Усе йшло в спільний бюджет, яким вона розпоряджалась! І це правильно! Старші в родині мають вирішувати, куди витрачати гроші!
Ігор зблід від злості.
— Ти ж ненавиділа свою свекруху! — прохрипів він крізь зуби. — Все життя скаржилась, як вона тебе принижувала!
— Вона була мудрою жінкою! — відрізала Лариса Геннадіївна. — А я просто була дурною і не розуміла цього! Зате тепер розумію! У сім’ї має бути ієрархія!
— Послухайте! — Маша вирішила втрутитись, поки ситуація не переросла у справжній скандал. — Ці гроші я збирала на конкретну ціль! Якщо вам потрібна допомога, давайте обговоримо, чим ми можемо допомогти, але…
— Обговоримо? — перебила свекруха. — Що тут обговорювати? Віддай гроші — і все! Сину, поясни своїй дружині, як треба поважати старших!
Ігор різко підвівся з-за столу.
— Вийдемо в коридор, мамо! Нам треба поговорити!
Коли вони вийшли, Маша почула приглушений, але твердий голос чоловіка:
— Я не дозволю тобі командувати в нашій родині! І тим більше — забирати в Маші її гроші!
— А ти хто такий, щоб мені тут вказувати?! — обурилась Лариса Геннадіївна.
— Я голова цієї родини! Машин чоловік! — відрізав Ігор. — А ти поводишся так само, як колись бабуся! Якщо ти не отримувала поваги від неї — це не означає, що маєш повторювати її помилки, мамо!
Свекруха влетіла на кухню, схопила свою сумку й рушила до виходу.
— Ще поговоримо! — кинула вона, глянувши на Машу. — Без твого захисника! По душах!
Двері грюкнули, і у квартирі запанувала тиша.
Тиждень після візиту свекрухи минув спокійно, але Маша не могла позбутися відчуття наближення грози. Слова Лариси Геннадіївни «ще поговоримо» звучали в голові як тривожне попередження.
Увечері в п’ятницю, повертаючись із роботи, Маша побачила знайому постать біля під’їзду. Лариса Геннадіївна стояла, притулившись до дерева, і явно когось чекала. Машу помітила не одразу — була захоплена розмовою телефоном.
— Ні, ти уявляєш, ця вискочка думає, що може мені вказувати! — долетіли до Маші уривки розмови. — Гроші вона збирає! А я у своєму віці маю рахувати копійки!
Маша різко звернула за ріг будинку, вирішивши обійти під’їзд з іншого боку. Зараз їй найменше хотілося спілкуватися зі свекрухою. Особливо без Ігоря.
Наступного дня, виходячи з супермаркету, Маша зіткнулася із сусідкою по сходовому майданчику.
— А вас свекруха шукала! — повідомила та. — Розпитувала, коли ви зазвичай повертаєтеся з роботи!
— І що ви їй сказали? — насторожилася Маша.
— Та нічого конкретного! — знизала плечима сусідка. — Мені не подобається, як вона про вас говорить! Лає на чому світ стоїть, звинувачує в якихось махінаціях!
Маша відчула, як холод розлився всередині. Лариса Геннадіївна не просто злилась — вона почала налаштовувати проти неї сусідів.
— Ігорю, твоя мама стежить за мною! Постійно чатують! — сказала Маша ввечері чоловікові. — Вона випитує у сусідів, коли я приходжу, вмовляє їх шпигувати за мною!
Ігор насупився.
— Це вже якась маячня! Я з нею поговорю!
— Мені здається, це тільки погіршить ситуацію! — заперечила Маша. — Вона подумає, що я поскаржилася, і стане ще гірше!
— Я не можу сидіти, склавши руки, коли вона переслідує тебе, Машо! Це ненормально! — обурився Ігор.
Він набрав номер матері, але вона не взяла слухавку. Тільки через годину прийшло повідомлення: «Зайнята. Коли буде час — поговоримо».
Кілька днів Маша почувалась, ніби ходила по лезу. Виходячи з роботи, вона насторожено озиралася і кілька разів помічала свекруху, що ховалась за деревами або кіоском біля зупинки. Одного разу Лариса Геннадіївна навіть сіла в той самий автобус, але не підійшла — просто сиділа на задньому сидінні, уважно спостерігаючи за невісткою, що викликало справжній жах.
— Це вже схоже на якесь помішання! — сказала Маша чоловікові. — Вона наче вичікує момент!
Ігор рішуче взяв телефон.
— Все, досить! Я забороню їй підходити до тебе й до нашого дому!
Цього разу Лариса Геннадіївна відповіла майже одразу.
— Алло, синочку! Як добре, що ти подзвонив! — її голос звучав дивно піднесено. — Я якраз збиралась заїхати до вас!
— Не треба, мамо! — твердо сказав Ігор. — Я знаю, що ти переслідуєш Машу! Це має припинитися!
— Що за дурниці! — обурилася Лариса Геннадіївна. — Я просто хотіла з нею поговорити! Вона уникає мене, ховається! Бач, совість, мабуть, нечиста!
— Мамо, послухай мене уважно! — голос Ігоря став жорстким. — Я не дозволю тобі знущатися з моєї дружини! Якщо ти не зупинишся, я повністю припиню з тобою спілкування! Жодної допомоги! Все! Це не жарти та не порожні погрози!
На іншому кінці дроту запанувала тиша, а потім пролунав холодний сміх.
— Ти завжди був слабаком, Ігорчику! Увесь у свого батька — нікчемного черв’яка! Він теж мене зрадив, вибрав іншу жінку! А тепер ти…
— Батько тебе не зраджував! — перебив Ігор. — Він просто не витримав постійного контролю своєї матері й нескінченних скандалів! І зараз ти повторюєш ті самі помилки!
— Не смій порівнювати мене з нею! — закричала Лариса Геннадіївна. — Я маю право знати, куди витрачаються гроші мого сина!
— Це не твоя справа! — відрізав Ігор. — Останнє попередження, мамо! Дай нам спокій!
Він натиснув «відбій» і повернувся до дружини.
— Думаю, вона зрозуміла. Але на всяк випадок, кілька днів повертайся з роботи іншим маршрутом. Хто знає…
Маша кивнула, але всередині відчувала — це ще не кінець.
Через три дні її побоювання підтвердилися. Виходячи з офісу, вона побачила Ларису Геннадіївну, що стояла просто біля входу. Поруч товпилися колеги Маші, з цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувалося.
— А ось і ти! — голосно виголосила свекруха, вказуючи пальцем на Машу. — Моя люба невісточка! Ховається від мене, хворої старої!
— Ларисо Геннадіївно, давайте відійдемо, — тихо запропонувала Маша, відчуваючи, як горить обличчя.
— Відійдемо? Щоб ніхто не чув, як ти зі мною поводишся? — свекруха явно насолоджувалась увагою. — Ні, хай усі знають, яку гадюку мій син у дім привів!
Маша спробувала обійти свекруху, але та схопила її за рукав.
— Стій, коли зі старшими розмовляють! Коли віддаси гроші? Мені ж на лікування треба!
Колеги Маші застигли на місці, з інтересом спостерігаючи за подіями. Хтось навіть дістав телефон і, здається, почав знімати.
— Відпустіть мене, будь ласка! — Маша рішуче висмикнула руку з міцного захвату. — Я не буду це обговорювати тут!
— Звісно не будеш! — підвищила голос Лариса Геннадіївна, намагаючись привернути ще більше уваги. — Соромно зізнатися, що обкрадаєш свекруху!
Кілька перехожих зупинилися, утворивши невеличкий натовп. Колега Маші Світлана спробувала втрутитись:
— Жінко, давайте не тут з’ясовувати стосунки!
— А ти хто така?! — накинулася на неї Лариса Геннадіївна. — Ще одна така сама хижа? Разом змовились, мабуть!
Маша зрозуміла, що ситуація виходить з-під контролю. Вона кивнула колегам з вибаченням і швидко попрямувала до зупинки. Свекруха, попри вік, рушила слідом, не припиняючи голосно обурюватись.
— Не втечеш! Все одно поговоримо! — долинало ззаду.
На зупинці було порожньо. Маша перевірила розклад — наступний автобус мав приїхати через п’ятнадцять хвилин. Надто довго. Вона вирішила йти пішки, але Лариса Геннадіївна вже наздогнала її.
— Думаєш, така розумна? — свекруха важко дихала, але в очах палав зловісний вогонь. — Від мене не сховаєшся!
— Ларисо Геннадіївно, прошу вас, заспокойтесь! — Маша намагалася говорити рівно. — Ігор буде дуже незадоволений, якщо дізнається…
— Ігор! — передражнила свекруха. — Синочок коханий! Закрутила ти його, причарувала! А він і радий старатись — матір рідну зрадив!
— Ніхто нікого не зраджував! — Маша почала дратуватись. — Ми просто хочемо, щоб нас залишили в спокої!
— У спокої? Зараз я тебе залишу в спокої! — Лариса Геннадіївна раптово замахнулась і спробувала вдарити Машу по обличчю.
Маша встигла ухилитися, відскочивши назад. Свекруха втратила рівновагу й ледь не впала, але встигла схопитися за лавку.
— Ви що, з глузду з’їхали?! — вигукнула Маша, відчуваючи, як у ній закипає гнів. — Руки геть від мене!
— Віддай мої гроші! — знову закричала Лариса Геннадіївна, роблячи ще один випад у бік Маші. — Все, що ти назбирала — моє! По праву! Ти мені винна! Ігор — мій син!
Маша відчула, як усередині щось обірвалося — останній бар’єр, що стримував емоції.
— Що я вам винна?! Повторіть-но! Всі свої заощадження віддати? А хто ви мені така? Усього лише свекруха, тобто ніхто!
— Востаннє тобі кажу…
— Моя сім’я — це я та Ігор! А ви — стороння людина, яка з якогось дива вирішила, що має право на моє життя, мій час і мої гроші! — голос Маші тремтів від люті.
Лариса Геннадіївна почервоніла.
— Як ти смієш так розмовляти зі мною?! Я мати твого чоловіка!
— І це дає вам право на мою зарплату? — Маша зробила крок уперед, дивлячись просто в очі свекрусі. — На мої заощадження? На те, що я заробила своєю працею? Ні, не дає! І Ігор так вважає! Бо він бачив, як ваша свекруха знущалась із вас! Він поклявся собі ніколи не допустити такого у власній родині!
— Ігор… — Лариса Геннадіївна спіткнулась на слові. — Він не міг такого казати! Він нічого не знав!
— Він усе бачив! Як вас принижували, як відбирали гроші, як били! — твердо сказала Маша. — І тепер ви хочете зробити те саме зі мною? Так от — не вийде!
Під’їхав автобус. Маша рішуче рушила до дверей, але в останній момент обернулась.
— Ніколи більше не наближайтесь до мене! Інакше я звернуся до поліції із заявою про переслідування! А свої претензії висловлюйте напряму Ігорю, якщо вже ви його мати!
Двері автобуса зачинилися, залишивши Ларису Геннадіївну стояти з розгубленим обличчям.
Вдома Маша розповіла все чоловікові. Ігор слухав мовчки, лише щелепи ходили по вилицях.
— Збирайся! — сказав він, коли Маша закінчила. — Ми їдемо до неї. Зараз же!
— Ігорю, не треба! — спробувала зупинити його Маша. — Давай заспокоїмось, поговоримо завтра…
— Ні! — відрізав він. — Вона мені вже остогидла! Я не дозволю їй так поводитись з тобою! І крапка!
Двері квартири Лариси Геннадіївни відчинились одразу — ніби вона чекала на них.
— Заходьте, — несподівано спокійно запросила вона. — Я знала, що ви приїдете.
— Я заходити не збираюсь! — Ігор залишився стояти на порозі. — Я прийшов сказати, що ти більше не моя мати! Мені не потрібна така мати, яка переслідує мою дружину, намагається її вдарити й вимагає гроші!
— Але ж, Ігорчику…
— Замовкни! — перебив він. — Жодних «але»! Ми з Машею переїжджаємо в інше місто! Нову роботу я вже знайшов! Адресу ти не дізнаєшся! Телефон я зміню!
— Ти не можеш так вчинити! — в очах Лариси Геннадіївни з’явився страх. — Я ж залишусь одна!
— Тато тоді правильно зробив, що пішов від тебе! Ти б і йому життя остаточно зіпсувала! — жорстко відповів Ігор. — А тепер — коло замкнулося. Прощавай!
Вони мовчки дійшли до машини. Уже в салоні Маша взяла чоловіка за руку.
— Ти справді знайшов нову роботу?
— Так, — кивнув Ігор. — Пропозиція надійшла тиждень тому. Хотів зробити тобі сюрприз, коли буде точно. Переїзд — за місяць. Сподіваюсь, ти не проти?
— Анітрохи! — Маша вперше за кілька днів усміхнулася. — Нове місто, нове життя! Без божевільних родичів! Саме те, що треба!
Ігор завів мотор.
— І ти купиш свою машину. Тобі ніхто більше не заважатиме!
Він увімкнув поворотник і виїхав на дорогу, залишаючи позаду старе життя, повне болю й образ…
— Ти що, нашу квартиру здавала в оренду? — син і невістка були приголомшені, повернувшись додому після тривалого відрядження