— Раз розбагатіла — утримуй родичів! — наказовим тоном заявила свекруха

На годиннику ще не було й шостої ранку, а Аня вже сиділа за столом і перевіряла пошту на комп’ютері.

— Що ти так рано підхопилась? — сонно пробурмотів чоловік, прикриваючи обличчя від перших сонячних променів.

— А раптом уже відповіли… — Аня кілька разів натиснула кнопку «оновити», але нових листів у скриньці не було.

— Ну Ань, ну звідки їм було вночі писати? Ще ж робочий день не почався. Полеж трохи ще.

— Ні, не спиться. Піду сніданок готувати, — махнула вона рукою. — А ти ще подрімай трохи.

Снідати Аня любила дуже рано, поки весь дім ще спить. Їй зовсім не хотілося перетинатися на кухні зі свекрухою. Та вставала лише о восьмій, тож можна було спокійно посидіти за столом із чашкою чаю.

***

Аня чекала листа з великої ІТ-компанії, куди її рекомендувала колишня однокласниця.

Аня завжди добре навчалася. І в школі, і в університеті вона була найстараннішою на курсі. Після школи обрала спеціальність — програмування, хоч батьки й відмовляли.

— Ну що це за професія для дівчини? — зітхала мама. — От психолог — гарна професія. Можна з дітьми в приватних школах працювати, наприклад. Або юристка — гарні костюми, гідні гонорари, і для сім’ї корисно знати закони.

— Мамо, за комп’ютерами майбутнє, — не втомлювалась повторювати Аня з усмішкою.

— Ну, дивись сама, звісно. Але з такою зовнішністю сидіти весь рік за монітором… — мама закочувала очі й виходила з кімнати.

Аня й справді була дуже вродливою дівчиною. Довгонога, струнка, з водоспадом золотого волосся.

— Тобі б у моделі, Старцева, а ти в науку, — сміялась її вчителька інформатики.

Але Аня ніби не помічала власної краси. Для неї зовнішність не мала великого значення — їй хотілося пізнавати світ. У вільний час вона відвідувала спортивні секції й різноманітні гуртки. Особливо дивувало те, що на відміну від інших дітей, яких змушували батьки, Аня сама приходила й записувалася на нові заняття.

Після університету вона одразу знайшла роботу. Точніше — їй допоміг один із викладачів, порекомендувавши її як свою найкращу студентку. Там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Анатолієм.

Вона прийшла на посаду аналітика даних, а він був звичайним менеджером із продажів. Але побачивши дівчину з модельною зовнішністю, одразу вирішив: «Буде моєю — і крапка».

Аня завжди мала увагу з боку чоловіків, але ніколи нікого не виділяла. Та в Анатолії було щось просте, добродушне, затишне — й цього разу вона відповіла на його залицяння, і між ними закрутився службовий роман.

У Толіка була велика родина, й Аня довго звикала до шуму й постійного скупчення людей у їхньому домі. Тітки, дядьки, племінники… Всі постійно приїжджали в гості й гучно обідали за великим столом.

Ані було незручно на таких зібраннях. Вона виросла з мамою, і єдиними гостями в них бували мамина подруга тьотя Свєта й колега тьотя Лариса. Але ті ніколи не галасували — просто пили каву й курили на балконі.

А тут кожен родич прагнув обійняти, поцілувати, поговорити… Але діватися було нікуди — сім’я є сім’я.

Толік жив із батьками у великій чотирикімнатній квартирі, яка дісталася їм ще від бабусі. Колись це була комуналка — про це нагадувало дивне планування з купою перегородок. Простора, здавалося б, квартира складалась із маленьких незручних кімнаток. Аня подумала, що з неї вийшла б чудова двушка з великою кількістю денного світла. Аня любила все гарне й уявляла, як у вітальні вона б поставила рояль.

Зате молоді мали де жити — й одразу після заручин Аня переїхала з орендованої квартири до кімнати Толіка.

Вона не відчувала від майбутньої свекрухи особливого тепла. І Ангеліна Семенівна справді не розуміла, навіщо така красуня й розумниця виходить за її сина. Підозрювала, що через квартиру — адже для їхнього кола житлоплоща була чи не єдиною цінністю в житті.

— Чекає, що я здохну, а вона тут господарюватиме, — розповідала вона Інзі Семенівні, своїй сестрі, — ага, вже як! Я заповіт напишу не на Толика, а на тебе. А ти Толика не покинеш, ти ж його як свого любиш — я знаю.

Після весілля потік родичів не закінчувався. Вони збирались на вихідних і часом у будні вечорами. То хтось заходив за консервацією, то діти прибігали на вечерю, бо “батьки на роботі допізна”, то позичали одне в одного стільці.

У такі дні Аня намагалася не виходити зі своєї кімнати, бо так і не змогла поріднитися з цією родиною — як би парадоксально це не звучало. Для тихої Ані ці зібрання були схожі на хаос.

— А де твоя Анька? — раз у раз запитував хтось із близьких.

— Та сидить у своєму комп’ютері, користі з неї ніякої. Ні прибрати, ні приготувати… так, одне ім’я “невістка”, — бурчала Ангеліна Семенівна.

Але Аня не просто “сиділа в комп’ютері” — вона знайшла вакансію своєї мрії та шукала способи потрапити туди.

Робота в великій міжнародній компанії — мрія кожного молодого спеціаліста. Аня не була винятком.

Якось вона зайшла в соцмережі й дізналася, що її колишня однокласниця працює там у бухгалтерії. Вона відразу написала їй повідомлення — та пообіцяла принаймні передати її резюме в HR-відділ, а в кращому випадку — замовити слівце.

І ось сьогодні мали дати відповідь.

***

— Толік, мене взяли! — Толік щойно вийшов з душу й витирав волосся махровим рушником.

— Та ну?! — він випустив рушник із рук. — І скільки ж ти тепер отримуватимеш?

— Та до чого тут гроші! Головне, що я працюватиму аналітиком у компанії моєї мрії! Це… ну як у фільмі зіграти зі світовою зіркою! — намагалась пояснити вона чоловіку.

— Гроші ніколи не бувають неважливі, — Толік підняв рушник із підлоги й продовжив витирати коротке волосся. — У мене на роботі зараз справи не дуже. План продажів підняли, а відсоток урізали. Кажуть, ніби скоро будуть скорочення. Ти щось чула?

— Ні, не чула. Але якщо ти переживаєш через гроші — справді платитимуть добре, — Аня назвала суму, і Толік присвиснув.

— Це ж утричі більше за твою попередню зарплату! А ти й так завжди заробляла більше за мене. Ми зможемо й квартиру купити, і машину! — замріявся він.

— Почекай. Спочатку треба пройти випробувальний термін. Роботи буде більше, і відповідальність вища.

— Я в тебе вірю, люба, — Толік поцілував дружину в лоб. — У тебе все вийде.

***

Аня знала, що буде складно, але не уявляла — наскільки. Їй довелося пройти кілька співбесід, одна з яких була стресовою. Потім її перевіряли в департаменті — доручали найважчі задачі, змушували залишатись допізна, постійно підвищували градус напруги. Аж поки одного дня до неї не підійшов керівник відділу й усміхаючись сказав, що вона їм підходить.

— Ласкаво просимо в нашу велику та дружню команду! — Аня ще жодного разу не бачила, щоб він усміхався. — Ви проявили себе чудово. Тепер можна трохи розслабитись… Але ненадовго! — засміявся він. — У нас попереду великі звершення!

Попри молодий вік, він завжди був серйозним і вимогливим. Подруга попереджала Аню: спочатку “пресуватимуть”, а коли візьмуть — стане значно легше.

Так і сталося. Стало легше.

***

— Толік сказав, що ти якісь шалені гроші отримуєш! Фантазує, зізнайся? Не може ж бути така зарплата! — Ангеліна Семенівна стояла в білому від борошна фартусі й ліпила вареники.

— А скільки він сказав? — обережно запитала Аня. Свекруха назвала суму.

— Так, усе правильно.

— Матінко небесна! — свекруха сіла на табурет. — Та на це ж усю сім’ю прогодувати можна. Хто в нас тут справжній чоловік, виходить! — весело розсміялася вона.

Аня скромно всміхнулась і продовжила різати квашені огірки.

Сьогодні мали приїхати гості. Толік розніс по всій родині, що його дружина — “мільйонерка”, й ті захотіли переконатися, що він не просто базікає.

Толік навіть пустив чутку на роботі, що чекати скорочень не буде — звільниться сам. І що в їхніх “жалюгідних копійках” він більше не має потреби.

Загалом, Аню чекав важкий вечір, і цього разу їй не вдасться пересидіти у своїй кімнаті.

***

Стіл ломився від страв. Ангеліна Семенівна не скупилася, адже закуповувалась за рахунок невістки, яка раптом виявилась не такою вже й даремною.

Тут був і запечений гусак, і домашні вареники, і всілякі салати. Асорті сирів, ковбас, і навіть справжній ананас, який, судячи з того, що свекруха поставила його на стіл цілим, швидше слугував прикрасою, ніж частуванням.

— Ну що сидимо? За нашу Аньку! — підняв чарку дядько Толика, Борис.

— Так, за Анюту! — Ангеліна Семенівна сходила в салон і зробила високу зачіску та святковий макіяж.

Аня зніяковіла, але Толік поплескав її по плечу.

— Та досить, не соромся.

— Анюточко, а машину нам організуєш? Ми вже змучились малого по лікарях у маршрутках тягати! — запитала жінка, яку наче звали Анжела і яка була то чи племінницею свекрухи, то чи двоюрідною сестрою Толика. Аня не дуже розуміла ці родинні зв’язки й майже не знала цих людей. — Ми придивилися стареньку іномарку, але вона в чудовому стані. І на автоматі! А значить, і я зможу водити, — завершила свою геніальну пропозицію Анжела.

— Куди ти пхаєшся зі своїм потомством! — урвала її свекруха. — Спочатку дідусеві гараж збудуємо. Він зі своїм бусиком на вітрі возиться, от знову спину продуло! Людей поважного віку треба берегти, правда ж, Анечко? — з удаваною усмішкою звернулась до невістки.

Усі замовкли в очікуванні, що скаже Аня. Вона ковтнула слину і тихо мовила:

— Взагалі-то ми з Толиком на квартиру відкладаємо.

— Та ну що ти! Думаєш, мамі ви заважаєте? Що мамі важко вам обід приготувати? Що за дурниці! Живіть хоч до старості — це ж і ваша квартира теж! — продовжувала лити мед у вуха Ангеліна Семенівна.

— Ми хочемо власне житло, — знову обережно сказала Аня.

— Ну є зараз справи важливіші, донечко. От усю рідню влаштуємо — тоді й про себе подумаєте. Тим паче, що у вас і так є де жити, а в діда спина, в Анжелки малий сопливий, у Борьки, он, колишня дружина ділянку відтяпала — треба б нову прикупити, — почала перераховувати свекруха.

— А чому це все за мій рахунок? — Ані зовсім не подобались такі плани на її зарплату.

— Ну Ань, ти ж у нас одна так добре заробляєш, — втрутився Толік. — Ти ж сама казала, що для тебе гроші — не головне.

— Тим більше, що ти сама майже не витрачаєш. Їжу я вам готую, на одяг і дрібнички Толік заробить. Дітей у вас поки нема. Куди тобі стільки? — наполягала свекруха.

— Яке має значення, куди? Чому я маю платити за людей, яких навіть не знаю? — обурено запитала Аня.

— Раз розбагатіла — утримуй родичів! — наказовим тоном заявила свекруха. — На тому розмова закінчена!

Ані було водночас і прикро, і соромно. Вона щойно зрозуміла, що родина чоловіка — та й він сам — просто її використовують. Вона ледь висиділа до кінця вечора, а коли всі розійшлись, зайшла до кімнати, де напідпитку лежав Толік, і тихо, але твердо сказала:

— Я від тебе йду.

***

Першу ніч Аня провела в подруги, а вже наступного дня орендувала квартиру в колеги. З Толиком вони розійшлися, хоч і не без скандалів. Проти Ані виступили всі: Толік, його мати, родичі. Якби в них були собаки — то й тих спустили б на колишню невістку.

— Анно, я чув про вашу особисту ситуацію. Можливо, вам потрібна відпустка? — якось запитав її директор.

— Та що ви! Я ж тільки-но влаштувалася, і вже у відпустку? Ні, дякую. Та й взагалі — для мене це, скоріше, полегшення, ніж втрата, — усміхнулась вона.

— У такому разі я змушений різко змінити свою пропозицію. А чи не хотіли б ви якось повечеряти зі мною? — раптом несміливо запитав він. — Хоча, якщо це недоречно — прошу вибачення. Ваша відмова жодним чином не вплине на наші робочі стосунки! — почервонів і додав він.

— А я думала, ви робот! — розсміялася Аня.

— В сенсі?

— Ну, що ви ніколи не ніяковієте, не усміхаєтесь — тільки працюєте! — вона поклала руку на його, — Я з радістю повечеряю з вами, Миколо, — вже серйозно сказала Аня.