Ганна підписала останній документ і відкинулася на спинку крісла. Робочий день затягнувся, було вже дуже пізно, але презентація до завтрашньої наради нарешті була готова. Вона потягнулася, розім’яла затерплі плечі й глянула на телефон. Три пропущених виклики від Максима. Напевно, вже спить.
Вдома її зустріла тиша. Максим справді спав, розкинувшись на їхньому великому ліжку. Ганна обережно ковзнула під ковдру, намагаючись не розбудити чоловіка. Завтра знову буде важкий день — тренінг для нових співробітників, потім зустріч з клієнтами, а ввечері корпоратив. Такий ритм життя її не обтяжував. Навпаки, вона почувалася на своєму місці, підіймаючись кар’єрними сходами у великій компанії.
Максим працював у банку звичайним менеджером. Його зарплата була на третину меншою, ніж у Ганни, але це їх ніколи не бентежило. Вони були командою, і гроші йшли в спільний бюджет. Щоправда, останнім часом Ганна помічала, що чоловік став якимось відстороненим. Приписувала це втомі — у всіх бувають складні періоди.
Вранці Максим уже снідав на кухні, гортаючи стрічку новин у телефоні.
— Привіт, сонечко, — Ганна чмокнула його в щоку. — Вибач, що вчора пізно прийшла. Проєкт горів.
— Нічого, я розумію, — Максим усміхнувся, але якось натягнуто. — Кава в турці, ще гаряча.
— Дякую, золотий, — Ганна налила собі каву і присіла поруч. — Слухай, а давай на вихідних заїдемо до твоєї мами? Давно не бачилися.
Максим зморщився:
— Не знаю… Олена знову там оселилася. Після розставання з черговим хлопцем. Не хочеться слухати її нарікання.
Олена — сестра Максима, працювала майстринею манікюру в салоні краси. Ганна її недолюблювала, хоча намагалася цього не показувати. Зовиця була з тих жінок, які вважають, що світ їм щось винен. Постійно змінювала чоловіків, щоразу знаходячи в них самі лише недоліки, обожнювала плітки й втручання в чужі справи.
— Гаразд, тоді пізніше, — погодилася Ганна. — Мені пора, зустріч о дев’ятій.
Максим провів її до дверей, обійняв і поцілував. Здавалося, він хотів щось сказати, але передумав.
— Гарного дня, — тільки й вимовив він.
В офісі Ганна поринула в роботу з головою. Презентація пройшла успішно, керівництво схвалило її пропозиції щодо розвитку нового напряму. Після наради її запросили на обід колеги з сусіднього відділу. Ганна рідко дозволяла собі такі вольності, але сьогодні настрій був піднесеним.
А тим часом Максим сидів у невеликому кафе навпроти свого банку. Поруч із ним за столиком влаштувалася Катя з відділу кредитування. Вони розмовляли вже пів години, і Максим вперше за довгий час почувався живим. Катя вміла слухати, сміялася з його жартів, ставила питання про його захоплення. З Ганною такі розмови траплялися дедалі рідше — вона або працювала, або була занадто втомлена.
— Знаєш, — Катя накрила його руку своєю, — мені з тобою так легко спілкуватися. Наче ми знайомі вже багато років.
Максим відчув, як частішає серцебиття. Він не прибрав руку.
— Мені також, — зізнався він. — Давно не було таких… справжніх розмов.
Вони не помітили, що за ними спостерігають. Олена саме виходила з салону на перерву, коли побачила брата. Спершу зраділа — можна було підійти привітатися. Але потім побачила жінку поруч із ним. Незнайомку. Вони трималися за руки.
Олена усміхнулася. Оце поворот. Її правильний братик, який завжди читав їй мораль про вірність і сімейні цінності, завів інтрижку. Вона дістала телефон і зробила кілька фото через скло вітрини. Згодиться.
Через тиждень у салон записалася нова клієнтка. Олена одразу її впізнала — це була та сама жінка з кафе. Катя, судячи з запису в журналі.
— Вперше у нас? — привітно поцікавилася Олена, саджаючи клієнтку в крісло.
— Так, подруга порадила, — Катя розслабилась у кріслі. — Каже, у вас дуже хороші майстри.
— Дякую, стараємось, — Олена почала обробляти кутикулу. — А працюєте десь поблизу?
— У банку, навпроти. Ви, мабуть, знаєте — «Гарант-Банк»?
— Авжеж! А в якому відділі?
— Кредитному. Я там нещодавно, всього пів року.
Олена кивнула. Значить, колега братика. Цікаво стає.
— Напевно, колектив дружній? — невимушено запитала вона.
— Так, хороший. Є один хлопець… — Катя почервоніла. — Максим звати. Ми нещодавно подружилися. Здається, він мені подобається.
— Максим? — Олена зобразила здивування. — А прізвище випадково не Соколов?
— Так! Ви його знаєте?
— Це мій брат, — Олена усміхнулася. — Уявляєте, який збіг!
Катя розгубилася:
— Ой, як ніяково… Я не знала, що в нього є сестра.
— Нічого страшного, — Олена продовжила роботу над манікюром. — Максим хороший хлопець. Тільки от… одружений.
— Так, я знаю, — Катя зітхнула. — Він розповідав. Каже, що дружина дуже зайнята роботою, майже не бачаться.
— Анна справді трудоголічка, — погодилася Олена. — Але це ж не виправдання, правда? Шлюб — це шлюб.
— Звісно… — Катя замислилася. — Просто мені з ним так легко. Мені здається, йому теж.
Олена закінчила манікюр, люб’язно попрощалася з клієнткою й одразу набрала номер брата.
— Макс, нам треба зустрітись. Сьогодні ввечері.
Максим відчув тривогу в голосі сестри:
— Щось сталося?
— Поговоримо при зустрічі. Кафе «Затишок» о сьомій вечора.
Максим прийшов у призначений час і побачив Олену за кутовим столиком. Вона гортала телефон, на обличчі грала самовдоволена посмішка.
— Привіт, Олено. Що за терміновість?
— Сідай, — Олена відклала телефон. — Поговоримо про твою нову подружку.
Максим зблід:
— Про що ти говориш?
— Про Катю з кредитного відділу. Мила дівчина, до речі. Сьогодні мені манікюр робила, — Олена дістала телефон і показала фотографії. — Впізнаєш?
На екрані Максим побачив себе й Катю в кафе. Вони трималися за руки.
— Олено, це не те, що ти думаєш…
— А що я думаю? — Олена усміхнулася. — Думаю, що мій одружений братик крутить роман із колегою. І дуже не хотілося б, щоб про це дізналася Анна.
— Ми просто розмовляли! Нічого не було!
— Так? А рука на руці — це що? Дружня підтримка? — Олена відкинулася на спинку стільця. — Знаєш що, Максе, мені байдуже. Але в мене є пропозиція.
— Яка ще пропозиція?
— Мені набридло працювати. Хочу зайнятися собою, знайти гідного чоловіка, а не крутитись у салоні з цими курками. Для цього потрібні гроші. Твоя зарплата мені цілком підійде.
— Ти що, з глузду з’їхала? — Максим не вірив своїм вухам. — Яка ще зарплата?
— Уся. Щомісяця. Інакше Анна дізнається про твої зустрічі з Катею. Причому дізнається так, що повірить — у вас повноцінний роман.
— Олено, я не дам тобі ні копійки!
— Даси, — спокійно сказала сестра. — Бо ти Аню кохаєш. І знаєш, що після такої новини вона подасть на розлучення, навіть не з’ясовуючи обставин. Вона ж принципова.
Максим мовчав, розуміючи, що Олена має рацію. Анна справді не стала б розбиратися. Вона просто пішла б.
— Це шантаж, — тихо сказав він.
— Це взаємовигідна співпраця, — поправила Олена. — Ти зберігаєш шлюб, я отримую фінансову незалежність. Усі задоволені.
— А якщо Анна спитає, куди діваються гроші?
— Щось придумаєш. Ти ж розумний, — Олена встала зі столу. — Чекаю перший переказ до кінця тижня.
Максим залишився сидіти сам, втупившись у порожню чашку. Він розумів, що потрапив у пастку. І найстрашніше — що сам себе в неї загнав.
Вдома Анна зустріла його з сяючою усмішкою:
— Максе, привіт! Уявляєш, мені сьогодні оголосили про премію! Двадцять відсотків від річної зарплати!
— Вітаю, — Максим обійняв дружину, але обійми вийшли якісь дерев’яні.
— Я думала, може, з’їздимо кудись у відпустку? У Грецію, наприклад. Або до Туреччини. Давно не відпочивали разом.
Максим відчув, як стало важко дихати. Відпустка… Та де він візьме гроші на відпустку, якщо всю зарплату віддаватиме сестрі?
— Аню, нам треба поговорити, — він опустився на диван.
— Про що? — Анна сіла поруч, її радісний настрій почав згасати.
— Пробач, але ми житимемо на твою зарплату, свою я відтепер віддаю Олені, — похмуро сказав він, не піднімаючи очей.
— Що? — Анна втупилася в нього. — Повтори, я не розчула.
— Я віддаватиму зарплату Олені.
— Навіщо?! — Анна схопилася з дивана. — Максиме, ти що, зовсім з глузду з’їхав?
— Вона попросила…
— Попросила?! — Анна не могла повірити. — І ти просто так погодився віддавати їй свою зарплату?
— Не просто так…
— А як? Поясни мені, як доросла людина може віддавати всі свої гроші сестрі без пояснень!
Максим мовчав, стиснувши кулаки. Він не міг сказати правду, але й брехати не хотів.
— Максиме, я чекаю на відповідь! — Анна стояла перед ним, схрестивши руки на грудях. — Якщо ти не поясниш, я сама піду і поговорю з Оленою.
— Ні! — Максим різко підняв голову. — Не треба.
— Чому? Що відбувається?
— Вона… вона мене шантажує.
— Шантажує? — Анна знову сіла. — Чим?
Максим довго мовчав, а потім розповів усе. Про Катю, про їхні зустрічі в кафе, про те, як йому було самотньо, коли дружина постійно зникала на роботі. Про фото і погрози Олени.
Анна слухала мовчки, і з кожним словом її обличчя ставало все більш кам’яним.
— Значить, у тебе роман з колегою, — промовила вона, коли він закінчив.
— Ні! — Максим схопив її за руки. — Аню, ми просто розмовляли! Нічого не було!
— Але могло бути.
— Можливо… — він опустив голову. — Але цього не сталося. І не станеться.
— Бо тебе шантажує Олена, а не тому, що ти мене кохаєш.
— Я тебе кохаю! — Максим подивився їй в очі. — Дуже кохаю. Просто… мені було самотньо. Ти весь час працюєш, ми майже не бачимося, не розмовляємо…
Анна зітхнула й відкинулась на спинку дивана:
— Я знаю. Я розумію. Сама відчуваю, що ми віддаляємося.
— Пробач мені, — Максим узяв її руку. — Пробач, що так вийшло.
Анна встала й пішла до комп’ютера.
— Завтра я беру відпустку. І ти теж. Ми поїдемо в ту подорож, про яку мріяли. А потім я займуся твоєю сестрою.
— Аню, не треба. Вона може наговорити гидоти…
— Максе, — Анна озирнулась, — я вже п’ять років працюю у великій компанії. Думаєш, не навчилась справлятися з інтригами?
Наступного дня Анна справді взяла відпустку. Вона організувала поїздку до Чорногорії, де вони провели два тижні, гуляючи горами, купаючись у морі й довго розмовляючи. Максим зізнався, як йому не вистачало цієї близькості, а Анна — що захопилася роботою так, що ледь не втратила сім’ю.
— Я зміню графік, — пообіцяла вона. — Знайдемо баланс між роботою і стосунками.
Максим вірив їй. Але він не знав, що Анна вже все спланувала.
Повернувшись з відпустки, Анна вирушила до салону краси, де працювала Олена. Вона записалася на манікюр до іншого майстра, але попросила адміністратора запросити керівницю.
— Добрий день, — Анна зустріла директорку салону з усмішкою. — Мене звати Анна Соколова. Я хотіла б обговорити одну делікатну ситуацію.
— Звісно, проходьте до кабінету, — жінка запросила її до невеликої кімнати за основним залом.
— Розумієте, — Анна сіла в крісло, — одна з ваших працівниць поширює плітки про клієнтів. Ба більше, вона використовує отриману інформацію для шантажу.
— Це дуже серйозне звинувачення, — директорка насупилась. — Можете назвати ім’я?
— Олена Соколова. Вона працює майстром манікюру.
— Олена? Але вона… — директорка зам’ялася. — А ви можете навести конкретний приклад?
— Звісно. Вона видурила в клієнтки інформацію про її особисте життя, а потім використала це для шантажу родичів клієнтки. Через її дії мало не розпалося кілька родин.
— Боже мій… — директорка зблідла. — Це ж може зіпсувати репутацію салону!
— Саме так. Я вже розповіла про цей випадок своїм подругам і колегам. Багато хто тепер оминає ваш салон. А між іншим, я займаю доволі високу посаду в авторитетній компанії, — Анна дістала візитку. — У мене широкі зв’язки в цьому місті.
Директорка вивчила візитку, її обличчя стало ще стурбованішим.
— Що ви пропонуєте?
— Пропоную вирішити цю проблему. Якщо Олену Соколову буде звільнено, я готова зам’яти інцидент. Ба більше — можу навіть порекомендувати ваш салон знайомим.
— Зрозуміло… — директорка замислилась. — Добре, я розберусь із ситуацією.
— Чудово. Чекаю на результат.
За годину Олена стояла в кабінеті директорки з очима, повними здивування.
— Як це звільнення? За що?
— За порушення етики та розголошення персональних даних клієнтів, — сухо пояснила директорка. — Мені стало відомо, що ви використовуєте отриману від клієнтів інформацію в особистих цілях.
— Це неправда! Хто вам сказав?
— Це не має значення. Важливо те, що репутація салону під загрозою. Заберіть свої речі.
Олена вилетіла із салону в люті. Вона одразу зрозуміла, хто стоїть за її звільненням. За пів години вона вже стояла під дверима квартири Анни та Максима, люто натискаючи на дзвінок.
— Відчиняй! — кричала вона. — Я знаю, що ти вдома!
Двері відчинилися, і на порозі з’явилася Анна. Спокійна, зібрана, з легкою усмішкою на обличчі.
— Привіт, Олено. Щось сталось?
— Ти знаєш, що сталось! — Олена проштовхнулась у передпокій. — Це ти мене звільнила!
— Я? — Анна здивувалась. — Я ж не працюю у твоєму салоні.
— Не прикидайся! Директорка сказала, що хтось на мене поскаржився. Це була ти!
— А за що скаржитись? — Анна пройшла до вітальні, Олена пішла за нею. — Хіба ти щось зробила?
— Ти… ти не мала права! — Олена тремтіла від злості. — Я нічого поганого не зробила!
— Ні? А шантаж родичів — це як? — Анна повернулась до зовиці. — Хотіла інтриг — ти їх отримала.
— Я цього так не залишу! Знайду іншу роботу і…
— Олено, — перебила Анна, — ти не зрозуміла. Це тільки початок. Ще раз втрутишся в наше життя — тебе навіть прибиральницею в цьому місті не візьмуть.
— Ти не можеш…
— Можу. У мене достатньо зв’язків в адміністрації. Один дзвінок — і ти будеш персоною нон ґрата в будь-якому закладі.
Олена дивилась на невістку й вперше за багато років відчула страх. Вона звикла керувати іншими через погрози та плітки. Але зараз сама опинилася у ролі жертви.
— А Максим про це знає? — спробувала вона знайти союзника.
— Звісно. Він повністю мене підтримує. До речі, ми дуже зблизились під час відпустки. Дізналися багато нового одне про одного.
— Я все розповім мамі!
— Розповідай. Думаю, свекруха буде вражена, дізнавшись, що її донька займається шантажем.
Олена зрозуміла, що програла. Вона розвернулась і пішла до виходу.
— Олено, — кинула їй услід Анна. — Забудь про гроші Максима. Назавжди.
Увечері Максим повернувся додому і побачив Анну на кухні. Вона готувала його улюблену страву — м’ясо по-французьки.
— Як справи? — запитав він, поцілувавши її в щоку.
— Чудово. Олена більше не буде нас турбувати.
— Що ти зробила?
— Те, що треба було зробити давно. Поставила її на місце.
Максим обійняв дружину:
— Я не знаю, чи заслуговую я тебе.
— Заслуговуєш. Ми обоє робили помилки. Але тепер знаємо, як їх виправити.
Через місяць Олена познайомилась на сайті знайомств із чоловіком з іншого міста. Він виявився заможним вдівцем, який шукав супутницю життя. Олена не змусила себе довго вмовляти й переїхала до нього.
— Нарешті, — зітхнула Анна, коли Максим повідомив їй новину.
— А я домовився з керівництвом про часткову віддалену роботу. Три дні на тиждень працюватиму з дому.
— Справді?
— Справді. Я зрозуміла, що кар’єра — це добре, але сім’я важливіша.
Вони сиділи на дивані, обійнявшись, і дивились старий фільм. Максим думав, як безглуздо вчинив, дозволивши самотності взяти гору. Анна думала про те, що ледь не втратила найдорожче.
— А якщо Олена повернеться?
— Не повернеться, — впевнено сказала Анна. — Вона зрозуміла, що зі мною краще не зв’язуватись.
— Ти така грізна, коли захищаєш родину, — Максим усміхнувся.
— Я захищаю те, що мені дороге. А ти для мене дуже дорогий.
Вони продовжували дивитися фільм, і кожен думав про те, як важливо не лише кохати, а й уміти боротися за своє кохання. Анна довела, що готова боротися за сім’ю будь-якими способами. Максим зрозумів, що чесність — найкращий шлях до вирішення проблем.
А десь Олена облаштовувала нове життя, не підозрюючи, що її новий обранець вже наводить довідки про свою майбутню дружину через знайомих. Анна не дарма сказала, що в неї широкі зв’язки.
Але це вже зовсім інша історія.
У відпустку на море я їду сама, і своїх дітей нав’язувати мені не треба, — відмовила зовиці Оля