Марія з першого погляду закохалась у нового одногрупника. Його звали Рустам. Таких хлопців зазвичай називають мажорами — вони їздять на дорогих автівках, носять брендовий одяг, а чохол на їхньому телефоні коштує дорожче, ніж середньостатистична місячна зарплата.
Але Марію приваблював не його статус. Їй подобалось у ньому все: усмішка, карі очі… Від нього йшло якесь особливе магнетичне сяйво, що закрутило їй голову.
Марія виросла у звичайній родині. Її батьки працювали лікарями, і вона теж мріяла піти їхнім шляхом, старанно вивчаючи медицину. Дівчина була гордістю батьків. Тиха, скромна, розумна… приклад для всіх дочок.
Але після зустрічі з Рустамом життя Марії різко змінилося. Вона таємно зітхала за ним, поки він не звернув увагу на тиху відмінницю. І як це буває, втілилася в життя приказка «в тихому болоті чорти водяться».
Спочатку Марія не вірила своєму щастю, але щойно він узяв її за руку — вона втратила голову від кохання. Вони разом тікали з лекцій, прогулювали пари, цілувались на останньому ряду…
Вирішивши, що це любов на все життя, Марія познайомила Рустама зі своєю родиною. Сімейна вечеря пройшла непогано. Рустам показав себе у всій красі, а Марія поруч із ним сяяла від щастя. Але її мама після знайомства з нареченим серйозно занепокоїлась.
— Донечко, може, вам із Рустамом варто пригальмувати?
— Що ти маєш на увазі, мамо?! — спалахнула Маша.
— Не зрозумій мене неправильно, але, як на мене, спершу треба закінчити академію, а вже потім планувати серйозні стосунки.
— Спочатку навчання, потім практика, інтернатура, ординатура, а потім… пенсія! Думаєш, Рустам чекатиме, поки я все це пройду?!
— Якщо любить — почекає. Не до пенсії, звісно, але хоча б до диплома. От ми з твоїм батьком…
— Ви з моїм батьком одружились двадцять років тому! Зараз інші часи! Ніхто вже не живе так, як раніше!
— Добре. Але май на увазі: Рустам — не звичайний хлопець. Будь обережна й не зроби помилок, про які потім шкодуватимеш усе життя…
— Ти навмисне так кажеш! — Маша втекла в сльозах. Їй здавалося, що батьки не хочуть для неї щастя.
Маша подзвонила Рустаму, і він утішав її всю ніч, а вона подарувала йому найцінніше, що є в молодої, невинної дівчини. Після цього він мав або одружитися, або хоча б познайомити Марію зі своєю родиною. Але Рустам не поспішав.
— Мій батько шанує традиції. Він здивується, якщо я приведу тебе.
Ці слова стали таким болючим ударом для Маші, що вона не знайшлась, що відповісти. Вона стояла й мовчки ковтала сльози образи. А Рустам просто знизав плечима й відвіз її додому.
Але попри це їхні стосунки не завершилися. Марія кохала Рустама, і він відповідав взаємністю в усьому, окрім питання родини. Та все ж Маша не полишала надії, сподіваючись, що рано чи пізно він змінить думку.
І от одного разу, через кілька місяців «таємних» стосунків, зустріч нарешті відбулася. Випадково, а може, й ні. Але зовсім не так, як хотілося Марії.
Рустам із Марією гуляли набережною, і їхній шлях пролягав повз пафосний, дорогий ресторан, де Марія раніше ніколи не бувала. Вона сподівалась, що Рустам запросить її туди, але сталося неймовірне: коли вони проходили повз терасу ресторану, Рустам раптом зупинився і змінився на обличчі.
— Щось не так? — злякалась Марія.
— Стій тут. Почекай мене.
Замість того, щоб зайти до ресторану разом зі своєю дівчиною, він залишив її надворі, а сам попрямував до одного зі столиків. Марія побачила, що там сидів чоловік літнього віку, який уважно розглядав її. Чоловік був сам, можливо, когось чекав. Про що вони з Рустамом говорили, Маша не чула. Але з виразу обличчя Рустама було зрозуміло — розмова неприємна.
Вона довго чекала на нього. А коли Рустам вийшов, він уже був зовсім не такий, як раніше. Марія намагалася дізнатися, чому він так змінився, але він мовчав. Його поведінка зачепила Марію. Вона хотіла образитись, але не змогла. Її почуття були надто сильними.
А от Рустам зовсім не залежав від почуттів. З того вечора їхні зустрічі припинилися без жодних пояснень з його боку. Маша намагалася заглибитись у навчання, але думала тільки про одне — як повернути Рустама. Зрештою, вона сама зателефонувала йому.
— Куди ти зник?! Що взагалі відбувається?
— Я одружуюсь, — сказав він.
— З ким?!
— Моя родина обрала мені наречену.
— І що, ти її кохаєш?! — Маша нервово розсміялась. Вона подумала, що це жарт.
— Ні, але доведеться покохати. Нещодавно було оголошено заповіт — мій дід залишив велике спадкоємство, але воно набуде чинності, коли я одружусь і продовжу наш рід. За умови, що первістком буде хлопчик.
— Ти серйозно? У XXI столітті таке ще буває?!
— Я не збираюсь це обговорювати, Маріє. І тобі не раджу, якщо хочеш, щоб між нами збереглися теплі стосунки.
— Теплі? Це як?
— Я владнаю справи й, можливо, якщо ти будеш чемною і слухняною дівчинкою, ми продовжимо спілкування, і навіть, можливо, бачитимемось. Але, звісно, строго конфіденційно.
— А не пішов би ти до біса, Рустаме?! — вигукнула Маша і кинула слухавку. Вона не могла повірити, що це не сон.
Але найнеприємніше сталося за кілька тижнів. Маша дізналась, що вагітна. І першою її думкою була радість. Вона сподівалась, що це поверне Рустама.
Вона знову набрала його номер.
— Я просив не дзвонити.
— Я вагітна, Рустаме. У нас буде дитина.
— Ти мене розводиш, так? Знаєш, Машо… я думав, що ти чесна дівчина, а ти виявилася такою ж, як усі.
— Якщо ти мені не віриш, можеш зробити тест.
— Я не маю стосунку до твоєї проблеми. Позбудься цього сорому і більше не дзвони.
Після звістки про вагітність Марії, батько дитини, Рустам, зник з її життя. Він забрав документи з медичної академії, де вони навчалися разом, і перевівся до іншого вишу.
Марія була пригнічена. Вона не могла ні на чому зосередитися і ледь не вилетіла з навчання, заваливши сесію на фоні стресу та переживань.
Окрім батьків, у неї не було нікого, хто міг би її підтримати. Вона боялась їхнього гніву, але живіт було неможливо приховати, і їй довелось зізнатись. Її батьки, з огляду на моральні принципи й медичну освіту, заборонили Марії переривати вагітність.
— Народжуй. Інакше потім можуть бути проблеми, — сказала мама.
— Дитина ростиме без батька… — заплакала Маша.
— Думати треба було раніше. Зараз уже нічого не зміниш.
Зібравши волю в кулак і «затягнувши паски», родина Марії змогла підготуватися до появи малюка. А Марії вдалося домовитися про академвідпустку, і її не відрахували.
Вона народила вчасно. Іронія долі — народився хлопчик.
Маша дивилась у карі очі сина і не могла намилуватись. Попри те, як з нею вчинив Рустам, у дитині вона бачила його відображення, і почуття, які вона намагалася придушити, знову спалахнули.
Маша не могла з собою нічого вдіяти. Їй дуже хотілося показати Рустаму, що він втратив, відмовившись від дитини. Вона зважилася на відчайдушний крок — надіслала батькові дитини фото новонародженого, не подумавши, що його може побачити хтось із родичів. Так і сталося. За деякий час їй зателефонували.
— Маріє? Це дядько Рустама. Слухайте уважно, я двічі не повторюю… — а далі був короткий монолог, після якого Марія зрозуміла, що зробила велику помилку.
— Ви праві. У мого сина немає батька. Всього доброго, — сказала Маша тремтячим голосом. Вона вирішила, що родина Рустама не повинна мати жодного стосунку до її дитини.
— Що вписуємо в графу «батько»? — запитав працівник РАЦСу.
— Нічого.
— У вашої дитини має бути по батькові, вкажіть, будь ласка, ім’я. Можна вигадане, якщо не хочете вказувати ім’я справжнього батька. Такий порядок.
— Я хочу, щоб було ось так, — Марія висловила побажання, і, попри спроби переконати її, що так не можна, вона таки зробила по-своєму, обравши відповідний аналог зі списку чоловічих імен.
— Тимур Марійович? — перепитували всі знайомі.
— Так.
— А що це за ім’я таке — Марій? — дивувались ті, хто чув таке по батькові.
— А батько тут ні до чого. У мого сина є лише мама — Марія. Батька в нього немає. Тож Тимур Марійович — від мого імені.
— Дивна ви… це якось ненормально, — деякі навіть осуджували вибір Маші. Але вона відповідала так само впевнено:
— Це мені вирішувати, а не вам. У мого сина матронім. Все справедливо.
Через три роки, коли Марія гуляла з сином у парку, до них підійшов чоловік. Він зняв окуляри, і Марія здригнулась. Перед ними стояв Рустам.
— Ну привіт, сину… — сказав він, намагаючись почати розмову.
— Ви нас із кимось переплутали, — схопивши дитину за руку, Марія швидко повела його геть. А згодом вона дізналася, що Рустаму так і не вдалося зачати спадкоємця. Його дружина виявилася безплідною… і він згадав про сина, від якого відмовився. Але Марія була рішуче налаштована захищати права на свою дитину і не дати колишньому жодного шансу бачитися з сином.
Домашня бринза з молока: легкий рецепт без заквасок і ферментів