Тетяна витирала пил з комода у вітальні, коли почула знайомий звук ключів у замку. Чоловік прийшов з роботи на годину раніше, ніж зазвичай, і це могло означати тільки одне — чергова новина про його сестру Марину.
— Таню, — покликав Ігор із передпокою, — у нас буде гостя. Марина приїде післязавтра.
Тетяна завмерла з ганчіркою в руках. Востаннє сестра чоловіка гостювала у них три роки тому, і ті два тижні назавжди залишилися в пам’яті як один з найнапруженіших періодів у їхньому подружньому житті.
— Надовго? — обережно спитала вона.
— Мама просить влаштувати її в місті. Марині вже двадцять сім, а вона досі не може знайти себе в житті. Думаю, велике місто дасть їй більше можливостей.
Тетяна зітхнула. Вона пам’ятала Марину — високу блондинку з примхливими губами та звичкою ставитись до інших, як до обслуги. Дівчина ніколи не працювала, жила з матір’ю в невеликому містечку, де та утримувала її на свою пенсію і гроші, які надсилав син.
— Добре, — сказала Тетяна, розуміючи, що вибору немає. — Постелю їй у вітальні.
Марина приїхала в четвер зранку з двома величезними валізами й сумкою, набитою косметикою. Вона була такою ж ефектною, але в її очах читалась втома від провінційного життя і жага змін.
— Ігорчику! — радісно вигукнула вона, обіймаючи брата. — Як же я скучила за справжньою цивілізацією!
Тетяна мовчки спостерігала за возз’єднанням родичів. Марина ледь кивнула їй на знак вітання, ніби дружина брата була частиною інтер’єру.
— Покажи мені мою кімнату, — попросила Марина. — Я така втомлена з дороги. І можна десь поїсти? Я не снідала.
Наступні дні задали певний ритм. Марина вставала близько полудня, довго приводила себе до ладу, а потім вимагала сніданок. Тетяна, яка працювала віддалено з дому, змушена була переривати роботу, щоб приготувати їжу для гості.
— Таню, а немає у тебе кращої кави? Ця якась кисла, — жалілась Марина, морщачись.
— Таню, можеш попрати мою блузку? Я сьогодні хочу піти в центр погуляти.
— Таню, у тебе є праска? Моє плаття зовсім пом’ялось.
Ігор бачив, як напружується дружина, але вдавав, що не помічає. Ба більше, він щодня давав сестрі гроші на дрібні витрати — то на таксі, то на обід у кафе, то на покупки в торгових центрах.
— Ігорю, — обережно заговорила Тетяна одного вечора, коли Марина пішла зустрічатись з якимись новими знайомими. — Може, варто поговорити з нею про роботу? Вона вже два тижні тут, а весь час тільки розважається.
— Дай їй трохи часу освоїтись, — відмахнувся чоловік. — Вона все життя прожила в маленькому містечку. Нехай спочатку познайомиться з нашим містом, зрозуміє, що їй більше підходить.
Тетяна промовчала, але всередині в неї все кипіло. Вона бачила, як їхній сімейний бюджет тане на очах, як дім перетворюється на готель для розбещеної панянки, яка навіть «дякую» толком не може сказати.
Через тиждень Марина прийшла додому в піднесеному настрої. Вона зустріла в торговому центрі своїх шкільних подруг — Олену і Світлану. Обидві вдало вийшли заміж і тепер жили в достатку.
— Уявляєш, — схвильовано розповідала вона братові, — Олена заміжня за бізнесменом, у них квартира в елітному районі. А Світлана — за лікарем, він відкрив приватну клініку. Вони щороку десь відпочивають — то в Туреччині, то в Греції.
— Це чудово, — розсіяно відповів Ігор, гортаючи новини на планшеті.
— Вони мене з собою покликали! — випалила Марина. — На Кіпр! Кажуть, там зараз дуже гарно, не така спека як влітку. Ми можемо купити тур на дванадцять днів.
Ігор підвів очі від екрана. В кімнаті запанувала тиша.
— Марино, — повільно промовив він, — але ж у тебе немає грошей на таку поїздку.
— Ігорчику, — Марина сіла поряд із братом і взяла його за руку. — Ти ж розумієш, в якому становищі я опинюся, якщо скажу подругам, що не можу поїхати? Вони подумають, що я бідна. А потім рознесуть ті плітки по всьому нашому містечку.
— Марино, це серйозні гроші. Тур на Кіпр, плюс кишенькові витрати…
— Але ж ти мій брат! — у голосі Марини залунали сльози. — Я більше нікого не можу попросити. Мама й так віддала мені всі свої заощадження на переїзд сюди. А я… я так сподівалась почати нове життя.
Тетяна чула цю розмову з кухні, де мила посуд. Її руки тремтіли від обурення. Вона чудово розуміла, до чого все йде.
— Скільки це коштує? — спитав Ігор.
— Тур десь сорок тисяч гривень. Ну і тисяч десять на витрати. Я ж не можу поїхати туди з порожніми руками, коли в подруг буде все найкраще.
П’ятдесят тисяч гривень. Тетяна знала, що саме така сума лежить у них на рахунку — вони відкладали на ремонт дачі, яку вона успадкувала від бабусі.
— Добре, — зітхнув Ігор. — Я допоможу тобі.
Коли Марина, щаслива, побігла телефонувати подругам, Тетяна вийшла з кухні. Її обличчя було блідим від злості.
— Ігорю, ти що, здурів? — тихо, але чітко сказала вона. — П’ятдесят тисяч гривень на забаганки твоєї сестри?
— Таню, ти ж бачиш, у якому вона стані. Хто їй допоможе, крім мене? Якщо я відмовлю, вона влаштує істерику і повернеться додому. Тоді всі наші зусилля підуть нанівець.
— Які зусилля? Вона навіть не шукає роботу! Вона перетворила наш дім на готель, а мене — на прислугу!
— Не перебільшуй, — зморщився Ігор. — Їй просто потрібно звикнути до нового місця.
— Звикнути? За три тижні? Ігорю, ці гроші ми відкладали на дачу. Там дах тече, веранда розсипається.
— Дача зачекає. А шанс для Марини почати нове життя може не повторитися. Їй потрібні знайомства, які допоможуть знайти гарну роботу.
— Нове життя? — Тетяна відчула, як у горлі підступає ком. — Ігорю, ти розумієш, що говориш? Ми витратимо всі наші заощадження на те, щоб вона два тижні вдавала багату пані перед подругами!
— Моя сестра полетить у відпустку, навіть якщо доведеться продати твою дачу! Запам’ятай це добре, — сказав у запалі Ігор і відразу зрозумів, що перегнув.
Тетяна дивилась на нього широко розплющеними очима. Вона не могла повірити, що чоловік, з яким прожила п’ять років, міг сказати таке.
— Зрозуміло, — тихо мовила вона. — Значить, моя дача — це розмінна монета для твоєї сестри. Все ясно.
Вона розвернулась і пішла до спальні. Ігор спробував її зупинити, але вона зачинила двері.
Усю ніч Тетяна не спала. Вона лежала й думала про те, як чоловік, не моргнувши, був готовий пожертвувати її майном заради капризів сестри. Вранці, коли Ігор пішов на роботу, а Марина ще спала, вона сіла за комп’ютер.
Тетяна відкрила популярний сайт оголошень і розмістила там пропозицію про продаж автомобіля Ігоря — чорної «Шкоди», яку він купив два роки тому. Ціну вказала дуже привабливу — значно нижчу за ринкову. В описі написала, що авто в чудовому стані, продаж терміновий, і залишила номер телефону чоловіка. Підтвердити його, поки він спав, було не важко. Пароль від телефону вона знала.
Перший дзвінок Ігорю надійшов о сьомій ранку. Потім о восьмій тридцять. До обіду його телефон не замовкав.
— Алло, це ви «Шкоду» продаєте? Я по оголошенню, — запитували покупці.
— Яке оголошення? — дивувався Ігор. — Я не продаю машину.
— Але в інтернеті є оголошення з вашим номером телефону.
— Це якась помилка.
До вечора Ігор був виснажений. Він нарахував понад тридцять дзвінків від потенційних покупців.
Дома його зустріла дружина, яка спокійно готувала вечерю. Марина сиділа за кухонним столом і з натхненням розповідала про плани на поїздку.
— Таню, — звернувся до дружини Ігор, — мені весь день дзвонили якісь люди щодо продажу моєї машини. Ти не знаєш, що це може бути?
— Знаю, — спокійно відповіла Тетяна, не підводячи очей від сковорідки. — Я розмістила оголошення про продаж твого авто.
— Що?! — Ігор зблід. — Ти з глузду з’їхала?
— Аж ніяк. Я допомагаю тобі зібрати гроші для Марини. Твоя сестра важливіша за твою машину. Можеш їздити на роботу автобусом.
Марина перестала жувати й уважно подивилась на брата.
— Таню, це не смішно, — промовив Ігор.
— А я й не сміюся, — повернулася до нього дружина. — Ти ж учора сказав, що готовий продати мою дачу заради відпустки Марини. Я подумала, що логічно почати з твого майна.
— Я гарячкував. Я не це мав на увазі.
— Ні, Ігорю, саме це ти й мав на увазі. Ти готовий пожертвувати всім заради примх своєї сестри. Тоді почни з власної машини.
Марина зрозуміла, що стає причиною сімейної сварки, і спробувала втрутитися:
— Ігорчику, може, не варто сваритися?
— Ні, Марино, — твердо сказала Тетяна. — Твій брат вважає, що твоя відпустка настільки важлива, що він готовий продати мою дачу. Значить, може розлучитися і зі своєю машиною.
— Прибери оголошення, — попросив Ігор. — Люди не перестають дзвонити.
— Приберу, коли ти вибачишся переді мною і відмовишся від цієї безглуздої ідеї з відпусткою.
— Але ж я пообіцяв Марині!
— А мені ти обіцяв, що будеш мене любити та поважати. Де ця повага, коли ти готовий продати мою власність?
Ігор розгублено подивився на сестру, потім на дружину. Вперше за всі ці тижні він побачив ситуацію збоку. Сестра справді перетворилась на розбещену нахлібницю, яка не думала ні про що, крім власних задоволень. А він, намагаючись їй допомогти, був готовий зруйнувати стосунки з дружиною.
— Марино, — тихо сказав він, — я не зможу дати тобі гроші на поїздку.
— Що? — Марина схопилася зі стільця. — Але ж ти обіцяв! Я вже сказала дівчатам, що їду! Вони вже квитки купують!
— Вибач, але я не можу витратити всі наші заощадження на твою відпустку.
— Ти зрадник! — вигукнула Марина. — Я ніколи не думала, що мій рідний брат може так вчинити! Мама буде в шоці!
— Мама зрозуміє, — спокійно відповів Ігор. — Вона завжди казала, що сім’я — це найголовніше. А сім’я — це я і Тетяна.
— Я не залишусь у цьому домі! — Марина побігла до своєї кімнати. — Завтра ж їду додому!
Двері грюкнули. Тетяна вимкнула плиту й подивилася на чоловіка.
— Пробач мені, — тихо сказав Ігор. — Я піддався на її маніпуляції й ледь не зруйнував усе, що у нас є. Прибери оголошення, — попросив чоловік.
— Уже прибираю.
Наступного дня Марина зібрала валізи й демонстративно викликала таксі. З Тетяною не попрощалася, лише холодно кивнула братові.
— Не думай, що я це забуду, — сказала вона наостанок. — Мама дізнається, як ти зі мною вчинив.
— Передай мамі, що я її люблю, — відповів Ігор. — І що я завжди готовий допомогти родині. Але тільки розумно.
Коли таксі зникло за поворотом, Тетяна взяла чоловіка за руку.
— Не шкодуєш? — спитала вона.
— Ні, — похитав головою Ігор. — Я зрозумів, що ледь не втратив найцінніше заради того, хто цього не цінує.
Увечері, коли вони сиділи на кухні з чаєм, Ігор сказав:
— Я більше ніколи не дозволю нікому, навіть родичам, диктувати нам, як витрачати наші гроші.
— Сім’я — це важливо, — м’яко зауважила Тетяна. — Але сім’я — це ми з тобою. А решта — це родичі.
— Точно, — погодився Ігор. — І я клянусь, що більше ніколи не сплутаю ці поняття.
За тиждень вони отримали повідомлення від матері Ігоря. Вона вибачалась за поведінку дочки і просила не сердитись на неї. Марина розповіла все по-своєму, але мама була не така наївна, як гадала донька.
«Я знаю свою доньку, — писала вона. — Вона звикла, що всі навколо виконують її бажання. Дякую, що намагалися їй допомогти. Можливо, цей урок піде їй на користь».
Заощадження залишились недоторканими. Влітку Ігор і Тетяна відремонтували дачу, і тепер там можна було з комфортом проводити вихідні. А Марина, за чутками, влаштувалася продавчинею в магазин одягу у своєму містечку і зняла кімнату. Можливо, життя таки навчило її цінувати те, що вона має.
А головне — Ігор зрозумів, що справжня сім’я починається з поваги до дружини, а не з потурання примхам розбещених родичів. І більше ніколи не поставить під загрозу свій шлюб заради чужих забаганок, навіть якщо ці забаганки — від рідної сестри.
Ламайте двері, це квартира сина, — кричала свекруха, стоячи з чоловіком і дівером біля моїх дверей