Покинута. Оповідання.

Усе сталося через те, що Діна переспала з чоловіком подруги. З колишнім чоловіком, варто зазначити.

Подруга Маша була для Діни як сестра. Так склалося, що Діна була прийомною дитиною. Не те щоб її не любили — навіть навпаки: батьки ніколи її не били й не лаяли, хоча старших регулярно сварили за різні витівки. Діну жаліли, бо рідна мати залишила її в картонній коробці біля смітника. Цю історію розповідали всім підряд, через що Діна так і відчувала себе тією дитиною з коробки.

З Машею вони разом ходили в дитсадок і до школи пішли в одну. Мама Маші, гарна жінка з родимкою на щоці, часто забирала Діну до себе на ночівлю: Маша була єдиною дитиною, і їй було нудно самій. Діна полюбила Машину маму як рідну, а саму Машу — навіть більше, ніж прийомних братів. І чомусь Діні завжди хотілося позичити те, що належить подрузі.

— Машо, можна я візьму твою гумку для волосся?

— Та забирай назавжди!

— Назавжди не треба.

І так завжди.

І не те щоб Машин чоловік був Діні аж надто потрібен, просто він один на розповідь про картонну коробку відповів:

— Оце прикол! Прямо як Чебурашка!

Зазвичай Діну всі жаліли, а Максим засміявся. І це її зачепило. Але ж він був чоловіком її найкращої подруги, тому, навіть коли на новорічній вечірці, трохи напідпитку, він надто тісно притискався до неї під час танцю, Діна не стала цим користуватися й утекла додому.

А потім Маша з ним розлучилася. Максим підписав контракт на п’ять років і збирався їхати працювати за кордон. Маша довго через це з ним сварилася і зрештою подала на розлучення.

— Я що, схожа на святу мученицю? — казала вона.

Довго Маша не сумувала. Уже за рік вийшла заміж за театрального режисера.

У Діни з Максом усе вийшло випадково. Він попросив привезти йому деякі речі — не хотів бачити Машу й знову сваритися. Маша сама зібрала речі й передала їх Діні. Максим зустрів Діну вже трохи напідпитку, умовив приєднатися до проводів. Ну Діна й приєдналася. А далі… Далі все якось само.

Взагалі-то, він кликав її з собою. Але Діна, звісно, відмовилася.

Цю історію можна було б забути, як найганебніший вчинок у житті. Але забути не вдавалося. Чомусь саме після цього в Діни все почало падати з рук, і вона, що вірила у прикмети й карму, вирішила, що доля карає її за такий підлий вчинок. Ну а як інакше пояснити те, що відбувалося?

По-перше, особисте життя, яке й до того не складалося, зовсім зникло — просто якась засуха! Маша намагалася познайомити Діну з другом свого чоловіка на весіллі, знайомила з іншими, але нічого не виходило. Та й Діна весь час думала про Максима й таємно стежила за його сторінкою. Він не сумував ні за Машею, ні за Діною: одружився трохи пізніше за Машу, й усіх забув.

По-друге, почалися проблеми в родині. Середній брат Вася розбив сімейну машину. Добре хоч сам майже не постраждав. Машину вже не можна було відновити, а зі страховкою він щось наплутав. Мама була в шоці, батько тим паче: він тією машиною жив. Почали збирати на нову, але тут ще одна біда: брат переказав усі накопичення шахраям. Наче дорослий, майже тридцять, а повівся на їхню схему. Батько після цього потрапив до лікарні з виразкою, тож Діна тільки й встигала — то маму заспокоювати, то брата.

Далі — більше. Улюблена кішка з’їла дощик, довелося оперувати, сама Діна вкрилася дивною висипкою, і лікар сказав, що це псоріаз. Саме слово налякало її до нестями.

— Тебе наврочили, — впевнено заявила Маша. — Хочеш, дам контакт бабусі? На роботі одній дівчині дуже допомогла.

Діна відмовилася від бабки. Вона й так знала, в чому річ. Треба просто спокутувати провину. Але як? Зізнатися Маші в скоєному і попросити пробачення? Можливо, так.

Відповідного моменту вона шукала довго. Кілька разів починала розмову, але завершити її ніяк не могла.

— Машо, я хотіла сказати: пам’ятаєш…

— Слухай, у мого Вадьки творча криза, — перебила подруга. — Не може актрису відповідну знайти, якась у нього там задумка… Відомі не йдуть, початківці його не влаштовують… Втомилась уже, чесно кажучи, з цими творчими людьми складно. Може, злітаємо кудись відпочити, поки він тут розбирається?

— Не знаю, тато в лікарні, машина ще ця…

— Твій Вася — невдаха, я завжди це казала!

Діна знала, чому Маші не подобається Вася: той якось відмовив їй, коли напідпитку Маша полізла до нього цілуватися.

— Ну, мабуть, можна…

Поки переглядали путівки, Діна ще кілька разів намагалася почати розмову. Не вдавалося.

— Та що ти все мимриш останнім часом! — не витримала зрештою Маша. — Кажи вже, що з тобою трапилось.

І Діна розповіла все, як на духу. Думала, Маші буде неприємно, але вона зрозуміє. Але Маша не зрозуміла.

— Зрадниця! — кричала вона. — Ненавиджу тебе! Думаєш, чому я з тобою дружу? І мама моя — чому з тобою няньчилась? Бо нам тебе шкода було, покинуту! Кому ти потрібна, крім нас? Прийомні батьки тільки й мріяли тебе на нас скинути!

Пальці у Діни стали крижаними, думки розчинилися, залишилося біле полотно.

— Пробач, — сказала Діна. — Я дуже винна перед тобою.

По обличчю Маші текли сльози. А Діна чомусь не могла плакати.

Від Маші Діна поїхала до батьків. Дуже захотілося їх побачити. Батько лежав на дивані, дивився телевізор. Мама готувала парові котлети.

— Діночко, ти чого така бліда, захворіла?

— Та ні, мамо, все нормально. Як тато?

— Лежить, тільки виписали. Зовсім здав. Я вже й так з ним, і сяк. Лікарі кажуть, що треба гуляти, виходити з депресії, бо виразка знову повернеться. Але ж він кого послухає!

— А Вася що? Вдалося гроші повернути?

— Де там…

Діна навіть здивувалася, чому раніше їй це не спало на думку.

— Мамо… У мене ж є заощадження. Я подумала: що вони просто так лежать? Давай купимо машину все ж таки. І тато якось відволічеться, і Вася не буде так переживати.

— Діночко, ти що, це ж твої гроші. Краще б відпочила на них.

— Який відпочинок, якщо вдома все отак?

Мама витерла очі рукавом, обійняла Діну.

— Яку ж чудову дитину мені Бог послав!

Почувши новину про покупку машини, батько пожвавився.

— А що, давай! І права тобі зробимо, будеш їздити.

— У Васі вже є права, — відрізала Діна. — І в тебе. Краще ти мене возити будеш.

Тато аж розцвів. І навіть погодився прогулятися парком. Хоч і ненадовго.

Маша подзвонила за тиждень.

— Дін… Пробач за те, що я наговорила. Це все зі злості.

— Та нічого…

— Чорт із ним, з Максимом. Я все одно його не дуже любила. А тебе люблю. Ти мені як сестра, правда.

У голові Діни ще звучало прикре слово «покинута». Але ж Маша, виходить, пробачила їй Максима. Значить, і вона, Діна, може.

— І ти мені як сестра, — відповіла Діна. — Можна, я приїду? Я тобі таке розповім!

— Що?

— По-перше, я купила батькам машину. Ну, не батькам — Васі. Він же так хотів. А він на радощах зізнався мені, що зустрічається з актрисою!

— Та ну! Я її знаю?

— В тому-то й річ! Її всі знають. Уявляєш, га? А по-друге, коли купувала машину, познайомилася з одним…

— Так, з цього місця детальніше!

— Зараз приїду й усе розповім.

— Чекаю.

Діна поклала слухавку. Усміхнулася. Що ж, може, раніше вона і була покинута. А тепер — просто Діна.