— Обирай: або я, або ця нахлібниця!

— Алло! Привіт, кохана! Щойно подзвонила мама, у неї проблеми. Вона проїздом у Києві, питає: їй знімати готель чи можна в нас зупинитися?

— Привіт! Звичайно, в нас! — зітхнула Альона. — Коли вона приїде? Щось смачненьке приготую!

— Не потрібно. Вона вже їде до нас. Викликав їй таксі й скинув гроші на картку, сама купить продукти. Тож зустрінь і поспілкуйтесь, заспокой її, розберіться, коротше. Я після роботи одразу додому, — схвильовано сказав Антон.

— Так, звичайно. Чекаю.

Альона заметушилася по дому, наводячи лоск у чистій і доглянутій квартирі. Зі свекрухою вона бачилася лише раз, коли Людмила Борисівна була присутня на весіллі Антона та Альони.

Свекруха заборонила називати себе на ім’я по батькові й у супроводі молодого чоловіка (ровесника сина) була найактивнішою персоною на весіллі. Подарувавши молодятам альбом із дитячими фотографіями Антона, Людмила та її молодий чоловік повернулися до рідного міста.

В Альони й Антона складалося спокійне й затишне сімейне життя. Двоє молодих фахівців у сфері інформаційних технологій непогано заробляли й мали досить гнучкий графік.

Від роздумів Альону відволік дзвінок у двері, і вона кинулася відчиняти, на ходу поправляючи зачіску.

— Привіт, кохана! А ми з водієм стоїмо, сигналимо, а ти не виходиш, — з порога заявила Людмила. Вона була в модному костюмі. У руці тримала сумочку, прикрашену символікою відомого бренду.

— Добрий день, Людмило. А чому я мала виходити?

— Як це чому? У мене в машині багаж. Принеси-но, по-молодецьки. Вшануй свекруху любу, — сказала вона, зайшовши до квартири. Згідно з класикою жанру — навіть не роззувшись.

Альона хмикнула. Людмила зовсім не тягнула на немічну. Не скажеш, що в неї сталося якесь горе.

— І пакет із магазину не забудь, я там трохи їжі прикупила, — пролунало з кімнати.

На подвір’ї стояв чорний седан бізнес-класу, а біля багажника чекав водій у штанах і піджаку.

Альона здивувалася. Таксі бізнес-класу! Добре ж Антон зустрів маму.

Речей було небагато. Невелика валіза й легкий пакет із супермаркету.

Зайшовши до квартири, Альона почула голос і побачила Людмилу, яка знімала себе на телефон. Це виглядало дуже смішно.

— Усім привіт, мої дорогі підписники! — промовляла вона. — Ось, тепер Київ! Дуже багато доводиться їздити країною, але як я вас учу? Під лежачий камінь гроші не течуть! Ось і мої фінансові потоки зростають і привели мене до столиці. Такими темпами скоро буду вести стріми з міської адміністрації! А хто хоче бути успішною та самодостатньою, підписуйтеся на мене й не забувайте про донати!

Альона удала, що не помітила дивної поведінки дорослої жінки. Вона не вірила в легкі гроші. Як і Антон, Альона почала працювати ще на першому курсі, поєднуючи навчання з особистим професійним зростанням і відповідно зростаючим доходом.

Вона дістала з холодильника м’ясо й макарони. Розігріла суп.

— Людмило! Ідіть на кухню, з дороги ж, напевно, зголодніли?

— Сюди неси! — пролунало з вітальні. — Тут столик гарний і світло від вікна хороше.

— Для їжі в нас є кухня, а за цим столиком зручно з ноутбуком працювати, — ледь стримуючи роздратування, відповіла Альона.

У дверях кухні з’явилася свекруха. Вона заговорила приторно-солодким голосом:

— Послухай, кохана. Повторю один раз. Ти живеш у квартирі мого сина! Він моя кров! Робитимеш, як я скажу, і, можливо, я не розкрию темні сторони твоєї душі перед Антошею. І ти так і продовжиш жити в шоколаді.

На секунду Альона втратила дар мови.

— Ви що таке кажете?! Це наша спільна квартира. У мене немає жодних секретів від Антона, і наше життя шоколадом я б не назвала!

— При розлученні ще подивимося, чия це буде квартира! У мене пів Києва знайомих юристів. Тож давай сервіруй там, де я сказала, і не бурчи.

Людмила розвернулася й вийшла з кухні.

Альона гучно вдихнула і повільно видихнула. Поставила тарілки на піднос і віднесла до вітальні.

— А де мій пакет із магазину?

— У передпокої. Самі зможете взяти? — додала іронії в голосі молода жінка.

— Так. Можеш бути вільна!

Альона почервоніла і, схопивши телефон, пішла до спальні.

— Алло! Антон! Мені здається, твоя мама поводиться дивно. Вона грубить і погрожує мені. Ти б почув, що вона говорить!

— Ну, в цілому вона завжди була дуже активною. Але агресії раніше не проявляла. Мабуть, справді щось серйозне трапилося.

— По ній не скажеш…

— Не потрібно робити висновки! — голос чоловіка став серйозним, — вона моя мама! І виростила з мене чоловіка. І я завжди допоможу їй у важку хвилину!

На цій фразі з вітальні почувся дзвін битого посуду…

Альона забігла до кімнати в той момент, коли Людмила змітала зі столу тарілки.

— Ми прибрали ці помиї для бідняків одним легким рухом руки! А тепер приступимо до нормальної їжі. Адже статус завжди може підкреслити ваше харчування!

Змахнувши «зайве», свекруха стала акуратно викладати на стіл продукти. Ікра, баночка качиної печінки, равлики у вакуумній упаковці й нарізаний французький багет. Фінальним штрихом на столику стала пляшка дорогого вина.

— Що ви творите?! — вигукнула Альона.

— Мила, годувати поважних людей потрібно достойно! Ти мене за кого тримаєш?! Скажи дякую, що сама їжу купила. Як знала, що ти мене не нагодуєш. Мабуть, мій син помилився у виборі дружини. Тож можеш прибирати ці помиї, а я піду до себе. Ввечері поговоримо з Антоном про тебе! Де моя кімната?

— Я нічого не буду прибирати! Ви це влаштували! Ви й прибирайте, — Альона розвернулася, щоб піти, — до речі, вітальня і є ваша кімната!

Зачинивши за собою двері спальні, невістка сіла й намагалася заспокоїтися. Потім узялася за роботу й до самого вечора не виходила зі спальні.

— Привіт, кохана, — Антон підійшов нечутно й обійняв дружину.

— Привіт. Мабуть, я задрімала, і мені наснився дурний сон. Твоя мама… Битий посуд…

— Так, я з нею поговорив. Вона мені розповіла. Я все прибрав, а посуд б’ється на щастя.

— Треба щось робити з її поведінкою!

— Вона зараз переживає розлучення і фінансові труднощі. Я не можу їй відмовити в допомозі. Нехай поживе в нас тиждень. Зміна обстановки піде їй на користь.

— Гаразд. Нехай тільки до мене не лізе, і обслуговувати я її не збираюся.

— Без проблем, — усміхнувся Антон, — але є ще одне прохання. Давай поживемо поки що у вітальні?

— Що?!

— Будь ласка. Якби твоя мама приїхала, я б не відмовив. А за це я виконаю одне твоє бажання, — він підморгнув і усміхнувся своєю найкращою усмішкою.

— Добре, — здалася Альона, — готуйся! Моє бажання буде дуже непростим.

Почалися неспішні будні, обтяжені спілкуванням із Людмилою Борисівною. У присутності сина жінка ще намагалася поводитися пристойно, але наодинці з Альоною вона була справжнім монстром.

Молода жінка записувала висловлювання свекрухи на телефон, але Антон лише знизував плечима.

— Ну, ось не подобаєшся ти їй, що поробиш, — відповідав він.

Харчувалася Людмила виключно доставкою з ресторанів. Кілька разів до неї приїжджав масажист. І всі трапези та процедури вона викладала в мережу, розповідаючи про своє розкішне життя.

Одного вечора Альона, взявши телефон Антона, відкрила отримане повідомлення. Сповіщення повідомляло про чергове списання коштів. Молода жінка переглянула історію операцій і оніміла.

— Ти мені нічого не хочеш пояснити? — запитала вона, коли чоловік повернувся до кімнати.

— А що пояснювати? Я дав мамі картку. У неї зараз проблеми з грошима.

— Вона за день витрачає мою місячну зарплату! Харчується осетриною і камчатським крабом, запиваючи це ігристим! А в нас ще кредит за квартиру не закритий!

— Альона! Ця людина мене виростила, виховала й дала путівку в життя! У неї зараз важкий період у житті…

— Припини нести нісенітницю! За весь час нашого знайомства я жодного разу не чула, щоб ти згадував про свою матір. Я знаю, який ти працьовитий і відповідальний, але мені здається, що це зовсім не її заслуга.

Дружина пішла на кухню, а Антон задумався.

Пройшов місяць, а Людмила так і не зібралася виїжджати. У свою кімнату вона купила великий телевізор і на високій гучності дивилася серіали. Це заважало Аліні працювати, тому вона намагалася працювати з офісу.

Але того дня вона намагалася працювати вдома. У вухах були навушники, тому вона не пропустила дзвінок від чоловіка:

— Привіт, люба. Ти вдома?

— Ні! Я в установі для тимчасового утримання неадекватних свекрух!

— Смішно! — пирхнув чоловік. — Слухай, там мамі мають привезти масажер для шиї. Оплати, будь ласка, готівкою, в тумбочці візьми.

— А картку вона вже всю використала? — єхидно запитала дівчина.

— Не починай.

— Дивись, у шухляді наші спільні гроші. Залишишся винен.

— Удвічі відпрацюю!

Через годину пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв чоловік у форменому одязі.

— Господине! У вас немає вантажного ліфта. Доведеться підіймати сходами.

— То підіймайте, — розгубилася Аліна.

— Потрібно буде доплатити! Це я кажу, щоб не було сюрпризів.

— Що ви таке привезли?

— Що замовили, те й привезли, — відповів кур’єр, простягаючи документи.

— «Масажне крісло «Мни мене 5000»?!» — ахнула Аліна. — Двісті шістдесят п’ять тисяч?!

— І ще вісім сто за підйом! — додав кур’єр.

— Та ви зовсім з глузду з’їхали! — прошепотіла дівчина.

— Я тут до чого? Я не винен, що вам не побудували вантажний ліфт.

— Це я не вам. Вибачте. Я хочу скасувати замовлення. Це можливо?

— Як ти смієш?! — вилетіла з кімнати свекруха. — Твоя справа — заплатити! Отож, діставай картку і плати!

— Ми скасовуємо, — не повертаючи голови в її бік, сказала Аліна. — Скільки я вам винна за хибний виклик?

— Півтори тисячі за вантажне таксі.

— Секунду.

Молода жінка зайшла до кімнати до шафи, де у скриньці лежали заощадження. На дні скриньки сиротливо лежала тисяча гривень. У дверному отворі промайнув силует свекрухи.

Аліна оплатила скасування замовлення карткою. Забронювавши номер у готелі, вона виїхала з дому. З готелю вона зателефонувала Антону:

— Грошей у скриньці немає. Мені набридла твоя мати. Пам’ятаєш про бажання, яке ти мені обіцяв? Я завтра вранці приїду додому. Щоб навіть запаху твоєї матері не було у нашій квартирі.

— Але вже вечір! — спробував обуритися Антон.

— Ти обіцяв. Обирай.

— Я не брала ніяких грошей! Навіщо мені ваші жалюгідні копійки? Як ти ставишся до матері? Зовсім совісті не маєш? Я ж про тебе дбала! Виховувала! — Людмила Борисівна бушувала.

— Я вдячний тобі. Хоча й не пам’ятаю за що конкретно. Напевно, завдяки тобі, як тільки зміг, я виїхав із міста і чогось досягнув, а також зустрів Аліну. Я не готовий обміняти її на тебе. Виїжджай.

— Виганяєш матір? Вночі?! Проклять не боїшся?

— Їдь додому, мамо, — спокійно відповів Антон. — Я викличу таксі та куплю квитки.

— Нікуди мені їхати! — закричала Людмила. — Нікуди! Ми з Альфредом інвестували в один проєкт, і він прогорів.

— А потім і Альфред випарувався?

— Так.

— Отже, ти зараз у будь-якому випадку виїжджаєш. Я зніму тобі готель у рідному місті, а найближчим часом квартиру на місяць. Далі — сама. Розпорядись грамотно грішми, які ти вкрала.

Людмила швидко зібралася і, стоячи на порозі, заявила:

— Не бачити вам щастя, якщо мати в біді залишили!

Антон не звернув уваги на погрози. До приїзду дружини він готувався дуже ретельно. Поміняв і попрасував постільну білизну, поїхав до цілодобового квіткового магазину, а вранці чекав на свою єдину і кохану жінку.

— Привіт, люба! — він простягнув їй букет.

Аліна зайшла до квартири й обійшла всі кімнати.

У центрі вітальні вона зупинилася і посміхнулася.

— Коханий, ти зробив правильний вибір!