Після ювілею Олексій, розбираючи подарунки, знайшов в одному з конвертів лотерейний білет.
«Пф, з таким же успіхом могли б покласти сюди рекламний буклет», — подумав ювіляр, — «все одно мені ніколи не щастило». Але, заради сміху, вирішив таки перевірити його на сайті.
Звіривши випавші номери на сайті з числами на квитку, в нього затремтіли руки: все збіглося, і він став володарем великого виграшу. Не мільйони, звісно, але таких грошей він ніколи в руках не тримав. Хіба що уві сні.
Перевіривши все ще раз і переконавшись, що очі його не підвели, ювіляр через деякий час отримав усю суму на картку й почав думати, як вчинити з такими грошима.
«Може, купити авто?» — промайнула шалена думка, але одразу ж відігнав її зусиллям волі. — «А навіщо? Водійських прав у мене все одно немає. І в дружини немає. У сина — своя машина. Ні, потрібно щось більш раціональне! А якщо дачу?! Хоча… Марина й так скаржиться на вічну втому, а на дачі ж працювати треба».
Він хотів подумати ще, але тут його осяяло: відпустка! Треба купити путівки до санаторію! Він одразу згадав: у матері хронічний бронхіт і вона кашляє так, що стіни тремтять.
У тещі проблема з суглобами: вона постійно скаржиться, ниє…
Дружина, Марина, давно страждає на безсоння. Ці її вічні підробітки й понаднормові перетворили її з молодої квітучої жінки на жінку невизначеного віку з блідим обличчям, згаслим поглядом і синцями під очима.
Та й сам Олексій відчував легку розбитість усього організму, що несподівано з’явилася до п’ятдесяти років. Тому ідея відпочити та підлікуватися в санаторії всією родиною здалася йому не такою вже й безглуздою.
Дружина, дізнавшись про виграш і рішення чоловіка з’їздити з усіма в санаторій, до вечора вже зібрала валізу.
— Марино, — розсміявся Олексій, — я ж ще просто запропонував, у мене навіть путівок поки що немає.
— Льошо, я, як Герасим, на все згодна! — втомлено махнула рукою дружина. — Хоч куди, аби виспатися й не бачити цих противних начальницьких облич, яким усе «на зараз і вчора» треба.
Теща також із захопленням сприйняла пропозицію зятя.
— Ох, Олексію, знала я, що колись дочекаюся дивідендів від свого вкладу у твій шлюб! — засміялася вона.
— Це який же вклад ви внесли в нього? — щиро здивувався Олексій.
— Та годі вам! Доньку свою за тебе віддала! Вирощену, вигодувану, вивчену, — розреготалась вона.
— А… — зрозумів зять. — Ну, так, дружина в мене — золото!
А от мати Олексія нічого не відповіла на його пропозицію. Точніше, сказала: «Я подумаю!» — і поклала слухавку.
Наступного дня, мабуть, добре обміркувавши, Жанна Григорівна з’явилася у сина вдома.
— Коротше, Олексію, я нікуди не поїду! — категорично заявила вона.
— Ти не хочеш підлікувати свій бронхіт? — здивувався син.
— Я хочу зрозуміти, чому ти забув про свою сестру?!
— Не зрозумів, до чого тут Тетяна? — не втямив претензії матері Олексій.
— Ну як до чого? Це ж твоя сім’я теж, як і Лізонька, — докоряла вона синові.
Лізонька — донька його сестри, Тетяни, була розпещеною дівчинкою.
— І що? — Олексій так і не міг зрозуміти, до чого веде мати.
— До санаторію, якщо їхати, то всією родиною, з донькою і внучкою. Але їм це не цікаво, тож ти мені віддай грошима. І частку Тетяни й Лізоньки теж! — заявила Жанна Григорівна, поставивши сина перед фактом. — Вони теж твоя сім’я, а отже, ти маєш мені дати втричі більше.
Олексій був шокований такими математичними розрахунками матусі.
— Тобто, на твою думку, це родина має вирішувати, на що мені витрачати свої гроші? — насупившись, перепитав він.
— Хороший син так і зробить, — не вгамовувалась мати.
— Я ж і запропонував тобі поїхати до санаторію, підлікуватися, відпочити, подихати свіжим повітрям, попити мінеральної водички з джерела! — вигукнув Олексій.
— Не потрібне мені твоє свіже повітря! Он воно, безплатно навколо! Мені потрібні гроші! — нарешті зізналася Жанна Григорівна.
— Можна поцікавитися, навіщо? — цікавість сина переважила його обурення.
— Хочу потішити Лізоньку, — видала бабуся дівчинки, — кошенятко хочу їй подарувати.
Олексій аж сів.
— Тобто ти хочеш, щоб я відмовився від поїздки та лікування для всіх, аби ти могла купити кота? Що це за кіт такий? Із золота?! — витріщив він очі.
— Це дуже дорогий кіт, — почала пояснювати мати, — ми з Лізонькою ходили на виставку, і нам сказали, що це елітна порода.
Олексій схопився за голову.
— То потішити онучку — це значить забрати все у сина? — застогнав він від такої несправедливості.
— Олексію, ти просто заздриш! — суворо сказала Жанна Григорівна.
— Чому? Тому що якийсь блохастий звір коштує більше, ніж моя піврічна зарплата? Ні, мамо, я не заздрю, я обурений! І грошей я тобі на це не дам! Хочеш — їдь з нами до санаторію, ні — твоє право! — твердо сказав Олексій.
— Я не поїду! — образливо пирхнула мати й почала збиратися додому. — Не думала, що мій син такий скупий!
Після її відходу через деякий час зателефонувала сестра, Тетяна.
— Чому ти мамі грошей не дав? — з порога накинулась вона на брата.
— З якого дива? — він зрозумів, що доведеться знову відбиватися від звинувачень.
— А з того, що ми теж твоя родина і нам теж належать гроші, — нахабно заявила Тетяна.
— Слухай, у тебе є чоловік! У Лізи — батько! От нехай він і фінансує ваші божевільні забаганки! Я зовсім не зобов’язаний роздавати свої подарунки направо й наліво за вашим бажанням, — Олексія вже трусило від цих розмов.
— Який ти став… Упертий і жадібний, — зло просичала крізь зуби сестра.
— А ви що хотіли — щоб із мене можна було вичавити все до останньої копійки? Що ж ви за родина, яка замість «дякую» каже — «дай ще й утричі більше!»?
— Ну то їдь у свій санаторій! Ми й без тебе купимо Лізі кошеня! — викрикнула Тетяна й кинула слухавку.
— Льошо, що сталося? Ти сам не свій, — Марина, зазирнувши в кімнату, побачила засмученого чоловіка з телефоном у руках.
Він розповів дружині про сварку з матір’ю та сестрою.
— Ну й що ти так переймаєшся? Жанна Григорівна сама зробила свій вибір. Не хоче їхати — не треба. Можеш віддати їй ті гроші, які планував витратити на її путівку, — нехай купує хоч слона, хоч єдинорога, хоч чорта лисого, — запропонувала дружина.
Визнавши цю ідею вдалою, Олексій зателефонував матері.
— Мамо, я можу віддати тобі гроші за твою путівку, якщо ти не проти. Але не більше.
— Ні й ні! — строго відповіла вона. — Або даєш на трьох, або більше мене не турбуй! Урешті-решт, я твоя мати!
— Добре, значить, ані копійки більше не дам! Я й так достатньо тобі допомагаю. Ремонт у твоїй квартирі робився за мій рахунок, абонементи до басейну також я купував, походи до платних лікарів — і ті оплачував! Навіть у санаторій тебе хотів відвезти на три тижні. Але ні, тобі треба кошеня, у якого ціна — як у вживаного кросовера…
— А якщо він переможе на виставці?! Це ж інвестиція! — зробила ще одну спробу Жанна Григорівна.
— Щоб він переміг на виставці, за ним треба доглядати, правильно годувати, чесати його, а Тетяна навіть Лізку підстригла коротко, бо їй ліньки її розчісувати й заплітати косички, — вже інерційно продовжив Олексій. — Зрештою, жоден кіт з родоводом не вартий нашого здоров’я!
— Ну й чого ти тоді телефонуєш? Сказала ж — нікуди не поїду. І грошей твоїх мені не треба, якщо на сестру й племінницю не даси! — почала закипати мати.
— Добре. Тобі видніше, — в Олексія урвалося терпіння, і він натиснув «відбій».
Із санаторію Олексій, дружина та теща повернулися відпочилими, посвітлілими й навіть помолоділими.
А в домі Тетяни тим часом панувало пекло. Жанна Григорівна, взявши кредит у банку, таки купила кошеня, яке виявилося звичайним дворовим безпородним котом, лише перефарбованим. Шахрайка продавала котів, виготовивши фальшиві сертифікати й родоводи…
Цей самий кіт дуже швидко виріс і почав не лише нявкати, вимагаючи пару, але й страшенно линяти, залишаючи клапті шерсті по всій квартирі. Його шерсть була всюди: на меблях, на постелі, в тарілці з супом, у носі й очах.
Та й потішити онучку не вийшло. Виявилось, що кішок вона любить здалеку, а не в себе вдома. Особливо коли кіт мітить кути й гадить у капці. Отака от… інвестиція.
Свекруха принизила мене перед гостями, а я при всіх урізала їй утримання