Не дала грошей на весілля сестрі

— Мамо, ти серйозно? Я вже розіслала запрошення! Ресторан чекає оплату! У мене весілля за два тижні! Ти не можеш мене підвести! — Кіра не могла повірити, що слова матері — не кошмар і не жарт.

— Доню, я розумію…

— Ні, ти нічого не розумієш! — закричала Кіра, вибігаючи з лікарняної палати, наче її глибоко образили.

Світлана Сергіївна заплющила очі. Її серце боліло зараз не через перенесений інфаркт, а з зовсім іншої причини. І той біль, якого завдала рідна донька, був значно сильнішим.

— У вас ще є рідні? — спитав лікар.

— Так… старша донька. Але вона живе в іншому місті. Не впевнена, що приїде… Ми з Кірочкою дуже близькі, розумієте? А Даша… Вона завжди була самостійною. Думаю, вона допоможе Кірочці з весіллям. Так, лікарю… Ви праві. Треба їй зателефонувати.

— Світлано Сергіївно, — лікар подивився на жінку, як на дитину. — Вашій доньці треба телефонувати, безперечно. Але не для того, щоб вона допомагала молодшій з весіллям. Вам самій найближчими місяцями буде потрібна допомога. Встановлення стентів — це не гігієна ротової порожнини. Є ризики та потрібна реабілітація. Розумієте?

— Розумію, — Світлана Сергіївна відвела погляд. Вона все чудово розуміла.

— Алло, сестричко? Привіт! — тим часом Кіра сіла в таксі й набрала номер Даші. Зазвичай вона телефонувала сестрі, щоби поскаржитися або попросити грошей.

Кіра була молодшою за Дашу на сім років. З дитинства вона звикла бути «донечкою», «сонечком», «особливою дівчинкою». А Даша — просто старша донька: «ти вже доросла, сама впораєшся».

Так і жили. Поки Даша не подорослішала достатньо, щоб вступити до технікуму й поїхати від мами й молодшого «сонечка».

— Алло!

— Так, привіт… — Даша працювала над звітом. Їй було не до розмов.

— У мене весілля. Ну ти знаєш… Коротше, потрібні гроші на сукню, туфлі й таке інше. Коли зможеш перекинути?

— А хіба я обіцяла?

На тому кінці запанувала пауза.

— Ну… Я думала, що це — само собою зрозуміле. Ти ж сестра. Хто, як не ти?

— Я планувала подарунок. Але зараз у мене немає зайвих грошей, я вклалася в іпотеку.

— Та чула я це вже! — вибухнула Кіра. — Тепер будеш усе життя хвалитися? Квартир може бути багато! А весілля — одне! Зрештою, це не мої проблеми, де ти гроші шукатимеш. Ти старша — от і допомагай!

— Кіро… мені здається, що тобі взагалі зарано заміж. Ти ще не виросла, якщо вважаєш, що тобі всі щось винні.

— Я не хочу бути старою дівою, як ти!

— Зрозуміло. Ну тоді нехай твій наречений платить за весілля. — Даша вже хотіла покласти слухавку, але Кіра випалила:

— У вас із мамою нічого святого нема! Тільки й робите, що життя мені псуєте! Одна — заздрістю, друга — своїми хворобами!

— Що з мамою?! — Даша напружилася.

— Хочеш знати — сама їй зателефонуй! — прошипіла Кіра й кинула слухавку.

Даша одразу подзвонила матері. Попри те, що близьких стосунків між ними не було, вона любила маму, і новина про хворобу її збентежила.

Світлана Сергіївна відповіла відразу.

Та довго не затягувала — сказала як є:

— У понеділок ставлять стенти. Був інфаркт, я перенесла його на ногах…

Даша проковтнула клубок у горлі. Вона не знаходила слів. Руки затремтіли, цифри у звіті злилися в суцільний потік.

— Мамо, як же так?!

— Так вийшло… — прошепотіла Світлана Сергіївна.

Операція пройшла вдало. Даша молилася, поки чека́ла під кабінетом. Лікар пояснив: стенти поставили, але тепер потрібні спокій, догляд, увага близьких, строга дієта й медичний нагляд.

— Жодних навантажень, алкоголю й стресів. На весіллі мама ще потанцює — але не зараз, — сказав лікар.

— Сподіваюся, сестра перенесе дату, — відповіла Даша. Вона залишила всі справи й приїхала до матері. А от Кіра так і не подзвонила, щоб дізнатися, як минула операція.

Лікар говорив ще довго. Даша уважно слухала, щось нотувала. Потім сіла в коридорі й набрала номер сестри. Вона не стала чекати, коли у тієї прокинеться совість.

— Кіро, мамі зробили операцію. Поставили три стенти. Я хоч і приїхала, але сама не впораюся. Та й мамі точно хотілося б підтримки й від тебе. Найближчий місяць ми обидві їй потрібні.

— Почекай! Досить тараторити! — Кіра відповіла роздратовано. — Ти що, хочеш, щоб я скасувала весілля?!

— Скасовувати не треба. Просто поговори з нареченим, щоб перенести дату, — не витримала Даша.

— Даш… у мене за два тижні урочистість. Репетиції макіяжу, обдзвін гостей, примірка сукні — нічого не встигаю. До того ж мені ще десь треба знайти гроші! Ти ж не дала ні копійки! І мама не дасть, їй же безкоштовна медицина не до вподоби, їй тільки платну подавай, бо це ж важливіше, ніж весілля доньки!

— А для тебе що важливіше? Мішура? Чи мамине життя?!

— А моє?! — раптом вибухнула Кіра. — Моє життя і щастя — не важливо?! Я не скасовуватиму весілля. І не дозволю нікому його зіпсувати! Навіть якщо ви не дасте грошей — я знайду їх!

— Не соромно?

— Ти просто заздриш, що мама завжди любила мене більше. А тепер і особисте життя в мене краще складається. Все, не дзвони мені більше. У мене немає сестри. Вона померла разом із надією на підтримку у найважливіший момент!

Даша подивилася у вікно лікарняного коридору. В уяві промайнули різні життєві моменти. І хороші, й погані. Молодша сестра завжди була розпещеною й егоїстичною. Але такого байдужого цинізму від Кіри Даша уявити не могла.

А Кіра тим часом плакала від образи. Їй було не шкода маму. Вона навіть не усвідомлювала серйозності ситуації. Їй було шкода себе. Покинуту, ображену й самотню. І тоді вона вирішила піти на відчайдушний крок. Попросити допомоги там, де точно не відмовлять.

Кіра поїхала до батьків нареченого — Паші. Її зустріли привітно. Наречений, наречена та майбутні свекри сіли за великий стіл обговорити фінальні деталі.

— Кіро, ми обговорили кошторис, я подивилась список гостей. З твого боку — 30 осіб. Це менше, ніж із нашого, але… Спочатку припускалося, що родина нареченої теж бере участь у витратах, — сказала мати нареченого. — Ми оплачуємо банкет, декор, ведучого… Але сукня й образ — це вже справа нареченої. Тим паче, якщо бюджет зріс у два рази.

Кіра відвела погляд:

— Так, я вибрала іншу сукню. Дорожчу, бо в першій виходила заміж подруга. Вона сказала, що я її копіюю. Довелося шукати інший фасон. А він виявився дорожчим. І зачіска до нього потрібна складніша, прості локони не підійдуть.

— Я не проти. Але ти сама плануєш щось вкласти? Чи тільки ми все тягнемо? — наче жартома запитав батько Паші, але в жарті звучало цілком конкретне питання.

— Я просила близьких допомогти, але не вийшло. Знаєте, я завжди була в родині молодшою, нелюбленою… Мама обіцяла дати гроші, але тепер передумала. Їй приспічило робити якісь там процедури… Я не розуміюся в тому, але мені здається, що це просто відмазка, щоб не допомагати. Я звернулась до Даші. Але сестра сказала, що весілля — марна витрата. Загалом, вони навіть не хочуть приходити на свято. Мені так боляче знати, що я вигнанка у власній сім’ї… — Кіра витиснула сльозу, і Паша почав її втішати. Він був молодим, ще студентом. Якби міг оплатити весілля сам… Але такі весілля зазвичай фінансують батьки.

— М-да… дивно, звісно, — пробурмотів батько Паші. — Наче нормальна родина. А в такий момент…

— Я не скаржуся. Ні. Головне, щоб ми з Пашею були разом! Якщо треба — я й у цій сукні заміж піду! — Кіра підвела очі, повні захвату, на нареченого.

— Ні, наречена має бути в білій сукні, — тут же сказала майбутня свекруха. — Гаразд, подумаємо, що робити. Часу мало лишилось.

Кіра усміхнулася й поїхала додому. Дома було порожньо. Але скоро Кірі не доведеться тут жити. Вона вийде заміж і переїде ближче до центру — батьки подарували Павлу квартиру, і там Кіра стане господинею! І не доведеться думати, що мамина «двушка» належить не лише їй, а й Даші. З якого дива Даша має бути спадкоємицею? Вона ж вкладала гроші у свою іпотеку! Замість того щоб їй, Кірі, допомогти у найважливіший момент життя!

А тим часом Даша сиділа поруч із мамою. Світлану Сергіївну перевели до палати, все було відносно добре. Окрім одного…

— Кіра телефонувала? — запитала Світлана Сергіївна, щойно трохи прийшла до тями.

— Так, — збрехала Даша. — Все добре. Але в неї весілля, справи…

— Я хотіла спитати… У тебе ж є гроші?

— Мамо… — Даша подивилася їй в очі. — Я вважаю, що не час влаштовувати бенкет під час чуми.

Світлана Сергіївна промовчала. Вона зрозуміла.

Через два дні Кіра, ніби нічого не сталося, надіслала голосове повідомлення:

«Весілля зовсім скоро. Ви з мамою прийдете? Чи ти одна прийдеш? Мені треба знати точну кількість гостей».

Даша відповіла:

«Ми не прийдемо. Я доглядаю маму. Вона після операції. Зараз не до свят».

Відповіді не було. Аж поки Даші не зателефонував майбутній зять. Звідки він узяв її номер — залишилося загадкою. Пашу вона бачила всього кілька разів, і то мимохідь.

— Дашо, привіт! Я не відніму багато часу, але прошу — вислухай мене. Це важливо…

— Так, слухаю.

— Відповідай, будь ласка, тільки чесно: чому ви з мамою не хочете привітати нас із Кірою в такий важливий день? Я можу зрозуміти, що ви не надто близькі, але навіть троюрідні тітки приїжджають на весілля. Просто щоб висловити повагу молодятам. Невже ви так ненавидите Кіру?!

— Пашо, повагу висловлюють тим, хто її заслуговує. Це — по-перше. А по-друге, я взагалі не вважаю доречним святкувати весілля, поки в родині важкий період. Але, здається, він важкий тільки для нас із мамою. У Кіри нічого не змінилось.

— Якщо справа в грошах, то ми вже все оплатили, — сухо сказав Паша.

— Ні, річ не в грошах. Річ у тім, що Світлана Сергіївна фізично не може бути на цьому весіллі. Вона лежить у кардіології після інфаркту. Їй поставили стенти, вона проходить реабілітацію. Тобі Кіра нічого не казала? — Даша, втім, не здивувалась. — Я з мамою цілодобово, мені дозволили ночувати в лікарні, бо палата платна.

— Що? Кіра мені взагалі нічого не казала про це.

— Спитай у неї — чому.

— Так, я зрозумів. Вибач за мій тон і претензії. Я бачив ситуацію з іншого боку.

— Ми часто бачимо чужими очима. Головне — вчасно відкрити свої.

Увечері в Кіри з Пашею відбулася серйозна розмова.

— Чому ти збрехала?! Ти казала, що твоя родина просто не хоче допомагати. Ти навіть не згадала, що мама в лікарні!

— А що мені було казати?! Через них я маю все скасувати? — Кіра кричала. — Це МІЙ день! Моє життя! Я не хочу бути черговою жертвою! Від них усе одно немає користі, тож нехай і не приходять на весілля!

— Це не жертва. Це людське ставлення. Як взагалі можна обговорювати дорожчу сукню, поки твоя мама в реанімації?! Якби моя мама захворіла, я б переніс весілля.

— Ти мамин синочок. Ось і все.

— А ти — егоїстка, Кіро. Я не одружуся з жінкою, яка не вміє відчувати. Яка здатна ось так знецінити сімейні цінності. Мені страшно уявити, як ти будеш ставитися до мене, якщо я колись заважатиму твоїм планам або, не дай Боже, тяжко захворію.

Після цієї розмови весілля скасували. Батьки нареченого підтримали рішення сина, навіть попри те, що все вже було оплачено. Частину авансів повернули, але багато грошей втратили.

— Ми заплатили за досвід, — з гіркою іронією казали вони один одному, згадуючи Кіру.

А Кіра, злісно ридаючи, розіслала всім гостям повідомлення:

«Весілля не буде. Моя сім’я зруйнувала мою мрію. Заздрість — страшна річ».

У відповідь майже ніхто нічого не написав. Багато хто знав про операцію Світлани Сергіївни та не розумів, як сама Кіра могла таке казати.

У день нездійсненого весілля Даша сиділа біля маминої постелі. Світлана Сергіївна вже вставала, але режим був критично важливим.

— Як там Кіра? — спитала мама. — Телефонувала?

— Ні. Вона занадто ображена на нас, — знизала плечима Даша.

— Може, потім усе налагодиться?

— Можливо. Врешті-решт, їй десь треба жити, а якщо весілля не відбулося — то й жити в нареченого не вийде.

— Я розміняю квартиру на дві… Хай живе самостійно, — тихо сказала мама. — А ти…

— А я — сама. Я доросла, — відповіла Даша. У неї була іпотека, догляд за мамою і приблизне розуміння, як будувати подальше життя. Можливо, це краще, ніж жити у фантазіях і за чужий рахунок. Хто знає…