– Як же я за тебе рада, донечко! – захоплювалася мати, дивлячись на свою 36-річну Віру.
Молода жінка поправила на собі стильний піджак, покрутилася перед дзеркалом і глибоко зітхнула.
– Не розумію, чого це ти зітхаєш? Радіти треба! Ось наречений тобі який попався. І зустріне, і відвезе куди треба. Та й сам ще не лисий, – продовжила Алевтина Станіславівна.
– Ой, мамо! – махнула рукою Віра. – Давай тільки без цих тем, гаразд?
Їхню розмову підслухав 10-річний Тимофій – син Віри.
– Невже тобі не подобається Ігор? Він же сподівається, що ти його любиш, – запитала Алевтина, уважно спостерігаючи за реакцією доньки.
– Люблю, мамо, – відповіла Віра, цьомкнувши маму в щоку, й вийшла з дому.
Молода жінка не любила обговорювати з кимось свої особисті стосунки. Мати часто втручалася й давала поради, але Віра знала, як краще жити. Уже четвертий десяток, а ще таке горе пережила, якого й ворогу не побажаєш…
Це сталося рік тому. Її чоловік Едик повертався з рейсу додому, але так і не доїхав. На дорозі сталася аварія, в яку потрапив інший автомобіль. За кермом була нетвереза 40-річна жінка. Вона теж загинула на місці. Усе сталося так стрімко, що Віра не встигла усвідомити: її коханого Едика більше немає. У них залишився син. Тимофій довго не міг змиритися з тим, що батько «пішов на небо». Бабуся і мама не могли йому допомогти пережити біль утрати. Довелося звернутися до дитячого психолога. Потроху хлопчик почав приходити до тями. Тільки той, хто пережив подібне, може це зрозуміти…
Чомусь ноги Віри сьогодні її не слухалися. Згадавши про покійного чоловіка, жінка зайшла до квіткового магазину й узяла кілька гвоздик. «Попрощаюся з ним і потім поїду до РАЦСу», – подумала вона, милуючись квітами.
Незабаром вона дійшла до кладовища й підійшла до знайомої огорожі. Несподівано вона зіткнулася з якимось чоловіком.
– Вибачте, але я вас не знаю, – здивувалася Віра, усміхнувшись незнайомцю.
– Добрий день, я – Арсеній. Аварія на дорозі, пам’ятаєте? – сказав він, вітаючись.
– Так, так, – задумалася жінка, поклавши квіти до пам’ятника. – Ви той самий пасажир, який пережив кілька операцій після аварії.
Тут Віра помітила шрам на його обличчі. Звісно, це саме він дивом вижив, перебуваючи в тому авто з нетверезою жінкою.
– Не подумайте, я не прийшов сюди, щоб зустріти вас, – продовжив Арсеній. – Просто я не можу забути минуле. Мені це все сниться щоночі… ось тому я тут.
Віра кивнула. Вона й сама досі не могла заспокоїтися. Вона вже й до церкви ходила, й відвідувала психологів, але душевні рани залишилися.
– Так, розумію, – опустивши голову, відповіла вона.
– Ви, мабуть, кудись поспішаєте? – поцікавився чоловік, оглядаючи її строгий костюм.
– Ні. Уже ні…
– Ви мене, будь ласка, вибачте, – сказав Арсеній, взявши руку Віри у свої долоні. – Я почуваюся винним перед вашим чоловіком.
Від його дотику Віру ніби вдарило струмом. Вона підняла очі й завмерла. Її коханий Едик колись точно так дивився на неї! Навіть риси обличчя були чимось схожі.
– Дісталося ж нам обом, – зітхнув чоловік, відпустив її руку й сів на лавочку. – Може, продовжимо нашу розмову в більш затишному місці?
… Незабаром вони вже стояли на порозі квартири Арсенія. Скільки ж тут було різьблених дерев’яних фігурок!
– Це ви самі робите? – здивувалася Віра, розглядаючи охайні вироби, вкриті лаком.
– Так, у вільний час захоплююся, – відповів чоловік.
Коли вони пройшли до кухні, жінка ще більше здивувалася. Перед нею був різьблений стіл із такими ж ажурними табуретами. Подібної краси Вірі ще не доводилося бачити.
– Ви – справжній майстер! Це ж варте чималих грошей, – захоплено вигукнула гостя.
Вона вже забула, що півтори години тому поспішала до РАЦСу, щоб подати заяву з нареченим.
Коли Віра повернулася додому, її зустріла мама.
– Доню, ну як? Усе вийшло? – із хвилюванням запитала вона.
– Ой, мамо… Навіть не питай, – зітхнула Віра. – Я закохалася…
– Та це ж прекрасно! – радісно вигукнула Алевтина Станіславівна.
– Ні, мамо. Я зробила велику помилку, – сумно відповіла Віра й присіла на диван. – Не треба було мені закохуватися в цю людину.
Жінка схопила голову руками й ледь не розплакалася.
– Я не розумію. Це не Ігор? – Алевтина сіла поруч і обійняла доньку за плечі.
– Ні, мамо. Це не він.
– Тоді хто?
– Пам’ятаєш того чоловіка, який був у машині під час тієї аварії?
– Пам’ятаю. Вусатий такий?
– Так. Він…
– Ну, він же не винен у тому, що сталося, – згадувала мати.
– Не винен, не винен! – закричала Віра, різко підвівшись. – Ми обоє пережили це, розумієш?
– Значить, Ігор тебе так і не дочекався, і ви не подали заяву? – запитала мати.
Віра відвернулася до вікна й кілька секунд дивилася кудись удалечінь.
– Не подали, – тихо відповіла вона.
– Ну й чорт із ним, – видихнула Алевтина, стискаючи пальці. – Скасувати весілля не соромно, соромно жити з не тим чоловіком.
Тимофій, який знову підслухав їхню розмову, вибіг із дитячої, підбіг до мами й міцно її обійняв:
– Мамусю, я так не хотів, щоб ми мучилися з тим дядьком Ігорем! Він же шкідливий, це одразу видно.
Віра подивилася на сина й усміхнулася.
– Ти все розумієш, мій хороший…
Ігор прийшов до них уже за пів години.
– Що сталося? – кричав він, витираючи піт шапкою біля порога. – Я не можу тобі додзвонитися, ти не відповідаєш!
Віра мовчки дивилася на нього, а Тимофій вийшов уперед і серйозно сказав:
– Моя мама і я вас не любимо. Йдіть геть!
Чоловік нервово засміявся.
– Що? Мені піти? – обурився він. – Та я стільки грошей на вас витратив: возив по ресторанах, розвагах! І що тепер? Усе дарма?
– Усе дарма, – кивнула Віра.
– Я… я в поліцію подам! – почав погрожувати розлючений Ігор. – Ви ще пошкодуєте, що від мене позбулися!
Він пішов, голосно грюкнувши дверима. Алевтина похитала головою й зітхнула:
– Недарма ти з цим нервовим типом розійшлася, – сказала вона.
Віра й Тимофій усміхнулися й обняли одне одного.
– Звісно, недарма. У мами ще вся молодість попереду, а мені треба рости в спокійній атмосфері, – серйозно сказав хлопчик.
Хоча він і був ще зовсім юним, але розумів у житті дуже багато. Тимофія недарма хвалили вчителі за здібності й уміння мислити не за роками.
Весь вечір Віра щось писала в телефоні.
– Знову з ним спілкуєшся? – запитала мама, зазираючи до кімнати. – Сподіваюся, цього разу ти не скасуєш поїздку до РАЦСу через чергового бойфренда?
Віра глянула на маму й засміялася.
– Ну, по-перше, до РАЦСу нам ще далеко, – відповіла вона. – А по-друге, все може бути!
Алевтина незадоволено похитала головою. Їй дуже хотілося, щоб донька була щасливою і їй із зятем справді пощастило.
Наступного дня Ігор тинявся під вікнами Віри й дивився нагору. Чоловік не збирався так просто відпускати свою наречену. Він уважно придивлявся до кожного, хто заходив у під’їзд чи виходив із нього. Коли біля будинку зупинився джип Арсенія, Ігор застиг. Невже через цього хахаля вона порвала з ним? Колишній наречений вирішив простежити за Арсенієм.
Ось він піднявся на поверх Віри, ось дзвонить у двері… Ігор стояв унизу й спостерігав, як на порозі з’явилася його колишня наречена.
– Ну ти й гад! – закричав розлючений чоловік, кидаючись нагору, й почав бити гостя Віри. Вона закричала, але юний Тимофій не розгубився й викликав поліцію.
Невдовзі Ігор дізнався, де розташований відділок. Звісно, його розповіді про нового кавалера колишньої нареченої не переконали поліцейських. Довелося відпрацьовувати покарання.
… – Легкий струс мозку, – сказав лікар, переглядаючи результати аналізів. – Вас же нещодавно виписали, а ви знову випробовуєте долю. Так не можна!
– Дядечку, тільки не сваріть його, будь ласка. Він мій тато! – гордо сказав Тимофій, тримаючись за руку мами. – Я за ним наглядатиму.
Лікар усміхнувся.
Ігор більше не з’являвся в їхньому житті. Арсеній виявився зовсім іншим за характером. Це був добрий і впевнений у собі чоловік.
Ранок видався теплим і сонячним. Тіма важливо поправив краватку-метелик перед дзеркалом і задоволено усміхнувся собі.
– Синку, ну де ти там? – покликала його мама.
Тимофій побіг до неї, і, побачивши її в білому весільному вбранні, захоплено вигукнув:
– Вау, мамо, яка ти красива!
– Подобається? – запитала Віра, надягаючи фату. Її довга біла сукня переливалася різними світлими відтінками.
– Мамо, ти сьогодні справжня наречена! – похвалив її Тимофій і гордо взяв за руку. – Тепер я спокійний за тебе. Як кажуть: «Заміж – не напасть, аби заміжня не пропасти»!
Єдина жінка за знаком Зодіаку, яка зачаровує всіх чоловіків