– Так, Галь, що тобі? – голос матері пролунав сухо.
– Мамо, ну що за цирк ти влаштувала? – Галя не стримала роздратування. – Ми ж стільки років там разом працювали! Ти не можеш просто так узяти й продати дачу!
– Можу і продам, – спокійно відповіла Ірина Андріївна. – Мені набридло все це. Хочу пожити для себе.
– Для себе? – Галя обурилася. – Ти ж завжди казала, що дача для нас обох, що це наше родинне гніздечко після того, як не стало тата.
– Галя, ти не розумієш, – мама зітхнула, голос став м’якшим. – Я втомилася. Мені важко там одній.
– Важко? А як же я? Ми ж завжди там разом! – Галя намагалася стримати сльози. – Ми кожні вихідні там. Пам’ятаєш, як садили троянди? Як ти розповідала про метеликів?
– Пам’ятаю, звісно, – голос матері затремтів. – Але це було давно. Часи змінилися.
– Ти що, когось знайшла? Чи в боргах по вуха? – Галя здивовано підняла брови. – Скажи мені правду, мамо!
– Ні, ніхто мене не знайшов, і боргів у мене немає, – відповіла Ірина Андріївна роздратовано. – Просто хочу позбутися цього місця.
– Чому ти так раптово вирішила все це кинути? – Галя не могла стримати сліз. – Ми ж там стільки всього разом пережили, стільки часу провели…
– А ти сама не розумієш? – з гіркотою в голосі сказала Ірина Андріївна, і слухавка замовкла.
Галя застигла на місці, її серце завмерло від цих слів. У голові крутилися спогади про спільні вечори на дачі, коли вони з мамою сідали на ґанку, пили чай і говорили про життя.
Мама розповідала історії про своє дитинство, про те, як маленька Галя ганялася за метеликами, мріючи спіймати кожного, і як…
***
Галя сиділа у своїй затишній квартирі, дивлячись на вечірнє небо крізь широке кухонне вікно. Слова матері знову й знову спливали в голові, викликаючи біль і нерозуміння. Вона намагалася зосередитися на справах, але думки про дачу не відпускали її. Кожна мить, проведена там з мамою, тепер здавалася ще дорожчою.
Час у її думках повернувся назад, у ті дні, коли дача стала для них з матір’ю притулком після того, як не стало батька. Його відхід залишив глибоку рану в їхніх серцях. Тоді дача стала місцем, де вони знаходили спокій і розраду.
Галя згадала, як після кожного робочого тижня поспішала зібрати речі та їхала на дачу. Жила вона з чоловіком у місті, і хоча будні завжди були зайняті роботою, кожні вихідні вони проводили у цьому тихому куточку.
Ірина Андріївна завжди приїжджала електричкою. Вона любила цей спосіб пересування, знаходячи в ньому щось заспокійливе. Галя ж надавала перевагу машині, і щоразу, під’їжджаючи до будинку, бачила маму, яка сиділа на старій дерев’яній лавці біля хвіртки. Мама завжди привозила із собою пару сумок із продуктами та дрібними радощами, а Галя, своєю чергою, щоразу намагалася привезти щось нове: декор, рослини, насіння.
– Мамо, дивись, що я знайшла на ярмарку! – Галя з усмішкою витягала з багажника ящик із яскравими квітами.
– О, які гарні! – захоплено відповідала Ірина Андріївна, її очі загорілися радістю. – Давай посадимо їх уздовж доріжки.
Вони разом доглядали сад, садили квіти й кущі, обрізали дерева. Кожна рослина була посаджена з любов’ю та турботою, кожен куточок саду нагадував їм про спільні зусилля. Вечорами вони сідали на ґанку з чашками чаю, обговорювали минулий день, ділилися спогадами та мріями.
– Мамо, а пам’ятаєш, як тато робив нам будиночок на дереві? – з усмішкою згадувала Галя.
– Звісно, пам’ятаю, – очі Ірини Андріївни потеплішали від спогадів. – Ти тоді була така щаслива. Цей будиночок став твоїм королівством.
Ірина Андріївна часто розповідала, як маленька Галя ганялася за метеликами в саду, як вони разом будували крихітні будиночки для казкових істот із гілочок і листя. Ці історії нагадували Галині про те, наскільки важливими були для неї ці миті.
– Тато б пишався нами, – якось сказала Галя, дивлячись на захід сонця.
– Так, він би пишався, – погодилася мама, з ніжністю дивлячись на доньку.
Спогади нахлинули, наче буря, і вона не могла зрозуміти, чому мати раптом вирішила продати дачу. Це місце було символом їхньої єдності, місцем, де вони знаходили спокій і черпали сили рухатися далі.
Повернувшись у реальність, Галя усвідомила, що не зможе просто так відмовитися від цього місця. Вона повинна була дізнатися правду. Адже дача була частиною їхнього життя, їхньої історії, і вона не могла дозволити, щоб ця історія завершилася так сумно.
***
До кухні зайшов чоловік і, сівши навпроти, з тривогою дивився на дружину.
– Дім, я просто не розумію, що з мамою відбувається, – Галя зітхнула, відставивши кружку вбік. – Вона завжди була такою розсудливою, а тут раптом вирішила продати дачу. Але в цьому немає жодного сенсу!
– Чесно, Галь, я здивований. Не очікував такого від тещі, – Діма похитав головою. – Вона ж завжди так любила це місце.
– Так, я теж у шоці, – Галя опустила голову, відчуваючи, як тривога охоплює її. – Ми стільки років туди їздили, вклали стільки сил і душі. І раптом – продати?
– Може, їй потрібні гроші? – припустив Діма, намагаючись знайти хоч якесь пояснення. – Раптом у неї з’явилися якісь нагальні витрати?
– Не думаю, – Галя похитала головою. – Тато залишив їй достатньо грошей, він завжди вмів заощаджувати. Та й витрат у неї не так багато. Вона сама мені про це казала.
– Дивно це все, – замислився Діма. – А може, якісь шахраї доклали руку? Останнім часом так багато випадків, коли літніх людей обманюють.
– Виключено, – відрізала Галя. – Мама сама кого завгодно перехитрить. Вона не з тих, кого можна провести.
Вони сиділи в тиші, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку. Галю мучило відчуття, що вона щось випускає з уваги, що причина, яка здавалася такою очевидною, весь час була у неї перед очима.
– Знаєш, Дім, я вже готова здатися, – тихо промовила Галя, опускаючи погляд. – Ніяк не можу зрозуміти, що могло змусити її так вчинити.
Діма нахилився вперед, його очі спалахнули від раптової думки.
– А може, це якось пов’язано з твоїм блудним братиком? – запитав він, уважно дивлячись на дружину. – Він же нещодавно знову з’явився після своїх мандрівок, так?
Галя завмерла, усвідомлюючи, що Діма може мати рацію. Її брат, Олексій, завжди був джерелом проблем і занепокоєння для їхньої сім’ї. Постійні поїздки, сумнівні компанії та вічні борги – усе це не раз ставало причиною сварок і конфліктів.
– Ти думаєш, це може бути через Льоху? – Галя напружилася, але в її голові вже складалася логічна послідовність подій.
– Цілком можливо, – Діма кивнув. – Може, він знову вляпався в якусь історію і прийшов до тещі по допомогу? А вона, не знаючи, як інакше йому допомогти, вирішила продати дачу.
Галя відчула, як до неї повертаються сили. Еврика! Ця думка здавалася такою очевидною і водночас такою прихованою.
– Так, Дімо, ти, мабуть, маєш рацію, – схвильовано сказала вона. – Це єдине логічне пояснення. Треба поговорити з мамою й усе з’ясувати.
– Так, але обережно, – застеріг чоловік. – Не тисни на неї. Просто запитай, може, вона сама все розповість.
Галя кивнула, вдячно глянувши на Діму. Тепер у неї був напрямок, був шанс розібратися в усьому і, можливо, врятувати їхню дорогоцінну дачу.
***
Галя та Діма їхали звивистою дорогою до будинку Ірини Андріївни. На задньому сидінні машини лежали пакети з продуктами та подарунками – спроба пом’якшити майбутню розмову. Галя нервово постукувала пальцями по керму, а Діма задумливо дивився у вікно.
– Сподіваюся, Льоха теж там буде, – промовила Галя, не відриваючи погляду від дороги. – Хочу одразу все з’ясувати.
– Так, треба раз і назавжди розставити всі крапки над «і», – підтримав її Діма.
Брата Льоху у квартирі матері вони не застали, що викликало легке розчарування, але розмову все одно вирішили провести.
– Привіт, мамо, – почала Галя, виходячи з машини. – Ми хотіли поговорити.
– Заходьте, – коротко відповіла Ірина Андріївна, і її обличчя залишалося серйозним.
Вони пройшли на кухню. У кімнаті зависло напруження.
– Де Льоха? – запитала Галя, сідаючи за стіл.
– А мені звідки знати, здається, поїхав на співбесіду, – сухо відповіла Ірина Андріївна. – Про що ви хотіли поговорити?
Галя зітхнула і рішуче почала розмову:
– Мамо, ми все знаємо щодо дачі. Що тобі наспівав Льоха?
Ірина Андріївна зблідла, її очі блиснули гнівом.
– Ви все знаєте? Звісно, знаєте! Ви ж мене зрадили! – Її голос тремтів від емоцій.
– Що? – Галя та Діма перезирнулися, приголомшені її словами. – Про що ти, мамо?
– Ви будуєте собі дачу таємно від мене, це правда? – у голосі матері було стільки образи й недовіри.
– Ми будуємо, але це не зовсім дача, – поспішив пояснити Діма. – Це інвестиційний проєкт. Невеликий котедж біля озера для здачі в оренду.
– Досить мені брехати! – Ірина Андріївна підскочила зі стільця, її переповнював гнів. – Ви завжди все приховуєте від мене! Думаєте, я нічого не помічаю?
– Мамо, ми не брешемо, – спробувала заспокоїти її Галя. – Це правда.
– Брехуха! – вигукнула Ірина Андріївна, тремтячи від злості. – Не думала, що виховаю таку доньку, як ти.
Вона надягла окуляри й почала ритися в телефоні, її пальці тремтіли від напруги. Нарешті вона знайшла те, що шукала, і простягнула телефон доньці.
– На, дивись, брехухо! – її голос був сповнений гіркоти. – Не думала, що ти здатна на таке.
***
Галя витріщилася на екран телефону, відчуваючи, як усередині все закипає від люті. Вона обернулася до Діми й сердито сказала:
– Дімо, підійди, подивися на це! От же ж Льоха, я йому руки повідриваю! Це точно його витівка!
Діма швидко підійшов і глянув на зображення на екрані телефону. Він насупився, розуміючи, що це не що інше, як підробка.
– Не викручуйтесь, – різко втрутилася Ірина Андріївна. – Це правда!
Вона схопила телефон і почала зачитувати вголос:
– «Коханий, я більше не можу це терпіти. Коли вже ми добудуємо свою дачу, щоб мені з мамою не їздити… Це мука, пекло й суцільна нудьга». А Діма нібито відповідає: «Дуже скоро, кохана! Потерпи ще трохи, і в нас буде своє місце, і більше тобі не доведеться їздити на ту дачу і терпіти всі ці вибрики».
Галя кипіла від гніву. Вона не могла повірити, що її брат пішов на таке, аби підставити її.
– Мамо, ти серйозно думаєш, що це правда? – Її голос тремтів від обурення. – Такі скриншоти будь-який школяр може зробити! Це все підробка! І як він взагалі заліз у мій телефон? Він що, під час своїх мандрів прозрів і став великим програмістом?
Ірина Андріївна виглядала приголомшеною, але все ще сумнівалася.
– Як же тоді пояснити це листування? – спитала вона, показуючи телефон.
– Мамо, – сказала Галя, дістаючи свій телефон. – Зверни увагу, як у мене записаний Діма — «Дмитро Аркадійович»! Ми ж познайомилися по роботі, і я не змінювала його контакт відтоді, бо це смішно.
Галя показала матері свій телефон, де справді було видно, що Діма записаний як «Дмитро Аркадійович». Це ім’я не збігалося з «Коханий» у підробленому листуванні.
Ірина Андріївна завмерла, вивчаючи докази. Нарешті, її обличчя пом’якшало, і вона неохоче, але все ж визнала:
– Невже Льоха справді збрехав? Оце ж негідник! А я ж вирішила продати дачу саме через нього, думаючи, що ти мене зрадила.
Галя з полегшенням видихнула, відчуваючи, як напруга трохи спадає.
– Мамо, я не знаю, навіщо він це зробив, але ми повинні з’ясувати. Можливо, у нього є якісь свої мотиви. Але повір, ми ніколи не хотіли тебе обманювати.
Ірина Андріївна виглядала розгубленою та збитою з пантелику.
– Пробач мені, Галь, Дімо, – прошепотіла вона, опустивши голову. – Я не знала, кому вірити.
Галя обійняла матір, намагаючись її втішити.
– Ми розберемося, мамо. Ми все з’ясуємо, – сказала вона, відчуваючи, як до неї повертається впевненість.
***
До вихідних Льоха так і не з’явився. Галя та Ірина Андріївна, радісні від примирення, поїхали на дачу, а Діма, завантаживши у свій ноутбук улюблений серіал, вирішив залишитися в засідці у квартирі тещі.
У суботу вранці Льоха нарешті повернувся додому. Відчинивши двері своїм ключем, він, навіть не знімаючи взуття, пройшов у вітальню, де трохи здивувався, побачивши зятя. Той, здавалось, не звертав на нього уваги, захоплено додивляючись серію пригод легендарного розвідника.
— Тобі що тут треба? — грубо запитав Льоха.
— Взагалі-то, я планував заїхати тобі по пиці пару разів за твої витівки, — прямо сказав Діма. — Але подумав, що Штірліц, мабуть, вчинив би інакше. І вирішив дати тобі шанс.
Льоха пирхнув і скривився.
— Відчепися зі своїми погрозами, — відповів він, повертаючись, щоб піти до своєї кімнати.
— Льох, а ти знаєш, де я навчався? — холодно продовжив Діма. — Я закінчив кадетський корпус. У мене багато друзів і знайомих, які зараз займають не останні посади.
Льоха завмер, намагаючись зрозуміти, до чого це веде.
— І що мені з того? — пробурмотів він, явно нервуючи.
— Я розумію, що такого доходягу, як ти, бійкою не злякаєш, — продовжив Діма. — Таких підлих типів б’ють постійно. Але що ти робитимеш, якщо тобі раптом, з незрозумілої причини, на десять років закриють виїзд за кордон? Через доступ до державної таємниці, наприклад. Як тоді заспіває цей птах-мандрівник?
Льоха зблід і нервово ковтнув.
— Ладно, ладно, — пробурмотів він, розуміючи, що загнали його в кут. — Що тобі потрібно?
— По-перше, — почав Діма, — розкажи мені, навіщо ти влаштував усю цю аферу з дачею.
Льоха зітхнув і сів на найближчий стілець, нервово тереблячи край своєї сорочки.
— Ладно, слухай, — сказав він, опускаючи голову. — Ми з другом хотіли побудувати готель у Таїланді. Ну, знаєш, такий… готель для вечірок. У нас був суперплан, але не вистачало грошей. Я подумав, що якщо мама продасть дачу, то зможу переконати її вкластися в наш проєкт. Але вона вчепилася в це місце… і ні в яку. «Це наше з донькою місце, наш маленький рай»… От я й знайшов вихід із ситуації.
Діма кивнув, усвідомлюючи всю глибину егоїзму та легковажності Льохи.
— Ти розумієш, що накоїв? — запитав він, дивлячись на Льоху з презирством. — Через твої махінації сім’я ледь не розвалилася.
Льоха подивився на Діму, усвідомлюючи серйозність своїх дій.
— Так, розумію, — пробурмотів він.
— Гаразд, — Діма всміхнувся, бачачи, як Льоха нервує. — А тепер слухай, що ти будеш робити далі.
Льоха напружився, чекаючи вказівок…
***
Галя й Діма повернулися до своєї затишної квартири після напруженої сімейної вечері з Іриною Андріївною та Льохою. Вечір виявився довгим і насиченим, але зрештою все владналося. Галя все ще відчувала хвилювання, і їй не терпілося обговорити події з чоловіком.
— Дім, що це за історія з рекетирами-викрадачами, які нібито змушували Льоху продати дачу й віддати їм гроші? — запитала вона, вмощуючись на дивані. — Це твоя вигадка?
Діма усміхнувся й сів поруч.
— Так, моя, — визнав він, знизуючи плечима. — Просто не хотів, щоб теща засмутилася, дізнавшись правду. Насправді Льоха зі своїм другом хотіли відкрити якусь там «шарашкіну» готельну справу в Таїланді, а гроші він саме з твоєї мами й надумав отримати. От і провернув усю цю аферу.
Галя розсміялася, хитаючи головою.
— Ти маєш рацію, — сказала вона, обіймаючи чоловіка. — Іноді правду можна й приховати, щоб не розбити добрій жінці серце.
Діма усміхнувся, відчуваючи, що зробив правильний вибір.
— Так, — погодився він. — Головне, що тепер усе налагодилося. Ми розібралися з Льохою, і він зрозумів, що був неправий.
Галя ніжно поцілувала чоловіка, вдячна за його мудрість і підтримку. Вони сиділи поруч, насолоджуючись тишею й затишком свого дому.
Згодом життя увійшло у звичне русло. Галя й Ірина Андріївна продовжили проводити сімейні вечори на дачі, доглядаючи за квітами та насолоджуючись теплими літніми вечорами.
Льоха, трохи заробивши грошей, знову полетів у свої улюблені «зимівлі» в Таїланд. Однак влітку він повернеться, щоб працювати аніматором і мангальником у котеджі, який будували Галя й Діма для гостей.
Це було умовою Діми, від якої, на жаль для себе, Льоха не мав права відмовитися.
Уродженка України та громадянка США. Як виглядає заможна дружина Рустама Сонцева, яка старша за нього на 4 роки